2. Предмет конституійного права україни як галузі права

Система українського права – це сукупність галузей права, які складають органічну структуру чи внутрішню форму права і характеризуються наявністю особливого предмета регулювання для кожної галузі і специфічного методу правового регулювання. Це означає, що кожна галузь права являє собою певну частину системи права, яка відрізняється своїм конкретним правовим матеріалом.

Із загальної теорії права відомо, що єдина система права в будь-якій країні об’єднує різні галузі права. Серед основних і профілюючих галузей системи права (поряд з кримінальним, цивільним та ін.) особливе місце посідає конституційне право.

Отже, що собою являє конституційне право України? Чим воно відрізняється від інших галузей права?

Кожна галузь права має свій предмет регулювання, який є первісним і основним критерієм поділу системи права на галузі.

Галузь конституційного права є окремою, самостійною галуззю в системі права. Їй притаманні всі ті загальні ознаки, які характерні для всіх інших галузей: власний предмет галузі як необхідна фактична і об’єктивна передумова правового регулювання (тобто фактичні суспільні відносини, які виступають об’єктом впливу правових норм); інструментарій правового регулювання – система внутрішньо зв’язаних правових норм та інститутів галузевого змісту як юридична передумова регулювання суспільних відносин; правові відносини як результат правового регулювання. Цей механізм регуляції суспільних відносин завжди має галузевий характер, тобто він застосовується не до права взагалі, а до функціонального призначення відповідних галузей. Кожна галузь забезпечує реалізацію своїх норм та інститутів саме заради досягнення конкретного результату – виникнення відповідних правових відносин, сукупність яких втілює міцний правовий порядок у державі. Проте основоположну роль у цьому механізмі відіграють саме фактичні суспільні відносини як предмет регулювання. Саме їх характер обумовлює специфіку відповідної галузі права.

У цьому плані конституційне право має надзвичайно суттєві особливості на відміну від інших галузей. Його специфіка визначається не тільки особливим предметом правового регулювання, але й місцем, яке воно посідає в усій системі права. В літературі це місце визначається як провідна роль конституційного права в системі всіх галузей. Положення про провідну роль галузі інколи уточнюється формулою про “базову” чи “основоположну” галузь, але суть справи від цього не міняється.

Роль і значення конституційного права як провідної галузі можна визначити таким чином.

По-перше, воно призначено для регулювання найбільш важливих, масових і соціально значущих суспільних відносин, у яких втілюються головні інтереси суспільства, що закріплюються державою у відповідних нормах. Ці інтереси лежать у сферах: організація суспільства і держави в цілому; установлення основ конституційного ладу і насамперед – здійснення народовладдя і суверенітету державної влади; визначення основ правового статусу особи шляхом закріплення прав і свобод людини і громадянина і формування механізму їх охорони і захисту в процесі діяльності всіх гілок державної влади; забезпечення організації і функціонування національних і територіальних форм державного устрою з метою досягнення стабільності і цілісності держави; побудови системи державної влади та її здійснення на демократичних засадах, у тому числі – обмеження її дій щодо особи і суспільства певними межами.

По-друге, сам характер названих суспільних відносин об’єктивно визначає необхідність їх врегулювання на вищому правовому рівні – рівні конституційного законодавства. Найважливіші з них отримують закріплення в Конституції, яка є Основним Законом суспільства і держави і має верховенство в системі всіх правових актів. Норми Конституції наділяються вищою юридичною силою і безпосередньо застосовуються на всій території країни, вони мають установчу дію і підвищений ступінь стабільності. Саме за допомогою таких норм найбільш масові і важливі відносини можуть бути вміщені в юридичні рамки, взаємовідносинам їх учасників надається юридичний характер.

По-третє, провідна роль конституційного права втілюється в основоположному характері принципів і найбільш загальних правил регулювання, які містяться в його нормах. Ці найважливіші принципи мають значення не тільки для самого конституційного права, але й для всіх інших галузей. На базі таких принципів визначаються основні засади видання нормативних актів незалежно від їх галузевої належності. Адміністративне, кримінальне, цивільне, сімейне право, як і інші галузі, повинні виходити з принципів, сформульованих у конституційному законодавстві, і у відповідності з ними будувати всю систему галузевого регулювання. Це означає, що конституційне право може розглядатись як свого роду орієнтир у всьому масиві права, воно виступає своєрідною точкою відліку і опори в правовій системі.

