Географія електронні книги / Стадник О.Г. Соціально-економічна географія світу. 10 клас 2010

4. Вивчення теми «Світове господарство»

Дуже важливе значення в курсі має тема «Світове господарство». Світовим господарством називають сукупність господарств усіх країн світу, пов’язаних міжнародними економічними відносинами. Його неможливо уявити без потоків товарів, капіталів, послуг, міграції трудових ресурсів та обміну науково-технічною інформацією, які щороку збільшуються.

Люди давно обмінювалися товарами, але лише 500 років тому до взаємного обміну були залучені всі найбільші регіони світу. Відбулося це в результаті Великих географічних відкриттів, що дозволили дізнатися про різні народи світу, а також про вироблювані ними товари й вирощувані рослини. Це привело до пожвавлення світової торгівлі й утворення світового ринку.

Реалізувати подальші етапи формування світового господарства допомогли створені людьми машини. Так, поява наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. парового двигуна різко підвищила продуктивність праці й дозволила збільшити обсяги вироблюваної продукції та обміну нею. Можливості виробництва ще більше зросли після появи залізничного транспорту. Він «скоротив час і відстані», створивши можливість перевозити великі об’єми вантажів. У результаті наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. сформувалося світове господарство. В історії його існування можна виокремити чотири етапи розвитку.

Світове господарство розвивається в міру розвитку міжнародного географічного поділу праці, що передбачає спеціалізацію окремих країн на виробництві певних товарів і послуг з наступним обміном ними. У результаті розширюються зовнішньоекономічні зв’язки національних господарств, посилюється ступінь їх взаємозалежності.

Формування світового господарства було зумовлене важливою обставиною: щороку економіки окремих країн розвивалися, але зростали й вимоги споживачів до кількості та якості продукції, які виробляли національні господарства. Водночас не існує жодної країни світу, яка могла б виробляти абсолютно всі види товарів, щоб вони були максимально якісними, а їх виробництво обходилося дешевше, ніж в інших країнах. Тож окремі країни або їхні райони зосереджуються на виробництві тих товарів і послуг, які обходяться на цій території дешевше, ніж деінде, або забезпечують найвищу якість продукції. Ця закономірність розвитку господарства, відкрита ще у ХVІІІ ст., отримала назву закону абсолютних переваг. Саме він став причиною формування міжнародного географічного поділу праці (МГПП) — спеціалізації окремих кра-

їн на виробництві певних товарів або послуг та обміні ними.

Як наслідок, постійно розширюються і зміцнюються зовнішньоекономічні зв’язки національних господарств, посилюється ступінь їх взаємної залежності.

Але з часом було помічено, що закон абсолютних переваг діє не завжди. Так, у певній країні можуть існувати дуже сприятливі умови для розвитку певного виробництва, але країна все-таки не спеціалізується на виробництві цього виду продукції.

Причиною такого явища є закон порівняльних переваг. Згідно з цим законом країна спеціалізується на виробництві лише тих товарів чи послуг, які приносять місцевим виробникам найбільші прибутки або вимагають найменших витрат.

Сучасне світове господарство розвивається в умовах науковотехнічної революції (НТР) — докорінного якісного перевороту рівня продуктивних сил на основі перетворення науки на головний чинник суспільного виробництва.

Перша революція в галузі техніки й технології — промислова — охопила середину ХVІІ — початок ХVІІІ ст. Особливо чітко вона проявилася в Європі. Саме тоді відбувся перехід від переважно ручної праці до машинного виробництва.

Друга революція — технічна — припала на кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст. Третя — науково-технічна — почалась у середині ХХ ст. і триває донині. Для неї характерні певні особливості, які суттєво відрізняють її від перших революцій.

1.Універсальність і всеосяжність. Під терміном «універсальність» розуміють проникнення досягнень науки в усі галузі життя й діяльності людини, а не лише у виробництво. При цьому НТР охопила вже не окремі країни, а весь світ, кожен куточок Землі (хоча й різною мірою). У цьому полягає її всеосяжність.

Універсальність і всеосяжність НТР посилюють зв’язки між національними господарствами, а отже, зміцнюють світове господарство.

2.Надзвичайне прискорення науково-технічного прогресу — швидкого втілення досягнень науки у виробництво. Якщо під час першої НТР від моменту здійснення наукового відкриття до часу втілення його в практичне використання (у виробництво) минало 20–30 років, то зараз цей термін у передових країнах не перевищує 1–3 роки, а в деяких випадках він ще коротший.

3.Докорінна зміна ролі людини у виробництві. У ході НТР виробництво настільки ускладнилось, що в багатьох випадках людина перестала бути безпосереднім виробником продукції — її замінюютьпромисловіроботи,автоматизованілінії,комп’ютери. Типовим стало явище, коли працівники підприємства практично не знають, як на ньому виготовляється продукція, бо самі вони лише стежать за правильним функціонуванням устаткування та ремонтують нелади, які виникають.

Отже, людина з безпосереднього виробника, «живого придатка машини» все більше перетворюється на контролера діяльності машин та їх ремонтника й наладника.

Найважливіша складова світового господарства — промисловість. Утім, так було не завжди. Перші промислові підприємства були зведені близько 240-а років тому. Це були ткацькі фабрики в Англії, передовій західноєвропейській країні того часу. Саме Західна Європа, а потім США першими пройшли всі основні етапи індустріального розвитку.

Угеографії підприємств чорної металургії за останні десятиріччя сталися значні зміни. Вони були зумовлені тим, що головними чинниками їхнього розміщення стали транспортний (з цієї причини значна частина нових металургійних підприємств зараз споруджується в портах), екологічний (металургія — «брудне» виробництво, а тому нові підприємства будуються в країнах, де екологічне законодавство не надто суворе) та чинник трудових ресурсів (використання дешевої робочої сили зменшує витрати на виробництво продукції). Як наслідок, металургійне виробництво поступово переміщується до середньорозвинених країн (особливо це стосується виплавки чавуну й недорогих марок сталі).

Урезультаті на сьогодні у світі склались три головні райони виробництва чорних металів:

1)Східна Азія, де особливо виділяються об’ємами виплавки сталі Китай, Японія (відповідно перше і друге місця за виплавкою сталі у світі) і Республіка Корея. При цьому Японія спеціалізується переважно на виробництві якісних марок сталі, а Китай і Корея — масових.

Виплавка сталі в цьому субрегіоні продовжує швидко зростати.

2)Європа, де найбільшими виробниками чорних металів є Росія, Німеччина, Україна. При цьому чорна металургія постсоціалістичних країн виробляє переважно недорогі марки сталі, а високорозвинених країн — спеціальні.

3)Північна Америка, де своєю чорною металургією виділяються США (третє місце у світі). Тут теж переважає виробництво високоякісного металу.

Машинобудування входило до складу «авангардної трійки».

Упродовж ХХ ст. воно було галуззю промисловості, яка розвивалась найшвидше. Як наслідок, на початку ХХІ ст. ця галузь залишається найважливішою складовою промисловості: вона дає 35 % вартості її продукції. У машинобудуванні світу зайнято понад 80 млн працівників — більше, ніж у будь-якій іншій галузі промисловості.

За загальною вартістю продукції машинобудування явним лідером є США, далі йдуть Японія та Німеччина, їх намагається наздогнати Китай. Ці чотири країни разом із Францією, Великою Британією, Італією, Канадою, Бразілією, Іспанією та Росією виробляють понад 90 % усіх машин та обладнання!

Підприємства машинобудування розміщені нерівномірно. У світі склались чотири великі ареали скупчення підприємств цієї галузі:

1.Північноамериканський, основою якого є США та який виробляє 30 % продукції машинобудування світу. Для нього характерна величезна різноманітність продукції, причому все більшого значення набувають наукоємні галузі (авіакосмічна, виробництво військової техніки, сучасних засобів зв’язку тощо).

2.Західноєвропейський, де особливо виділяються машинобудування Німеччини та Франції. За своєю потужністю він майже не поступається Північноамериканському. Його спеціалізація подібна до такої в Північноамериканському ареалі (дещо менша частка наукоємної продукції).

