1.2 Мовні стратегії здійснення впливу на аудиторію

Наявність адресата-спостерігача визначає можливість «гри на глядача», яким є потенційний виборець. Адресант намагається зробити процес спілкування більш видовищним, викликати емоційний відгук і в такий спосіб залучити адресата-спостерігача, який сприймає політичні події як певні дійства, що розігруються для нього (О. Шейгал).

Стратегія «гра на підвищення». Намагання адресанта піднести свій авторитет змушує його використовувати цю стратегію. Вона реалізує мету максимально підвищити власний статус завдяки використанню таких тактик:

1) тактика аналіз-«плюс» — розгляд ситуації, що опирається на факти і має на меті імпліцитне вираження позитивного ставлення А1 до ситуації, про яку йдеться;

2) тактика самопрезентації — представлення певної особи у привабливому вигляді; вираження дотично, без прямої вказівки на об´єкт позитивного оцінювання (презентація) адресантом себе у привабливому, вигідному світлі;

3) тактика відведення критики — наведення з метою доказу невинності аргументів та (або) фактів, за допомогою яких можливо пояснити (виправдати) певні вчинки та дії;

4) тактика самовиправдання — заперечення негативних суджень про об´єкт критики та його причетності до того, чому дають негативну оцінку.

Стратегія театральності. Наявність у політичному дискурсі адресата-спостерігача зумовлює реалізацію стратегії театральності. «Театральний» підхід до ситуації представляє її «тлумачення як драми, де люди намагаються скласти один про одного певне враження» (М. Желтухіна). Ця стратегія представлена такими тактиками:

1) тактика підбурювання — заклик до певної дії, до прийняття певної позиції;

2) тактика кооперації — спосіб звертання до адресата, за допомогою якого адресант конструює образ адресата, апелюючи до ідей та цінностей, носієм яких він, на думку А1, є;

3) тактика інформування — наведення даних та фактів, яке не супроводжується вираженням ставлення мовця до них;

4) тактика обіцянки — добровільне зобов´язання зробити щось;

5) тактика провокації — підбурювання певної особи до дій (учинків), які можуть спричинити тяжкі наслідки для неї.

Серед мовних стратегій здійснення впливу на аудиторію головним є звинувачення політичного противника, яке відбувається через протиставлення лексичних антонімів.

1.3Лексичне значення слова

Кожне слово, крім своїх граматичних зв'язків, має лексико-семантичне значення (виклад), історично або умовно закріплене. Воно може позначати один або кілька об'єктів, мати різні емоційні характери, взагалі, все те, що відноситься до значення. Всі форми слів house, houses, house’s, наприклад, пов'язані з поняттям житла. Лексичне значення - це відбиток предмета реальної дійсності, що є фактом вимови, внаслідок формування постійного зв'язку викладу з формою, у якій воно реалізується, входить у структуру мовної одиниці як ознака, загальна для всіх мовних ситуацій. Прямі, номінативні значення зв’язані з поняттям. Їм властива й лексико-семантична узагальненість. Так, у слові land виділяються три основні значення:

1) earth, ground, soil;

2) country, fatherland, nation;

3) province, district, region, territory, tract, plot;

- звідси ці значення виводимо, як “земля взагалі ”, “земля людей ” і “частина землі, територія ”. Всі інші значення для цього слова є сукупність лексико- семантичних варіантів [15]. Взаємозв'язок лексичного й граматичного значення змінюється в різних частинах мови й в різних груп слів у межах того самого класу. У деяких частинах мови переважний компонент - граматичний тип значення. Лексичне значення , як правило, відносно невиразне.