3)Кейнсіанство
Засновник – Дж.М.Кейнс, автор всесвітньовідомої праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1928р.).
Він обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів. Дж.М.Кейнс доводив необхідність державного регулювання економіки, він є автором теорії стимулювання сукупного попиту, яка стала основою антикризової програми американського уряду в роки першої світової кризи (Велика депресія, 30-ті роки ХХ стор.).
4)Теорія Великого Неокласичного Синтезу
В 40-50рр. ХХ ст. американські вчені на чолі з П. Самуелсоном зробили спробу поєднати макроекономіку Кейнса, з мікроекономікою неокласичної школи та інституціоналізмом. Так виникла нова універсальна економічна теорія, яка поєднувала найбільш прогресивні погляди економістів ХХ сторіччя.
Основні положення теорії ВНС:
економіка на рівні держави формується з множини мікроекономічних явищ;
2) економічна система ефективна, якщо вона поєднує вплив держави на ринок і економічну свободу виробників і споживачів
3. Предмет і методи політекономії.
Політекономія – наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів та послуг.
Методи політекономії:
наукове пізнання – метод базується на принципах діалектичного матеріалізму;
загальнонаукові принципи:
аналіз (розчленування цілого на окремі частини, кожну з яких вивчають окремо);
синтез (зведення отриманих результатів в одне ціле);
індукція – логічний висновок про явище на підставі окремих явищ;
метод абстракції – коли від конкретних явищ приходять до абстрактного висновку, виключаючи з вивчення несуттєві сторони явища;
поєднання логічного і історичного методів;
економіко-математичний метод;
статистичний метод;
економічне прогнозування;
суспільна практика.
Питання для контролю знань:
Що означає термін «економіка»? Коли виникла економічна наука?*
Що означає термін «політекономія»? Хто його запровадив?*
Основні постулати і досягнення меркантилізму.**
Сутність фізіократії.**
Сутність та основні досягнення класичної і марксистської політекономії.**
Основні досягнення маржиналістів.**
Неокласична політекономія як сучасна течія економічної думки.**
Кейнсіанство: принципи і досягнення.**
Сутність інституціоналізму.**
Теорія Великого Неокласичного Синтезу (теорія «економікс»).**
Що вивчає політекономія ?*
Основні методи вивчення політекономії.*
Література:
1. Башнянин Г.І. Політекономія: Підр. – К.: Нікацентр,2000 – ч.І, тема 1.
2. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000 - р.1, тема 1.
3. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 1.
Т.2 Суспільне виробництво
1. Фактори суспільного виробництва.*
2. Продуктивні сили і виробничі відносини.**
3 Форми організації суспільного виробництва.*
4. Форми суспільного продукту (самостійне вивчення).**
Фактори суспільного виробництва.
Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.
У відповідності з класичною політекономією виробництво неможливе без поєднання 3 факторів (компонентів):
1 – робоча сила;
2 – предмети праці;
3 – засоби праці.
Робоча сила – це здатність людини до праці. Вона виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна продуктивна сила суспільства.
Предмети праці – це елементи природи, на які діє людина в процесі праці, піддаючи їх обробці, або – це те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє матеріальні блага.
Засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину).
Предмети праці і засоби праці по суті є речовими факторами виробництва. Їх поєднання утворює єдиний речовий фактор виробництва – засоби виробництва.
Неокласична політекономія визначає, що в основі суспільного виробництва лежить сукупність чотирьох факторів виробництва:
капітал – гроші та засоби виробництва;
земля – сільськогосподарські угіддя, які перебувають процесі активного промислового використання;
праця – свідома, цілеспрямована взаємодія людей з елементами природи;
підприємницькі здібності – здатність людини ефективно використовувати всі доступні фактори виробництва (ресурси).
Така класифікація пояснює економічний характер прибутків підприємців як організаторів процесу виробництва.