3.Східноазіатський (дає понад 25 % світової продукції машинобудування, причому його частка швидко зростає). Найпотужнішими машинобудівними країнами цього регіону є Японія, де робиться ставка перш за все на розвиток наукоємних виробництв, а також Китай і Республіка Корея, де переважно розвинулись виробництва, що орієнтуються на недорогу робочу силу.

4.Східноєвропейський (об’єднує країни СНД, з-поміж яких виділяється Росія). Тут розвиваються переважно металомісткі галузі, а також виробництва військово-промислового комплексу.

Для сучасного машинобудування характерною є концентрація наукоємних галузей у високорозвинених та, частково, у великих країнах (Китай, Індія). Саме ці галузі розвиваються зараз прискореними темпами. Водночас галузі середнього за складністю машинобудування та складальні виробництва переміщуються до країн, що розвиваються (особливо до «нових індустріальних»). Завдяки цьому, наприклад, середньорозвинені Мексика й Бразілія стали великими виробниками автомобілів.

Хімічна промисловість — одна з наймолодших галузей промисловості. У світі вона розвинулась переважно в ХХ ст., причому за темпами розвитку поступалася лише машинобудуванню. Через це, а також завдяки тому, що саме хімічна промисловість виробляє

принциповоновіконструкційніматеріали,вонаналежитьдо«авангардної трійки» галузей ХХ ст.

Географія хімічної промисловості нагадує географію машинобудування. Її виробництва більшою мірою зосереджені в трьох ареалах світу: Північноамериканському (ядро — США), Західноєвропейському (виділяються Німеччина та Франція) та Східно­ азіатському (провідний виробник — Японія).

Галузева структура хімічної промисловості в країнах з різним рівнем розвитку дуже неоднакова. Для країн, що розвиваються, характерна перш за все гірнича хімія, яка займається видобуванням хімічної сировини (фосфоритів, самородної сірки, піриту, калійних солей тощо). У середньорозвинених країнах провідну роль відіграють галузі основної хімії (виробництво кислот, мінеральних добрив) та частково хімії органічного синтезу й полімерів (виробництво пластмас і синтетичних волокон). Ці самі виробництва розвинені й у високорозвинених країнах, але для них вони — уже пройдений етап, оскільки, з одного боку, належать до «брудних», а отже, небажаних виробництв, а з іншого — виробляють порівняно недорогу продукцію. Тому ці виробництва поступово переміщаються до середньорозвинених країн, особливо країн «нової індустріалізації». А високорозвинені країни дедалі більше зосереджуються на виробництві високотехнологічної продукції — ліків, парфумів, мийних засобів, спеціальних сортів гуми тощо.

Легка промисловість виробляє тканини, одяг, взуття, займається обробкою шкір і хутра. Як правило, такі виробництва трудомісткі, а більша частина продукції — недорога, тому підприємства цієї галузі дедалі більше переміщаються до країн із середнім рівнем розвитку, де трудові ресурси недорогі. У високорозвинених країнах зберігаються виробництва, які виробляють дорогі (особливо вовняні) тканини, престижні одяг і взуття (щодо цього виокремлюються Франція та Італія зі своїми будинками мод).

Сільське господарство являє собою не лише найдавніше, але й дуже поширене заняття людей. У галузі зайнято близько половини економічно активного населення світу, у тому числі в Азії й Африці — 60%ЕАН;уПівденнійАмериційОкеанії—20%;уЄвропійПівнічній Америці — менш ніж 10 %. Водночас у більшості країн сільське господарство залишається найбільш відсталою галуззю матеріального виробництва. Про це свідчить більш низький рівень продуктивності праці в цій галузі порівняно з промисловістю. Невисокою є й частка сільського господарства у ВВП усього світу, вона наближається до 5 %, однак її працівники разом із працівниками харчової промисловості накривають стіл для 6,8 млрд жителів Землі.

Сільське господарство займається вирощуванням культурних рослин і свійських тварин. Звідси й традиційний його поділ на рослинництво і тваринництво.