Визначаючи загальну структуру, принципи організації, основи компетенції і механізм функціонування органів управління, конституційне право встановлює принципові засади адміністративного права. Закріплюючи різні форми власності та інші основи економічних відносин, воно закладає фундаментальні основи цивільного і комерційного права, а визначаючи правовий статус особи та основи її взаємовідносин з державою – вихідні засади кримінального, процесуального та інших галузей права. Те ж можна сказати про трудове, фінансове та інші галузі права. Важливо при цьому підкреслити дві обставини׃ по-перше, йдеться не про поглинання конституційним правом інших галузей права, а про те, що воно служить свого роду ядром всієї правової системи країни, в якому зосереджені найбільш вагомі елементи інших галузей права, які складають їх вихідні начала; по-друге, хоча конституція, без сумніву, є основою конституційного права, останнє все ж не зводиться тільки до неї, оскільки конституційне право включає в себе також багаточисельні інші закони та нормативно-правові акти, які доповнюють, розвивають і конкретизують положення і норми конституції.

Розв’язуючи ті чи інші важливі правові питання, пов’язані з положенням людей, їх груп і організацій, суспільства, держави та їх взаємовідносин, демократичне конституційне право визначає і закріплює׃

а) основи народовладдя (народного суверенітету) і форми його реалізації;

б) державний суверенітет;

в) основи правового статусу особи, її основні права, свободи і обов’язки; г) принципову, якісну характеристику держави та її ролі;

д) основи політичної, економічної, соціальної і духовної систем;

е) форму правління, політичний режим і форму політико-територіальної організації держави;

є) систему, організацію, компетенцію і принципи діяльності органів державної влади;

ж) основи місцевого самоврядування та управління;

з) ієрархію нормативно-правових актів тощо.

Таким чином, конституційне право – це центральна, основоположна і провідна галузь права як система юридичних норм (правил) певної країни, яка закріплює і регулює найважливіші, фундаментальні основи держави, її взаємовідносин з особою і здійснення державної влади, місцевого управління та самоврядування. У більш короткій формі можна сказати і так׃ конституційне право – це внутрішньо взаємозв’язана сукупність юридичних норм конкретної країни, які закріплюють і регулюють основи системи державної влади з метою забезпечення основних прав, свобод і відповідальності людини і громадянина.

Предметом регулювання конституційного права, як і будь-якої галузі права, є суспільні відносини, які, з одного боку, здатні піддаватись нормативно-правовому впливу і, з іншого боку, в інтересах суспільства вимагають такого впливу.

Суспільні відносини, які складають предмет конституційного права, мають свої характерні особливості, що дозволяють виокремити їх із усієї сукупності суспільних відносин, які регулюються правом.

1. Відносини, які регулюються конституційним правом, виникають у всіх сферах суспільного життя׃ політичній, економічній, соціальній, духовній.

2. Конституційне право регулює не всі суспільні відносини в цих сферах, а тільки базисні, фундаментальні відносини, які складають основу побудови всієї правової системи, інших галузей права. Ці відносини є своєрідним “каркасом”, який поєднує в єдине ціле все різноманіття правових норм різних галузей права, визначаючи основні завдання і принципи їх функціонування, спрямованість їх впливу на суспільні відносини.

Усю систему відносин, які складаються в процесі конституційно-правового регулювання, можна розділити на дві великі групи. До першої з них входять відносини, зв’язані із встановленням основ громадянського суспільства, конституційного ладу держави і правового статусу людини і громадянина. Ці відносини регулюються конституційним правом не в повному обсязі, а саме в своїх основах, які дозволяють судити про принципи організації суспільства і держави, що виражають форму правління, належність суверенітету і влади, визначають суб’єктів владоорганізуючої діяльності, принципи їх взаємовідносин між собою, співвідношення типів і форм власності і гарантованість рівного захисту прав власників, соціальну діяльність суспільства і держави тощо.

Загальне нормування в даній сфері охоплює лише “певний шар” відносин, які мають базове основоположне значення в усьому процесі регулювання. Більш детальне і конкретне їх регулювання відбувається в нормах інших галузей права. Конституційне ж право встановлює саме загальні принципи закріплення цього шару відносин, визначаючи тим самим основи організації суспільства і держави, конституційного статусу людини і громадянина.

Іншу групу складають суспільні відносини, в яких знаходять конкретне втілення права і свободи громадянина і особи, що виникають на основі інституту громадянства, форми національно-державного устрою і організація державної влади, механізми і процедури її функціонування на основі принципу розподілу влади і вирішальної участі громадян у її здійсненні. Відносини, які складаються в цій сфері, знаходять виявлення в державно-владній діяльності, тому вони нерідко визначаються як “владовідносини”, як відносини, що виникають у процесі здійснення влади. На відміну від першої групи відносин вони регулюються конституційним правом не в основних рисах, а в повному обсязі. Це означає, що для інших галузей права такі відносини не є специфічними.

Отже, міра конституційно-правового регулювання неоднакова в різних сферах. Якщо в економічній, соціальній, культурній і духовній сферах конституційне право визначає лише основи, то в політичній сфері конституційно-правове регулювання значно ширше і детальніше, ніж в інших сферах суспільних відносин.

