archiv[1] / t13 / tema_13

Тема 13 Особливості організації праці керівників, спеціалістів і службовців

Суттєвою відмінністю управлінської праці є складність її вимірювання, а відповідно її регламентація та нормування. Тому для багатьох категорій керівників, спеціалістів і службовців встановлюється ненормований робочий день. Результати праці керівників, спеціалістів і службовців, як правило, відокремлені у часі від самого процесу праці порівняно з працею робітників, у яких отримання результату безпосередньо йде за процесом праці. Ефективність конструкторських або технологічних розробок може бути оцінена після створення відповідних зразків техніки, їх експлуатації та порівняння з виробами, що виготовлялися раніше. Наслідки рішень, прийнятих начальником цеху, можуть відбитися на науково-технічних показниках роботи цеху тільки через деякий проміжок часу. Ці обставини суттєво впливають на оцінку та стимулювання праці керівників, спеціалістів і службовців.

Певні відмінності є також у методах здійснення трудових процесів. Творчий зміст трудових функцій керівників, спеціалістів і службовців практично не підлягає нормуванню та регламентуванню.

У вирішенні завдання підвищення продуктивності праці спеціалістів і службовців центральне місце займають питання вдосконалення організаційних форм трудової діяльності, зокрема розподілу та кооперації праці в галузі управління.

Раціональні розподіл і кооперація праці між спеціалістами забезпечують найдоцільнішу спеціалізацію працівників, ефективне використання робочого часу, підвищення кваліфікації спеціалістів, встановлення персональної відповідальності кожного працівника за певну ділянку роботи, виключає знеособлення, паралелізм і дублювання в роботі, створює чітку взаємодію між працівниками та окремими структурними підрозділами, моральне задоволення та матеріальну зацікавленість у результатах праці.

Розподіл праці спеціалістів пов’язаний із розвитком і ускладненням матеріально-технічної бази виробництва. Він повинен здійснюватися з урахуванням економічних, фізіологічних і соціальних меж.

Основними напрямками розподілу управлінської праці є:

• функціональний (професійний);

• кваліфікаційний;

• технологічний.

Функціональний розподіл інженерно-спеціальної праці являє собою закріплення за працівниками виконання спеціалізованих функцій, пов’язаних з технічною підготовкою чи управлінням виробництвом та таких, що потребують спеціальних знань і навичок.

Кваліфікаційний розподіл полягає в розподілі робіт, пов’язаних з технічною підготовкою та управлінням виробництвом, за складністю та відповідальністю між спеціалістами відповідно до їх кваліфікації, практичного досвіду, організаційних здібностей, рівня освіти. Усіх працівників заводських служб технічної підготовки та управління виробництвом поділяють на керівників, спеціалістів і технічних виконавців.

В свою чергу, категорія керівників поділяється на дві групи:

• керівники підприємств і установ;

• керівники структурних підрозділів і служб.

Спеціалісти в галузі технічної підготовки та управління виробництвом – це інженери всіх спеціальностей, організатори виробництва, економісти, наукові працівники, що здійснюють розробку та впровадження у виробництво нових і модифікованих видів продукції, технічних процесів, організаційних і інформаційних систем, обчислювальної техніки та АСУ, технічних і економічних нормативів, методів і форм організації виробництва, праці та управління.

Технічні виконавці – діловоди, секретарі, друкарки, обліковці, кур’єри, оператори ЕОМ – виконують функції обслуговування керівників і спеціалістів.

Кваліфікаційний розподіл праці передбачає розподіл робіт за рівнями складності та відповідальності, тобто закріплення за кожним спеціалістом тільки тих функцій, які потребують відповідної кваліфікації та певного обсягу повноважень, зафіксованих у посадовій інструкції.

Технологічний розподіл праці являє собою розподіл інженерно-технічних робіт за етапами та інформаційним змістом операцій на кожному з них (збирання, оброблення, приймання, зберігання, перетворення виробничо-технічної інформації, машинописні та обчислювальні роботи тощо), створення спеціальних підрозділів.

При нормуванні праці спеціалістів і службовців розглядають два взаємопов’язаних завдання: визначення трудомісткості окремих робіт і встановлення нормативної чисельності виконавців.

При цьому можуть встановлюватися такі види норм:

• часу;

• виробітку;

• обслуговування;

• керованості;

• чисельності.

Співвідношення між чисельністю за групами працюючих:

1. Лінійне керівництво основним виробництвом:

Н_о = 0,102 ^. R_ВП^{0,749 .} Ф_а^0,0743, (13.1)

де R_ВП – чисельність виробничого персоналу, чол.;

Ф_а – вартість активної частини основних фондів, млн. грн.

2. Ремонтне та енергетичне обслуговування:

Н_р = 0,23 ^. R_вр^{0,542 .} Ф_а^0,0743, (13.2)

де R_вр – чисельність виробничих робітників, чол.

Норми часу мають узагальнений характер стосовно окремих типових робіт і визначаються шляхом розрахунку чи за допомогою вивчення витрат робочого часу безпосередньо на місцях.

Залежно від характеру використовуваних нормативів розрахунковий метод можна поділити на диференційований – за нормами часу та виробітку та узагальнений – за нормативами чисельності, нормами керованості та обслуговування.

Дослідний метод залежно від засобів і методів вивчення також може бути поданий у вигляді диференційованого та узагальненого.

Узагальнений розрахунковий метод застосовується для встановлення необхідної кількості спеціалістів і службовців за функціями управління чи за окремими посадами на основі нормативів чисельності, норм керованості та обслуговування.

Питання для самоперевірки та контролю:

1. Особливості управлінської праці.

2. Розподіл та кооперація управлінської праці.

3. Функціональний розподіл управлінської праці та його характеристика.

4. Кваліфікаційний розподіл управлінської праці та його характеристика.

5. Технологічний розподіл управлінської праці та його характеристика.

6. Нормування праці керівників, спеціалістів та службовців.

7. Методи визначення норм управлінської праці.

3