Методичка_2004

Головною метою вивчення даної теми є отримання загального уявлення про етапи проведення конкретних соціологічних досліджень, методи збору первинної соціологічної інформації, про те, коли отримані результати дослідження можна вважати достовірними.

Важливо зрозуміти, що проведення соціологічного дослідження – це складна та відповідальна справа, від організації та планування якої залежить якість і надійність соціологічної інформації.

Безпосереднім мотивом проведення соціологічного дослідження є реальна суперечність у розвитку суспільства, наявність проблемної ситуаціії, яка потребує свого вирішення. Найчастіше проблемна ситуація виникає через недостатню поінформованість про реальні процеси та явища соціальної дійсності, що не дозволяє їх змінювати або регулювати.

Щоб сформувати уявлення про те, як проводиться соціологічне дослідження, слід ретельно розглянути його етапи та головні складові елементи програми дослідження.

Для того, щоб з'ясувати яким чином соціологи у процесі дослідження отримують дані, зверніться до питання про методи збору соціологічної інформації. Розгляньте головні з них – спостереження, аналіз документів, опитування (анкетування, інтерв'ю) тощо. Спробуйте порівняти переваги, недоліки, можливості кожного з них.

Зверніть увагу на те, що не будь-яка сукупність питань може вважатися соціологічною анкетою. Анкета будується за спеціальними правилами, дотримання яких є однією з умов одержання надійної та достовірної інформації.

Щоб розібратися з тим, чому соціологи для отримання достовірної інформації опитують саме таку, а не інакшу кількість респонднтів, слід знати, що таке вибірковий метод у соціологічному дослідженні, генеральна та вибіркова сукупність, репрезентативність, які види вибірки існують і коли вони застосовуються.

Важливо зрозуміти, що отримання первинної інформації – це не самоціль і, тим більше, не кінець дослідження. Далі здійснюється обробка цієї інформації, її аналіз. При цьому дотримуються певної послідовності: перевірка точності, повноти і якості заповнення анкет; кодування анкет, її формалізація; обробка інформації, як правило, на комп'ютері; групування даних. Після аналізу основних взаємодій, взаємозалежностей між характеристиками об'єкта дослідження переходять до формулювання висновків і практичних рекомендацій.

Підсумки соціологічного дослідження викладаються у вигляді звіту, який містить пояснювальну записку і додатки до неї. Неодмінною складовою звіту є підготовка рекомендацій, що випливають із аналізу отриманої інформації.

НАСТУПНІ ТЕМИ ВИВЧАЮТЬСЯ САМОСТІЙНО

41

ТЕМА 8. ІСТОРІЯ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ ВІД АНТИЧНОСТІ ДО ВИНИКНЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ НАУКИ ПРО СУСПІЛЬСТВО. ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНИЙ ПЕРІОД

(вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Протосоціологічні погляди античних мислителів (Стародавній Схід - Єгипет, Вавилон, Іран, Китай, Індія; Стародавня Греція і Стародавній Рим).

2.Протосоціологічні погляди в середньовіччі.

3.Протосоціологічні погляди доби Відродження.

4.Протосоціологічні погляди епохи Просвітництва.

5.Розвиток емпіричних досліджень у протосоціологічний період.

Рекомендована література

1.Арон Раймон. Этапы развития социологической мысли. - М., 1993.

2.Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии. – М.: Мартис, 1995.

3.Заздравнова О.И., Кудинов А.В. Введение в социологию. История возникновения, развития социальных знаний и становления социологии как науки. – Харьков: ХТУРЭ, 1998.

4.Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології від античності до початку ХХ ст. – К., 1993.

5.История социологии: Учеб. пособие/ А.Н. Емуков, Г.Н. Соколова и др.

-Мн.: 1997.

6.Кравченко А.И. Социология: Учебник для вузов. – 3-е изд.– М., 2001.

7.Основи соціології. Курс лекцій: У 3-х ч./ За ред. В.Г. Городяненка / - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, Ч. І, 1993.

8.Соціологія Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002.

9.Соціологія. Підручник./ За заг. ред. проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І. Горлача. – Київ – Харків. – 1998.

Головні положення, поняття та категорії

Історія соціології – це наука про виникнення, основні етапи розвитку й історичні форми та напрями соціологічного знання.

Поняття "історія соціології" вживають у двох значеннях – вузькому і широкому.

У вузькому значенні слова історія соціології бере свій початок з середини ХІХ ст. – з того часу, коли французький філософ-позитивіст О. Конт, спираючись на ідеї французького соціолога-утопіста А. Сен-Сімона, висуває проект створення нової науки про суспільство, яку називає соціологією. З контівських часів розпочинається так звана академічна, або офіційна, історія соціології як окремої науки.

42

В широкому значенні до предмета історії соціології відноситься вивчення теоретичних уявлень про суспільство, які передували виникненню соціології. Тому історія соціології в широкому значенні слова включає в себе історію соціологічної думки від античності до О. Конта або протосоціологію.

Протосоціологія – термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соціальної філософії.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.На які періоди поділяється історія світової соціології? Які основні етапи протосоціологічного періоду?

2.Назвіть головних представників протосоціологічного періоду. У чому, на Ваш погляд, полягає загальне значення "протосоціологічної думки" для становлення і розвитку соціології як самостійної науки? Обгрунтуйте свій погляд.

3.В чому полягають особливості теорії соціальної стратифікації Платона, теорії "середнього класу" Аристотеля?

4.Проаналізуйте роль соціологічних поглядів Т. Гоббса, Д. Локка, Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск’є для формування нових уявлень про причини виникнення суспільства та держави.

5.Що зумовило розвиток демографічних та статистичних досліджень в протосоціологічному періоді і яке значення вони мали для пізнання соціальних закономірностей і поступу самого соціального знання?

Теми рефератів

1.Соціальна думка суспільствах Стародавнього Сходу (Китай, Індія).

2.Внесок Платона і Аристотеля в розвиток соціальної думки.

3.Теорія суспільства і держави Н. Макіавеллі.

4."Політична арифметика" і "статистика" - передісторія емпіричної соціології.

5.Соціально-філософська система Т. Гоббса.

6.Соціальна філософія французького Просвітництва.

7.Порівняльний аналіз соціальних поглядів Ш.Л. Монтеск’є і Ж.Ж.

Руссо.

Методичні поради

Розглядаючи питання про виникнення та становлення соціології необхідно зазначити, що перші уявлення про суспільство з'явилися ще у межах міфологічного мислення. Спільним для більшості міфологічних сюжетів щодо соціального життя людей було, по-перше, те, що міфологічне мислення не проводило межі між світом природи та соціальним світом – світ соціального уявлявся органічною частиною Світу. Тому порушення існуючих в суспільстві

43

традицій, моральних норм вважалося замахом не тільки на суспільний порядок, але й світовий порядок. По-друге, це ідея циклічності світового процесу. Світ в цілому (і суспільство як його органічна частина) виникає, переживає певний розквіт, далі поступово починає в'янути та врешті-решт гине. Однак після цього знову починається новий цикл. ( Найбільш яскраво таке уявлення відобразилося у міфології індуізму). По-третє, уявлення про сакральний характер політичної влади. Правитель вважався священою фігурою, від якої безпосередньо залежить благополуччя не тільки підлеглих, але й становище світу.

У стародавньому світі робились спроби проаналізувати суспільство без звернення до міфів. Багато цікавих ідей про соціальне життя людей було висловлено стародавніми філософами. Майже повністю соціальним проблемам були присвячені релігійно-філософські роздуми мислителів Стародавнього Китаю (Конфуцій, Мен Цзи, Сюнь Цзи тощо).

Зверніть увагу, що починаючи з античності суспільство стало одним із головних об'єктів науки – історії та філософії. Спроби створення соціальних теорій мали місце у творчості Демокріта, Платона, Аристотеля. Джерела, що збереглися до наших часів свідчать про намагання давньогрецьких філософів пояснити сутність різних явищ та процесів суспільного розвитку. Наприклад, за Демокрітом, суспільство, поліс та його закони, з одного боку, є результатом природного розвитку, а, з іншого – штучним утворенням, яке виникає у процесі еволюції людини від стада до цивілізації.

Визначними творами Платона вважаються "Політика", "Держава", "Закони". Розробляв ідею ідеальної держави. Аристотель – учень Платона, засновник логіки, психології та інших галузей знання. Залишив після себе вчення вчення про суспільство та владу. В межах цього питання доцільно звернути увагу на дискусію між Платоном та Аристотелем.

Соціально-політична думка Давнього Риму багато у чому базується на досягненнях грецької філософії. Можна назвати видатного римського мислителя Лукреція. Спираючись на ідеї епікурейської школи грецької філософії, він виокремлював декілька періодів у розвитку людства: додержавний, епоху царів та державну (полісну) стадію.

Розглядаючи наступний етап розвитку соціально-філософської думки, пов'язаний з розповсюдженням християнства, зверніть увагу на те, що погляди християнських мислителів відрізнялися різноманітністю, сполученням стародавніх міфологічних мотивів, елементів грецької філософії та власно християнських ідей. Християнських мислителів хвилювали проблеми несправедливості, зла, що існують у людському суспільстві, жорстокості державної влади тощо. Християнству епохи середньовіччя належить революційна для тих часів ідея про розподіл світської, політичної та духовнї влади.

Найвидатнішими християнськими мислителями середньовіччя вважають Августіна Аврелія (Блаженого) та Фому Аквінського. Саме ознайомлення з їх ідеями дозволить скласти уявлення про соціальнофілософську думку тієї епохи.

44

Наступний етап у розвитку соціальної думки пов'язаний з епохою Відродження. З точки зору розвитку соціальної теорії найбільший інтерес викликають ідеї Н. Макіавеллі, Т. Кампанелли, Т. Мора.

Епоха Відродження змінюється епохою Нового часу. Між цими епохами немає чіткої хронологічної межі, оскільки в різних країнах перехід відбувався у різні терміни. Важливо, що в цю епоху виникає нове бачення соціального життя людини, яке знайшло відображення у теоріях "природного права" та "суспільного договору". Розробка цих теорій пов'язана з творчістю Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.Ж. Руссо. Сутність теорії природного права полягає у тому, що всі люди, незалежно від походження, мають від нароження цілу низку природних прав, насамперед право на життя, на особисту безпеку, власність. Теорія суспільного договору пояснює походження держави. Згідно з нею люди спочатку жили у так званому "природному стані"( у Т. Гоббса це – "війна всіх проти всіх", у Ж. Ж. Руссо, навпаки, безконфліктне, майже райське існування). В якийсь момент люди, що жили у природному стані, уклали суспільний договір, у результаті якого виникає держава, якій люди забов'язуються підкорятися для того, щоб воно захищало їхні природні права. Таким чином, держава розглядається як вторинний по відношенню до суспільства інститут, метою якого є служіння інтересам громадян.

Розмірковуючи про цей етап розвитку соціальної думки неможливо не згадати про такого мислителя, як Ш.Л. Монтеск'є. Його головний твір – "Про дух законів" являє собою трактат і з соціальної, і з політичної філософії. У даній праці філософ аналізує відомі форми політичного правління; вплив фізичного середовища на психологію народів, їх звичаї, традиції, закони. Монтескьє належить обгрунтування важливої політичної ідеї про розподіл влади.

В ХVIII – на початку ХІХ ст. формується підхід до вивчення суспільства, який можна вважати початком сучасної емпіричної, прикладної соціології, що використовує кількісні методи (Л. Кетле, Т. Мальтус). У цей же час починаються дослідження економічного життя суспільства, формується нова галузь знання – політична економія (У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо та ін.).

Аналізуючи цей етап можна звернутися до ідеї соціального прогресу. Найбільш яскраво ця ідея відобразилась у працях Ж. Кондорсе, Г. Гегеля, А. Сен-Сімона, А. Тюрго.

Для вивчення даної теми доцільно залучити джерела, наведені у списку рекомендованої літератури.

TЕМА 9. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ ТА СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

(вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1. Поняття, види та роль соціальних інститутів у життєдіяльності суспіль-ства.

45

2.Основні функції та дисфункції соціальних інститутів.

3.Проблеми трансформації інституційної системи українського суспільства.

4.Поняття соціальної організації, її елементи та типи.

5.Соціальні організації і соціальні інститути, їх взаємозв’язок.

Рекомендована література

1.Войтович С.О. Проблема соціальних інститутів в соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999.-№2.

2.Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – К.: Інститут соціології НАН України, 1998.

3.Кравченко А.И. Социология: Учебник для вузов. – 2-е изд. – М.: Академический Проект, 2001.

4.Кравченко К.А. Исследование организаций за рубежом // Социол. исслед. – 1994.-№4.

5.Олейник А.Н. Механизм возникновения новых институциональних структур в переходной период // Социол. исслед. – 1994.-№2.

6.Ригз Ф.В. Бюрократия и Конституция // Социол. исслед. – 1994.-№4.

7.Ро О.С. Передовые технологии коммуникации и организации // Социол. исслед. – 2001.-№3.

8.Социальные институты // Фролов С.С. Социология: Учебник для высших учебных заведений. 2-е изд. – М.: Изд. “Логос”, 1996.

9.Социальные организации // Фролов С.С. Социология: Учебник для высших учебных заведений. 2-е изд. – М.: Изд. “Логос”, 1996.

10.Соціальні інститути суспільства і соціальні організації // Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999.

11.Терещенко В.І. Організація і управління: Досвід США. – Київ, 1990.

12.Якуба Е.А. Социология: Учеб. пособие для студентов. – Харьков: Основа, 1996.

Головні положення, поняття та категорії

Вперше термін "Соціальний інститут" запропонував англійський філософ і соціолог Г. Спенсер, який докладно дослідив та описав шість типів соціальних інститутів. На думку Г. Спенсера, соціальні інститути забезпечують можливість членам суспільства задовольняти свої потреби. Це одна із найважливіших функцій соціального інституту. До того ж, це своєрідні органи у складній системі, якою є суспільство, що упорядковують соціальні відносини, узгоджують їх, об'єднують окремих індивідів, соціальні групи та організації в єдине ціле – суспільство. Г. Спенсер проаналізував такі соціальні інститути:

-домашні установи (шлюб, сім'я);

-обрядові установи (обряди, їх вплив на життя суспільства, форми звернення, титули);

46

-політичні установи;

-церковні установи;

-професійні установи;

-промислові установи;

Соціальний інститут (лат. institumum – установлення, установа) у соціології як сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі норми соціальної поведінки і дії.

Саме завдяки соціальним інститутам забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп, окремих індивідів.

П’яти фундаментальним потребам людини відповідає п’ять головних соціальних інститутів:

-потреба у відтворенні населення (інститут шлюбу та сім’ї);

-потреба у здобуванні засобів існування (економічні інститути);

-потреба у безпеці, соціальному порядку (політичні інститути);

-потреба у соціалізації молодого покоління, передачі необхідних знань, умінь, навичок (інститут освіти, науки, культури тощо);

-потреба у вирішенні духовних проблем, пошуку сенсу життя (інститут релігії).

Утворення соціального інституту складається з кількох послідовних

етапів і називається інституціалізацією:

- виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних організованих

дій;

-формування спільних цілей;

-поява соціальних норм і правил у ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом спроб і помилок;

-поява процедур, пов’язаних з нормами і правилами;

-прийняття, практичне застосування норм і правил, тобто власне інституціоналізація ;

-встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил;

-створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без виключення членів інституту.

Соціальні інститути є символом порядку та організованості у суспільстві. Досконалий, розвинений соціальний інститут має такі ознаки:

-установки і зразки поведінки;

-символічні культурні ознаки;

-утилітарні культурні риси;

-кодекс усний або письмовий;

-ідеологія.

Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільство, допомагає реалізації важливих потреб та інтересів, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню суспільних потреб, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункційна.

