Географія електронні книги / Стадник О.Г. Соціально-економічна географія світу. 10 клас 2010

У сільському господарстві виділяється Нижня Нормандія — «молочна ферма» країни, Шампань відома виробництвом зернових культур і вин, Пікардія — пшениці й цукрового буряка.

19.Щоб знизити вартість виробництва, французькі підприємства встановили партнерські відносини зі своїми закордонними колегами. Так, програма «Аеробус» здійснюється Францією, Німеччиною, Великою Британією та Іспанією. Чи може Україна використати цей досвід у виробництві літаків? Як це зробити?

20.Франція та Італія по-різному підійшли до розвитку атомної енергетики. Знайдіть позитивні й негативні аспекти в підходах уряду Італії.

21.Використовуючи карти атласу й додаткові джерела інформації, заповніть таблицю «Територіальні відмінності господарства Італії».

22.Польська індустрія розміщена досить рівномірно, хоча існують райони значної концентрації промислових підприємств. Най-

більший рівень розвитку має Катовіцьке воєводство (Верхня Сілезія). Катовіцька міська агломерація — найбільша, вона нараховує 3 млн осіб. Тут концентрується близько 20 % усіх зайнятих у промисловості країни. У Верхній Сілезії зосереджені підприємства вугільної промисловості (понад 90 % видобутку кам’яного вугілля), чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімічної промисловості, важкого машинобудування (устаткування для вугільної та металургійної промисловості). За значенням в економіці Верхня Сілезія посідає в Польщі таке

саме місце, як Донбас в Україні. Порівняйте галузеву структуру господарства Верхньої Сілезії й Донбасу. Знайдіть спільні й відмінні ознаки.

23.Використовуючи карти атласу, з’ясуйте, які транспортні магістралі з’єднують Угорщину і Словаччину з Україною. Познач­ те їх на контурній карті.

24.Учитель пропонує десятикласникам порівняти населення двох країн (завдання виконується групами).

25.Зберіть відомості про економічні зв’язки Білорусі та України. Підготуйте пропозиції щодо їх зміцнення.

26.Використовуючи карти атласу, назвіть найбільш характерні

ознаки територіальної структури господарства Росії. Приклад. Розміщення промислових потужностей, сільського

господарства і транспорту на території Росії дуже нерівномірне. Потужні промислові райони майже повністю зосереджені в середньому й південному регіонах її європейської частини. У промисловості азіатської частини найбільше значення відіграють виробництва, що спираються на багаті природні ресурси (видобувні галузі, нафтова, газова, лісозаготівельна, металургія) або дешеву електроенергію (виплавка алюмінію, целюлозно-паперове виробництво).

Європейська частина Росії (її центр і південь) є найважливішим сільськогосподарським регіоном. Але на більшій частині краї­ ни (основна частина Сибіру й Далекого Сходу) воно відстале, має екстенсивний характер і розвинене слабко.

Для азіатської частини характерна недосконалість транспортної мережі, її незначна густота. Тут надзвичайне значення мають річковий і морський транспорт, тоді як у європейській частині Росії домінують автомобільний і залізничний транспорт.

27.Використовуючи карти атласу й додаткові джерела інформації, охарактеризуйте одну з головних металургійних баз Росії.

2. Вивчення теми «Країни Азії»

Тема «Країни Азії» передбачає розгляд історико-географічних регіонів цієї частини світу та характеристику ключових країн: Японії, Китаю та Індії. Зупинимось на загальному огляді Азії та її історико-географічних регіонів.

Азія — найбільша частина світу, займає площу 43,4 млн км2, що становить близько третини всього суходолу. Тут проживає понад половина людства — 3825 млн людей. В Азії налічується біля 50-ти країн, які відрізняються розмірами, населенням, природними ресурсами, рівнем економічного розвитку, державним устроєм.

У жодній іншій частині світу ви не зустрінете таких контрастів між державами, як в Азії. У певному розумінні цю частину світу можна назвати моделлю всього світу: тут представлені всі типи країн, сусідять найбідніші країни світу (Афганістан, Непал, Камбоджа, Бутан) і держави з високим рівнем життя (Японія, Сінґапур, Об’єднані Арабські Емірати, Кувейт).

В Азії розташовані величезні за територією й населенням (Китай, Індія, Індонезія) і невеликі країни, наприклад, Бахрейн, Катар, Мальдівська Республіка. Є держави, з лишком забезпечені окремими видами мінеральних ресурсів, і ті, що не мають їхніх значних запасів, наприклад, Японія і Республіка Корея.

