Багатозначні слова

символ

умовне позначення будь-якого предмета, поняття чи явища * власний будинок – символ добробуту. художній образ, що умовно передає яку-небудь думку, ідею, переживання. умовне позначення якої-небудь величини, поняття, прийнятою тою чи іншою наукою.

У діловій і науковій мові обмежується використання синонімів. Нагальною є потреба забезпечити адекватність, точність передавання інформації, швидке оброблення документів для застосування тієї чи іншої управлінської чинності. Отже, однотипні поняття не замінюються на синонімічні, щоб не «розмивати» зміст, не спричинити різночитання.

Сьогодні використовується й стилістичний потенціал антонімів (протилежних за значенням слів), що зумовлено відтворенням шляху логічних роздумів, а також, щоб дати контрастну характеристику предметів, явищ, дій. Наприклад, укладати – розривати (трудовий договір), працівник – адміністрація, прийом – звільнення, початок – кінець, стягнення – заохочення, акт приймання-передавання тощо.

Слід зважати на те, що антонімія (так само як синонімія) є явищем синхронним, тобто періодично змінним. Адже семантична зміна слова може спричинити втрату антонімічних зв’язків і навпаки – розвиток нових значень викликає появ нових антонімічних зв’язків: шляхетний у первісному сенсі «належний до шляхти» має антонім «простий»; шляхетний у розумінні «благородний» - грубий, вульгарний, невихований.

Фразеологізми (стійкі словосполучення) в науковому та офіційно-діловому стилях позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення й розглядаються переважно як термінологічні словосполучення в окремих галузях діяльності – бухгалтерській, фінансово-банківській, правовій тощо. Наприклад, юридична особа, громадські організації, майнові відносини, компенсаційні витрати, позовна давність, фактор ризику, матеріальна відповідальність і т.д.

Крім термінологічних сполук, у цих стилях вживається велика кількість специфічних стійких словосполучень – мовних штампів, регулярно повторюваних у певних стереотипних умовах і контекстах: у зв’язку з відсутністю, за наявності, беручи до уваги вищесказане, порядок денний, надати слово, внести пропозицію, взяти до уваги, вжити заходів, скласти повноваження, накласти стягнення тощо.

Ось такі деякі лексичні норми, котрі притаманні мові професійного спілкування.

Питання 3 Омонімія та паронімія як стилістичний засіб і як вада професійного спілкування.

Особливу увагу звертаємо на такі лексичні засоби, як омоніми й пароніми. Порівняймо: пускати півня – видавати пискливий звук, зриваючи голос,

пускати (червоного) півня – підпалювати, влаштовувати пожежу;

порох – пил, порох – вибухова речовина. Це омоніми – слова або їх окремі граматичні форми, що при однаковому звучанні чи написанні мають абсолютно різні значення. У науковій мові й текстах документів омоніми не використовуються, є вадою(недоліком).

В умовах російськомовного оточення спостерігається явище міжмовної омонімії. Наприклад, українські та російські значення слів баня, луна, люлька, неділя, питати, рожа, сказ, трус, шар та ін.. На жаль, це явище поширюється і на термінологію – громада, гроші(-и), колір, шаровок, і є доволі потужним, бо у 1997р. вийшов друком Словник російсько-українських міжмовних омонімів, який мав підзаголовок «фальшиві друзі перекладача» (укладач Кочерган М.П.). Словник дає можливість уникнути інтерференційних помилок в умовах двомовності.

Пароніми – це слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що при повній або частковій відмінності є дуже подібними формою, внаслідок чого можуть сплутуватися й ставати джерелом мовних труднощів. Помилкове вживання одного слова замість іншого – гетерофемія. А перекручування слів літературної мови веде до спотворення змісту висловлювання – малопропізми. Щоб уникнути цих небажаних у діловій мові явищ, треба перевіряти значення слів за словниками, дбати про прозорість контексту, працювати над культурою мови.