Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Методичка_2004

.pdf
Скачиваний:
15
Добавлен:
14.04.2015
Размер:
628.14 Кб
Скачать

групах, виокремлених за даними ознаками, дуже відрізняється.

Дискусії точаться навколо природи інтересу, який аудиторія відчуває щодо масмедіа. З цього приводу існує широкий діапазон думок. З'ясуйте, які саме. Які з них мають рацію?

Розглядаючи питання про сутність громадської думки, доцільно проаналізувати наступні аспекти: об'єкт, зміст, структурні елементи, функції громадської думки, фактори, що її визначають, особливості формування громадської думки в Україні.

Для вивчення даної теми необхідно залучити рекомендовану літературу, а також провести власне спостереження за роботою засобів масової інформації.

ТЕМА 15. СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ (вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Поняття, причини та види соціальних змін.

2.Соціологічні теорії соціальних змін і еволюційні, циклічні теорії, теорії індустріального та постіндустріального суспільства.

3.Соціальні процеси, їх класифікація.

4.Проблеми наукового обґрунтування вимірювання соціальних процесів.

5.Соціальні рухи, їх природа, типи.

6.Соціальні та громадські рухи в Україні.

Рекомендована література

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. - М.: Аkademia,

1999.

2.Валлерстайн И. Социальное изменение вечно? Ничто никогда не изменяется? //Социол. исслед.-1997.-№1.

3.Городяненко В.Г. Соціальні зміни в умовах державного будівництва: проблеми та тенденції //Вільна думка.-1992.-№11.

4.Динамика социальных процессов // Зборовский Г.Е. Общая социология. Курс лекций. 2-е изд. допол. - Екатеринбург, 1999.

5.Кравченко А.И. Социология.- М.:Аkademia, 1997.

6.Пирожков С., Ручка С., Аза Л. Біженці в Україні: соціологічний портрет // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.-1998.-№1-2.

7.Плотинский Ю.М. Теоретические и эмпирические модели социальных процессов. - М.: Логос, 1998.

8.Соціальні зміни та соціальні процеси // Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В.Г. Городяненко. - К.:ВЦ "Академія", 2002.

9.Социологические движения // Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечепуренко В.Н., Попов А.В. Социология: Учебник / Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. – Изд. 2-е, испр. и допол. - М.: Гардарики.-2000.

71

10.Социологические изменения, модернизация и постмодернизм // Зборовский Г.Е. Общая социология. Курс лекций . 2-е изд., допол. – Екатеринбург, 1999..

11.Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992. 12.Сиепаненко В. До проблеми пост класичної концептуалізації

соціальних змін // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - №4/5. 13.Фролов С.С. Соціологія. – М.: Логос, 1996.

14.Цикличность в социальных системах ("Круглый стол") // Социол. исслед. – 1992.-№6.

15.Штомпка П. Социология социальных изменений. – М.: Аспект Пресс,

1996.

16.Штомпка П. Социальное изменение как травма // Социол. исслед. –

2001.-№1.

Головні положення, поняття та категорії

Під терміном зміна прийнято розуміти найбільш загальну форму буття всіх матеріальних об’єктів і духовних явищ, яка пов’язана з частковим або повним перетворенням зовнішніх або внутрішніх форм організації об’єктів, їх місцеперебуванням в тій або іншій точці простору, в тому чи іншому інтервалі часу.

Універсальність зміни стосовно суспільства проявляється в тому, що вона притаманна всім елементам соціальної структури і проявляється на всіх етапах розвитку суспільства.

Соціологічні підходи до вивчення соціальних змін можна розділити на

теорії соціальної революції і теорії революції.

В соціології виділяють такі типи соціальних змін:

-демографічні зміни, які можуть мати локальний, глобальний характер і суттєво впливають на соціальне середовище;

-зміни, що відбуваються у виробничій сфері;

-зміни в системі управління;

-зміни в соціальній організації;

-зміни в межах соціальної структури;

-зміни в духовній сфері.

Найчастіше соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію – розповсюдження культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині суспільств, так і між ними. Дифузія посилюється, коли нові контакти між суспільствами розширюються і навпаки, коли контакти зменшуються, вона послаблюється.

Соціальний процес (лат. procesusпроходження, просування) – послідовна зміна стану або руху елементів соціальної системи та її підсистем, будь-якого соціального об’єкта.