Економіко-географічне положення більшості країн Азії характеризується такими ознаками:

•прибережне положення на берегах Тихого, Індійського, Атлантичного й Північного Льодовитого океанів, причому багато країн мають протяжну й досить порізану берегову лінію (деякі країни не мають виходу до моря, до таких належать країни Центральної Азії, а також Афганістан, Непал, Бутан, Монголія, Лаос);

•розташування на перетині міжнародних, у першу чергу морських, шляхів сполучення;

•близькість ряду країн до розвинених держав Європи;

•розмаїтість природних умов.

Азія — перехрестя важливих морських комунікацій, адже жвавими морськими трасами є багато морів, затоки й протоки. ОсобливовеликакількістьсуденпроходитьчерезМалаккськуйОрмузську протоки, Перську затоку, Аравійське море. Не втрачає свого значення Суецький канал, що дозволяє істотно скоротити відстань між портами Європи й Азії.

Природа не обділила країни Азії своїми багатствами, але й тут ми виявимо надзвичайну нерівномірність у їхньому розміщенні. З мінеральних­ ресурсів найбільше значення мають запаси паливних

корисних копалин. Так, у Південно-Західній Азії знаходиться найбільша нафтогазоносна провінція, що включає територію Саудівської Аравії, Іраку, Ірану, Кувейту, Бахрейну, ОАЕ, Катару. Значні запаси нафти й газу є в Індонезії, Брунеї, Мьянмі; нафти — у Китаї та деяких інших країнах. Велике значення мають запаси вугілля, найбільші родовища зосереджені на території двох азіатських гігантів — Китаю та Індії. Рудними корисними копалинами краще забезпечені країни Південної, Південно-Східної та Східної Азії. Світове значення мають запаси залізної та марганцевої руд, що залягають у надрах Індії, родовища хромітів — у Туреччині й на Філіппінах, олова й вольфраму — у Малайзії, Таїланді, Мьянмі.

Великими є ресурси прісних вод, але їх розміщення теж нерівномірне. У Південній і, особливо, Південно-Східній Азії річкова мережа густа, річки повноводі, у той час як у Центральній і ПівденноЗахідній Азії переважають посушливі райони, є й пустелі.

Проблемою для багатьох країн є забезпеченість земельними ресурсами, у першу чергу орними. Так, забезпеченість земельними ресурсами Китаю становить біля 0,75 га на жителя, а орними землями — у десять разів менше, тоді як у середньому на одного жителя Землі припадає більш ніж у чотири рази більше найпродуктивніших орних земель. У деяких країнах, наприклад у Японії та Республіці Кореї, цей показник ще нижчий. У Південно-Західній Азії більшість земельних ресурсів взагалі малопродуктивна.

Лісовими ресурсами краще за інші регіони забезпечена Південно-Східна Азія, де знаходяться величезні масиви лісів. Вони вирізняються значною видовою розмаїтістю, серед дерев тут є такі цінні породи, як залізне, сандалове, чорне, червоне, камфорне та ін.

Багато країн мають у своєму розпорядженні значні рекреаційні ресурси. Для туристів привабливими є пляжі Туреччини й гори Непалу, історичні пам’ятники Китаю та Індії, релігійні центри Саудівської Аравії, Ізраїлю, Палестини, екзотичні райони Таїланду й унікальне поєднання природи й досягнень науки Японії. Однак кількість рекреаційних ресурсів не завжди підкріплена розвитком транспорту і зв’язку, наявністю комфортабельних готелів і розвиненої інформаційної системи, стабільною економічною й політичною ситуацією.

Кількість жителів Азії зростає. Це зумовлено високим природним приростом, що в більшості країн перевищує 15 ‰, а в деяких мусульманських країнах досягає 35 ‰. Іншою характерною ознакою є перевищення кількості чоловіків у статевому складі населення і значна — до 35 % і більше — частка населення молодшої віко-

вої групи. А от питома частина старшої вікової групи, як правило, не перевищує 7 %. Густота населення в Азії коливається в досить значних межах. У Південно-Західній Азії середній показник становить близько 40 чол./км2, у Південно-Східній — понад 100, у Східній Азії він наближається до 300 чол./км2, а в Південній Азії він уже досяг цієї оцінки.

На густоту населення істотно впливають міграції населення. Тут ми нічого нового не скажемо: люди їдуть з бідних країн, районів соціальної напруженості, тікають від військових і релігійних конфліктів, виїжджають із районів стихійних лих до більш благополучних країн. Найбільше емігрантів залишає країни Південної Азії, а також окремі держави інших регіонів (Мьянма, В’єтнам, Філіппіни). Вони прямують до Європи й Америки. В Азії найбільш привабливими є багаті нафтовидобувні країни.

