3. Характеристика України як демократичної держави

У відповідності з Конституцією (ст. 1) Україна є демократичною державою. Її демократизм знаходить своє вираження насамперед у народовладді; розподілі влад на законодавчу, виконавчу і судову; політичній багатоманітності; місцевому самоврядуванні.

1. У Конституції України зазначається (ст. 5), що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це означає, що Україна проголошується державою народовладдя, чи, інакше кажучи, демократичною державою (“демократія” у перекладі з давньогрецького означає народовладдя).

Кожна з цих двох категорій “народ” і “влада”, що складають поняття “народовладдя”, є складною і вимагає спеціального розгляду.

З юридичної точки зору поняття “народ” ототожнюється з поняттям “громадяни” і визначається як належність даної, асоційованої в рамках єдиної держави сукупності людей до відповідної держави. Народ утворює фізичний субстрат держави.

Слід сказати, що в роки радянської влади під народом розумілась історична спільність людей, котра змінюється в залежності від завдань, які вирішуються суспільством у даний період. У відповідності з цим народ міг складатись лише з трудящих або включати в себе й ті соціальні верстви, які, не відносячись за своїм соціальним станом до трудящих, тим не менш об’єктивно брали участь в розв’язанні завдань прогресивного розвитку країни. Такий підхід до визначення поняття “народ” відкривав перед тоталітарною державою широкі можливості для застосування дискримінаційних заходів до мільйонів неугодних з тих чи інших мотивів громадян країни.

Влада є можливість розпоряджатись чи управляти ким-небудь і чим-небудь, підпорядковувати своїй волі інших. Влада – явище соціальне. Вона виникає разом з виникненням суспільства і існує у будь-якому суспільстві, оскільки будь-яке суспільство вимагає управління, яке забезпечується різними засобами, включаючи й примус.

З появою держави виникає і державна влада як одна із суттєвіших ознак держави. Державна влада має як свій основний елемент загальну волю і силу, здатну забезпечити підпорядкування цій загальній волі всіх членів суспільства.

Державну владу характеризує суверенітет держави, який виявляється в її верховенстві, єдності і незалежності.

Державна влада не співпадає безпосередньо з населенням і здійснюється особливим, державним апаратом. Він являє собою сукупність державних установ, за допомогою яких реалізуються функції держави. Державний апарат об’єднує всі державні органи, а також армію, розвідку, примусові установи.

Державна влада володіє силою державного примусу, що здійснюється спеціально пристосованим для цієї мети апаратом примусу, який є частиною державного апарата. Держава в необхідних випадках застосовує заходи державного примусу до осіб, які скоїли правопорушення. Ці заходи в залежності від характеру порушень поділяються на дисциплінарні покарання, адміністративний вплив, цивільно-правову відповідальність і кримінальні покарання.

Державна влада – не єдина форма влади народу. Ще однією формою влади народу є місцеве самоврядування. Органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади.

Визнання народу верховним носієм всієї влади є вираженням народного суверенітету. Народний суверенітет означає, що народ, ні з ким не поділяючи свою владу, здійснює її самостійно і незалежно від яких би то ні було соціальних сил, використовує виключно у своїх власних інтересах. Народний суверенітет є неподільним, він має і може мати лише одного суб’єкта – народ.

Таким чином, народовладдя – це належність всієї влади народу, а також вільне здійснення народом цієї влади у повній відповідності з його суверенною волею і корінними інтересами.

В умовах народовладдя здійснення влади конституюється, легітимізується й контролюється народом, тобто громадянами держави, оскільки вона виступає у формах самовизначення і самоврядування народу, брати участь у яких можуть на рівних правах всі громадяни. Народовладдя як форма держави і спосіб правління перетворюється таким чином в організаційний принцип володіння владою та її здійснення, який визначає, що вирішення будь-яких державних задач чи реалізація владних повноважень потребує легітимації, що походить від народу. Уявлення про народ як про вихідний і кінцевий пункт демократичної легітимації є базовим у розумінні демократії.

Народ України здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції).

У залежності від форми волевиявлення народу розрізняються представницька і безпосередня демократія.

Представницька демократія – здійснення народом влади через вибори повноважних представників, які приймають рішення, що відбивають волю тих, кого вони представляють: увесь народ, населення, яке проживає на тій чи іншій території.

Безпосередня демократія – форма безпосереднього волевиявлення народу або окремих груп населення. ”Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії”, – підкреслюється в Конституції України (ст. 69).

2. Одним з основоположних принципів демократичної організації держави, важливою передумовою верховенства права і забезпечення вільного розвитку людини є принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

У своєму класичному вигляді теорія розподілу влади була сформульована Д.Локком і Ш.Монтеск’є. Її сутність зводиться до того, що для забезпечення свободи громадян різні функції державної влади – законодавча, виконавча і судова – повинні здійснюватись різними органами, незалежними один від одного і стримуючими один одного.

