Тема 3. Основи конституційного ладу україни

1. Поняття конституційного ладу України

Термін “конституційний лад” не вживався в жодній радянській Конституції. Введення цього поняття в науковий юридичний обіг неодмінно вивело б радянську науку на феномен конституційної держави і на ті юридичні умови, за яких вона існує – парламент, незалежний суд, механізм гарантування прав людини і громадянина тощо. Однак тоді довелося б визнати, що у “найдемократичнішій державі” принципи конституціоналізму не реалізуються. Тому все, що виказувало невідповідність соціалістичної державності конституційним вимогам, старанно обминалось. Радянський законодавець вважав за краще користуватись більш нейтральними категоріями типу “Суспільний устрій” в Конституції СРСР 1936 року або “Основи суспільного ладу і політики” в Конституції СРСР 1977 року. Характеризуючи радянський соціалістичний суспільний лад, необхідно зазначити його політизовану ідеологічну природу. Однак вчені-державознавці визначали його як найбільш важливі суспільні відносини, які характеризують політичну і економічну системи радянського суспільства, його соціальну основу, провідний інститут радянського державного права.

Усю багатоманітність відносин, які складаються в суспільстві, неможливо відобразити в нормах конституції, та це й недоцільно. Для їх правового конституювання встановлені параметри, які охоплюють основоположну частину суспільних відносин, що функціонують в суспільстві і державі. Цій меті служить поняття “конституційний лад”. Воно фіксує строго визначену, основоположну частину суспільних відносин, які закріплюють організаційну і функціональну єдність суспільства і обумовлює сукупність принципів, без яких устрій держави не може вважатись конституційним. У поняття “конституційний лад” включається дещо більше, ніж формальне дотримання конституції. Це поняття стосується лише такої держави, в якій конституція надійно охороняє права і свободи людини і громадянина, а все право відповідає цій конституції, але головним є те, що держава діє у відповідності з конституцією і в усьому підпорядковується праву. Конституційний лад, таким чином, не зводиться до факту існування конституції, а стає реальністю тільки за двох умов׃ якщо конституції дотримуються і якщо вона є демократичною.

Порядок, за якого забезпечуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією, називається конституційним ладом. Це поняття вбирає в себе не тільки юридичний зміст. Воно обумовлено, крім права, рівнем правосвідомості, розвитком політичної культури та етики. Право і мораль повинні забезпечувати невідворотність покарання по відношенню до будь-якого громадянина або посадової особи, яка посягнула на конституційні порядки.

Конституційний лад реалізує прагнення до соціального порядку на основі поєднання індивідуального і групового інтересу із загальним, пріоритет права особи неминуче вимагає гарантій з боку найбільшої і наймогутнішої спільноти – держави.

Поняття “конституційний лад”, “основи конституційного ладу” з’явились у вітчизняному конституційному праві порівняно недавно. Раніше в науці і нормативно-правових актах широко використовувалось поняття суспільного ладу, під яким розумілась певна соціальна система держави, втілення в її конституції законів розвитку суспільно-економічної формації. Зрозуміло, що дане поняття було надзвичайно ідеологізованим, воно пов’язувалось з належністю в державі засобів виробництва, наявністю чи відсутністю експлуатації людини людиною – в традиційному для радянської науки розумінні. У цьому зв’язку нерідко вживались такі терміни, як “соціалістичний лад”, “капіталістичний лад” тощо.

Однак з прийняттям нових конституцій і відповідно із змінами в конституційному ладі країн з числа колишніх республік колишнього Союзу РСР посилилась увага до проблем конституційного ладу і відповідно збагатилась наукова думка з цих питань. Так, російський вчений В.Т.Кабишев зазначає, що конституційний лад – це вся система суспільних відносин як предмет конституційного регулювання, а також система конституційних норм і принципів, що регулюють окремі види суспільних відносин існуючого реального ладу¹.

Один з найбільш відомих у Росії теоретиків конституційного ладу О.Г.Румянцев вважає, що конституційний лад існує далеко не в кожній державі, яка має конституцію. Це цілісна система соціально-правових відносин і інститутів, підпорядкована безумовним моральним і конституційним велінням і заснована на сукупності основоположних регуляторів, які сприяють закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних та правових зв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою².