Етнічний склад населення Азії різноманітний, народи, які проживають тут, належать до різних мовних сімей, найбільшими з яких є китайсько-тібетська, індоєвропейська, семіто-хамітська, тайська. До найбільш численних народів належать китайці, хіндустанці, бенґальці, біхарці, араби, індонезійці, японці, перси.

Найбільш однорідним є населення Південно-Західної Азії, де більшість становлять араби. Найбільш різноманітним є національний склад населення ряду країн Південної та Південно-Східної Азії: лише в Індії налічується понад 500 народностей і племен, які розмовляють більш ніж 1,5 тисячами мов і говірок.

Азія — батьківщина трьох світових і багатьох національних релігій. Це одна з причин мозаїчності релігійного складу її населення. Основними конфесіями є іслам (Південно-Західна Азія, а також частково Південна й Південно-Східна Азія), буддизм (Південна, Південно-Східна і Східна Азія), індуїзм (Індія), кон­ фуціанство­ (Китай), синтоїзм (Японія), християнство (Філіппіни та деякі інші країни), іудаїзм (Ізраїль), у ряді районів поширені місцеві культи. У багатьох країнах сусідять різні релігії, що іноді призводить до конфліктів між представниками різних конфесій, це характерно, наприклад, для Індії та деяких сусідніх із нею країн.

Рівень урбанізації найбільш високий у Південно-Західній та Східній Азії. Так, у Японії, Ізраїлі, Саудівській Аравії, Лівані, Південній Кореї городяни становлять до 80 % жителів і більше. Швидко збільшується міське населення й у ряді країн Південно-Східної Азії, хоча абсолютні показники тут невисокі (лише на Філіппінах й у Малайзії городяни становлять більше половини населення). Найнижча частка міських жителів — у Південній Азії, тільки

в Пакистані в містах живе понад третина населення, а от у Бутані городяни становлять лише 7 % населення.

Азія — світовий «чемпіон» за кількістю міст-мільйонерів, найбільшими з яких є Токіо, Осака, Чунцін, Шанхай, Сеул, Тегеран, Пекін, Стамбул, Джакарта, Мумбаї (Бомбей), Колкота, Маніла, Карачі, Ченнаї (Мадрас), Дакка, Банґкок. Лише в Китаї та Японії більш ніж 40 міст-мільйонерів.

Азія має колосальні трудові ресурси, значна частина яких характеризуються дисциплінованістю, сумлінністю, навченістю. У 26-ти країнах понад третина працюючих зайнята в сільському господарстві, а в ряді держав ця цифра перевищує 50 %, що вказує на доіндустріальний етап розвитку господарства цих країн.

Незважаючи на успіхи в індустріалізації, частка країн Азії у світовому виробництві продукції обробної промисловості залишається значно меншою від частки в населенні світу. У господарстві більшості країн, як і раніше, переважають сільське господарство й гірничодобувна промисловість. Не дивно, що у світовому господарстві вони є важливими постачальниками сільськогосподарської продукції, зокрема чаю, натурального каучуку, джуту, різноманітних спецій, тропічних і субтропічних фруктів, а також мінеральної сировини, насамперед нафти, олова, хромітів, залізної руди, газу.

Відмінності в природних умовах визначають розмаїтість у спеціалізації сільського господарства. У Південній, Східній та Південно-Східній Азії яскраво виражений рослинницький напрям. Найбільше вирощують зернових культур, серед яких особливе місце посідає рис, і лише в країнах Південно-Західної Азії провідною зерновою культурою є пшениця.

У багатьох країнах Південно-Західної Азії й у гірських районах інших держав відсутність родючих ґрунтів, нестача води зумовлюють переважний розвиток тваринництва.

Високорозвинену промисловість мають деякі країни, явний лідер — Японія. Ця країна експортує продукцію машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії. Досягли успіхів у виробництві й експорті продукції обробної промисловості Республіка Корея, Тайвань, Сінґапур, Китай, Малайзія, Туреччина, Індія та деякі інші країни. Вони розвивають не лише традиційні галузі — текстильну, швейну, взуттєву, але й сучасні, наприклад, електроніку, автомобілебудування, хімію органічного синтезу.

До складу Центральної Азії входять п’ять постсоціалістичних країн: Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та

Узбекистан. Для їх географічного положення характерна віддаленість від океанів і міжнародних шляхів сполучення, що ускладнює здійснення зовнішньоекономічних зв’язків. Природні умови досить складні: велика кількість тепла й нестача вологи створюють труднощі для розвитку сільського господарства.