Будь-який соціальний процес складається із декількох стадій, які різняться за змістом і механізмами.

Багато соціальних процесів є парними, мають симетричні за структурою

72

механізми, але відрізняються за знаком спрямованості: інтеграція і дезінтеграція соціальної системи, згуртованість і конфлікт в соціальній групі, стабільність і плинність персоналу в організації тощо.

Із усієї багатоманітності соціальних процесів американські соціологи Р. Парк і Е. Бержес виділили такі:

-кооперація - узгодження дій по досягненню спільних цілей;

-конкуренція – боротьба між індивідами, групами тощо за володіння цін-ностями, соціальними благами;

-пристосування – прийняття індивідом або групою культурних норм, цінностей та елементів дій нового середовища;

-асиміляція – процес взаємного культурного проникнення, через який особистість і групи приходять до культури, яку поділяють усі учасники процесу;

-амальгамізація – процес біологічного змішування двох або більше етнічних груп або народів, після чого вони стають однією групою або народом;

-підтримання кордонів – процес збереження формальних чи неформальних кордонів груп, які відділяють їх членів від всієї решти суспільства. Для багатьох груп такими кордонами може слугувати мова (діалект, кордон), уніформа тощо;

-створення системи зв’язків – процес, за допомогою якого елементи соціальних підсистем або систем сполучається таким чином, що вони виглядають як єдина система.

Відмінні риси соціальних процесів:

-масовий характер;

-суспільний зміст;

-сталість;

-самодіяльність учасників соціальних процесів.

Соціальний рух – сукупність форм соціальної дії, яка спрямована на реорганізацію суспільства, підтримку соціальних змін або підтримку опори соціальним змінам.

Виникнення і розвиток соціальних рухів сприяють такі умови:

-наявність культурної течії, яка передбачає зміни в цінностях і нормах поведінки людей;

-наявність дезорганізації, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, страх, занепокоєність;

-наявність соціальної незадоволеності умовами життя, системою соціаль-них відносин у даному суспільстві, яка настає у результаті усвідомлення людьми розриву між тим, що вони мають, і тим, що вони могли б мати.

Головні характеристики соціальних рухів:

-мета;

-соціальна база;

-засоби дій;

-організація.

73

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Які зміни належать до соціальних?

2.Що спільного і відмінного між поняттями "соціальні зміни", "соціальний розвиток", "соціальний прогрес"?

3.Чому проблеми інновації набули популярності в останні десятиліття?

4.Що таке соціальний рух? Які причини його виникнення та стадії розвитку?

5.Що сприяє виникненню реформаторських рухів?

6.У чому полягає завдання соціології у вивченні соціальних процесів?

7.Охарактеризуйте особливості соціальних процесів у сучасному українському суспільстві?

8.Назвіть основні види та рівні соціальних процесів.

Теми рефератів

1.Концепції розвитку посттоталітарних суспільств.

2.Соціологічні теорії соціальних змін.

3.Циклічність у соціальних системах.

4.Соціальні та громадські рухи в Україні.

5.Соціальні процеси в сучасному українському суспільстві.

6.Поняття, класифікація та структура інноваційних процесів.

Методичні поради

Розпочинаючи вивчення даної теми необхідно звернутися до поглядів на соціальні зміни, що склалися в соціології класичного етапу її розвитку (ХІХ ст.), а саме до ідей О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, К. Маркса.

Головною відмінністю в підходах до соціальних змін є відмінність між революційною та еволюційною теоріями.

Категорія "соціальні зміни" набула в соціології особливого значення, оскільки на мікрорівні ця наука постійно аналізує різні види змін.

Важливим є питання про соціальні рухи, оскільки саме вони спрямовані на забезпечення і реалізацію групових та суспільних інтересів.

ТЕМА 16. ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ. НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА. НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ВІДНОСИНИ (вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Предмет і функції етносоціології.

2.Етнос, нація, культура як об’єкти дослідження етносоціології.

3.Національно-етнічні процеси та відносини.

74

4. Націоналізм як ідеологія і політика.

Рекомендована література

1.Заздравнова О.И. Идеология в эволюционирующем социуме. – Харьков, 1999.

2.Заздравнова О.И. Методические указания к изучению темы «Этносоциология. Социально-этническая структура и национальные отношения современного украинского общества. Национализм как идеология и политика».

Харьков. ХИРЭ, 1993.

3.Соціологія: Підручник // За заг. ред. проф. В.П. Андрущенка, проф. М.Г. Горлача. – Київ – Харків, 1998.

4.Соціологія: Підручник // За заг. ред. проф. В.Г. Городяненка. – К.,

2002.

5.Степаненко В. Этнос-демос-полис: этнополитические проблемы социальной трансформации в Украине. – Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002.-№2.

6.Тихонович В. Украина как субъективная социальная реальность. – Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002.-№4.

7.Шульга Н. Национальная и политическая маргинализация в условиях системного кризиса. - Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002.-№1.

8.Якуба О.О. Соціологія. – Харків, 1996.

Головні положення, поняття та категорії

Етносоціологія (грец. ethnos - плем’я, народ) – спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає суть, функції та генезис різних етносів (націй, народностей, груп споріднених племен, окремі племена) з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів “вписування” в існуючу систему соціальних відносин.

Етнос – (грец. ethnos – плем’я, народ) – стійка сукупність людей, яка історично склалася на певній території і яка характеризується спільними рисами і стабільними особливостями культури (включаючи мову) та психічного складу, а також усвідомленістю своєї єдності і відмінності від подібних собі утворень (самосвідомістю).

Нація – (від лат. natio – народ) – тип етносу, стійка спільнота людей, яка історично склалася на базі спільності екологічного життя, території, мови і психічного складу, що проявляється в особливостях культури та побуту. Важливою особливістю формування нації є об’єктивний процес утворення національних держав.

Народність – етнічна і соціальна сукупність людей, яка історично виникає після племені та передує нації. Згодом формується територіальна, мовна, культурна спільність з відповідною самоназвою.

Культура (від лат. cultura – обробка, виховання, облагородження) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством упродовж

75

його історії та різноманітних форм діяльності, спрямованої на їх виробництво, засвоєння та застосування. Цінності як ядро культури, регулюють взаємовідносини людей і об’єднують їх в єдину цілісність в межах певних етнічних і національних спільнот.

Націоналізм – це ідеологія, політика і психологія у трактуванні національного питання. Націоналізм – це ідеологія національних спільнот і формування їх державних утворень.

Національна свідомість – сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, які відображують особливості життєдіяльності націй і народностей. Основою національної свідомості є національна самосвідомість.

Національна самосвідомість – сукупність поглядів, знань, оцінок, ідеалів, які відображують специфічний зміст, рівень і особливості уявлень членів національно-етнічної спільноти про минуле, сучасне і майбутнє свого розвитку, про місце і призначення серед інших спільнот, а також характер взаємовідносин з ними.

Менталітет (від англ. mentality – спрямування, склад розуму) – досить стійке і одночасно унікальне явище масової культури, яке характеризує особливості способу мислення етносу, що виникає на основі його типової життєдіяльності. Менталітет визначає більшість норм і стандартів соціальної поведінки людей і є своєрідним відображенням цілісності і єдності культури етносу.

Національна ідея – це своєрідний національний ідеал, зміст якого складають утворення національної держави, домінування ідеї державної самостійності, суверенітет на основі економічної незалежності, захист і оборона державної території, модернізація.

Національна політика України – політика, спрямована на вирішення комплексу проблем і суперечностей, що об’єктивно виникають у сфері міжнаціональних відносин, на створення сприятливих умов для розвитку українського етносу та національних меншин.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Визначте предметну сферу етносоціології як спеціальної соціологічної

теорії.

2.Які функції етносоціології є головними по відношенню до практики багатонаціонального суспільства, зокрема українського? Свою відповідь обгрунтуйте.

3.У чому полягає відмінність між поняттями "етнос", "народність", "нація"? Обгрунтуйте свої міркування.

4.У чому, на Ваш погляд, роль культури як відображення минулого і сьогодення буття етносів? Свою відповідь обгрунтуйте (на прикладі українського етносу).

5.Що таке національне самовизначення? Які його основні принципи?

76

6.Визначте основні тенденції розвитку міжнаціональних відносин у сучасному українському суспільстві? У чому їх складність і багатоплановість? Обгрунтуйте свої міркування.

7.У чому сутність демократичної етнонаціональної політики? Чому вона

єосновою досягнення національної злагоди у суспільстві?

Теми рефератів

1.Сучасна політична структура України і етнонаціональна політика держави.