К.І. Козлова та О.О. Кутафін визначають конституційний лад як певну форму або певний спосіб організації держави, закріплений в її конституції. Обґрунтовуючи своє визначення, вони, зокрема, зазначають, що кожна держава характеризується певними рисами, в яких виявляється специфіка цієї держави. Саме сукупність таких рис дає змогу, на думку авторів, говорити про певну форму, певний спосіб організації держави, який після закріплення його конституцією стає конституційним ладом. Підсумовуючи свої міркування щодо конституційного ладу, ці автори стверджують, що конституційний лад як форма або спосіб організації держави забезпечує підпорядкування її праву і характеризує її як конституційну державу³.

Інші автори, зокрема М.В.Баглай і Б.Н.Габрічідзе, вважають, що існування конституційного ладу обумовлюється не тільки наявністю конституції. Він стає реальністю, на думку авторів, лише за умов, що конституція діє і є демократичною. Порядок, за якого забезпечуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією, називається конституційним ладом⁴.

Узагальнюючи наведені думки, слід зазначити, що головна властивість конституційного ладу – забезпечувати підпорядкування держави праву та конституції як верховному її джерелу. Далеко не кожна держава, навіть якщо вона має найдосконаліший основний закон, має конституційний лад. Недостатньо і просто закріпити існування конституційного ладу на папері. Важливо, щоб конституції були підпорядковані абсолютно всі суб’єкти, і насамперед держава. Причому конституційний лад – це не просто певний порядок, це цілісна система відносин у суспільстві, включаючи їх економічний, правовий, соціальний і, обов’язково, моральний аспекти.

Виходячи з цього слід з’ясувати, що означає саме поняття “конституційний лад”. Необхідно розрізняти його використання у двоякому смислі׃ формальному і змістовному. Перше – коли під цим терміном розуміється сам по собі факт наявності і суспільстві і державі устрою, який базується на основному законі (конституції), якому слідує держава. Таке формальне розуміння і використання цього терміну означає, що будь-яке суспільство і держава, які ґрунтуються на такому законі (конституції), можуть вважатись конституційними, безвідносно до змісту наявного у них основного закону. Однак в науці конституційного права поняття “конституційний лад” широко використовується і в іншому змістовному смислі, коли під ним мають на увазі лише такий суспільний і державний лад, який відповідає демократичним принципам конституціоналізму, і перш за все принципам визнання і гарантування загальних природних прав людини, поділу влад та ін.

Ще у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. говорилось (ст. 16), що “суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено поділу влад, не має конституції”. Інакше кажучи, основний закон країни, який формально називається конституцією, може і не мати дійсно конституційного характеру, а реальний устрій цієї країни – характер дійсно конституційного ладу. І точно так же, як той або інший звичайний закон у залежності від його змісту може і не бути дійсно правовим (тобто таким, що відповідає загальновизнаним принципам і нормам демократичної правової системи), а бути в цьому смислі неправовим законом, так і основний закон (конституція) недемократичної (наприклад, тоталітарної або авторитарної) держави не може бути беззастережно визнаний конституційним тільки тому, що він називається конституцією. Цілком очевидно, наприклад, що “сталінська” Конституція СРСР 1936 р. нічого спільного із справжнім конституціоналізмом не мала, а тоталітарний режим, який певною мірою спирався на неї, не може розглядатись як конституційний по суті справи, оскільки і те і друге в принципі заперечували пріоритет прав особи та її найвищу цінність, приватну власність, принципи поділу гілок влади, верховенство права і закону тощо.

Можна запропонувати таке визначення конституційного ладу. Конституційний лад – суспільно-політичний устрій, закріплений в Основному законі суспільства і держави, який виражає і гарантує конституційні принципи народного суверенітету, розподілу влад, непорушність і невідчужуваність прав і свобод людини і громадянина.

Отже, конституційний лад в його неформальному, змістовному смислі – це не просто суспільний і державний лад, врегульований ухваленим у даному суспільстві конституційним законодавством, безвідносно до його змісту, а тільки такий лад, який ґрунтується на принципах гуманізму і демократії, принципах конституціоналізму, а держава у своїй організації і діяльності не тільки на словах, а й на практиці слідує цим принципам.