За загальним об’ємом виробництва продукції рослинництво у світі помітно переважає тваринництво. Але продукція тваринництва, як правило, дорожча, а тому різниця в сумарній вартості продукції рослинництва і тваринництва світу значно менша, ніж у разі порівняння їхніх об’ємів.

Співвідношення сумарної вартості продукції рослинництва і тваринництва може бути побічною ознакою рівня розвитку країни. Як правило, у країнах з невисоким рівнем розвитку господарства люди харчуються здебільшого дешевшими продуктами рослинного походження. Тому в таких країнах рослинництво є головною­ галуззю сільського господарства (виняток — країни, де значні площі займають малопридатні для землеробства території — пустелі й високі гори).

Урозвинених країнах головнішим є тваринництво, продукція якоговтакихдержавахкористуєтьсябільшимпопитом.Алевокремих випадках релігійні традиції можуть порушувати цю закономірність (наприклад, буддисти Японії не вживають м’яса, через що рослинництво в цій країні залишається провідною галуззю).

З початку ХХ ст. істотний вплив на спеціалізацію та обсяги виробленої продукції чинить характер аграрних відносин, тобто особливості землеволодіння та землекористування, а також соціальноекономічних законів, які їх регулюють.

Урозвинених і багатьох середньорозвинених країнах основна частина сільськогосподарських земель зосереджена в руках великих приватних землевласників і різних компаній. Тому в США, Канаді, Австралії, ряді європейських країн поширені фермерські господарства, що представляють ринкове підприємницьке (товарне) сільське господарство. Воно ґрунтується на найманій праці, широкому використанні техніки й досягнень науки, тому характеризується великими обсягами виробленої продукції, що йде на продаж, і високою концентрацією виробництва — понад 70 % продукції дають найбільші господарства.

УЛатинській Америці поширені латифундії. Вони являють собою поміщицькі господарства, які мають великі приватні земельні володіння. Тут переважає традиційне напівтоварне господарство.

Убільшості країн Африки й частково Азії дуже поширені господарства феодального, родоплемінного й общинного типу. Тут переважає традиційне споживче й напівтоварне сільське господарство.

Уцьому типі господарства значна частина продукції використову-

ється виробниками на власні потреби.

У деяких постсоціалістичних країнах і Китаї відбувається перехід до ринкових відносин, поступово підвищується роль індивідуальних господарств. Цей шлях веде до підприємницького товарного господарства.

За період розвитку людської цивілізації людина окультурила кілька тисяч видів рослин. За зовнішніми ознаками й особливостями використання їх об’єднують у кілька груп: зернові культури, технічні культури, овоче-баштанні культури, коренеплідні культури, кормові культури тощо.

Найбільше значення серед названих груп традиційно мають зернові культури, серед яких обсягами щорічного виробництва (до 500 млн т кожна) особливо виділяються три головні «хліби» людства — пшениця, кукурудза й рис, які неначе поділили між собою територію Землі.

Батьківщина пшениці — Близький Схід. Їй необхідні родючі ґрунти й тепле літо, тому головні її посіви збігаються з межами зон степів і лісостепів (у Північній півкулі — помірного поясу, у Південній — субтропічного). Як наслідок, великими виробниками пшениці є США, Китай, Канада, Франція, Росія, Україна, Індія, Аргентина, Австралія. Більшість із цих країн є також значними її експортерами.

Рис має менше територіальне поширення, ніж пшениця. Його традиційно висівають у районах зі спекотним і вологим кліматом, насамперед на його природній батьківщині — у Східній, ПівденноСхідній і Південній Азії, де він заміняє хліб. За межами цієї території великі збори рису дає Бразілія.

Батьківщина кукурудзи — тропічна частина Північної Америки. Зараз цей материк дає найбільшу частку щорічних зборів цієї культури. Безумовним лідером тут є США: 40 % світового збору й 70 % експорту. Слід відзначити, що кукурудзу можна вважати «хлібом» дещо умовно: переважна частина її зерна використовується у виробництві комбікормів для тварин.

Найважливішими групами технічних культур є волокнисті, олійні та цукроносні.