2.Амбівалентність націоналізму як ідеології національних спільнот в процесі їх становлення.

3.Демократія і націоналізм: проблема їх співвідношення і взаємозв’язку.

4.Аккультураційні процеси в сучасному світі і розвиток української культури та мови.

5.Національно-культурне відродження України: загальне та особливе.

6.Світова цивілізація і нація.

Методичні поради

Етносоціологія вивчає досить складну сферу – національно-етнічні відносини. Ці відносини торкаються практично всіх галузей життя різних етнічних спільнот. Об'єктивною передумовою виникнення та розвитку національно-етнічних відносин є існування окремих націй, етносів, народів, що відрізняються за своїми характеристиками – походженням, мовою, традиціями, звичаями, нормами та цінностями, способом життя.

Необхідно зрозуміти, що національні відносини не існують у чистому вигляді, у відриві від суспільних відносин, вони впливають на політику, економіку, соціальну сферу та духовне життя суспільства. І політичні, і соціальні, і економічні відносини можуть набувати національного характеру, якщо їх реалізація пов'язана з національними інтересами, національноетнічними проблемами.

Суб'єктами національних відносин можуть виступати як великі, малі етноси, так і окремі їх представники.

При визначенні предмета етносоціології необхідно враховувати, що ця проблема є сьогодні дискусійною. Специфіка етносоціології як науки визначається не тільки тим, що вона вивчає, але й тим, як вивчає.

До складу категоріального апарату етносоціології входять такі поняття, як "етнічність", "етнос", "нація". Вони мають різні трактуваня, зміст яких залежить від наукової парадигми, якої дотримується автор тієї чи іншої дефініції.

77

ТЕМА 17. КУЛЬТУРА ЯК СОЦIАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН (вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Специфіка соціального підходу до вивчення культури.

2.Сутність культури як соціального феномена.

3.Структурні компоненти культури: норми, цінності, традиції, стереотипи, звичаї, мова, менталітет.

4.Функції культури: вироблення духовних цінностей, збереження та розповсюдження духовних благ, iнтегративна, виховна, адаптаційна.

5.Типології культурних форм. Матеріальна i духовна культура. Субкультури. Контркультури. Елементарна та масова культура.

6.Особливості національної культури у контексті відродження українського суспільства.

Рекомендована література

1.Акопян К. З. По направлению к масскульту: наука и религия в эпоху шлягера // Филос. науки – 2001 – №3.

2.Амелина Е. Понятие "цивилизация" вчера и сегодня // Общественные науки и современность. – 1992. – №2.

3.Бабахо В.А., Левинова C. И. Современные тенденции молодежной культуры: конфликт или умственность поколений // Общественные науки и современность. – 1996.

4.Ерасов Б. С. Cоциальная культурология: Учебник для студентов высш. учеб. завед. - Изд. 3-е, доп. и перераб. – M.: Аспект Пресс, 2000.

5.Зубец В. М. Два типа ценностных изменений // Филос. науки – 2000-

№4.

6.Ионин Л.Г. Социология культуры. – М.,1996.

7.Козлова Н.Н. О методах анализа социокультурных явлений // Социол. исслед. – 1993. – №10.

8.Колесин И.Д. Подходы к изучению социокультурных процессов. // Социол. исслед. – 1999. – №1.

9.Коробейникова Л.А. Эволюция представлений о культуре в культурологии. // Социол. исслед. – 1996.

10.Культура: Теории и проблемы / Под ред. Т.Ф. Кузнецовой. – М.,1995.

11.Лапин Н.И. Социокультурный подход и социетальнофункциональные структуры. // Социол. исслед. – 2000. – №7.

12.Михайлова Л.И. Социология культуры: Учебное пособие. – M.:ФАИР-ПРЕСС, 1999.

13.Костенко Н.В. Ценности и символы в массовой коммуникации. – К.,1993. Победа М.А. Социология культуры. – Одесса: Астропринт,1997.

14.Чик Г. Единицы культуры // Общественные науки и современность.- 2000.-№2.

78

15.Шапко В.Т. Феномен актуальной культуры // Социол. исслед. – 1997.

№10.

Головнi положення, поняття та категорії

Термін "культура" походить з античності. Це латинське слово спочатку означало обробіток грунту. З префіксом "агри" слово "культура" входить згодом у мову середньовічної Європи, зберігаючи первісне значення до наших часів. Вже у Давньому Римі слово "культура" починають вживати в переносному значенні. Вираз Цицерона "cultura animi" (культура душі) закликав сучасників плекати дух i душу, дбати про розвиток власних задатків i здібностей.

