Наголос

Словесний наголос в німецькій мові носить фіксований характер і майже не змінює свого положення в слові. У кореневих словах наголос падає, як правило, на перший склад, в словах з префіксами наголос падає або на перфікс, або на корінь. Тож виділяють наголошені (un-, ur-, ab-, auf-, aus-, bei-, ein-, mit-, nach-, vor-, zu-) і ненаголошені префікси (be -, ge-, ent-, emp-, er-, miss-, ver-, zer-), які ще називають напівпрефіксами і префіксами (наголошеність є однією з причин протиставлення цих афіксів). Більшість німецьких суфіксів ненаголошені, проте існує ціла група наголошених суфіксів (-ist,-ent,-ant,-ee,-eur,-ion,-tät,-ur,-at,-it, -ot,-et). У складних словах наголос буває головним (зазвичай падає на перший компонент слова) і другорядним. Другорядний наголос зазвичай падає на другий компонент (наприклад, як у слові Zeít-verschiébung), проте існують і винятки (наприклад, як у слові Jáhr-húndert), а в абревіатурах наголос часто падає на останню літеру (die BRD [be: 'ɛr'de:]).

Наголос в реченні падає на смислові слова, тобто службові слова є ненаголошеними. Наголос, рух тону, темп і паузи в сукупності утворюють інтонацію. Головний наголос у всій фразі називається фразовим наголосом, для якого характерні зниження або підвищення тону: Was "machen Sie?. Логічний наголос вказує на слово, яке мовець хоче логічно виділити: "Er kommt heute — Er "kommt heute.

Морфологія

За своєю морфологічною структурою німецька мова є флективна-аналітичною. Флективність та аналітизм переважають у мові і утворюють домінанту його морфологічного ладу^[12].

• Флективність

Дієслово в німецькій мові відмінюється синтетично в теперішньому (Präsens) і минулому часі (Präteritum); синтетично відмінюється і прикметник, виступаючи в атрибутивній функції; субстантивовані прикметники також мають закінчення і відмінюються за відмінками. Практично всі займенники відмінюються синтетично, проте зустрічаються і суплетівні форми (особливо у особових займенників): ich — meiner — mir; er — ihm; wir — uns. Стосовно відмінювання іменників спостерігається досить своєрідна ситуація: іменники, залежно від приналежності до тої чи тої відміни (в німецькій їх чотири), відмінюються або флективно-аналітично, тобто за відмінками відмінюється не тільки іменник, але й артикль (сильне, слабке і змішане відмінювання), або тільки аналітично, коли змінюється тільки артикль, тоді як іменник залишається у всіх відмінках незмінним (жіноче відмінювання). Тільки порядкові числівники змінюються за відмінками і мають ті самі закінчення, що й прикметники.

• Аналітизм

Аналітично утворюються в німецькій мові:

• Чотири з шести дієслівних часових форм як в дійсного, так і умовного способу (Perfekt, Plusquamperfekt, Futurum I , Futurum II);

• Всі часові форми пасивного стану;

• Умовний спосіб (Konditionalis I і Konditionalis II);

• Артикль + іменник є також аналітичним явищем, оскільки носієм семантики є іменник, а виразником його граматичних категорій (рід, число, відмінок) — артикль.

• Інкорпорація

Інкорпорація хоча й не є домінуючим морфологічним типом німецької мови, але зустрічається в ньому доволі часто. Прикладом інкорпорації в німецькій мові є:

• Всі складні слова: Damenschuhabsatz — каблук жіночих черевиків.

• Злиття прийменників з артиклями: im ( in + dem), ins ( in + das), zum ( zu + dem) , zur ( zu + der), vom ( von + dem), am ( an + dem), ums ( um + das) тощо.

• Інтерпозиція частки zu між префіксом і коренем дієслова: Wir haben keine Zeit, unsere Freunde anzurufen.

• Аглютинація

Аглютинація зустрічається в німецькій мові досить рідко. Приклад аглютинації: der Bär — die Bärin — die Bärinnen. Суфікс -in (-inn) передає лише жіночий рід, а суфіксом -en виражається тільки множина.