Додатки

Право та Інтернет: зустріч у Москві

Губарев Кирило

«Юридична газета»

У середині жовтня у Москві в рамках програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» відбулася VI Міжнародна конференція «Право та Інтернет». Захід присвячувався правовим аспектам використання Інтернету і відзначився великою кількістю експертів, посадовців, представників міжнародних організацій та наукових дослідників, які приїхали до білокам’яної, аби поділитись своїм науковим та практичним досвідом. Співорганізаторами заходу виступили Міністерство культури і масових комунікацій Російської Федерації та Державний університет – Вища школа економіки, який гостинно розкрив двері для відвідувачів з усіх кутків СНД. Робота конференції була розбита на секції, що присвячувалися нагальним питанням юридичного регулювання кібер-ресурсів, зокрема, «Правові й етичні регулятори у кібер-просторі», «Право інтелектуальної власності у кібер-просторі», «Правові аспекти використання інтернет-ресурсів у галузі освіти», «Протиправний зміст, антисуспільна поведінка і захист інформації у кіберпросторі», «Інтернет-ЗМІ: проблеми регулювання». Представники України, Білорусі, Киргизстану, Узбекистану, Грузії, Азербайджану, Молдови, Литви та багатьох регіонів Росії мали змогу виступити зі своїми доповідями та дізнатися про зарубіжний досвід вирішення тих чи інших проблем, пов’язаних із використанням інтернет-технологій. Найбільш жвава дискусія точилася навколо питань боротьби та юридичної відповідальності за злочини, що вчиняються за допомогою Інтернету, права інтелектуальної власності у кіберпросторі та освітніх технологій. А для «Юридичної газети»видалася чудова нагода поспілкуватися з представниками ЮНЕСКО та учасниками конференції.

 

Так, про особливості правового регулювання Інтернету розповідає керівник кафедри ЮНЕСКО з авторського права й інших галузей права інтелектуальної власності, секретар Спілки журналістів Росії, член Російського комітету Програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх»Михайло Федотов:

– Яка основна мета програми «Інформація для всіх» у рамках проблеми «Право та Інтернет?»

– Головне завдання полягає в тому, аби знайти та втримати золотий баланс між правом суспільства на отримання інформації, на доступ до знань, зокрема, за допомогою засобів Інтернету та права автора, права творця на те, щоб отримати за свій твір, за свою працю гідну винагороду. Бо якщо ви не надасте можливість авторові отримати дохід від своєї творчої діяльності, то композитор не писатиме симфоній, письменник не писатиме книги, а програміст не захоче створювати комп’ютерних програм. Питання належного захисту авторських та суміжних прав в Інтернеті, на мою думку, нині виходить на перший план.

– Які основні проблеми регулювання Інтернету існують у правовому полі саме країн СНД?

– Передусім, я вважаю, що проблеми Інтернету транскордонні, відтак, вирішувати їх слід на світовому рівні. А оскільки з його «міжнародністю» нічого не можна вдіяти, постає проблема створення транснаціонального, наддержавного механізму регулювання. У країнах СНД ці проблеми ще більш загострюються, бо в нас досить слабка судова, малоефективна правозастосовча системи, сильна корупція та високий рівень правового нігілізму серед населення.

 

– Чи є особливості регулювання кібер-простору у розвинених західних країнах та в СНД?

– У правовому полі СНД Інтернет практично жодним чином не регулюється, і, можливо, в цьому є свій плюс, бо коли наш законодавець починає щось врегульовувати, то саморегулювання на цьому скінчується. І раніше самокерована система перетворюється у некеровану взагалі. Через це тут конче потрібна точність, виваженість, акуратність нормативного регулювання. Неправильно поставлена кома може завдати значно більше шкоди, ніж може принести користі вся фраза. Це особливість законодавчої техніки, яку необхідно враховувати під час складання законопроектів. На мою думку, на заході це якраз дуже добре розуміють. Наприклад, у США досить жорстке законодавство в сфері Інтернету, але воно торкається вельми обмеженого кола відносин і діє ефективно, позаяк там дуже низький рівень корупції у судових та виконавчих органах.

– У чому нагальність правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності?

– Наприклад, у США прибуток від індустрії використання авторських і суміжних прав становить близько 400 млрд дол. на рік. Якщо порівняти ці цифри з аналогічними показниками в Росії та Україні, то ми побачимо, що вони у багато разів менші. Ми проходимо повз цей величезний ресурс, фактично, не звертаючи на нього уваги. Але інститут авторського права може давати реальний економічний ефект тільки за умов правової держави і безумовної реалізації всіх її принципів.

