Методичка_2004

Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, основною ознакою якої є процес соціалізації. Соціалізація – це сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює та відтворює систему знань, норм, цінностей та моделей ролевої поведінки, які дозволяють йому стати повноправним членом суспільства.

Останнім часом науковці звертають увагу на те, що суспільно-економічні та політичні зміни, що відбуваються у суспільстві, загострюють протиріччя у сфері соціалізації молоді.

Для молоді характерні певні соціально-психологічні особливості. Перед молодими людьми стоїть завдання соціального та особистого самовизначення. Це передбачає розвиток інтелектуальних здібностей та інтересів, без яких неможливо вибрати професію, сформувати світогляд та життєву позицію.

На думку багатьох вчених, соціально-психологічний розвиток молоді відрізняється нерівномірністю, напруженістю, наявністю конфліктних ситуацій.

Останнім часом загострюється чимало молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є: низький рівень життя, безробіття, значна економічна та соціальна залежність від батьків, погіршення фізичного та психологічного здоров’я, зростання соціальних відхилень, втрата ідеалів, життєвого оптимізму.

Ціннісні орієнтації, потреби молоді в цілому визначають життєві плани юнаків та дівчат, які з плином часу уточнюються і трансформуються.

Життєві плани молодої людини пов’язані із прагненням зайняти певне соціальне становище, яке зробить можливим задоволення різноманітних за характером та важливістю потреб, самореалізуватися як соціальному об’єкту.

Державна молодіжна політика – система діяльності держави у стосунках з молоддю, молодіжними рухами, яка здійснюється у законодавчій, виконавчій та судовій сферах і має за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

Державна молодіжна політика має будуватися з урахуванням реальних інтересів, запитів, потреб різних категорій молоді, регіональних умов, особливостей вікових груп.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Як Ви розумієте поняття "молодь"? Покажіть специфіку підходів до визначення цього феномену.

2.Як проходив генезис ставлення суспільства до молоді.

3.Назвіть головні проблеми, притаманні сучасному молодіжному середовищу. Покажіть специфіку їх віддзеркалення у соціальних дослідженнях.

4.Які фактори, що діють в українському суспільстві, відіграють у процесах соціалізації молоді найважливішу роль?

5.Поясніть, як Ви розумієте успішність соціалізації.

6.Дайте визначення поняттю "молодіжна культура", покажіть його

61

відмінність від понять "молодіжна субкультура", "контркультура", "стиль життя".

7.Охарактеризуйте молодіжну субкультуру сучасного студентства.

8.Чому життєве самовизначення молоді має велике значення як для самої молоді, так і для суспільства? Відповідь обґрунтуйте.

9.Проаналізуйте напрямки молодіжної політики. Які з них реалізуються недостатньо?

Теми рефератів

1.Молодь як об’єкт та суб’єкт суспільних відносин.

2.Соціально-психологічні особливості сучасної молоді.

3.Соціальні проблеми сучасної української молоді та їх соціальне дослідження.

4.Розробка молодіжної проблематики в сучасній західній соціології.

5.Українські наукові школи у галузі дослідження молодіжних проблем: історія і сучасність.

6.Життєве самовизначення молоді.

7.Молодіжна культура і молодіжні субкультури.

8.Проблеми формування молодіжної політики.

Методичні поради

Вивчаючи питання про сутність поняття "молодь" необхідно враховувати, що єдиного визначення даної категорії у вітчизняній та світовій соціології немає. Немає навіть спільної думки щодо визначення меж молодіжного віку. Пояснюється це, перш за все, складністю й неоднорідністю соціальнодемографічної групи, яка позначається цим поняттям. Тому, щоб сформувати власний погляд на цю проблему, доцільно провести порівняння існуючих підходів.

У контексті цього питання слушним є зауваження російського соціолога С.Н. Іконнікова про те, що невірно з погляду теорії вважати "молодь" позасоціальною, позаісторичною категорією, а лише віковою перехідною фазою. А В.Н. Боряз констатує, що поняття молодь неможна обмежувати розглядом його антропологічного та психологічного змісту, оскільки воно має об'єктивну соціальну природу. Саме тому наукове визначення цього поняття можна виробити на основі пізнання його соціальної природи й сутності.

Актуальною є проблема соціалізації молоді, оскільки в сучасних суспільствах (індустріальних і постіндустріальних) процес входження молодого покоління в суспільне життя набуває специфічних рис, а у перехідних і кризових суспільствах супроводжується певними труднощами.

Необхідно звернути увагу, що в соціології молоді склалося розуміння молоді як суб'єкта соціального розвитку, соціальних змін. Воно співпадає зі зміною більш загальної парадигми в теорії людини, коли особистість розглядається не тільки і не стільки як продукт , стільки як суб'єкт вільної

62

діяльності.

Дана тема передбачає аналіз соціальних проблем, з якими зіштовхується молодь як специфічна соціально-демографічна група.

ТЕМА 13. СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ (вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Об’єкт, предмет, функції соціології праці та зайнятості.

2.Категорії соціології праці та зайнятості.

3.Трудовий колектив як соціальний інститут і як соціальна спільнота. Функції трудового колективу.

4.Роль соціології праці та зайнятості у вирішенні соціально-економічних проблем.

Рекомендована література

1.Иващенко О. Работа и практики трудовой занятости в трансформирующемся обществе: в поиске новых стандартов. – Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002.-№2.

2.Иващенко О. Социология самозанятости: к проблеме определения предмета. – Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002.-№4.

3.Пилипенко В. Реформи. Підприємство. Культура. – Київ, 2001.

4.Пилипенко В. Экономическое сознание и культура населения в период рыночной трансформации общества. – Социология: теория, методы, маркетинг.

–2002.-№4.

5.Прибыткова И. Трудовые мигранты в социальной иерархии украинского общества: статусные позиции, ценности, стиль и образ жизни. – Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002.-№4.

6.Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. – К.-Х, 1998.

7.Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.Г. Городяненка. – К., 2002.

8.Суименко Е. Экономическое поведение: экспликация понятия и типологическая характеристика. – Социология: теория, методы, маркетинг. –

2002.-№4.

Головні положення, поняття та категорії

Соціологія праці та зайнятості – спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає закономірності формування, функціювання і розвитку соціальних утворень, (систем, спільнот та інститутів) у сфері праці й пов’язані з ними процеси та явища.

Науковий підхід до вивчення праці, соціологія праці виникають

63

одночасно з появою соціології як науки. Проблемам праці приділяли увагу всі засновники соціології – і Конт, і Дюркгейм, і Вебер, і Маркс. Але найбільш продуктивним є сучасний етап у розвитку соціології праці, початок якого датують 20-ми роками ХХ ст. і пов'язують з американською соціологією. Саме до того часу відносяться емпіричні дослідження Чиказької школи, Хотторнські експерименти. У цей же період з'являється "доктрина людських стосунків" – спроба теоретичного обгрунтування соціології праці. Ця доктрина базується на тезі, що поведінка людини регулюється дією природжених інстинктів та являє собою сукупність зовнішніх реакцій та умовних рефлексів. Американський соціолог А. Маслоу, проводячи експериментальні вимірювання, побудував певну ієрархію потреб. Аналізуючи ці потреби, вчені дійшли до висновку, що робітники в основному стурбовані людськими стосунками. Якщо такі робітники відчували, що віни не байдужі оточуючим, то спостерігалося зниження рівня незадоволеності працею, відбувалося закріплення кадрів. До того ж у межах теорії "людських стосунків" провели класифікацію потреб, вплив на які, повинен мати певні результати. Головною метою цієї доктрини було пом'якшення протиріч між робітниками та підприємцями, полегшення управління підприємством, формування у робітника відчуття моральної зацікавленості у результатах праці.

Характер праці – соціальна сутність праці як суспільно значущого процесу. Праця – першооснова виникнення людського суспільства, цементує головні устої його існування та прогресу.

Зміст праці – узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

Умови праці – сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров’я працівника (соціально-екологічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та соціально-побутові).

Ринок праці – певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників.

Зайнятість населення – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття – розбіжності на ринку праці між пропозицією робочої сили і попитом на неї, за яких певна частина робочої сили вимушено поповнює резервну армію праці.

Ставлення до праці – зв’язок між працівником і суспільством, працівником і працею щодо виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ. Ставлення до праці характеризує ставлення людини чи соціальної спільності як до соціально-миттєвої цінності, професії, роботи в конкретних виробничих умовах.

Мотивація трудової діяльності – внутрішня спонука до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій діяльності.

64

Мотив – (лат. motus – рух) – свідомий збуджував поведінки та діяльності людини, спрямованої на задоволення різноманітних (матеріальних, соціальних, духовних) потреб.

Трудова адаптація – соціальний процес засвоєння особистістю трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового середовища.

Трудовий колектив – це соціальна організація, в якій люди об’єднані конкретним видом суспільно-корисної діяльності і відносинами співробітництва, що виникають у процесі діяльності, взаємодопомогою і взаємною відповідальністю, а також і інтересами та нормами поведінки.

Згуртованість трудового колективу – усвідомлення членами колективу мети і готовності до її здійснення, переконаність у значущості мети для колективу і для кожного його члена, що визначає місце мети в системі ціннісних орієнтацій колективу, усвідомлення перспективи.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Визначте предметну сферу соціології праці та зайнятості як спеціальної соціологічної теорії.

2.Які, на Вашу думку, головні функції соціології праці та зайнятості і як вони реалізуються в реформуючому українському суспільстві? Свою відповідь обґрунтуйте.

3.Охарактеризуйте головні категорії, поняття соціальної праці та зайнятості. У чому полягає соціальна сутність праці?

4.Які, на Вашу думку, виникли нові форми організації праці в умовах переходу до ринкової економіки? Чи наявні для вашого трудового колективу інноваційні аспекти трудової діяльності? Обґрунтуйте своє ставлення до цього.

5.Які елементи міжнародного досвіду регулювання зайнятості населення можна використати у сучасній Україні?

6.Що означає в соціології праці та зайнятості поняття "трудовий колектив"? Які проблеми трудової діяльності актуальні для вас як члена трудового колективу?

7.Які, на вашу думку, головні завдання соціології праці та зайнятості на сучасному етапі розвитку українського суспільства?

Теми рефератів

1.Соціологія праці та зайнятості як спеціальна соціологічна теорія.

2.Соціологічні виміри праці.

3.Теорія соціально-трудових відносин: її сутність і значення для розвитку соціології праці.

4.Трудовий колектив і його основні функції.

5.Значення соціології праці та зайнятості у вирішенні соціальноекономічних проблем сучасного українського суспільства.

6.Стратегія державного регулювання зайнятості населення – одна із найбільш актуальних загальнонаціональних проблем України.

65

7.Трудові мігранти в соціальній структурі сучасного українського суспільства.

8.Головні фактори формування відношення до праці в сучасному українському суспільстві.

Методичні поради

Вивчаючи тему "Соціологія праці та зайнятості" доцільно принаймні стисло розглянути шлях, який пройшла у свойому розвитку ця галузь соціології.

Розмірковуючи над предметною сферою соціології праці необхідно брати до уваги такі напрямки досліджень:

-виявлення ставлення індивідів і груп до праці та відносини між ними у процесі праці;

-визначення ставлення суспільства до праці як специфічної цінності, яка сама здатна створювати нові цінності;

-вивчення оцінки суспільством праці у її кількісних та якісних показниках (продуктивність праці, розмір зарплатні тощо);

-дослідження сутності та ролі організації праці, її різноманітних форм;

-визначення напрямів, шляхів та засобів соціального захисту трудящих;

-вивчення ситуації, що склалася на ринку праці.

Аналізуючи систему категорій соціології праці необхідно звернути увагу на те, що поняття "характер праці" у вітчизняній науковій літературі застосовується у двох значеннях – широкому та вузькому.

Уширокому соціально-економічному значенні під характером праці розуміють зв'язки та відносини, що склалися у суспільному виробництві даної соціально-економічної формації. Такими зв'язками та відносинами є: відносини робітника до засобів виробництва, зв'язок між працею та рівнем розвитку виробничих сил тощо. Тобто характер праці – це соціально-економічна категорія, що розкриває залежність праці від виробничих відносин суспільства.

Увузькому значенні змістом цього поняття є розподіл праці на розумову та фізичну.

Характер праці визначається змістом праці. Зміст праці можна розглядати як продуктивний та функціональний. Продуктивний зміст праці вказує на те, що виробляється, який вид продукції, функціональний – як це виробляється, за допомогою яких форм трудової поведінки.

Поряд із змістом праці його характер визначається умовами трудової діяльності. У науковій літературі зустрічається багато визначень категорії "умови праці". Це пов'язано з тим, що проблеми аналізу умов трудової діяльності – це складний комплекс питань, які торкаються економічних, правових, психологічних, соціологічних, етичних аспектів.

66

ТЕМА 14. СОЦІОЛОГІЯ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ І ГРОМАДСЬКА ДУМКА

(вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Поняття масової комунікації та масової інформації.

2.Сутність комунікації, її різновиди, соціальні функції. Еволюція масової комунікації.

3.Засоби масової інформації (ЗМІ) як соціальний інститут.

4.Особливості функціонування ЗМІ у сучасній Україні.