Серед волокнистих культур безумовним лідером є бавовник. Для цієї культури потрібне спекотне й довге літо та багато вологи, тому основні райони його вирощування — субтропічний, тропічний і субекваторіальний пояси (переважно в Північній півкулі). Найбільшими його виробниками є Китай, США та Індія. Найякісніше волокно з бавовнику одержують у долині Нілу — у Єгипті та Судані.

Бавовник є також олійною культурою, проте його олія гіркувата, а тому провідними олійними культурами світу є соняшник, соя, арахіс, олійна й кокосова пальма, маслинове дерево.

До найважливіших цукроносних культур належать цукрова тростина і цукровий буряк. Цукрова тростина — це багаторічна теплолюбна й вологолюбна рослина, що росте впродовж кількох років. Вона культивується в тропічних і субтропічних районах. Великі плантації цього трав’яного злаку розташовані в ряді країн Латинської Америки — у Бразілії, Мексиці, на Кубі; в Азії — Індії, Китаї, Пакистані, Таїланді, В’єтнамі, на Філіппінах, а також в Австралії.

Цукровий буряк поширений у помірному поясі. Найбільше його вирощують у Франції, Німеччині, США, Росії, Україні, Польщі, Китаї, Італії.

Цікавою є географія тонізуючих культур — какао, чаю і кави. Їхні плантації найбільш характерні для країн, що розвиваються, зі спекотним кліматом. Отже, рослини, необхідні для приготування трьох головних напоїв людства, часто вирощують на значній віддаленості від районів, де їх найбільше споживають.

Так, какао-боби вирощують та експортують насамперед африканські країни: Кот-д’Івуар, Гана і Ніґерія, а також представники Азії (Індонезія та Малайзія). Роль латиноамериканських країн, особливо Бразілії та Домініканської Республіки, також є досить значною. Цікаво, що на ці сім країн припадає понад 3/4 загального збору какао-бобів.

Серед виробників та експортерів чаю першість належить азіатським країнам — Індії, Китаю, Шрі-Ланці, Туреччині, а також Кенії (Африка). На ці п’ять країн припадає понад 75 % збору цієї культури. Продавцями чаю також є Японія, Індонезія, Пакистан. Головні споживачі — країни Європи (насамперед Велика Британія), Росія, а також США й Австралія.

Кавові зерна — плоди тропічного куща, що походить з Ефіопії (Африка). А головними їх виробниками є Бразілія, Колумбія, В’єтнам, Індонезія, Індія, Мексика, Кот-д’Івуар.

Важливими галузями рослинництва є овочівництво й садівництво. Об’єм щорічно виробленої овочевої продукції перевищує 600 млн т. Для цієї галузі характерна висока територіальна концентрація: 67 % світового збору овочів дає Азія, далі, з великим відставанням, ідуть Європа (14 %), Північна Америка (9 %) й Африка (7 %). Серед основних виробників можна виділити Китай, Індію, США, Туреччину, Італію, Іспанію, Росію.

Садівництво розвинене в багатьох районах помірного, субтропічного і тропічного поясів. Серед плодових культур помірного поясу найпоширенішими є яблуні, груші, вишні, абрикоси, сливи. У субтропічному і тропічному поясах вирощують цитрусові, виноград, банани, ананаси, ківі.

Географія тваринництва, як і географія рослинництва, знач­ ною мірою залежить від природних умов, але водночас на розвиток окремих галузей і напрямів тваринництва помітно впливають релігійні вірування.

Найважливішою галуззю тваринництва є скотарство — розведення великої рогатої худоби, а також зебу і буйволів. Тваринництво дає людству молоко та третину м’яса, а також шкіру.

Загалом у світі налічується близько 1,3 млрд голів великої рогатої худоби. За її поголів’ям (близько 15 % світового) лідирує Бразілія, яка обігнала Індію, де скотарство малопродуктивне й має виключно молочний напрям.

Переважно такий самий напрям, але набагато (у кілька разів) вищу продуктивність має скотарство в розвинених країнах Європи та приміських територіях США. А м’ясний напрям переважає в країнах, які мають великі природні пасовиська, — у Бразілії, Аргентині, Австралії, Канаді, США (у центрі й на заході).

