6. Республіканська форма правління

Форма правління – це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні. Форма правління є найважливішим елементом форми держави.

Головною визначальною ознакою форми правління є конституційно-правовий статус глави держави. В залежності від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи – монархії та республіки.

Монархія (гр. monarchia – єдиновладдя, єдинодержавність) – форма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках монарха - одноосібного глави держави, який здійснює владу за власним правом. а не на підставі делегування. Як правило, влада монарха є довічною і передається в спадщину.

Республіка (лат. respublica від res - справа, publicus - суспільний, всенародний) - форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються громадянами на певний строк, або формуються представницькими установами. Переважна більшість держав світу сьогодні мають республіканську форму правління (більше як 140 із 200). Конституція України (ч. ! ст.5) також закріплює республіканську форму правління України.

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

– виборність глави держави та інших верховних органів державної влади на певний строк;

– здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

– юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;

– обов’язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;

– переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави.

Конституційній теорії та сучасній практиці державного будівництва відомі три основні види республік: парламентська, президентська та квазіпрезидентська (напівпрезидентська або змішана). Вони розрізняються порядком обрання президента, статусом та порядком формування уряду, характером відповідальності уряду тощо.

Парламентська республіка характеризується тим, що парламент є повновладним органом, який формує уряд, що несе перед ним політичну відповідальність, і обирає главу держави (президента або колегіальний орган, що здійснює функції глави держави), який фактично виконує лише представницькі функції (модель "гнучкого розподілу влад"). Головною ознакою парламентської республіки є політична відповідальність уряду перед парламентом.

Президентська (дуалістична) республіка характеризується тим, що глава держави – президент – обирається непарламентським шляхом і одночасно є главою виконавчої влади. В президентській республіці найбільш послідовно проводиться в життя принцип розподілу влад (модель "жорсткого розподілу влад": президент не може достроково припинити повноваження парламенту, а останній не має права усувати з посади міністрів шляхом вотуму недовіри), а відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади будуються відповідно до принципу стримувань і противаг.

У класичній президентській республіці уряд, як колегіальний орган з власним конституційно-правовим статусом, як правило, відсутній (наприклад, США). Виконавчу владу одноосібно здійснює президент, якому підпорядковані, кожний окремо, міністри. Головною ознакою президентської форми правління є відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом.

З практики державного будівництва зарубіжних країн відомі також суперпрезидентські, президентсько-моністичні та президентсько-мілітаристські республіки.

Квазіпрезидентська (напівпрезидентська або змішана) республіка характеризується рисами як парламентської, так і президентської республіки з превалюванням ознак останньої. Практика державного будівництва різних країн світу знає різні приклади такого поєднання. Найбільш поширеними є два варіанти:

1) президент, як і в президентській республіці, обирається громадянами, він поєднує функції глави держави і глави виконавчої влади, але виконавчу владу здійснює не одноосібно, а спільно з урядом, який має самостійний конституційно-правовий статус і повинен отримати довіру парламенту. Подібна форма правління, зокрема, була характерна для України в період від 5 лютого 1991 року до підписання 8 червня 1995 року Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою по організації державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України;

2) всенародно обраний президент формує (за певної участі парламенту) уряд, що відповідальний перед ним, але безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади і займає в системі розподілу влад окреме, особливе місце. Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі органів виконавчої влади і підзвітний та підконтрольний парламенту.

Ст. 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її. Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що в Україні реалізовано квазіпрезидентську (напівпрезидентську) форму правління в її другому варіанті.