Основні напрямки економічної теорії:

1 – меркантилізм ;

Теорія виникла в Франції в ХVIІ стор., засновник – А.Монкретьєн.

Меркантилізм виражав інтереси торгівельної буржуазії, основним джерелом багатства вважав торгівлю, а основною формою багатства – золото і срібло. Досягненням меркантилізму є запровадження політики протекціонізму.

Протекціонізм – це захист вітчизняного виробника шляхом обмеження ввозу іноземних товарів.

2 – фізіократія;

Теорія виникла в Франції в ХVIІІ сторіччі, основні представники – Ф.Кене, Ж.Тюрго, П.Буагільберт.

Ця теорія вважала ,що основним джерелом прибутку є природна родючість земель, основними видами продуктивної праці – працю землероба і скотаря, а найважливішими класами в суспільстві – селян і землевласників. Основним досягненням меркантилізму є вивчення природи прибутку в сільському господарстві, земельної ренти та ціноутворення.

3 – класична політекономія;

Теорія виникла в Англії в ХVІІІ сторіччі, найвідоміші представники - У.Петі, А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.Б.Сей.

Класична політекономія сформувалася в період становлення великого машинного виробництва і відображала закономірності капіталістичних виробничих відносин та закони функціонування ринку.

4 - марксистська політекономія;

Засновник - К.Маркс (XIX ст., Німеччина )

Основні досягнення теорії:

- запровадження методу діалектичного матеріалізму в вивченні економічних процесів;

- пояснення двоїстого характеру товару та праці в товарному виробництві;

- пояснення природи грошей та капіталу;

- обґрунтування теорії економічних криз;

- розкриття механізму експлуатації і утворення додаткової вартості та прибутку;

- обґрунтування неминучості переходу капіталізму в більш розвинене суспільство, в якому всі пропорції розвитку плануються на рівні держави.

5 – історична школа;

Теорія виникла в Німеччині в кінці ХVІІІ сторіччя.

Представники теорії: В.Рошер, М.Вебер, Б.Гільдебрант.

Вона заперечувала всі об′єктивні ринкові закони. Основою економічного розвитку вважала традиції, історичний досвід та державне управління, якому відводилася головна роль.

6 – маржиналізм;

Теорія виникла в Австрії в ХІХ сторіччі.

Представники: К. Менгер, У. Джевонс, Г. Вольрас.

Згідно з маржиналістами вартість – це корисність, яку отримує людина від споживання останнього граничного екземпляра товару, який задовольняє останню найменш значущу потребу людини в цьому товарі. Вартість значною мірою залежить від обмеженості певного блага: чим більше даного блага є в розпорядженні економічної системи, тим меншу цінність воно має, а отже і меншу вартість; і навпаки: чим більш обмежені запаси блага, тим більшу цінність, а отже і вартість воно має.

Досягненням маржиналізм у є докладний аналіз функціонування ринку, дослідження розподілу та використання ресурсів.

Маржиналісти ввели поняття попиту, пропозиції, ринкової рівноваги, розробили основи теорії поведінки споживача тощо.

2. Сучасні економічні теорії

Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., коли панівною формою організації економічних процесів стало товарне виробництво, сформувалися національні ринки і світовий ринок.

Основні напрямки сучасної економічної думки:

1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,

є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:

І - монетаризм – теорія , згідно з якою головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність). Засновник – М.Фрідмен (США).

Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.

ІІ - неолібералізм – теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

2) інституціоналізм – виник на базі історичної школи.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.