5. Зміна конституції

Кожна конституція у зв’язку із змінами у суспільному житті, у співвідношенні політичних сил може, а інколи і повинна бути змінена. В основі змін лежить народний суверенітет. Якщо є бажання виборчого корпусу, виявлене під час голосування, значить, до конституції можуть бути внесені зміни.

Велика французька революція наступним чином виразила цю ідею: “Національні установчі збори оголошують, що нація має невід'ємне право змінювати свою конституцію, однак беручи до уваги, що інтересам нації більше відповідає змінювати за допомогою засобів, запозичених із самої Конституції, лише ті статті, непридатність яких з’ясується на практиці, ухвалює, що такі зміни будуть робитись Зборами щодо перегляду...”. У ст. 28 Конституції 1793 року сказано більш рішуче: “Народ завжди зберігає за собою право перегляду, перетворення і зміни своєї конституції. Жодне покоління не може підпорядковувати своїм законам покоління майбутні”.

Питання щодо внесення змін в конституцію вирішується в залежності від передбаченого нею способу змінювання.

Коли мова йде про зміни в так званих гнучких конституціях, це досягається шляхом прийняття звичайного закону. Кожен наступний закон, що містить конституційні норми, змінює чи замінює попередній або встановлює положення, які раніш не регулювались або регулювались звичаєвим правом. Прийняття наступного закону відбувається в такому ж порядку, що й попереднього. Так змінюються частково писані конституції або певні частини писаних конституцій. Прикладом можуть бути Конституції Великої Британії, Ізраїлю, Нової Зеландії, Індії.

Щодо жорстких конституцій, то тут справа складніша. В таких випадках, як правило, вимагається кваліфікаційна більшість в представницьких органах; повторне голосування; затвердження поправок на референдумі тощо. Так, в Італії для зміни Конституції потрібно провести два послідовні обговорення в парламенті з інтервалом не менше трьох місяців і схвалення при другому голосуванні абсолютною більшістю голосів у кожній з палат. Однак якщо більшість не склала двох третин в кожній із палат, то 1/5 членів будь-якої з палат, 500 тис. виборців чи п’ять обласних рад можуть вимагати проведення референдуму щодо зміні Конституції, на якому потрібне схвалення більшістю дійсних голосів.

Найбільш розповсюджений спосіб інкорпорування поправок в текст конституції – проста заміна попередніх положень заново затвердженими або виключення попередніх положень, або добавлення нових (Італія, Німеччина та ін.).

Перегляд конституцій буває повним і частковим. Особливо важливим є повний перегляд, який проводиться на основі положень діючого основного закону. Значення цього інституту безперечно, оскільки він дозволяє легітимно ввести нову конституцію з новими параметрами у разі зміни у співвідношенні політичних сил. У результаті виключається можливість нелегітимної, порою насильницької зміни існуючого державного ладу, який себе вичерпав. Названий перегляд може бути виправданий лише при значній зміні у співвідношенні політичних сил, яке вимагає оновлення держави. Тому природно, що для повного перегляду конституції необхідні більш жорсткі умови, ніж для внесення окремих поправок.

Слід зазначити, що повний перегляд конституції можливий двома шляхами. Перший – це прийняття нової конституції у відповідності з правилами, передбаченими попередньою конституцією. Другий же шлях – прийняття нової редакції конституції при збереженні її колишньої дати.

Порядок зміни конституції в значній мірі залежить від форми політико-територіального устрою держави. Він складнішій у федеративних державах і, як правило, простіший в унітарних.

Відповідно до ст.ст. 154 – 159 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш яктретиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І “Загальні засади”, розділу ІІІ “Вибори. Референдум” і розділу ХІІІ “Внесення змін до Конституції України”, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до розділів 1, ІІІ, ХІІІ подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І. ІІІ і ХІІІ Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції.