9. Реалізація норм конституційного права

Під реалізацією норм конституційного права розуміється їх здійснення, тобто запровадження в життя.

Норми конституційного права закріплюють певні суспільні відносини, здійснюють вплив на них, щоб надати належного напрямку поведінці людей, належного з точки зору держави, приписом якої вони є.

Будучи таким приписом, кожна норма конституційного права захищається державою, а особи, які не додержуються таких приписів, можуть бути піддані впливу, в тому числі й державному примусу.

Реалізація конституційно-правової норми виражається в досягненні тієї мети, яка переслідувалася при її виданні. Тому для реалізації такої норми зовсім не обов’язково її застосовувати. Вона реалізується в поведінці суб’єктів права, яка відповідає її припису. Ця поведінка може виражатись як у діях, так і в утриманні від певних дій відповідних суб’єктів права. Однак вона в будь-якому випадку повинна бути наслідком впливу на суб’єктів права відповідної норми. Тільки у такому випадку можна говорити про її регулюючу роль, про те, що вона діє і реалізується.

Форми реалізації конституційно-правових норм розрізняються в залежності від характеру правозастосовчих дій суб’єктів права. Керуючись цим критерієм, здебільшого виділяють чотири основні форми реалізації правових норм: використання, виконання, дотримання і застосування.

Використання норм права - це форма реалізації норм права, за якої суб'єкт використовує права, надані йому від­повідно до приписів правових норм, що знаходить свій ви­раз у здійсненні тими чи іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права.

Шляхом використання реалізуються уповноважуючі пра­вові норми.

Використання норм права може здійснюватись як актив­ною (коли повноваження полягає у праві здійснювати певні дії), так і пасивною (коли повноваження полягає у праві не робити певних дій) поведінкою суб'єкта.

Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використовувати суб'єктивне право, що йому належить, чи утриматися від цього. Тому, на відміну від до­держання і виконання норм права, які можуть бути як добро­вільними, так і примусовими, використання їх може бути тільки добровільним.

Прикладом такого роду реалізації правових норм може служити здійснення громадянами України своїх конституційних прав на об’єднання, включаючи право створювати професійні спілки для захисту своїх інтересів; збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; брати участь в управлінні державними справами і т. ін.

Ще один приклад – здійснення державними органами і громадськими об'єднаннями наданих їм повноважень.

Слід зазначити, що існує відмінність між здійсненням прав громадянами і використанням повноважень державними органами і посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб’єктивних прав є справою добровільною і вони не несуть ніякої відповідальності за невикористання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійснення їх повноважень є не тільки правом, але й обов’язком.

Виконанняяк форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов’язуючих норм, виконання суб’єктом права покладених на нього обов’язків. Виконання виражається у здійсненні відповідним суб’єктом дій, передбачених нормою права. Прикладом такого роду обов’язків можуть служити, зокрема, конституційні обов’язки громадян України. Так, згідно з Конституцією України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

Виконання обов’язків здійснюється і шляхом утримання від здійснення тих чи інших дій. Так, у відповідності з Конституцією України, не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Це означає, що громадяни України зобов’язані утримуватись від здійснення такого роду діяльності.

Дотриманняпов’язане виключно з реалізацією забороняючих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-правових норм полягає в тому, щоб не допустити здійснення дій, які могли б завдати шкоди суспільству, державі і особі. Тому її використання досягається шляхом утримання від здійснення заборонених законом дій.

Особливою формою реалізації норм конституційного права є його застосу­вання. Застосування норм права суттєво відрізняється від його додержання, виконання і використання.

Застосуванню норм права притаманний державно-влад­ний характер. Застосування - один з видів державної діяль­ності і здійснюється від імені держави чи уповноважених нею суб'єктів. Тому його результати є обов'язковими для всіх адресатів.

Застосування норм конституційного права - це діяльність, яка здійснюєть­ся лише відповідними державними органами чи їхніми поса­довими особами. Інші суб'єкти можуть реалізовувати ці норми у формі їх застосування лише за спеціальним дозво­лом держави в кожному випадку. Громадяни (фізичні особи) не можуть бути суб'єктами застосування норм права. Якщо громадянин як посадова особа застосовує норму права, він розглядається як представник держави, який діє від її імені і за її дорученням, а не як громадянин. Таким чином, правозастосовчу діяльність можуть здійснювати державні органи, посадові особи і, в деяких випадках з дозволу держави - гро­мадські організації та деякі інші суб'єкти, наприклад адмі­ністрація навчального закладу недержавної форми власно­сті.