Країни регіону мають великі запаси корисних копалин. Так, у надрах Казахстану розвідано родовища цинку, вольфраму, срібла, свинцю, хромових і мідних руд, молібдену, золота. В Узбекистані є запаси природного газу й нафти, срібла й золота, руд кольорових металів.

Порівняно з іншими постсоціалістичними країнами, регіон має найбільш сприятливу демографічну ситуацію. У всіх державах, за винятком Казахстану, населення збільшується.

Найбільшу роль в економіці регіону відіграє сільське господарство, видобувна, харчова й легка галузі промисловості. Головна галузь сільського господарства — бавовництво. Бавовник є основною культурою поливних земель. Головна галузь тваринництва — вів­ чарство, розводять також коней, верблюдів, кіз. Узбекистан можна назвати туристичним центром Центральної Азії.

Південно-Західна Азія — один з найдавніших центрів світової культури, «батьківщина» першої держави й найбільших світових релігій — християнства та ісламу. За «доступністю» до моря регіон поступається тільки Європі.

Для країн регіону характерні відмінності в території, кількості населення, показниках ВВП на одного жителя. Так, за кількістю населення найбільшими державами є Іран і Туреччина, у кожній з країн проживає понад 70 млн чол., чотири країни мають населення від 21 до 31 млн чол. (Ірак, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен), у решті держав населення не перевищує 10 млн чол. Спробуймо узагальнити й інші характеристики країн регіону.

Південна Азія охоплює країни, розташовані на південь від Гімалаїв. Центральне місце в регіоні займає Індія — найбільша у світі країна, що розвивається, а також Пакистан і Банґладеш.

Південна Азія займає лише 4 % території земної кулі, але там проживає більше п’ятої частини населення планети. До середини ХХ ст. територія була колонією Великої Британії, а зараз тут розташовані сім незалежних держав.

Незважаючи на деякі зрушення в економіці, Південна Азія залишається відсталим регіоном в економічному й соціальному плані. Так, сучасна промисловість створена лише в Індії й Пакистані, а Банґладеш, Непал, Шрі-Ланка, Мальдівська Республіка й Бутан є відсталими аграрними країнами. У соціальному плані більш привабливо виглядає Шрі-Ланка, у цій державі найвищий рівень грамотності й найбільша тривалість життя.

Убільшості країн понад 60 % населення зайнято в сільському господарстві, що є найважливішою галуззю економіки й має яскраво виражений рослинницький напрям. Найважливіші культури — рис, пшениця, просо, чай, цукрова тростина. Усі придатні для сільського господарства землі використані, тому для збільшення обсягів виробництва продовольства необхідно підвищувати культуру землеробства. Тваринництво має допоміжне значення, найбільшим тут є поголів’я великої та дрібної рогатої худоби.

Упромисловості регіону найбільше значення мають традиційні галузі промисловості — харчова й легка. Країни є найважливішими постачальниками на світовий ринок прянощів, чаю (Індія, Шрі-Ланка), джуту та джутових виробів (Банґладеш, Індія), натурального каучуку, кави (Індія).

ДоскладуПівденно-СхідноїАзіївходятькраїни,розташованіна півостровіІндокитайтаостровахМалайськогоархіпелагу.Найбільш яскравими ознаками регіону є положення на перехресті важливих морських шляхів сполучення, значні трудові ресурси, розмаїтість природних ресурсів (мінеральні, лісові, водні), субекваторіальний та екваторіальний клімат.

Головним чином регіон поки що залишається постачальником сільськогосподарської й мінеральної сировини, а також деревини

йвиробів з неї. Упродовж останніх десятиліть багатьом країнам вдалося досягти успіхів в економічному розвитку. Насамперед це стосується Сінґапуру й ряду нових індустріальних країн «другої хвилі», наприклад Малайзії.

Головною галуззю господарства регіону є землеробство. У цій галузі панує рис, під яким зайнято до половини орних земель, а на Філіппінах він «захопив» близько 90 % ріллі. З інших сільськогосподарських рослин велике значення мають цукрова тростина, гевея, чай, кукурудза, батат, маніок.

Низький рівень розвитку тваринництва частково компенсується рибальством. Щорічно тут виловлюється близько 14 млн т риби, причому річкова риба використовується для «внутрішнього споживання», а морська частково експортується.

Упромисловості більшості держав переважають легка й харчова галузі, видобування мінеральної сировини та переробка деревини. Нафта і природний газ видобуваються в Індонезії та Брунеї, олов’яні руди — у Малайзії та Індонезії, вольфрам і сурма — у Таїланді, хроміти — на Філіппінах.

