4. Порядок прийняття конституції

Двохсотлітня історія конституціоналізму виробила декілька способів прийняття конституцій. Загальна тенденція в цьому процесі – поступова демократизація, постійно зростаюче залучення виборчого корпусу. Порядок прийняття конституції залежить від того, хто здійснює установчу владу. Після прийняття конституція легалізується, тобто стає законним документом, який має найвищу юридичну силу. В літературі виділяють три основні способи прийняття конституції: виборцями шляхом референдуму, представницьким органом, главою держави або главою виконавчої влади.

Референдум забезпечує найвищу ступінь легітимності конституції і може застосовуватися як завершальна стадія конституційного процесу, коли на всенародне затвердження виноситься конституція, попередньо схвалена представницьким органом. У деяких країнах конституції приймалися шляхом референдуму і без участі в її розробці будь-якого представницького органу.

Зростаюча роль народних мас у політичному житті привела до того, що за порядком свого прийняття більшість нині діючих конституцій є народними, як їх називали у ХІХ ст. Джерелом такої конституції є виборчий корпус, який обирає парламент чи установчі збори або безпосередньо схвалює конституцію на референдумі.

1. Установчі збори – це представницький орган, що обирається спеціально з метою розробки й прийняття конституції. Так, за способом формування виділяють дві групи установчих зборів:

а) сформовані шляхом загальних і прямих виборів;

б) збори, частина делегатів яких обирається шляхом прямих або непрямих виборів, а інша частина – призначається.

За обсягом компетенції установчі збори поділяються на:

а) суверенні, які наділяються правом розробляти та приймати конституцію;

б) несуверенні, які розробляють і приймають проект конституції, а для затвердження вона виноситься на референдум, або передається іншому органу. По суті такі органи виконують роль консультативних установчих зборів.

У залежності від призначення установчі збори поділяються на:

а) установчі збори з обмеженими повноваженнями – представницькі органи, для яких розробка (розробка й прийняття) конституції є єдиною функцією, після здійснення якої вони розпускаються;

б) установчі збори з необмеженою компетенцією – представницькі органи, які одночасно з установчою владою здійснюють повноваження парламенту.

Практика світового конституціоналізму знає випадки, коли конституція розробляється урядом з наступною передачею парламенту чи на референдум. В таких випадках конституційний референдум нерідко перетворюється у звичайний плебісцит, де роль виборців зводиться, фактично, до схвалення урядового проекту.

Найменш демократичний спосіб прийняття конституції – октроїрування (від франц. octroyer - дарувати), тобто дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха). Октроїруваний характер конституції зовні виражається у відповідній – інколи розгорнутій, інколи досить короткій – формулі, яка здебільшого міститься в преамбулі і вказує на джерело походження конституційного акта.