2. Вибори в системі інститутів безпосередньої демократії

Вибори завжди посідають особливе місце в політичному житті країни, їх наслідки багато в чому визначають подальший розвиток держави на декілька років. За деякими показниками вони можуть мати певні переваги у порівнянні з іншими формами безпосередньої демократії. По-перше, в демократичному суспільстві вибори відбуваються регулярно, як правило, їх строки встановлені безпосередньо конституцією.

По-друге, вибори можуть змінити якщо не характер державної влади (хоча може бути й таке), то характер і напрям її діяльності. Замінюючи вищих посадових осіб (у більшості випадків президентів) або партії при владі, вибори можуть мати своїм результатом зміну всієї політики держави.

Під виборами в найбільш широкому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, якій полягає в голосуванні визначених осіб. Шляхом виборів формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади і органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом.

Вільні вибори визнаються одним з основоположних принципів конституційного ладу України, вони відображають глибинну сутність українського конституціоналізму. Вільні вибори – обов’язковий атрибут реального народовладдя, оскільки вони забезпечують фактичну, активну і постійну політичну та юридичну участь громадян у вирішенні всіх найважливіших питань життя суспільства.

Політично-правова роль виборів в Україні полягає у такому: по-перше, вибори – основоположний принцип конституційного ладу України; по-друге, це інститут прямої демократії, вище безпосереднє виявлення народом своєї влади; по-третє, в юридичному смислі акт виборів є актом вручення народом своїм представникам – Президенту, депутатам, іншим виборним посадовим особам – права на здійснення своєї влади; по-четверте, це демократичний спосіб формування представницьких органів влади і місцевого самоврядування, а також обрання різних посадових осіб у державі; по-п’яте, це легітимний спосіб реформування системи влади, її конституювання; по-шосте, це форма участі в управлінні справами держави; по-сьоме, систематичне проведення виборів підвищує політичну і правову культуру населення; по-восьме, вибори добирають і виховують політичну еліту, вирощують лідерів, політичних діячів загальнодержавного і місцевого масштабу.

Саме тому у відповідності зі ст. 38 Конституції громадяни України мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Реалізація цього конституційного права забезпечується як на загальнодержавному, регіональному, так і місцевому рівні. Закріплюючи і гарантуючи право громадян обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування, Конституція України закріплює і основні принципи його реалізації, які є обов’язковими для всіх виборів, які проводяться в Україні. Зокрема, в ст. 71 Конституції України наголошується, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

У зв’язку з цим слід зазначити, що конституційне регулювання принципів участі громадян у виборах повністю узгоджується з міжнародними зобов’язаннями України щодо приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами, спрямованими на захист і заохочення внутрішньодержавного законодавчого розвитку інститутів прав людини і основних свобод. Так, у відповідності з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права від 16 грудня 1996 р. (ст. 25) кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують вільне волевиявлення виборців¹. А в Документі Копенгагенської наради конференції з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р. (п. 5.1) прямо підкреслюється, що до числа елементів справедливості, які суттєво необхідні для повного вираження достоїнства, притаманного людській особистості, і рівних і невід’ємних прав усіх людей, належать вільні вибори, що проводяться через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування або рівноцінної процедури вільного голосування в умовах, які забезпечують на практиці вільне вираження думок виборцями при обранні своїх представників².

Аналіз цих та інших ратифікованих Україною конвенцій про права людини дозволяє зробити висновок, що принципи участі громадян у виборах є невід’ємною частиною загальноприйнятих міжнародних виборчих стандартів, які є обов’язковими для всіх виборів в Україні.

Саме ці документи, Конституція України, закони України про вибори представницьких органів влади різного рівня, рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства є джерелами інституту виборчого права, у відповідності з яким складаються виборчі правовідносини, поза якими неможлива реалізація виборчого права.

Виборче право в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об’єктивному і суб’єктивному.

Об’єктивне виборче право- це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

1) він більшою мірою (в порівнянні з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2) значна частина його норм є полівалентними, тобто такими, що одночасно відносяться до двох та більше галузей права;