Приблизно стільки ж, скільки яловичини, у світі виробляється й свинини, хоча поголів’я свиней помітно менше (приблизно 0,9 млрд, причому майже половина його припадає на Китай; свинарство добре розвинене також у високорозвинених країнах).

Свинарство практично відсутнє в країнах, де живуть індуїсти (релігія забороняє їм уживати м’ясо) та мусульмани (для них свиня — нечиста тварина). У мусульманських країнах, особливо тих, де клімат посушливий (Північна Африка, Південно-Західна й Центральна Азія), потребу в м’ясі задовольняє переважно вівчарство, що розвивається здебільшого в посушливих і гірських районах. Через це найбільше у світі поголів’я овець має Австралія (понад 150 млн). Але тут, як і в інших розвинених країнах, овець розводять передусім заради вовни.

Вівчарство розвивається повільніше від скотарства або свинарства,оскількисмаковійпоживніякостібаранининижчізатаківяловичини та свинини. Тому світове поголів’я овець (у середньому — 1,2 млрд) залежно від попиту на вовну зазнає помітних коливань.

А от птахівництво, перш за все розведення курей, розвивається швидкими темпами, особливо в розвинених країнах. Тут воно набуло характеру промислового виробництва, причому чітко ви­ окремлюються яєчний та м’ясний напрями. Проте, найбільше поголів’я свійської птиці зосереджене все-таки в Азії (приблизно 40 % з 13 млрд), де виділяється Китай (перше місце у світі; приблизно 2,5 млрд голів).

Транспорт поділяється на кілька видів — сухопутний (залізничний, автомобільний, гужовий), водний (морський і внутрішній

водний), повітряний. Усі вони називаються універсальними, бо здатні перевозити як вантажі, так і пасажирів. А от трубопровідний й електронний види належать до спеціальних: вони не придатні для пасажироперевезень.

Кожен із видів транспорту має свої переваги й недоліки. Як наслідок, використання того чи іншого виду транспорту для конкретних перевезень визначається характером і об’ємом вантажу, терміновістю перевезень тощо.

Переваги й недоліки різних видів транспорту

Забезпечити безперебійну, надійну та швидку доставку вантажів можна лише за умови узгодженої роботи всіх видів транспорту, що використовуються в перевезеннях. Тому у світі сформувалась світова транспортна система — сукупність шляхів сполучення і транспортних засобів світу. Її складають численні національні транспортні системи. Їх відмінності зумовлюють обсяги транспортування вантажів і пасажирів, структура перевезень, розміри країн та їхнє розташування.

Виділяють кілька транспортних систем, серед яких найбільш характерними є:

1.Західноєвропейська. Для неї характерна надзвичайна густота транспортних шляхів, їх висока якість та розвиток багатьох видів транспорту.

2.Східноєвропейська. Її основу становлять залізниці, автомобільні шляхи та трубопроводи. Проте густота транспортної мережі тут менша, ніж у Західній Європі, а рівень технічної озброєності та якості шляхів — нижчий.

3.Північноамериканська. Ця система схожа на західноєвропейську, але середня густота транспортних магістралей менша.

4.Латиноамериканська. Її основою є залізниці та автомобільні дороги, які починаються в глибині материка (у сировинних районах), а закінчуються в портах. Транспортні шляхи мають невисоку якість.

5.Африканська. Місцеві залізниці часто не утворюють єдиної мережі. Автомобільні дороги місцевого значення не мають твердого покриття. Пропускна здатність і технічна оснащеність їх низькі.

Завдання та запитання

1.Які вимоги до трудових ресурсів висуває сучасна НТР? Приклад. Підвищені вимоги до рівня освіти, кваліфікації, іні-

ціативності, відповідальності. Так, у наш час у світі працює більше інженерів, ніж їх було за всю попередню історію людства.