5.Громадська думка: сутність, структура, особливості функціонування та канали висловлювання.

Рекомендована література

1.Бекешкина И. Е. Исследования общественного мнения в период демократизации // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2001.-№4.

2.Вардомацкий А.П. Некоторые особенности постсоветского общественного мнения // Социол. исслед. – 1998.-№9.

3.Головаха Є. Перший “Exit poll” в Україні : думка експерта // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998.-№3.

4.Горшков М.К. Общественное мнение: История и современность. – М.: Политиздат, 1988.

5.Землянова Л.М. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества. Толковый словарь терминов и концепций. – М.: Изд-во Московского университета, 1999.

6.Землянова Л.М. Современная американская коммуникативистика. – М.: Изд-во МГУ, 1995.

7.Зернецька О.В. Глобальний розвиток системи масової комунікації і між-народні відносини. – К.: Освіта, 1999.

8.Чернецька О.В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). – К.: Наукова думка, 1993.

9.Іванов В.Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації. – К., 1996.

10.Конецкая В.П. Социология коммуникации. Учебник. – М.: Международный университет бизнеса и управления, 1997.

11.Костенко Н. Ценности и символы массовой коммуникации. – К., 1993.

12.Масова комунікація: Підручник / А.З. Москаленко, Л.В. Губернський, В.Ф. Іванов, В.А. Вергун. – К.: Либідь, 1997.

13.Москаленко А.З., Губернський Л.В., В.Ф. Іванов Основи масово- інфор-маційної діяльності: Підручник. – К.: Б. Вид., 1999.

14.Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер,

2001.

15.Четверта колона: Свобода та залежність мас-медіа в Україні / Уклали:

67

Піховшек В., Чекмишев О., Ганжа В. – К.: “Агентство “ Україна”, 1997.

Головні положення, поняття та категорії

Соціологія масової комунікації – галузь соціології, яка вивчає процеси функціонування і розвиток ЗМІ.

Масова комунікація – процес розповсюдження (поширення) соціальної інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис) на чисельно великі і розосереджені аудиторії.

Метою масової комунікації є утвердження духовних цінностей суспільства і надання ідеологічного, політичного, економічного і організаційного впливу на оцінку, думку і поведінку людей.

Система масової комунікації складається із джерела повідомлень і їх одержувача, які пов’язані між собою каналом руху інформації, повідомлень.

Соціальна інформація – сукупність даних, відомостей, повідомлень, знань, які формуються і відтворюються в суспільстві і використовуються індивідами, групами, соціальними організаціями та інститутами для регулювання соціальної взаємодії, соціальних відносин, а також відносин між людиною, суспільством і природою.

Соціологія громадської думки – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки як соціального інституту суспільства, її природу як одного із станів масової свідомості, структуру, функції і закономірності функціонування громадської думки, методику та організацію її дослідження, а також використання громадської думки в соціальному управлінні, політичній, економічній, ідеологічній діяльності.

Термін "громадська думка" виник в Англії у другій половині XII ст., а з кінця XVIII ст.. став загальноприйнятим.

Громадська думка – спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів. Не будь-яка групова, колективна думка є громадською, а лише та, що відповідає критеріям – соціальний інтерес, дискусійність, компетентність.

Перші спроби прикладного вивчення громадської думки виникають у США в XIX ст. у зв’язку з потребами в одержанні інформації з проблем ринку і політичних питань, пов’язаних з виборами, конкуренцією партій. Започаткували їх власники журналів і газет з особистої ініціативи.

Масове вивчення громадської думки в США та інших країнах розгортається у XX ст. після виходу в світ праці німецького соціолога Ф. Тьонніса "Критика громадської думки" (1922). В 30-х рр.. з відкриттям Інституту Д. Геллапа у вивченні громадської думки посилюються професіоналізм, вводиться у практику науково обґрунтована вибірка, більш ретельно розробляються анкети, створюються соціологічні центри, які збирають інформацію з проблем ринку, реклами, споживання тощо. У 60-х рр. В США створюється Інститут С. Харріса, який проводить цілу низку не лише загальнонаціональних, але й серію міжнародних опитувань.

Щодо вивчення вітчизняної громадської думки, то в 60-х рр. Воно майже

68

не проводилось, хоча в межах радянської соціальної науки в 20-х рр. були проведені опитування громадської думки з проблем побуту, використання поза робочого часу, читацької діяльності тощо.

Інтенсивне вивчення громадської думки в Україні розпочалось в 90-і роки. Це було обумовлено створенням і зміцненням правових основ вираження громадської думки. Значно розширилось поле і напрями досліджень громадської думки, зникли теми, які раніше були закриті для вивчення громадської думки.

Фактори, які впливають на розвиток громадської думки:

-рівень розвитку демократії;

-рівень інституціоналізації громадської думки;

-стан соціально-економічних відносин в країні;

-моральна атмосфера в суспільстві;

-наявність реальних прав і свобод людини (свобода слова, друку, мітингів, страйку тощо).

Риси громадської думки: стабільність, вагомість, інтенсивність, поширеність, результативність, компетентність, соціальна спрямованість.

Функції громадської думки : оцінювальна, виховна, регулятивна, соціального контролю, регламентації, захисна, директивна.

Канали вивчення громадської думки: референдуми, листи виборців до народних депутатів, вивчення питань, що надходять під час прямої телефонної лінії до представників влади, політичних і економічних оглядачів, засоби масової інформації, конкретно-соціологічні дослідження.

Питання та завдання для самоконтролю

1.У чому, на Вашу думку, полягає актуальність соціологічного дослідження комунікації в сучасному світі?

2.У чому полягає сутність соціальної комунікації? Які її основні елементи?

3.Назвіть та прокоментуйте основні функції комунікації.

4.Розкрийте сутність масової комунікації як функціонального стану сучасного суспільства.

5.Проаналізуйте умови функціонування масової комунікації.

6.Як Ви розумієте вживання терміну “громадська думка” ? У чому полягає роль громадської думки в сучасному українському суспільстві?

7.Проаналізуйте соціальну структуру сучасного українського суспільства. Поміркуйте, чи сприяє вона функціонуванню громадської думки як соціального інституту?

8.Охарактеризуйте особливості реалізації функцій громадської думки в сучасному українському суспільстві.

9.Назвіть головні напрями взаємодії громадської думки і засобів масової інформації?

Теми рефератів

69

1.Соціологія комунікації як наукова дисципліна.

2.Інформаційне суспільство і проблеми його становлення.

3.Глобалізація сучасних комунікативних процесів: сутність, наслідки, тенденції.

4.Значення громадської думки в соціально-політичному житті українського суспільства.

5.Загальна характеристика каналів висловлювання громадської думки.

6.Громадська думка та ЗМІ: проблеми взаємодії.

Методичні поради

Розглядаючи сутність феномену масової комунікації необхідно мати на увазі, що комунікація як процес являє собою різновид соціальної дії, спрямованої на спілкування людей та обмін інформацією.

В соціології існує два підходи до комунікативної дії: раціональнотехнологічний, який розглядає комунікацію як просту сукупність засобів і методів передачі інформації, що знаходяться у розпорядженні суспільства, та феноменолого-розуміючий, відображений у концепціях А. Шюца, Ю.Хабермаса, які концентрують увагу на взаємному розумінні суб'єктів комунікації як меті усього процесу.

Більш повне уявлення про масову комунікацію може скластися у результаті ознайомлення з поглядами представників символічного інтеракціонізму Дж. Міда, Ч. Кулі.

Дж. Мід намагався пояснити механізми інтеракції, з'ясовуючи специфіку людської комунікації порівнюючи її з комунікацією у тваринному світі. За Мідом, основа соціальної комунікації – у здатності ставити себе на місце іншого та передбачити його поведінку, і відповідно орієнтувати свою.

Ч. Кулі розглядав соціальну комунікацію як засіб соціалізації індивіда. Людина набуває власне Я у комунікації з іншими людьми. У процесі комунікації відбувається обмін уявленнями один про одного, пізнання себе та своїх можливостей. Соціальне в людині – це його прагнення до спілкування з іншими та продукт цього спілкування.

Наприкінці ХХ ст. увага вчених сконцентрувалась на дослідженні індустрії масової комунікації, її впливу на аудиторію, значення інформаційних технологій, динаміки вербальної, невербальної та екстрасенсорної комунікації, особливостей індивідуального сприйняття різних видів комунікації тощо.

Зверніть увагу, що дослідження масмедіа пов'язане з певними труднощами, головна із яких полягає у тому, щоб відокремити науковий підхід від публіцистичного. Ці труднощі свідчать про двоїстість самого поняття "маси" .

Вивчаються такі складові діяльності масмедіа – зміст, сам засіб, аудиторія, наслідки. Наприклад, аудиторія масмедіа вивчається соціологами насамперед з точки зору її класифікації за віком, статтю, професією, матеріальним становищем тощо, оскільки споживання інформації масмедіа у

70