5. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод

Ядром, системоутворюючим елементом правового статусу людини і громадянина є права, свободи і обов’язки людини і громадянина.В правах, свободах і обов’язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов’язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи.

Права людини – це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Поняття “права людини” складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політична, моральна. Для кращого розуміння сутності цього поняття слід звернути увагу на такі його аспекти:

1) права з’являються у людини від моменту народження як невід’ємні умови фізичного і соціального існування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони людиною чи ні;

2) за своїм змістом права людини – це такі її соціальні можливості, які пов’язані з конкретно-історичними умовами; об’єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людини певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв’язку з цим, законодавець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод: непомірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини і, навпаки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтеграції функцій соціальної системи;

3) права людини – це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціонування сучасного демократичного суспільства неможливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридичною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечити (гарантувати) не тільки правовими, але й економічними, політичними та культурними засобами;

4) права людини носять універсальний характер, неподільні, взаємопов’язані і взаємообумовлені, вони є надбанням кожної людини.

Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що формулюється в системі юридичних обов’язків.

Обов’язок – це об’єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утримуватися від здійснення певних дій.

Обов’язок характеризується такими рисами:

1) на відміну від суб’єктивного права юридичний обов’язок це категорія необхідної поведінки людини, його реалізація не повинна обумовлюватися бажанням людини;

2) обов’язок – це завжди певне обмеження прав людини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям;

3) виконання обов’язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов’язку держава встановлює юридичну відповідальність.

Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, які закріплюються різними галузями національного права України. Водночас, основи правового статусу особи (конституційний статус особи) визначають лише права, свободи і обов’язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основними правами, свободами і обов’язками людини і громадянина.

Основні права і свободи людини і громадянина – це закріплені в Конституції України невід’ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи в силу наявності у них громадянства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні.Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1) вони життєво важливі та найбільшою мірою соціально значимі як для окремої людини, так і для суспільства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тому, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі та гідності людини тощо;

2) вони не набуваються і не відчужуються за волевиявленням людини і громадянина, тобто належать кожному від народження;

3) їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:

а) конституційні права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, встановлених іншими галузями права, які, в силу цього, мають похідне значення по відношенню до основних;

б) закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

в) мають загальний характер, тобто їх об’єм є однаковий для кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення – вони фіксуються в Конституції України;

д) специфіка механізму їх реалізації пов’язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід’ємного права кожного учасника правовідносин.

Розділ Конституції України, присвячений правам і свободам людини і громадянина, містить 48 статей, переважна частина яких стосується конкретних прав і свобод. Вони являють собою цілісну систему, що ґрунтується на певних логічних засадах, які відображають специфіку самих прав і свобод, а також тих сфер життєдіяльності людини і громадянина, яких вони стосуються.

У юридично-навчальній літературі існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька груп (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України – це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб.

2. Політичні права – це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування.

3. Економічні права – це можливості людини реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

4. Соціальні та культурні права – це можливості людини брати участь в розподілі матеріальних та духовних благ, що гарантує безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачає можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку.