Методичка_2004

//Социально-политический журнал.-1994.-№7.

11.Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. - К.: “Наукова думка”, 1996.

12.Пирен М.І. Основи конфліктології. Навчальний посібник для вузів. - К.: Наукова думка, 1997.

13.Соколов С.В. Социальная конфликтология: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

14.Степанов Е.И. Конфликтология переходного периода: методологические, теоретические, технологические проблемы. - М.: Інститут социологии РАН, 1996.

15.Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. - М.:Ассоциация авторов и издателей “ТАНДЕМ”. Издательство ЭКМОС, 1998.

16.Фролов С.Ф. Социология: сотрудничество и конфликты. - М.: Юристъ,

1997.

Головні положення, поняття та категорії

Теоретичні витоки теорії конфлікту пов'язані з концепціями німецьких вчених К. Маркса та Г. Зіммеля.

К. Маркс вважав, що основу суспільства становить спосіб виробництва матеріальних благ, у структурі якого виробничі сили на певній стадії свого розвитку входять у конфлікт з існуючими виробничими відносинами. Цей конфлікт формує суб'єкта революційної боротьби – робітничий клас, який усвідомивши непримиренність своїх інтересів з інтересами бужуазії, здійснює соціальну революцію, що являє собою реальний крок до більш гармонійного розвитку суспільства.

На відміну від К. Маркса Г. Зіммель вважав, що у динаміці конфліктів більш глибокі й гострі конфлікти змінюються менш інтенсивними та гострими, у результаті чого зміцнюється інтегративність соціальної системи. Головну увагу він приділяв вивченню конфліктів у сфері культури.

Сучасні погляди на соціальний конфлікт збагатили Л. Козер, Р. Дарендорф, Р. Коллінз.

Л. Козер головну увагу приділяв вивченню функцій конфліктів. Визнаючи, що при певних умовах соціальні конфлікти можуть призвести до руйнування соціальної системи, Л. Козер, разом з тим, вказував на позитивні функції соціальних конфліктів, які дозволяють відтворити інтеграцію соціальної системи, підвищити її здатність адаптуватися до нових умов.

Макросоціологічна теорія "конфліктої моделі суспільства", яку розробляв Р. Дарендорф, виходить із наявності класів в індустріальному суспільстві та відносин панування і підкорення, що випливають з цього та призводять до конфліктів.

Соціальне протиріччя – взаємодія соціальних суб'єктів (індивідів, соціальних груп, класів, верств), пов'язана з неспівпадінням їхніх думок, бажань, потреб, інтересів, цілей. Протиріччя пронизують усі сфери суспільного життя – економічну, політичну, соціальну, духовну. Загострення тих чи інших

51

протиріч створює кризові зони. Криза виявляється у різкому посиленні соціальної напруженості, яка може перейти у конфлікт.

Конфліктом (від лат. confliktus – зіткнення) називають найвищу ступінь протиріччя, його гостру форму .

Соціальний конфлікт завжди пов'язують з усвідомленням людьми суперечливості своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших суб'єктів соціальної взаємодії.

Суб’єктом конфлікту може виступати індивід, малі або великі соціальні організації та інститути.

Усоціальній практиці мають місце імітації конфлікту, як прагнення ідеологічного, політичного, морального тиску. Це так звані уявні конфлікти, які при довготривалому акцентуванні на їх наявності можуть стати реальними.

Уреальних конфліктах його учасники є носіями такої якості і стану свідомості, яка відображує протиріччя між ними.

В об’єктивному історичному процесі конфлікт як соціальне явище може бути позитивним, продуктивним і, навпаки – негативним, що гальмує розвиток прогресу.

Конкретні умови виникнення конфлікту передбачають форму його розвитку та протікання – скриту (лажентну) або відкриту.

В конфліктах відбувається зіткнення інтересів, мотивів, вчинків, якщо мова йде про індивідів і малі групи. В конфронвеликих групах конфлікт супроводжується зіткненням суспільних настроїв та думок, які проявляються в конфліктній поведінці окремих індивідів та малих груп.