2.Учитель пропонує учням згадати, що вони знають про найважливіші технічні засоби, які дозволили спочатку замінити ручну працю на машинну, а потім підвищити продуктивність різних видів роботи. Учні повинні заповнити таблицю (таблиця накреслена на дошці, ліва частина заповнена). Під час роботи вчитель консультує, за необхідності використовує евристичну бесіду або підказує учням.

7.Позначте на контурних картах країни, що виробляють найбільшу кількість електроенергії.

Найбільші виробники електроенергії

8.Сьогодні в урядів і громадськості різних країн немає єдиної думки з приводу використання атомних електростанцій. Одні країни експлуатують АЕС і планують будівництво нових (наприклад, Росія і Франція), інші виводять з експлуатації старі й ведуть дискусії з приводу будівництва нових АЕС (наприклад, Німеччина), треті не мають на своїй території АЕС (наприклад, Італія й Австралія). Які позитивні й негативні наслідки експлуатації АЕС ви можете назвати?

Позитивні сторони експлуатації АЕС

•АЕС використовують величезну енергоємність ядерного палива, що зумовлює незначні об’єми споживаного палива (тоді як велика ТЕС лише за добу спалює кілька вагонів вугілля).

•Дають можливість побудувати електростанції поблизу споживача, а отже заощадити на транспортуванні палива й електроенергії.

•Не спалює атмосферного кисню, майже не забруднює атмосферу і ґрунт.

•Виробляють дешеву електроенергію (якщо не враховувати вартості демонтажу АЕС). Це особливо важливо, тому що гідроресурси в багатьох країнах вичерпано, запаси нафти й природного газу обмежені, а собівартість видобування вугілля висока.

•Можливість повторного використання палива після пере­ робки.

Негативні сторони експлуатації АЕС

•З огляду на статистику і страхування, великі аварії малоймовірні, однак наслідки таких інцидентів украй важкі.

•Факторами забруднення навколишнього середовища може стати радіація від охолоджувальної води й активованих пилових частинок, джерелом теплового забруднення є вплив на воду в системі охолодження.

•Значні витрати на утилізацію радіоактивних відходів.

•Обмежений термін дії АЕС, після якого вона має бути закрита або серйозно реконструйована.

•Опромінене паливо небезпечне, воно вимагає складних і дорогих заходів з переробки та зберігання.

•Небажаний режим роботи зі змінною потужністю для реакторів, що працюють на теплових нейтронах.

9.Позначте на контурних картах країни, що виробляють найбільшу кількість сталі.

10.Тривалий час серед лідерів виробництва чорних металів були провідні країни Європи: Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія. Але згодом виробництво сталі в них зростало дуже повільно й навіть скорочувалось. Водночас обсяги виробництва продукції машинобудування, яке є основним споживачем сталі, зростали швидкими темпами. Чим би ви це пояснили?­ Приклад. Постійно зменшувалась матеріалоємність машино-

будівної продукції; з’явились сучасні технології виробництва сталі, що сприяло підвищенню її якості та зменшенню витрат; почалось широке використання замінників сталі, зокрема пластмас; частина виробництв перемістилась у менш розвинені країни; у виготовленні сучасної продукції точного машинобудування, наприклад в електроніці, сталь майже не використовується.

11.Поясніть вплив фактора трудових ресурсів на розміщення підприємств точного машинобудування.

Приклад. Цей фактор визначається обсягом трудових витрат

для виробництва одиниці продукції. Крім того, точне машинобудування досить вибагливе до освіти та кваліфікації трудових ресурсів. Тому підприємства цієї галузі найчастіше розміщаються в містах розвинених та середньорозвинених держав, де достатньо трудових ресурсів, які відповідають названій вимозі.

12. Як ви вважаєте, у якому напрямі розвиватиметься промисловість найближчим майбутнім?

Приклад. У галузевій структурі промисловості простежуватимуться дві тенденції, що взаємодоповнюють одна одну. З одного боку, галузі продовжуватимуть «дробитися» на підгалузі й виробництва, а з іншого — посилюватиметься їхній взаємозв’язок

івзаємозалежність.