Лідерами в розвитку обробної промисловості є Сінґапур, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни. Крім традиційних галузей, тут створюються підприємства енергетики, металургії, електроні-

ки, електротехніки, хімічної промисловості.

Найбільш яскравим регіоном Азії є Східна Азія. Тут розташовуються лише шість країн, але серед них Китай та Японія, що посідають відповідно друге і третє місця за валовим внутрішнім продуктом. Значний економічний потенціал мають Республіка Корея і Тайвань.

Східна Азія має істотні природні й величезні трудові ресурси, у першу чергу за рахунок Китаю. Усі країни, крім Монголії, мають довгу берегову лінію й перебувають на перетині транспортних шляхів сполучення.

Регіон дуже багатоликий — як щодо природних умов і ресурсів, так й у соціально-економічному плані. Тут розташована Японія, що характеризується вкрай низькою забезпеченістю корисними копалинами, але незважаючи на це належить до розвинених країн. Багатим на природні ресурси є Китай. У цій країні переплітаються планові й ринкові принципи керування економікою. «Обділені» корисними копалинами виявилися Республіка Корея й Тайвань, які втратили ознаки країн, що розвиваються, і перетворилися на середньорозвинені держави. Тут знаходиться Монголія — країна з величезною територією й невеликим населенням, а також Корейська Народно-Демократична Республіка. Ця країна продовжує розвиватися за законами планової економіки.

Завдання та запитання

Клас об’єднується в п’ять команд, кожна з яких обирає для ха-

рактеристики регіон Азії. Наприклад: перша команда — ПівденноЗахідна Азія, друга — Південна Азія, третя — Південно-Східна Азія, четверта — Східна Азія, п’ята — Закавказзя, Центральна та Північна Азія. Завдання команд — назвати позитивні й негативні характеристики ЕГП регіону й заповнити таблицю.

3. Вивчення теми «Країни Північної Америки»

З теми «Країни Північної Америки» наведемо загальний огляд США й Канади як складових Англо-Америки.

Із заходу цей регіон омивається Тихим океаном, зі сходу — Атлантичним океаном, з півночі — Північним Льодовитим. На півдні Англо-Америка межує з Латинською Америкою (територія Мексики). Біля північно-східного узбережжя знаходиться найбільший у світі острів — Ґренландія, що належить Данії.

Для економіко-географічного положення характерним є те, що

в1992-ому р. США, Канада й Мексика створили Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі (НАФТА). Це відкриває шлях до формування загального ринку не лише в масштабах регіону, але й усього континенту.

Позитивною ознакою політико-географічного положення Англо-Америки є те, що впродовж багатьох десятиліть вона віддалена від районів міжнародної напруженості. Так, регіон не зачепили дві світові війни, а економіки США й Канади лише зміцнилися

врезультаті виконання військових замовлень і збитків, завданих європейським країнам та Японії в результаті бойових дій.

Для рельєфу регіону характерне поєднання високогір’їв, роз-

ташованих уздовж Тихоокеанського узбережжя (Кордільєри), і рівнинних територій, що переважають у центральних і східних районах. Найважливіша ознака їх розташування — поздовжнє простягання, що визначає меридіональний характер переміщення повітряних мас і можливість їх глибокого проникнення як з півдня на північ, так і з півночі на південь.

Клімат в Англо-Америці змінюється від арктичного на крайній півночі до тропічного на півдні США (південна частина півострова Флоріда); у прибережних районах клімат морський, у внутрішніх — континентальний. Найбільша кількість опадів — до 3000 мм на рік — випадає на Тихоокеанському узбережжі Канади й на північному заході США. Південно-східні райони отримують 1000– 1500 мм опадів, а Центральні рівнини — 500–1200 мм.

Найбільша річкова система Англо-Америки— Міссісіпі— Міссурі, інші великі річки: Маккензі, Святого Лаврентія, Юкон, Колумбія, Колорадо.

Басейн Міссісіпі повністю або частково охоплює 31 штат США. На цій території проживає майже половина населення країни. Великі промислові й сільськогосподарські райони, розташовані вздовж течії Міссісіпі, багато в чому зобов’язані своїм розвитком найбільшій річці регіону.

В Англо-Америці знаходиться найбільше скупчення прісної води на Землі — система Великих озер (Верхнє, Гурон, Мічіґан, Ері й Онтаріо). Річкою Св. Лаврентія вона зв’язана з Атлантичним океа­ ном. Для Великих озер характерним є інтенсивне судноплавство, у тому числі морськими судами. Каналами вони зв’язані з р. Гудзон і басейном Міссісіпі. На берегах Великих озер розташовані великі міста, серед яких Чікаґо, Мілвокі, Детройт, Клівленд, Торонто.

