Розділ ііі Зловживання владою або службовим становищем працівниками правоохоронних органів

3.1 Правові аспекти щодо визначення поняття правоохоронних органів

Особливо кваліфікуючою ознакою зловживання владою або службовим становищем є вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. 3 ст. 364 КК України).

Коваленко В.П. визначає працівника правоохоронного органу як осудного громадянина України, який досяг повноліття і перебуває на державній службі в одному з правоохоронних органів України, в силу чого наділений повноваженнями представника влади у сфері правоохоронної діяльності [20, с. 11].

Постає питання працівники яких саме правоохоронних органів можуть бути притягнені до відповідальності за ч. 3 ст. 364 ККУ.

У Конституції України поняття «правоохоронні органи» зазначене лише раз у ч. 2 ст. 17, де вказано, що спеціальне завдання стосовно гарантування державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок яких визначені законом. В Законі України «Про основи національної безпеки» викладене наступне визначення: «правоохоронні органи - це органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій» [21]. Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронним органами держави» закріплює дещо подібне визначення: «правоохоронні органи – це державні органи, які відповідно до законодавства України здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції» [22].

Дещо ширше дане поняття визначене в ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», де визначено, що правоохоронні органи - це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції [23]. Але вище зазначений перелік правоохоронних органів є неконкретним і неповним, оскільки зазначено «інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції». Зовсім не зрозуміло, які інші органи та що слід розуміти під правозастосовними або правоохоронними функціями, оскільки відсутнє будь-яке законодавче визначення ознак, за якими той чи інший орган можна віднести до правоохоронних чи правозастосовних.

Поняття правоохоронні органи зустрічається і в інших нормативно-правових актах, зокрема в Законі України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»: «…сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади…» [24]. Незрозумілим є лише те чому законодавець виокремлює Державну прикордонну службу України від правоохоронних органів. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну прикордонну службу» однією з її основних функцій є «охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму» [25], що й дає підстави віднести Державну прикордонну службу до органів охорони державного кордону, які згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» є правоохоронними.

Незважаючи на те, що в ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» визначено органи, які є правоохоронними не в усіх такий статус підтверджується відповідним нормативно-правовим актом.

Так, зокрема Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» не іменують прокуратуру правоохоронним органом, а тільки визначають, що органи прокуратури становлять єдину централізовану систему. У Законі України «Про міліцію» також не задекларовано, що міліція є правоохоронним органом, а лише закріплено, що міліція України є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права, свободи та законні інтереси громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань [26].

На підставі аналізу національного законодавства можна стверджувати, що законодавець досить нечітко, суперечливо і непослідовно визначає поняття «правоохоронний орган» у різних законах України, які так чи інакше стосуються діяльності правоохоронних органів.

Визначення поняття «правоохоронні органи» також є дискусійним і у теорії права. До теперішнього часу залишається проблемою визначення критерію, за яким той чи інший державний орган можна віднести до правоохоронного органу.

Ю.О. Загуменна зокрема, підтримує думку, що правоохоронні органи утворюють певним чином відособлену за ознакою професійної діяльності самостійну групу органів держави, які мають свої чітко визначені завдання. Тобто критерієм виділення правоохоронних органів із загальної маси органів держави в цьому випадку є коло їх завдань [27, с. 36].

М.І. Мельник та М.І. Хавронюк правоохоронними вважають ті держані органи, які, діючи в межах кримінально-процесуальної чи адміністративної процедури, ведуть боротьбу зі злочинністю та правопорушеннями, що тягнуть юридичну відповідальність винятково у сфері публічного права. До таких вони відносять: суди, органи прокуратури, міліції, податкової міліції, Служби безпеки України, Управління державної охорони, прикордонних військ, державної митної служби, дізнання, державного пожежного нагляду, Державного департаменту з питань виконання покарань [28, с. 31-32].

На думку Т.О. Пікулі, до правоохоронних належать органи, які поряд із другорядними (допоміжними) виконують кілька головних правоохоронних функцій, які є визначальними в їх діяльності. До правоохоронних органів у широкому розумінні, на думку автора, належать суд, прокуратура і правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю, у вузькому тільки правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю (органи міліції, податкової міліції, Служби безпеки України, Управління державної охорони, Державної прикордонної служби, Державної митної служби, Державного департаменту з питань виконання покарань) [29, с. 79].

А. М. Куліш в одній зі своїх праць правоохоронними органами називає органи суду, прокуратури, органи внутрішніх справ, Службу безпеки України, митні органи, податкову міліцію та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини [30, с. 227].

Я. Кондратьєв до правоохоронних органів відносить лише органи прокуратури, досудового слідства та дізнання, котрі безпосередньо діють у межах кримінального судочинства засобами, встановленими кримінально-процесуальним законодавством України та ведуть боротьбу зі злочинністю, а всі інші державні органи, які охороняють право і діють у межах адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової відповідальності, за межами кримінального судочинства вважає правозахисними органами [31].

Автори підручника «Суд, правоохоронні та правозахисні органи України» за редакцією В.Т. Маляренко також виділяють правоохоронні та правозахисні органи. До перших вони відносять органи внутрішніх справ, Державну податкову службу, Службу безпеки України, митні органи, Державну прикордонну службу, Антимонопольний комітет, Державну контрольно-ревізійну службу, Управління державної охорони, Державний департамент України з питань виконання покарань, Державний департамент фінансового моніторингу, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державну інспекцію рибоохорони, Державну лісову охорону, Державну екологічну інспекцію, Державну санітарно-епідеміологічну службу, Державну архітектурно-будівельну інспекцію [32, с. 162-293]. До других – Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, органи юстиції, адвокатуру та нотаріат [32, с. 294-337].

Н.В. Сібільова, І.Є. Марочкіна визначають систему правоохоронних органів наступни чином: суди; прокуратура; органи досудового слідства; органи виконавчої влади що реалізують державну політику в тій чи іншій сфері правоохоронної діяльності: Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Служба безпеки України, державна виконавча служба, адвокатура, нотаріат [33, с. 10]. Однак, необхідно зазначити, що згідно зі ст. 102 Кримінально-процесуального кодексу України органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки [34], тому некоректно виділяти окремо органи досудового слідства.

Аналізуючи вищевикладені підходи до визначення поняття «правоохоронні органи» слід відмітити, що одні науковці відносять суд до правоохоронних органів, а інші ні. Перша позиція заслуговує на підтримку, тому, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і правоохоронних органів», що крім судді, військовослужбовця та члена громадського формування з охорони громадського порядку потерпілим у справах про відповідні злочини, можуть бути також працівники правоохоронних органів [35], до яких належать особи, зазначені в ч. 1 ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

Таким чином, аналіз нормативно-правових актів України підтверджує відсутність на законодавчому рівні повного визначення поняття «правоохоронні органи», а аналіз наукової літератури – відсутність одностайності серед вчених щодо розуміння даного поняття.