Звідси випливає, що до політичних відносин належать в першу чергу владні відносини. І, природно, владні відносини регулюються конституційним правом. Однак, політичні відносини в жодному разі не зводяться лише до владних відносин. Наприклад, певні відносини встановлюються між людиною і державним органом, до якого людина направила звернення, між громадянами, коли вони створюють політичну партію, між громадянином і виборчою комісією в процесі виборів тощо. Ці та інші подібні приклади свідчать, що можуть складатись політичні відносини, які не є владними відносинами, проте які, підкреслимо, нехай не прямо, а опосередковано зв’язані із здійсненням публічної влади. І саме політичні відносини є предметом регулювання конституційного права. Що ж стосується прав людини, то слід мати на увазі, що конституційне право забезпечує дієвість не загалом всіх прав людини (в рамках кожної галузі права регулюються й захищаються притаманними відповідній галузі права засобами певні права людини), а регулює й охороняє права людини, оскільки це пов’язано з публічною владою: закріплюються основи правового статусу людини, фіксується перелік фундаментальних прав і свобод, більш чи менш детально регламентуються політичні права і т. п.

Будучи врегульованими правом, політичні відносини виступають як конституційно-правові відносини. Разом з тим конституційно-правові відносини у жодному разі не охоплюють усі політичні відносини. З одного боку, певна частина політичних відносин взагалі не регулюється правом, та в цьому й немає необхідності, оскільки є інші регулятори політичних відносин – етичні, релігійні норми, норми громадських об’єднань і т. ін. З іншого боку, не всі види політичних відносин регулюються виключно конституційним правом. Так, регулятором міждержавних політичних відносин є міжнародне публічне право.

Політичні відносини, будучи відносинами з приводу влади, визначають основи, на яких будується державне і громадське життя. Конституційне право в результаті цього не тільки регулює політичні відносини, але й формує нормативну базу для регулювання інших суспільних відносин. Наприклад, майнові й пов’язані з ними немайнові відносини регулюються цивільним правом, однак саме конституційно-правові акти закріплюють існування певних форм власності, пріоритет, який надається тій чи іншій формі власності, що складає фундамент цивільного права. Закріплення ж у конституційно-правових документах норм, зв’язаних з діяльністю центральних і місцевих органів управління, органів охорони правопорядку та інших органів, служить фундаментом адміністративного права. У свою чергу, кримінальний і цивільний процес ґрунтується на конституційно-правових нормах, які стосуються судоустрою і принципів судочинства, низки особистих прав і свобод, їх гарантій. Норми, які містяться в конституційно-правовому законодавстві і присвячені питанням праці, відпочинку тощо, служать основою трудового права.

Отже, відмінними особливостями конституційного права як галузі права є те, що воно виступає у ролі регулятора політичних відносин в середині країни, і те, що ряд його норм служить фундаментом для інших галузей права.

Із зазначеного вище можна виокремити такі конкретні групи суспільних відносин, які складають предмет конституційного права України:

1. Суспільні відносини, що випливають із засад конституційного ладу України. Ці відносини характеризуються тим, що містять:

а) головні принципи суспільства і держави;

б) механізми реалізації влади народом України;

в) основи соціальної політики української держави;

г) основи економічної системи України;

2. Суспільні відносини, що випливають із основ правового статусу особи. Вони пов’язані׃

а) з принципами правового статусу людини і громадянина;

б) з громадянством України;

в) з основними правами, свободами і обов’язками людини і громадянина України;

г) з юридичними гарантіями щодо забезпечення основних прав і свобод.

3. Суспільні відносини, що випливають з унітарного устрою України. Тут суспільні відносини характеризують:

а) адміністративно-територіальний устрій України;

б) статус і компетенцію Автономної Республіки Крим;

в) систему органів виконавчої влади “по вертикалі”;

г) державні символи України.

4. Суспільні відносини, що відображають принципи організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Ці відносини характеризуються тим, що містять:

а) принципи виборів Президента України, його статус і компетенцію, порядок усунення з поста за допомогою процедури імпічменту;

б) механізм формування парламенту України – Верховної Ради, її повноваження; процедуру прийняття законів;

в) механізм формування Кабінету Міністрів, його компетенцію та відповідальність;

г) структуру і принципи діяльності судової влади;

д) принципи формування і діяльності місцевого самоврядування.

Таким чином, конституційне право – це галузь українського права, яка являє собою систему правових норм, регулюючих основи взаємовідносин людини і держави, устрою держави і організації державної влади шляхом закріплення в Конституції України і конституційному законодавстві основ конституційного ладу, основ правового статусу людини і громадянина, територіального устрою, основ організації системи державної влади і місцевого самоврядування.