Вельми приємним є той факт, що Україна також не лишилася осторонь проблеми правового регулювання Інтернету. На конференції нашу державу представляли юрист Інтерньюз-Нетворк в Україні Тарас Шевченко (з доповіддю ви маєте можливість ознайомитися на стор. 19) та студент Національного Університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Зленко. Молоді правники висвітлювали питання статусу інтернет-ЗМІ в Україні та правового регулювання реклами у «світовій павутині». Про враження від конференції та деякі аспекти своєї доповіді розповідає Сергій Зленко:

– Чому ви вирішили відвідати цю конференцію?

– Насамперед, тема актуальна. На сьогодні реклама в Інтернеті набирає дедалі більших і більших обсягів. Не є винятком і український рекламний ринок. І хоча за статистикою у грошовому вираженні обсяг інтернет-реклами становить лише 1% від усієї медіа-реклами, на мою думку, цей показник, принаймні у сенсі кількості саме інтернет-реклами, збільшуватиметься завдяки високій ефективності виокремлення «свого», специфічного сегмента споживання (територіально, за віковою, статевою та іншими ознаками). Останнім часом я багато уваги надаю питанням правового регулювання Інтернету в Україні, маю кілька інтернет-проектів. По-друге, я займаюсь питаннями вітчизняного рекламного законодавства. Передусім, конференція мене зацікавила з професійного погляду, тому я і вирішив запропонувати свою доповідь.

– Які, на ваш погляд, головні проблеми правового регулювання інтернет-реклами існують в Україні?

– Крім того, що існує чимало проблем правового регулювання реклами загалом, існує низка проблем, притаманних суто інтернет-рекламі. Перша проблема логічно випливає із Закону України «Про рекламу», який регулює відносини, пов'язані з виробництвом, поширенням і споживанням реклами на території України. У вітчизняній правовій думці немає єдиного підходу до визначення української інтернет-території. Існують, зокрема, думки, що національну приналежність варто прив’язувати до контенту інтернет-ресурсу. Інші вважають, що вся інформація, що знаходиться на українських серверах, має регулюватися українським законодавством, існує також думка, що досить лише того, що ресурс розташований у доменній зоні UA. На відміну від російського законодавства, в Україні поняття «Інтернет» має юридичне визначення, яке міститься в Законі України «Про телекомунікації». На думку законодавців, Інтернетом називається всесвітня інформаційна система загального доступу, що логічно пов'язана глобальним адресним простором і базується на інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Стосовно території у зазначеному Законі вживається лише поняття домен UA. (Домен .UA – це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегменту мережі Інтернет – ст. 1 Закону України «Про телекомунікації»). Хоча, беззаперечно, реклама в Інтернеті відрізняється низьким рівнем нормативно-правового регулювання. Практика свідчить, що компанії, які розміщують рекламу в доменній зоні UA, намагаються перестраховуватися і дотримуються загальних вимог до реклами, які містяться у Законі «Про рекламу».

Друга проблема – це питання ускладненості визначення власника чи рекламодавця того чи іншого інтернет-ресурсу через особливості кібер-простору як такого. Через це неможливо, наприклад, знайти відповідача у позові для того, аби притягти до відповідальності винних осіб у разі порушення ними норм законодавства щодо реклами. Слід зауважити, що згідно з Законом «Про рекламу» відповідальність несуть як рекламодавці, так виробники і розповсюджувачі реклами.

– Які шляхи подолання цих проблем ви можете запропонувати?

– По-перше, слід удосконалити законодавство про телекомунікації. І хоча, на відміну від російського законодавства, поняття «Інтернет» в Україні юридично визначене, й досі відсутнє поняття інтернет-території України, тобто того, що, власне, і є українським Інтернетом. Визначення у законі доменної зони .UA не є достатнім, бо дуже багато українських сайтів розміщується в інших доменних зонах. Отже, на мою думку, у Законі України «Про телекомунікації» слід чітко визначити поняття української інтернет-зони (інтернет-території України) та передбачити обов'язкову вказівку на сайті всіх необхідних реквізитів для ідентифікації його власника. Щодо Закону України «Про рекламу», то в нього необхідно внести спеціальний розділ «Реклама в Інтернеті» і також запровадити обов'язкове зазначення на всіх рекламних повідомленнях в Інтернеті відповідних реквізитів із метою ідентифікації рекламодавця.