Однак для забезпечення свободи, відповідно до цієї теорії, недостатньо одного лише розподілу влади між декількома органами. Необхідно, окрім того, щоб вони знаходились у стані взаємної рівноваги, щоби жоден з органів не міг одержати перевагу над іншими, щоб кожен з них був гарантований від посягань на його самостійність з боку іншого органу.

У результаті різні влади, організовані подібним чином, не підпорядковуються одна одній, проте знаходяться у тісному зв’язку між собою і у взаємодії. Жодна з них нічого не може зробити без інших, і в разі незгоди між ними вся державна діяльність повинна зупинитись. Але оскільки зупинитись вона не може, то “силою речей, - вважав Ш.Монтеск’є, - влади будуть змушені діяти і необхідність змушує їх діяти у злагоді одна з одною”. Результатом цього і буде їх взаємне стримування, яке і забезпечує свободу.

Розподіл влад – один з основних принципів діючої Конституції України. У ст. 6 передбачено, що “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Орган, який уособлює кожну з гілок влади, є самостійним. Вони не в праві виходити за межі повноважень, встановлених для них Конституцією України і законами.

Таким чином, у відповідності з Конституцією, розподіл влад означає не тільки розосередження, розподіл, демонополізацію влади, але й дійсне, реальне взаємне її урівноваження, за якого жодна з трьох влад не може ущемити або підпорядкувати собі інші і змушена діяти в умовах взаєморозуміння та взаємоспівробітництва.

У сучасних умовах становлення конституційного ладу України принцип розподілу влад має особливо важливе значення. Він націлений на те, щоб запобігти переважання однієї влади над іншими, утвердження авторитаризму і диктаторського режиму в суспільстві. Принцип розподілу влад передбачає систему “стримувань і противаг”, спрямовану на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобічність підходу до питань, що вирішуються. Це принцип покликаний забезпечити у кінцевому підсумку раціоналізацію і оптимізацію діяльності держави, всіх її структур і на цій основі підвищення ефективності всього механізму управління державними справами.

3. Демократія в Україні здійснюється на основі принципу політичної багатоманітності.

Принцип політичної багатоманітності (плюралізму) означає створення можливостей чинити вплив на політичний процес з боку всіх громадсько-політичних або інших організацій, діяльність яких носить політичний характер і знаходиться в межах Конституції.

Політичний плюралізм сприяє підвищенню ефективності народовладдя, залученню до політичної діяльності широких верств населення, легалізує конституційну політичну опозицію, створює умови для подолання апатії народу і відчуження його від влади, породжених роками тоталітаризму.

Становлення принципу політичного плюралізму, яке сприяє демократизації суспільства, не має нічого спільного зі спробами ввести “багатовладдя”, порушити стабільність у суспільстві чи нав’язати йому егоїстичні цілі окремих соціальних груп, спричинити розпад соціального управління та анархію.

Переваги принципу політичного плюралізму можуть бути у повній мірі розкриті тільки в рамках конституційності. Тобто для реалізації принципу політичного плюралізму необхідно, щоб усі соціально-політичні структури, здатні у повній мірі гарантувати право громадян на об’єднання в громадські організації і захистити конституційні устої нашого суспільства шляхом виключення у судовому порядку із громадського життя тих політичних організацій, які загрожують цим устоям.

Політичний плюралізм – це свобода політичних думок і політичних дій, що виявляється в діяльності незалежних об’єднань громадян. Саме тому надійний конституційно-правовий захист політичного плюралізму – передумова не тільки реалізації принципу народовладдя, але й функціонування правової держави.

Для реалізації принципу політичного плюралізму важливим є визначення правового статусу політичних партій, інших громадських об’єднань і масових рухів, які беруть участь у політичному процесі і складають інституційну основу політичного плюралізму. Вони повинні мати в цьому процесі всі необхідні права, що відповідають юридично закріпленим обов’язкам правової держави та її органів.

4. Демократизм Української держави означає наявність у ній місцевого самоврядування. “В Україні, - зазначено в ст. 7 Конституції, - визнається і гарантується місцеве самоврядування”.

Місцеве самоврядування нерозривно зв’язане з демократією, оскільки в основі демократії як форми держави і способу правління лежить ідея політичної свободи, у відповідності з якою принцип самовизначення і самоврядування поширюється не тільки на окрему людину або на народ у цілому, але й на регіони та інші спільноти громадян.

Шляхом місцевого самоврядування, яке включає представницькі органи влади, органи управління (місцева адміністрація), різноманітні територіальні форми безпосередньої демократії (місцеві референдуми, збори громадян тощо), а також органи територіального громадського самоврядування населення, вирішуються питання місцевого значення в Україні.