1. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Дати визначення «герх». Етіологія, патогенез, класифікація.

ГЕРХ – одне з найбільш поширених хронічних кислотозалежних захворювань ШКТ, яке виникає внаслідок недостатності нижнього стравохідного сфінктера і вимагає у чверті випадків приймання кислотознижувальних препаратів протягом всього життя.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – хронічне захворювання, в основі якого лежить порушення перцепції верхніх відділів дигестивного тракту у вигляді ретроградного поступлення шлункового вмісту до стравоходу, з наступним пошкодженням його слизової. Найбільш поширеною клінічною ознакою рефлюкс-езофагіту є печія, ендоскопічною – запалення або звиразкування слизової стравоходу.

Етіопатогенетичні фактори: - первинне зниження тонусу нижньостравохідного сфінктера, збільшення епізодів його спонтанного розслаблення, повна або часткова деструктуризація при килі стравохідного отвору діафрагми; - зменшення нейтралізуючої дії слини та бікарбонатів стравохідного слизу, що призводить до пригнічення вторинної перистальтики і зниження тонусу грудного відділу стравоходу; - пошкоджуюча дія рефлюктанта (соляної кислоти, пепсину, жовчних кислот).

Класифікація:

1. Клінічна: а) ерозивна ГЕРХ (ендоскопічно позитивний варіант, з езофагітом)

Ускладнення: - пептична виразка;

- кровотеча;

- стриктури стравоходу;

б) Неерозивна ГЕРХ (ендоскопічно негативний, без езофагіту)

в) Стравохід Баррета (кишкова метаплазія в дистальному відділу стравоходу)

2) Ендоскопічна:

А) Одне або більше ушкодження, завдовжки менше 5 мм, у межах однієї складки слизової оболонки стравоходу;

В) Одне або більше ушкодження слизової оболонки, завдовжки більше 5 мм, шо не зливаються між собою, у межах однієї складки.

С) Одне або більше ушкодження слизової оболонки, яке розповсюджується на 2 складки і більше і між ними, але займає менше 75% кола стравоходу.

Д) Ушкодження слизової оболонки що займає 75% і більше кола стравоходу.

2. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Назвіть стравохідні і позастравохідні симтоми герх. Критерії діагностики. Диференціальна діагностика.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – хронічне захворювання, в основі якого лежить порушення перцепції верхніх відділів дигестивного тракту у вигляді ретроградного поступлення шлункового вмісту до стравоходу, з наступним пошкодженням його слизової. Найбільш поширеною клінічною ознакою рефлюкс-езофагіту є печія, ендоскопічною – запалення або звиразкування слизової стравоходу.

Методи діагностики:

Диф. діагностика:

1. Медикаментозний езофагіт: у молодому віці – одинофагія, біль у грудях, дисфагія; у немолодому – розлади рухливості стравоходу або його стриктури, хронічний характер. Уражують: доксациклін, тетрациклін, алендранат, напроксен, аскорбінова кислота, аспірин або НПЗП. Зникає-після 1 тиж. лікування ІПП/сукральфатом.

2. Шкірні захворювання: бульозний епідермоліз, вульгарна пухирчатка, плоский лишай (Рідкісні аутоімунні захворювання). При ендоскопії: дифузна еритема, шаруватість слизової поверхневої яка відділяється від підслизової легко, білясті вузлики і бляшки, проксимальні стриктури. Ефективне: введення стероїдів в місце ураження.

3. Еозинофільні езофагіти: молоді чоловіки+дисфагія+харчова непереносимість. Ендоскопія: множинні кільця, подовжні або точкові білі ексудати. Зникає: інгаляційні стероїди (флутиказон протягом 6 тиж).

4. Ахалазія: розширення стравоходу (манометрія). Епігастральний біль, раннє насичення, постпрандіальне здуття, нудота/блювота=уповільнене спорожнення шлунка.

5. Стенокардія: іррадіація в ліву лопатку, плече, кисть, провокується фізичним навантаженням, полегшується відпочинком і сублінгвальним прийомом нітратів.