Цікаво, що населення Англо-Америки проживає переважно між 45° і 35° пн. ш., поширюючись майже на все приозер’я.

Удавнину основну частину території Англо-Америки населяли індіанці, а Аляску — ескімоси. Дослідження регіону європейцями почалося в епоху Великих географічних відкриттів. До початку XVII ст. Англія мала велику територію на східному узбережжі регіону. Спочатку індіанці надавали допомогу колоністам, але підступність останніх призвела до того, що місцеві жителі почали протидіяти розширенню європейських володінь. У результаті воєнних дій і хвороб частина індіанців загинула, а решта була відтиснута вглиб материка. Почалося інтенсивне освоєння території переселенцями з Європи, у складі яких переважали англійці, ірландці, французи й німці.

УXVIII ст. в американських колоніях почався потужний рух за суверенітет. У ході Війни за незалежність американська армія, що складалася переважно з добровольців, на чолі із Джорджем Вашинґтоном здобула перемогу. 4 червня 1776 р. було прийнято Декларацію незалежності США, цей день став національним святом країни. Згодом, за Версальським мирним договором 1783 р., Велика Британія визнала незалежність нової держави.

Освоївши прибережні рівнини, колоністи почали просуватися на захід і вийшли до р. Міссісіпі. Ця річка тривалий час була кордоном, що відокремлював Америку від «Дикого Заходу». У той період прерії Іллінойсу й Оґайо перетворилися на поля пшениці, а береги нижньої течії Міссісіпі — на бавовняні плантації. Залізниць ще не було, і річка була єдиною дорогою, що з’єднувала внутрішні штати. Униз за течією Міссісіпі — на південь, ішов хліб із Середнього Заходу, щоб нагодувати трударів на бавовняних плантаціях. Плантатори везли бавовну теж на південь, до узбережжя, щоб відправити свій товар на експорт.

Упродовж наступних кількох десятиліть територія країни збільшуваласяякзарахунокпокупок(РосіяпродалаАляскуйАлеутські острови), так і захоплень (у Мексики було відібрано штат Техас). У другій половині ХІХ ст. колонізація охопила Великі рівнини, гірський Захід, Тихоокеанське узбережжя.

Згодом загострилися протиріччя між Північчю і Півднем. Промислова й фермерська Північ розвивалася за капіталістичним типом, а на Півдні існувало рабовласництво, на якому трималося вирощування бавовни й цукрової тростини. У результаті між двома частинами країни спалахнула громадянська війна 1861–1865 рр., у якій здобули перемогу жителі півночі під проводом президента Абрахама Лінкольна. Ця перемога об’єднала країну, привела до знищення рабства й послужила поштовхом до швидкого розвитку економіки США.

Якщо початкове ядро населення Сполучених Штатів склалося на основі вихідців з Великої Британії, то в Канаді, крім них, в освоєнні території велику роль зіграли французи. 1605-го р. у сучасній Новій Шотландії було створено перше французьке поселення. Через 48 років Канада стала володінням Франції. У наступний період­ назва «Канада» вживалася поряд з офіційною — Нова Франція.

Одночасно розширювалася англійська колонізація, що призвело до англо-французького протистояння. У боротьбу були залучені також індіанці. За результатами Семирічної війни 1756–1763 рр., що розгорілася між цими країнами та їхніми союзниками в Європі, Канада стала англійською колонією.

Наприкінці XVIII ст. почалося дослідження канадської півночі, про що свідчить і назва ріки Маккензі. Вона носить ім’я шотландського торговця, агента Північно-Західної хутрової компанії О. Маккензі. Англійці, шотландці, ірландці, уельсці активно освоювали й заселяли Атлантичне узбережжя й центральну частину країни. Французи, які осіли в долині річки Св. Лаврентія,

продовжували обживати цей район і надалі склали ядро франкоканадської провінції Квебек.

У 1867 р. канадські колонії отримали статус домініону, що спочатку складався з чотирьох провінцій. 1871-го р. до Канади була приєднана Британська Колумбія. Після відкриття золотоносного району в басейні р. Клондайк (північний захід сучасної Канади), що спричинило «золоту лихоманку» та зробило слово «Клондайк» загальним, до Канади була приєднана територія сучасної провінції Юкон. Згодом частиною країни стали Алберта й Саскачеван, а також північно-західні території. Ньюфаундленд увійшов до складу країни лише в 1949-ому р. З 60-х рр. минулого століття посилилося прагнення країни здобути цілковиту незалежність. Це сталося

в1982-ому р., коли було прийнято нову конституцію Канади, яка зафіксувала юридичну незалежність держави від Великої Британії. 1999-го р. було утворено нову північну територію — Нунавут (мовою ескімосів — «Наша земля»), яку населяють ескімоси, що називають себе «інуїтами».