Конфліктна ситуація – це основа конфлікту, що передує йому і складається з об’єкта та учасників конфлікту різної спрямованості. Конфліктні відносини між учасниками ще не усвідомлюються і не виникають до переходу ситуації у конфлікт. Конфліктна ситуація може виникати або з ініціативи учасників, або об’єктивно, незалежно від їх волі та бажань, а тому за характером виникнення їх поділяють на чотири типи: об’єктивні цілеспрямовані, об’єктивні нецілеспрямовані, суб’єктивні цілеспрямовані та суб’єктивні нецілеспрямовані.

Конфронтація – становище, коли окремі люди, соціальні групи, соціальні організації та інститути, країни знаходяться перед небезпекою протиборства, зіткнення, протистояння між собою.

Інцидент – зіткнення суб’єктів конфлікту або непорозуміння між ними, що виникає з часом вступу їх у дію в залежності від своїх цілей. Інцидент свідчить про початок та розвиток конфлікту.

Будь-якому конфлікту властива динаміка: конфлікт виникає із конфліктної ситуації, у ході якої відбувається усвідомлення потенційними учасниками протиборства протиріч, що виникають. Конфліктна ситуація необов’язково переростає в конфлікт, протиріччя можуть зніматися сторонами. Якщо конфліктна ситуація переростає у конфлікт, то її розвиток іде по шляху зростання (ескалації) до пікових моментів, після чого розпочинається спад, який завершується певними наслідками. Завершення первинного конфлікту може дати початок вторинного в інших напрямках. Після гострих конфліктних

52

ситуацій наступає постконфліктний синдром, для якого характерна напруга між суб’єктами конфлікту. Постконфліктний синдром може стати початком повторного конфлікту на іншому рівні та з новими учасниками. Наслідки конфлікту можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Визначте співвідношення понять “суперечність”, “конфлікт”, “конфліктна ситуація.”

2.Що є джерелом соціальних конфліктів?

3.Визначте роль конфліктів у життєдіяльності суспільства.

4.Розкрийте зміст поняття “управління конфліктом”. З’ясуйте істотну відмінність понять: управління, регулювання, попередження і вирішення конфлікту.

5.З яких основних елементів складається структура конфлікту?

6.Наведіть приклад реального конфлікту та проведіть його ситуаційний

аналіз.

7.Обгрунтуйте можливості впливу на процес розвитку конфлікту.

Теми рефератів

1.Механізм виникнення соціальних конфліктів і проблеми їх регулювання.

2.Дуалістична природа функцій і наслідків конфліктів.

3.Сутність регулювання конфліктної події.

4.Проблема класифікації соціальних конфліктів.

5.Проблеми досягнення злагоди в умовах українського суспільства.

Методичні поради

Вивчення теми "Конфлікт як соціальний феномен" доцільно розпочинати із з'ясування сутності головних концепцій, що існують у межах соціологічної теорії конфлікту (К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Козер, Р. Дарендорф, Р. Коллінз). Для цього необхідні такі посібники: Р. Арон "Этапы развития социологической мысли" та Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семёнов В.А. "Западная теоретическая социология", Захарченко М.В., Погорілий О.І. "Історія соціології від античності до початку ХХ ст".

Зверніть увагу на те, що більшість вчених вважають, що існування суспільства без конфлікту неможливе, оскільки конфлікт – це невід'ємний елемент буття людини, джерело перетворень, що відбуваються в суспільстві. Чи згодні Ви з цією тезою?

Розглядаючи феномен соціального конфлікту, необхідно проаналізувати такі його структурні компоненти: предмет; найближчі та віддалені причини; головні суб'єкти конфлікту; спостерігачі конфліктної ситуації, що впливають на її розвиток; мотиви конфліктної поведінки сторін; цілі суб'єктів конфлікту;

53

можливі альтернативи конфліктної поведінки; засоби, що застосовуються суб'єктами конфлікту; соціальні норми, моральні й правові регулятори, суспільні засоби контролю, які дозволяють урегулювати конфлікт; реальні (позитивні та негативні) наслідки конфлікту. В з'ясуванні цих питань допоможуть джерела, наведені у розділі " Рекомендована література".

Даючи оцінку соціальному конфлікту, необхідно брати до уваги, що конфлікт – амбівалентний феномен, який одночасно несе в собі як руйнівний, так і позитивний потенціал. І те, який з них буде реалізований на практиці, залежить від самих учасників конфлікту.

ТЕМА 11. СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ. СУЧАСНА СОЦІОЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ. СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

(вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Об’єкт, предмет, категорії, структура, функції соціоекології, її статус і взаємозв’язок з іншими науками.

2.Виникнення, історія та розвиток соціальної екології. Головні напрями

всучасній соціоекології.

3.Соціалізація природи: аспекти, темпи, результати. Природа як цінність культури.

4.Основні аспекти взаємодії суспільства і природи.

5.Екологічна культура і екологічна свідомість. Сутність концепції сталого розвитку.

Рекомендована література

1.Бачинский Г.А. Социоэкология: теоритические и прикладные аспекты.

–К., - 1991.

2.Білявський Г.О., Падун М.М. Основи загальної екології. – К., 1993.

3.Вебер А.Б. Устойчивое развитие как социальная проблема. – М.,1999.

4.Закон України про охорону навколишнього природного середовища. – К.: Україна, 1991.

5.Одинец В. Катастрофы: социально-экономические аспекты // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2000.- №3.

6.Платонов Г.В., Гирусов Э.В. Устойчивое экоразвитие – путь к ноосфере // Вестн. Моск. ун-та. сер. философия. – 1997.- №1.

7.Постчорнобильський соціум: 15 років по аварії. – К., 2000.

8.Саппа Н.Н. Социальный диалог в экономическом конфликте. – Харьков, 1999.

9.Соціальні ризики та соціальна безпека в умовах природних і техногенних надзвичайних ситуацій та катастроф. – К., 2001.

10.Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. –

54

Київ – Харків, 1998.

Головні положення, поняття та категорії

Соціальна екологія – галузь соціології, яка досліджує взаємодії суспільства і природи, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність екологічних чинників. Соціальна екологія вивчає структуру, особливості функціонування та тенденції ровитку об'єктів так званої "другої" природи, тобто об'єктів штучно створеного людиною предметного середовища, яка взаємодіє з оточуючим природним середовищем. Саме існування "другої" природи у більшості випадків спричиняє виникнення екологічних проблем на межі екологічних й соціальних систем.

Об'єктом вивченя соціальної екології є складна й багатоаспектна система відносин, яка включає до свого складу такі різнорідні, але пов'язані один з одним елементи, як суспільство – людина – техніка – природне середовище, де взаємодія між людиною й біосферою опосередкована соціальними й технологічними факторами.

Головні принципи соціальної екології:

-людина є одним з багатьох видів живих істот, що залежать від природного середовища і в цьому сенсі не має ніякої виключності;

-найвищу цінність має гармонічний розвиток людини та природи, природа самоцінна і може існувати до, поза та без людини;

-людина не має ніяких привілеїв тільки тому, що вона є розумною. Навпаки, його розумність накладає додаткові обов'язки щодо навколишнього середовища;

-вплив на природу змінюється взаємодією, мета якої – максимальне задоволення як потреб людини, так і потреб самої природи;

-природне навколишнє средовище є важливою змінною у соціологічних дослідженнях;

-світ природи має певні межі, отже, існують й природні межі економічного зростання;

-держава своєю діяльністю призводить до загострення екологічних проблем, прагнучи створити умови для акумуляції капіталу без урахування особливостей оточуючого середовища;

-взаємодія людини з природою визначається "екологічним імперативом": дозволяєтья тільки те, що не порушує існуючу в природі екологічну рівновагу.

Екологія – це наука, яка вивчає ставлення живих істот до свого середовища, взаємостосунки у середовищі, а також вплив середовища на живі істоти. Термін “екологія” вперше ввів у науковий обіг німецький біолог Ернст Геккель у 1866 р. Його запозичено з давньогрецької мови (oikos – дім, житло).

Важливим кроком у розвитку екології стало введення у науковий обіг поняття "екосистема" американським вченим А. Тенслі в 1935р.

Екосистема – поняття, яке використовується для позначення сталої

55

системи, що складається з живих та неживих елементів, між якими відбувається безперервний обмін речовинами.

Соціально-екологічна система – сукупність структурних елементів та їх функції, що характеризують екологічну безпеку населення на регіональному та локальному рівнях.

Головні напрями в сучасній соціальній екології: теорії біоцентризму,

консерваціоналізму, нульового росту, косвомоції, світової динаміки, екологізму, сталого розвитку.

Інвайроментальна (англ. environment – оточення, середовище)

соціологія – термін, що вживається у західній соціології і який позначає екологію як соціальну філософію і засіб життя. Застосовуючи соціальноекологічний підхід, інвайроментальна соціологія об’єктом аналізу має локальне суспільство і відповідне середовище.

Основні аспекти взаємодії суспільства і природи – юридичні та соціально-економічні. Соціалізація природи – процес присвоєння людством протягом історії його існування ресурсів природи для задоволення своїх потреб.

Екологічна криза – своєрідний конфлікт у взаємовідносинах людського роду з природою. Він викликається невідповідністю розвитку потреб людини можливостям природи задовольнити їх.

Екологічна свідомість – індивідуальна і колективна (суспільна) здатність людей до усвідомлення нерозривного зв’язку людини з природою, залежності життя і добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звичка діяти, не порушуючи зв’язків та колообігів у природі.

До головних ознак екологічної свідомості можна віднести:

-стурбованість станом навколишнього середовища;

-здатність ідентифікувати соціального суб'єкта, що є джерелом загрози для природного середовища;

-визнання здорового та безпечного природного середовища суспільною цінністю;

-формування готовності до індивідуальних та колективних дій на основі усвідомлення інформації про ризики й небезпеки;

Екологічна культура – система взаємопов’язаних дій, в яких реалізується відповідність соціальної діяльності вимогам життєпридатності природного середовища, бережливе ставлення до нього. Екологічна культура, за твердженням канадського соціоеколога А. Дренгсона, сприяє формуванню принципово нової світоглядно-культурно-діяльнісної системи («екософії» - екологічної мудрості), заснованої на визнанні абсолютної цінності всього живого.

Екологічна політика – соціальна діяльність, спрямована на охорону навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки людини.

Запитання та завдання для самоконтролю

56

1.Що зумовило появу соціальної екології? Якими суспільними чинниками визначався подальший розвиток соціоекології? Що є знаменним для сучасного етапу її розвитку?

2.Чому соціальна екологія характеризується як інтегральна міждисциплінарна наука? Що є об’єктом і предметом соціоекології?

3.Порівняйте головні напрями в сучасній соціоекології. Що між ними спільного і у чому їх принципова відмінність?

4.Що таке соціалізація природи? У чому проявляється її суперечливий характер? Свою відповідь аргументуйте.

5.Що таке екологічна криза та які її наслідки? Обгрунтуйте своє ставлення до поняття “Природа як цінність культури”.

6.Розкрийте зміст основних аспектів взаємодії суспільства і природи. Як ці аспекти залежать від соціальної діяльності? Аргументуйте свою відповідь.

7.Що таке екологічна свідомість і екологічна культура? Чому вони є одними з найважливіших чинників відповідного стану соціально-екологічної системи?

8.Що таке “концепція сталого розвитку”? У чому її суперечливий характер? Чому ця суперечливість становить проблему глобального масштабу?

9.Чому за сучасних умов екологічна політика посідає одне з найважливіших місць у світовому розвитку? З чим це насамперед пов’язано? Відповідь обгрунтуйте.

Теми рефератів

1.Соціальні чинники екологічних криз.

2.Актуальні проблеми соціальної екології.

3.Урбанізація, її сутність та наслідки.

4.Соціологічне значення вчення В. Вернадського про ноосферу.

5.Екологічна свідомість і екологічна культура людини в сучасних

умовах.

6.Екологія суспільства і культура. Шляхи формування екологічної свідомості українців.

7.Сучасна соціоекологічна ситуація в Україні.

Методичні поради

Вивчення даної теми доцільно розпочинати із звернення до теоретичних джерел становлення соціальної екології.

Теоретичними джерелами соціальної екології вважаються концептуальні ідеї, сформульовані та розроблені Е .Геккелем, А. Тенслі, Р. Парком, Ю. Бержесом, Р. Маккензі ( від 60-х років ХІХ ст. до 30-х років ХХ ст.). Також важливе значення як теоретичне джерело мали ідеї про біосферу та ноосферу В.І. Вернадського та його послідовників.

Безпосередньою теоретичною передумовою виникнення й швидкого розвитку соціальної екології стало виникнення "нової екологічної парадигми",

57

яке відбулося у середині 70-х років ХХ ст., авторами якої є Р. Данлеп та У. Кеттон. Цю парадигму вони запропонували у противагу "парадигмі людської виключності", що ігнорувала залежність суспільства від природного середовища та ніяк не враховувала нову тенденцію, пов'язану з епохою обмеженості природних ресурсів. Доцільним є більш докладно розглянути сутність "нової екологічної парадигми".

Важливим аспектом даної теми є об'єкт, предмет, функції та основні принципи соціальної екології. Викладіть своє розуміння їх змісту.

Розмірковуючи над питанням соціалізації природи, необхідно згадати, що ця ідея вперше знаходить відображення у дослідженнях представників Чиказької школи в соціології Р. Парка, Ю. Берджесса, Р. Маккензі в 30-х роках ХХст.

Розкриваючи сутність доктрини сталого розвитку необхідно зазначити, що соціальний сенс екологічної політики полягає у тому, щоб в органічній єдності з економічною, соціальною, науково-технічною, соціокультурною політикою забезпечити сталий розвиток. Доктрина сталого розвитку вважає за необхідне досягнути поєднання технологічного та економічного зростання із збереженням та відтворенням природного середовища в інтересах сьогоднішніх та наступних поколінь людей.

ТЕМА 12. МОЛОДЬ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ (вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Визначення поняття "молодь" у західній та вітчизняній соціології. Характеристики теоретичних концепцій, з позицій яких відбувається соціологічне вивчення молоді: психологічна, структурно-функціональна, феноменологічна, культурологічна.

2.Проблеми соціалізації молоді: сутність, стадії, етапи. Загальна характеристика факторів, що впливають на особистість молодої людини.

3.Молодіжна культура та субкультури молоді. Молодіжні субкультури 90-х років: види, особливості, напрями досліджень. Молодіжні стилі.

4.Життєве самовизначення молоді як соціальна проблема та соціологічна категорія.

5.Мета, завдання, принципи розробки державної молодіжної політики в

Україні.

Рекомендована література

1.Балакірєва О.М. Соціальний моніторинг як стратегія соціального дослідження // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. Вип. 7. – К.: НВФ "Студ. центр”, 1998.

2.Гаєвська Ю.А. Молодь у суспільстві, що змінюється // Методологія,

58

теорія та практика соціального аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001.

3. Головатый Н.Ф. Социология молодежи: Курс лекций – К.: МАУП,

1999.

4.Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. – К.: Наукова думка, 1988.

5.Головенько В.А., Корнієвський О.А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення. – К.: Наукова думка, 1994.

6.Ильинский И.М. и др. Молодежь планеты. Глобальная ситуация в 90-х гг., тенденции и перспективы. - М.: Голос, 1999.

7.Ковалева А.И., Луков В.А. Социология молодежи: теоретические вопросы. – М.: Социум, 1999.

8.Култаева М.Д., Уварова Е.Л. Интерпретация проблем молодежи: западные концепции и варианты. – Харьков: Изд-во Харьк. гос. ун-та, 1989.

9.Методологические проблемы исследования молодежи (материалы и

дискуссии) / Научно-исслед. Центр при Институте молодежи; Сост.: проф. Ручкин Б.А., Бабочкин П.И. – М.: Социум, 1998.

10.Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публ. УНДІПМ за підсумками виконання наукових програм і проектів у 1995 році. Вип. 5. – К.: А.Л.Д., 1996.

11.Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. пуб. УНДІПМ за підсумками виконання наукових програм і проектів у 1996 році. Вип. 5. – К.: А.Л.Д., 1997.

12.Молодь України: за соціальний прогрес і злагоду у суспільстві – К.: АТ Видавництво "Столиця", 1997,

13.Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. – К.: А.Л.Д.,

1995.

14.Молодь України у дзеркалі соціології / За ред. О.Балакірєвої і О.Яременка. – К.: УІСД, 2001.

15.Молоде покоління нової України: Ескіз соціального портрету – Київ: А.Л.Д., 1995.

16.Олійник О.В. Специфіка використання поняття "молодь" у соціологічних дослідженнях. // Соціологічна наука і освіта в Україні / Укл. В.І. Судаков, М.В. Туленков. – К.: МАУП, 2000. – Вип.1.

17.Павловский В.В. Социология молодежи и ювенология. // Социол. исслед. – 1999.-№ 5.

18.Про становище молоді в Україні. (за підсумками 1998 року). Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. – К.: 1999.

19.Про становище молоді в Україні. (за підсумками 1999 року). Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. – К.: 2000.

20.Социальное расслоение возрастной когорты. Выпускники 80-х в постсоветском пространстве. Международный лонгитюдный проект «Пути

59

поколения»: третий этап. (Отв. ред. М.Х. Титма). – М., 1997.

21.Социология молодежи. Учебник / Под ред. В.Т. Лисовского. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1996.

22.Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр "Академія", 2002.

Головні положення, поняття та категорії

Вивчення тенденції формування і розвитку соціального обличчя молоді, умов її життєдіяльності, соціальних процесів у молодіжному середовищі займається соціологія молоді.

Як зазначає український дослідник Н.Ф. Головатий, соціологія молоді – це наука, об’єктом вивчення якої є молодь, її загальні та конкретні риси, особливості, інтереси, потреби, проблеми соціалізації, діяльності в усіх сферах життя тощо. Тобто, об’єктом дослідження соціології молоді є соціальне обличчя молоді.

У науковій літературі зустрічаються різні підходи до визначення поняття "молодь". Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали трудове життя, а також працюючих, які ще не мають сім’ї.

Велика Радянська Енциклопедія визначає молодь як соціальнодемографічну групу, що виокремлюється на основі вікових характеристик, особливостей соціального статусу та соціально-психологічних властивостей.

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класових, професійно-трудових, соціально-політичних тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності, тощо.

Дискусійним є питання вікової періодизації молоді. ООН, ЮНЕСКО зараховує до цієї соціальної групи юнаків та дівчат у віці від 17 до 25 років.

Соціологи США періодом молодості вважають вік від 12 до 24 років, при цьому поділяють молодь на "юнацтво" (12-18) та "молодих дорослих" (18-24).

Ускладнення процесу соціалізації викликало суттєве розширення вікових меж молоді від 14-16 років до 25-30, а в окремих країнах до 35 років. У колишньому СРСР вікові межі молоді були визначені як 14-28 років. Такими вони залишилися і тепер, закріплені законом України "Про сприяння соціальному встановленню та розвитку молоді в Україні" від 5 січня 1993 року.

Як специфічна соціально-демографічна група, молодь характеризується не тільки віковими межами, а й певним місцем, яке вона займає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення та розвитку.

60