59. Концепції постіндустріального суспільства

Теорія — це найвища та найрозвинутіша форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та систему законів, певної галузі знань, а концепція означає певний спосіб розуміння, тлумачення будь-якого предмета, явища, процесу, основну точку зору на предмет або явище.

Якщо оцінити концепцію постіндустріального суспільства з погляду сутності теорії, то вона не відповідає жодній вимозі цієї категорії, не дає цілісного знання і не розкриває законів і закономірностей функціонування і розвитку суспільства. Тому твердження окремих учених, що на основі формаційного підходу можливий перехід людства на нову стадію цивілізаційного процесу непереконливі. Логічніше такий перехід розкривати на основі широкомасштабного та історично неминучого процесу соціалізації капіталістичної економічної системи, зокрема дії закону соціалізації. Саме вплив цього процесу зумовлює перетворення людини на основну форму національного багатства та інші прогресивні тенденції, що виникли в умовах соціалізованого капіталізму. Так, в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна стверджується, що "до загальних стратегічних тенденцій світової соціально-економічної трансформації належать процеси гуманізації і соціалізації економіки. Стає можливою і необхідною соціалістична переорієнтація економіки і суспільства".

Концепція постіндустріального суспільства позбавлена також цілісного уявлення про закономірності і суттєві зв'язки" про що свідчать суперечливі положення, висновки. Так, характеризуючи постіндустріальне суспільство, Д. Белл запевняє, що його основною професійною групою в економіці став клас технічних спеціалістів, представники якого на політичному рівні виступають консультантами, експертами або технократами. Твердження аморфне, оскільки чітко не окреслено коло технічних спеціалістів (ними можна вважати всіх — від тракториста до спеціаліста космічної техніки). Роль консультантів та експертів технічні спеціалісти виконували і в індустріальному суспільстві. Ще на початку XX ст. роль технічних спеціалістів в управлінні економікою вивчав американський економіст Т. Веблен, який пропонував передати їм управління виробництвом. Белл основною суперечністю постіндустріального суспільства називає суперечність між спеціалістами, науковою елітою в межах університетів, наукових інститутів, дослідницьких організацій, держави, з одного боку, і малоосвіченою масою громадян — з іншого (в індустріальному — між капіталістами і робітниками). При цьому соціальний статус нового професійного класу визначається його відношенням не до власності, а до знань. Проте практика свідчить, що суперечність між капіталістами і найманими працівниками набагато більша і масштабніше. Крім того, називаючи основними інструментами у постіндустріальному суспільстві університети (в індустріальному суспільстві — корпорації), він водночас визнає, що корпоративне ділове підприємництво, приватні рішення про капіталовкладення, диференційовані привілеї, що ґрунтуються на контролі над власністю, ймовірно, збережуться упродовж тривалого часу. Останні положення також суперечать його висновку про перетворення власності в юридичну фікцію. Тому доцільнішим було б розглядати постіндустріальне суспільство як "умоглядну конструкцію, складену... дослідником з різних змін, що відбуваються в суспільстві". Це визначення є додатковим свідченням відсутності теорії і досконалої концепції. Прихильники теорії постіндустріального суспільства Вважають, що становлення його відбувалося в період з початку 70-х до кінця 80-х років XX ст. Оскільки після етапу становлення настає період розвитку, то постіндустріальне суспільство мало б стати реальністю. Найважливішими критеріями існування нового типу суспільства є переважання сутнісно нових типів (і нових форм) власності і влади. За методологією Д. Белл а, у постіндустріальному суспільстві провідною формою суспільної організації мають стати університети. Але навіть він визнавав, що корпорації залишаться такою формою після XX ст. і що "прогнозувати близьку загибель капіталізму є ризикованим заняттям". Власність капіталістичних корпорацій, утому числі банківських, залишаться домінуючою формою власності. Відірваність концепції постіндустріального суспільства від реалій практики визнають і авторитетні західні вчені.