Не важко помітити, що, незважаючи на подібності в історії цих переселенських країн, між ними існують і значні відмінності. Багато в чому вони пояснюються відмінностями в природних умовах і початковому складі переселенців. Територію США освоювали переважно вільні трудові люди, насамперед ремісники й селяни. Багато хто з них були протестантами, які прибули з післяреволюційної Англії. Канаду ж заселяли переселенці-католики з консер­ ­ вативної Франції й англійські торговці, які були тісно пов’язані з метрополією.

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. ознаменувалися швидким розвитком господарства в Англо-Америці. У цей час тут починає формуватися українська діаспора. Масова міграція була наслідком зростання населення й обмеженими земельними ресурсами в західноукраїнських землях. Спочатку українці виїжджали до країн Європи, а потім — до Америки. Ця хвиля міграції була дуже потужною, у період з 1895-го до 1913-го р. виїхало 413 тис. осіб.

Зараз в Канаді українці є однією з найбільших національних меншостей, їх налічується близько 1,1 млн осіб. Приблизно з них у третини і батько, і матір — українці, решта мають змішане походження. Тут є ряд провінцій, у кожній з яких налічується понад 150 тис. українців. Це — Онтаріо, Алберта, Британська Колумбія, Манітоба, Саскачеван. Найбільше вихідців з України проживає

вмістах Едмонтон, Вінніпеґ, Торонто, Монреаль, Ванкувер. Перші українські емігранти завзято трудилися в сільському

господарстві й досягли значних успіхів, ставши повноправними

членами канадського суспільства. Їхні нащадки беруть активну участь не лише в економічному, але й у політичному житті держави. Так, у 1989 р. генерал-губернатором Канади став Р. Гнатишин.

Велика українська діаспора сформувалася й у США. Найбільш численна вона в штатах Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Джерсі. У Чікаґо представники української діаспори збудували так зване українське село («Ukrainian village») з добротними сучасними будинками. Там розміщені українські католицькі та православні церкви, культурний центр, крамниці, бізнес-центр, кредитні спілки, тобто вся необхідна інфраструктура. На установах і крамницях можна побачити українські назви.

Завдання та запитання

1.Порівняйте ЕГП США та Канади. Результати занесіть у таб­ лицю.

У висновку учні відзначають, що обидві країни мають вихід до трьох океанів, але з точки зору клімату та наближення до торгівельних партнерів у США прибережна лінія більш сприятлива, ніж у Канади. Країни є членами НАФТА, але Канада не межує з третім партнером — Мексикою, до того ж частина країни віддалена від найважливішихшляхівсполучення(можнастверджувати,щоЕГП різних частин Канади значною мірою відрізняються, найкращим воно є в Приозерної частини та долини річки Святого Лаврентія).

2.Складіть спрощену схему «Густота населення США». Використайте такі дані: густота північного сходу США — 90–120 чол./км2; середнього заходу США — 15–25; гірських штатів США — 5–10; Аляски — менш ніж 1 чол./км2.

3.Охарактеризуйте географію машинобудування США. Наведіть приклади окремих міст, які є лідерами у виробництві обладнання, автомобілів, літаків, електроніки.

4.США є світовим лідером у розробці надпотужних супер­ комп’ютерів. Чим пояснюється цей факт?

5.З’ясуйте положення одного із сільськогосподарських поясів США (кукурудзяно-соєвого, пшеничного, бавовняного). Використовуючидодатковіджерелазнань,охарактеризуйтеприродні умови на їх територіях (перш за все зверніть увагу на клімат).

6.Чим би ви пояснили, що товаропотоки між США з Канадою та Мексикою є найбільшими у світі?

Приклад. Це пов’язано як із загальносвітовою тенденцією збільшення обсягів торгівлі між сусідніми державами, так і з інтеграційними процесами, що відбуваються в Північній Америці.

7.Порівняйте транспортну систему США та Західної Європи. Знайдіть спільні та відмінні ознаки.

Місце окремих видів транспорту у вантажообігу

Місце окремих видів транспорту в пасажирообігу

Основні характеристики географії транспортної­ мережі

Роль у зовнішньо­ економічних зв’язках

8.Чим можна пояснити порівняно невисокі показники зовнішньої торгівлі в перерахунку на душу населення?