Утериторіальній організації промисловості продовжиться перенесення традиційних, «шкідливих» і трудомістких виробництв з розвинених держав у менш розвинені країни, що сприятиме «розповзанню» більшості галузей промисловості по різних регіонах світу. Розвинені країни спеціалізуватимуться на найбільш наукомістких і дорогих видах продукції. У загальному обсязі виробництва промислової продукції очікується збільшення частки країн Азії, насамперед Східної та Південно-Східної.

13.Учитель пропонує учням узагальнити отримані знання про промисловість світу. Учні працюють групами, заповнюючи та-

блицю (учитель консультує, а за необхідності допомагає школярам).

15.Використовуючи карти атласу, порівняйте географію основних олійних культур.

Приклад. Кожна з цих культур має свої «володіння». Так, со-

няшник (його олія найбільш поживна) висівають у степах і лісостепах помірного і субтропічного поясів, сою — переважно в степах США і Китаю, арахіс — у субтропіках і тропіках (Китай, Індія, Західна Африка). В екваторіальному й частково субекваторіальному поясах Африки головною олійною культурою є олійна пальма, а на узбережжях й островах Тихого океану — кокосова. Маслинове дерево — олійна культура Середземномор’я.

16.Як ви вважаєте, чому саме скотарство є найважливішою галуззю тваринництва?

17.Наведіть приклади видів тварин, які розводять переважно лише в кількох макрорегіонах (наприклад, лама, альпака, страус).

18.У Монголії та Великій Британії, які дуже відрізняються своїми природними умовами й рівнем розвитку, добре розвинене вів­ чарство. Спробуйте пояснити цей факт.

19.Побудуйте стовпчикові діаграми за такими даними: у світі виробляється близько 575 млн т молока, у тому числі в країнах Європейського Союзу — 125 млн т, або 21,7 % від загального виробництва; в Індії — 79 (13,7); у США — 75 (13,0); у Росії — 32 (5,6); у Пакистані — 24 (4,2); у Бразілії — 22 (3,8); в Україні й Польщі — по 12 (2,1); у Новій Зеландії — 13 (2,3); в Австра-

лії — 11 (1,9); у Туреччини — 10 млн т (1,7 %).

20.Найбільш високих надоїв домоглися скотарі Ізраїлю, які отримують 8850 кг молока від кожної корови на рік, у США — 8329 кг; у Швеції — 7376; у Нідерландах — 6890; у Данії —

у Фінляндії — 6227 кг на рік. У країнах, що розвиваються, цей показник в 10–20 разів менший. Чим це пояснюється?

21.Учитель пропонує учням узагальнити отримані знання про сільське господарство світу. Учні працюють групами, заповню-

ючи таблицю (учитель консультує, а за необхідності допома­ гає школярам).

22.Як ви вважаєте, у яких випадках і на які відстані можна найбільш ефективно використовувати різні види транспорту? Приклад. Трубопровідний транспорт (магістральний) викорис-

товується для передачі рідких і газоподібних вантажів, як правило, на середні й великі відстані в найбільш важливих напрямках. Повітряний спеціалізується на перевезеннях пасажирів (переважно на великі відстані) і термінових вантажів. Внутрішній водний — на перевезеннях недорогих вантажів, що не вимагають швидкої доставки, а також перевезеннях у малонаселених районах. Морський транспорт відіграє провідну роль у трансконтинентальних перевезеннях вантажів. Автомобільний і залізничний види транспорту, як найбільш універсальні, перевозять дуже різноманітні вантажі й пасажирів, але автомобільний транспорт найбільш доцільно використовувати на короткі відстані, а залізничний — на середні та великі.

23.Загальна довжина залізниць перевищує 1,1 млн км. Зараз вона не збільшується, а в деяких високорозвинених країнах навіть скорочується. Як ви вважаєте, чому це відбувається в умовах,

коли індустріалізація, одним із символів якої є залізниці, охоплює все більше країн?

Приклад. Найбільша частина залізниць була збудована наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст., на той час вони об’єднали найважливішірайонисвіту.Згодомуперевезенняхвантажівконкурен­ цію їм склав автомобільний транспорт, а потім — і трубопровідний