Усучасній науковій літературі поняття "культура" найчастіше тлумачиться як:

- все, створене людством у минулому, в сучасному i що буде зроблено в майбутньому в духовній, соціальній i матеріальній сферах (антропологічне розуміння);

- специфічна, генетично не успадковувана сукупність способів, форм i орієнтацій людей, їхньої взаємодії між собою i з середовищем існування, якi продукують для підтримання структур i процесів суспільного життя (загальносоцiологiчне розуміння);

- властива певній групі чи спільноти система колективно прийнятих цінностей, взірців i норм поведінки, діяльності та спілкування (вузькосоцiологiчне розуміння).

Усучасній соціології категорія культури належить до числа фундаментальних. Вона вважається досить важливою для аналізу соціального життя. Водночас саму культуру неможливо зрозуміти та пояснити поза спiввiднесенiстю її із суспільством. У межах останнього культура реалізує ряд найважливіших функцій, без чого сучасне суспільство обійтися не може. Це

функції :

- орієнтації – спрямування прагнень людини на цiлiсно-смисловий зміст суспільних явищ;

- ідентифікації – констатації групою приналежності людини; - адаптації - пристосування до суспільного середовища, що зманюються;

- соціалізації – обрання людиною певних соціальних ролей, якi дають їй змогу реалізувати свої інтереси;

- інтеграції – забезпечення різноманітним соціальним групам можливості співіснування у межах певного суспільства;

- комунікації – забезпечення взаємодії соціальних груп на грунтi використання загальноприйнятих символів, мови спілкування.

Культура i суспільство – це два взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих аспекти суспільного життя, хоча специфікація полягає в тому, що соціальний аспект відбиває суспільне життя з огляду зразків i способів взаємодії людей, згрупування їх у групи та асоціації, а культурний аспект – з боку цінностей, стандартів i норм, завдяки яким люди взаємодіють i розуміють один одного.

79

Артефакт – об’єкт , створений у результаті діяльності людей.

Взірець – культурне утворення, що визначає, як індивід має реагувати на ситуацію, важливу для нього та його оточення, щоб поводитися відповідно до очікувань i не потрапити в конфлікт з іншими членами групи (Я. Щепанський). Найчастіше повторюваний спосіб поведінки в певних ситуаціях.

Декультурацiя – втрата основної (сутнісної) частини рідної культури. Iнкультурацiя – процес опанування (вивчення) культури даною

спільнотою чи суспільством.

Контркультура – субкультура, цінності та норми якої суперечать цінностям i нормам домінуючої культури.

Субкультура – система цінностей i норм, що відрізняє культуру певної групи від цінностей i норм домінуючої культури.

Масова культура – сукупність артефактів (художніх, музичних, візуальних тощо), які стандартизуються, тиражуються в суспільстві за допомогою засобів масової комунікації (телебачення, радіо, преси, кіно тощо).

Елітарна культура – сукупність артефактів, що належать до класичних взірців мистецтва, музики, літератури та споживається переважно культурною елітою суспільства.

Національна культура – сукупність самобутніх досягнень певного народу, в яких втілюються його історичні символи, цінності й традиції.

Норми – правила поведінки, очікування та стандарти, що регулюють взаємодії людей (Н. Смелзер).

Цінності – переконання, що поділяються спільного стосовно цілей, до яких люди повинні прагнути, та основних засобів їх досягнення.

Символ – образ, поняття; дія чи предмет, що замінює інший образ, поняття, дію чи предмет та відбиває його зміст.

Ритуал – взірець поведінки стосовно сакрального та надприродного.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.У чому полягають особливості поняття "культура" з точки зору соціального аналізу?

2.Охарактеризуйте основні функції культури, які вона виконує у суспільстві.

3.Які структурні елементи складають культуру як соціальну систему?

4.У чому виявляється нормативний аспект культури?

5.Чи сприяють українські соціокультурні умови становленню демократичного суспільства?

6.Чи можуть традиції діяти як "культурні бар’єри"? Наведіть приклади.

7.З чим пов’язане багатоманіття типології культури?

8.Розкрийте різноманіття культури на прикладі українського суспільства.

Теми рефератів

80