Застосування норм права завжди має активний творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу. Воно здійснюється згідно з чітко визначе­ною нормами права процедурою, порушення якої тягне за собою недійсність усього правозастосовчого процесу. Процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта (акта застосування норми права), в якому фіксуються індивідуальні правові приписи щодо ви­рішення конкретної справи.

Виходячи з викладеного, слід зазначити, що застосування норм конституційного права – це спрямована на їх реалізацію і здійснювана у спе­ціально встановлених формах державно-владна, творчо-ор­ганізуюча діяльність державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів з метою вирішення конкретної справи шляхом видання індивідуальних правових приписів (правозастосовчих актів).

Реалізація норм конституційного права у формі їх застосування не зале­жить від бажання суб'єктів, а обов'язково відбувається у та­ких випадках, коли

1) конституційно-правові відносини можуть виникнути, змінитися або припинитися лише на підставі рішення компетентного орга­ну (наприклад, прийняття Президентом України рішення про проведення позачергових виборів до Верховної Ради України);

2) правовідносини, що виникають між сторонами, на­стільки важливі для суспільства, що в кожному випадку не­обхідно перевіряти і засвідчувати їх законність спеціальним рішенням компетентного органу (прийняття Верховною Радою Закону про Державний бюджет на відповідний рік);

3) для виникнення певних правовідносин потрібне офі­ційне потвердження наявності чи відсутності певних юри­дичних фактів (визнання в судовому порядку батьківства, визнання громадянина померлим тощо);

4) з приводу певних фактів або відносин виникає спір, що має юридичне значення, а сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна при розлученні, визнан­ня права на частину спадщини);

5) необхідно вдаватися до засобів державного примусу (наприклад, конфіскація майна, виселення із займаного при­міщення, притягнення до певного виду юридичної відпові­дальності тощо). Державний примус у правовій сфері наби­рає чинності не автоматично. Норми права у певних випад­ках лише передбачають можливість його застосування, але реально воно може здійснюватися лише на підставі відпо­відного рішення компетентного суб'єкта, яке формулюється у відповідному правозастосовчому акті (рішенні, вироку, постанові).

Слід зазначити, що в процесі застосування норм права уповноважений суб'єкт шляхом видання правозастосовчого акта покликаний вирішувати два завдання, а саме:

– організацію належного виконання приписів норм права (їх позитивного виконання);

– забезпечення відповідної реакції з боку держави на по­рушення або неналежне виконання норм права.

Застосування норм права буде правильним та ефектив­ним лише тоді, коли цей процес відповідатиме таким умо­вам:

а) буде законним. Це означає, що весь процес застосуван­ня конкретної норми права повинен здійснюватися тими суб'єктами, на тих підставах і відповідно до тих процедур, які встановлені відповідними правовими нормами;

б) буде обґрунтованим, тобто застосовуватиметься норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обґрунтованість правозастосування передбачає точне і своє­часне виконання вимог правових норм, виключення випад­ків свавілля правозастосовувачів, неумотивованість правозастосовчих рішень.

Застосування правових норм здійснюється у формі або оперативно-виконавчої, або правоохоронної діяльності.

Під оперативно-виконавчою формою діяльності мається на увазі організація виконання приписів правових норм за допомогою індивідуальних актів. Так, згідно з Конституцією України, Президент України: а) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; б) нагороджує державними нагородами, присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; здійснює помилування. Видаючи укази з цих питань, адресовані конкретним особам (індивідуальні акти), Президент здійснює оперативно-виконавчу діяльність щодо реалізації вказаних конституційних норм.

Під правоохоронною формою діяльності розуміється діяльність, спрямована на захист норм конституційного права від будь-яких порушень, на застосування засобів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначених мір покарання, а також вжиття заходів щодо попередження правопорушень.

У правовому захисті норм конституційного права бере участь досить широке коло державних органів і посадових осіб, використовуючи для цього різноманітні правові засоби, а також властиві їм функції, повноваження і процедури. Так, Президент України є гарантом Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Він зобов’язаний охороняти права і свободи людини і громадянина, захищати Конституцію України.