Приклад. Багато в чому це пояснюється величезним внутрішнім ринком Сполучених Штатів, що «поглинає» 90 % вироблених тут товарів.

9.На початку 30-х рр. ХХ ст. Америку потрясла Велика депресія. Використовуючи відомості з курсу «Економіка», спробуйте пояснити її причини, знайдіть ознаки подібності із кризою 2008–

2009 рр.

Приклад. Економісти не дійшли єдиної думки про причини Великої депресії. Мабуть, її виникненні зумовила сукупність факторів, серед яких: нестача грошової маси (через обмеженість коштів і зростання товарної маси сталося падіння цін, що спричинило фінансову нестабільність, банкрутство багатьох підприємств, неповернення кредитів); криза надвиробництва, властива капіталізму; швидке зростання населення; введення високих мит на імпортні товари (що знизило купівельну спроможність населення); маржинальні позики; наслідки Першої світової війни (під час війни американська економіка була «накачана» військовими замовленнями, які потім різко скоротилися).

10.Порівняйте спеціалізацію промисловості Канади та Сполучених Штатів Америки. Поясніть наявність відмінностей.

11.Чому для рослинництва й пасовищного скотарства Канади характерний екстенсивний шлях розвитку?

12.Більшість видобутої в Канаді нафти передається нафтопроводами до США. Водночас нафтопереробні заводі Приозер’я використовують нафту, яка надходить із США. Чим можна пояснити ці факти?

4. Вивчення тем «Країни Латинської Америки», «Країни Африки, Австралії та Океанії»

Теми «Країни Латинської Америки» та «Країни Африки, Австралії й Океанії» переважно передбачають загальний огляд регіонів (виняток — Австралія, яка є і макрорегіоном, і країною).

Латинська Америка розташована в Західній півкулі, між південним кордоном США на півночі й протокою Дрейка на півдні. Вона включає південну частину Північної Америки (Мексика), Центральну Америку (разом з островами Вест-Індії) і материк Південна Америка.

Територія регіону простягається в меридіональному напрямку більш ніж на 9 тис. км. З двох боків він омивається двома найбільшими океанами — Тихим і Атлантичним, що з’єднані Панамським каналом.

Головними особливостями економіко-географічного положення Латинської Америки є: віддаленість від усіх регіонів світу, крім Англо-Америки; близькість до США (економіка багатьох держав регіону залежить від найпотужнішої країни світу); наявність виходу до моря в усіх країн, крім Болівії та Параґваю.

У рельєфі регіону поєднуються високогір’я, що простягнулися вздовж Тихоокеанського узбережжя (Анди), і рівнинні території, які переважають у центральній і східній частинах. Клімат Латинської Америки, особливо екваторіального пояса, характеризується високими температурами й великою кількістю опадів. Це визначає високий рівень забезпеченості агрокліматичними й водними ресурсами.

Ряд країн мають значні земельні й лісові ресурси. Найбільші площі вологих екваторіальних лісів знаходяться в басейні річки Амазонка (Амазонія).

З корисних копалин тут є запаси нафти (Мексика, Венесуела), залізної руди (Бразілія, Венесуела, Болівія, Чілі, Мексика), марганцевої руди (Бразілія), мідної руди (Чілі, Перу), вольфраму (Болівія, Перу), бокситів (Ямайка, Сурінам, Бразілія), олова (Болівія, Перу), срібла (Мексика, Перу). Сполучені Штати отримують із регіону понад половину необхідної промислової сировини.

Наявність недостатньо досліджених територій дозволяє розраховувати на відкриття нових родовищ різних мінеральних ресурсів.

Сучасна політична карта регіону є наслідком відкриття, дослідження й подальшої колонізації Латинської Америки європейцями. Поступово вони утвердили своє панування на всій території регіону. Сучасні держави — це колишні колонії, що здобули державний суверенітет, звільнившись від влади своїх метрополій. Більшість із них завоювало незалежність у ході визвольної війни 1810–1825 рр. Так, Мексика домоглася суверенітету в 1821-ому р., а через три роки була проголошена республікою. У 1822-го р. не­ залежною імперією стала Бразілія (федеративна республіка з 1889-го р.). У цей же період була створена й незалежна держава Об’єднані провінції Ла-Плати (1826-го р. перетворена на Федеративну Республіку Аргентина), здобули незалежність Чілі й Еквадор (до 1830 р. країна називалась Область Кіто й перебувала в складі Великої Колумбії, а з 1830-го р.— самостійна держава).