Польський соціолог Я.Щепанський називає такі важливі умови

47

ефективного функціонування соціальних інститутів:

-чітке визначення мети, обсягу функцій соціального інституту;

-раціональний розподіл праці та раціональна його організація;

-деперсоналізація дій ;

-престиж соціального інституту в очах соціальної групи, діяльність якої він регулює;

-безконфліктне включення в загальну систему соціальних інститутів. Термін "організація" (від лат. organise – улаштовую) використовується у

трьох значеннях:

-як елемент соціальної структури суспідьства;

-як такий спосіб спільної діяльності людей, за яким вона приймає форму упорядженої, скоординованої, спрямованої на досягнення цілей взаємодії;

-як ступінь внутрішньої упорядкованості функціонування елементів

системи; Багато соціологів ототожнюють соціальну організацію і соціальний

інститут.

У тому випадку, якщо ці явища розрізняють, характерними рисами соціальної організації вважають:

-цільову природу;

-розподіл членів за статусами і ролями;

-розподіл праці, її спеціалізація на функціональній основі;

-побудову організації за вертикальними ієрархічними принципами з виділенням керуючої підсистеми та підсистеми, якої керують;

-наявність специфічних засобів регулювання, контролю;

-наявність системи цінностей.

Значення соціальної організації полягає перш за все в тому, що ефект її діяльності при інших рівних умовах набагато вище того, що можуть досягнути розрізнені, неорганізовані дії такої ж кількості індивідів.

Суспільство неможливе без соціальних організацій, які мають власні назви, установи, цілі, сфери діяльності, регламент, порядок роботи, штат співробітників.

Соціологи в соціальній організації перш за все звертають увагу на наявність у неї соціальної ієрархії, особливої системи розподілу ролей та статусів, складної системи соціальних відносин, різних видів, типів влади, лідерства, а також службової кар’єри, винагороджень, санкцій, норм тощо.

Ієрархія – це система вертикально розташованих зверху вниз позицій, при цьому верхні контролюють ті, що розташовані нижче.

Цільова структура – система офіційних стосунків, які визначаються інструкціями, правилами, законами, розпорядженнями, технічними нормами.

Цільова структура включає:

-розподіл функцій (горизонтальна організація);

-субординацію посад (вертикальна організація);

-систему комунікацій.

Бюрократія – соціальна структура, що грунтується на ієрархії посад та

48

ролей, визначених чіткими правилами і стандартами, та розподілі функцій і влади. М.Вебер звертав увагу на здатність бюрократії раціоналізувати та контролювати процес колективного досягнення людьми своїх цілей. Вчений був переконаний, що бюрократичне правління – це невід'ємна риса сучасного йому капіталістичного суспільства.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Чому поняття “соціальний інститут” посідає одне з центральних місць

усоціології?

2.Охарактеризуйте основні ознаки соціального інституту.

3.Які умови виникнення і становлення соціальних інститутів?

4.Охарактеризуйте умови успішного функціонування соціальних інститутів.

5.У чому полягають основні функції та дисфункції сучасних соціальних інститутів в Україні?

6.Продемонструйте багатозначність терміну “соціальна організація”.

7.У чому полягає відмінність між соціальним інститутом та соціальною організацією?

8.Охарактеризуйте формальну та неформальну соціальну організацію.

9.Які основні риси характеризують бюрократію?

10.Поміркуйте, чи можливе сучасне суспільство без бюрократії?

Теми рефератів

1.Місце і роль соціальних інститутів та організацій в житті суспільства.

2.Спільне та відмінне в поняттях “соціальна організація” і “соціальний інститут”.

3.Проблеми функціонування соціальних інститутів у сучасному українському суспільстві.

4.Теорія бюрократії М. Вебера.

5.Характеристика процесів управління в організації.

6.Роль інституту сім’ї в сучасному суспільстві.

Методичні поради

При вивченні питання про сутність соціальних інститутів та організацій, їх роль у житті суспільства доцільно зазначити, що сучасне суспільство не може існувати без складних соціальних зв'зків та взаємодії. Серед них особливу роль відіграють ті зв'язки та взаємодії, що забезпечують важливі потреби індивідів, соціальних груп, суспільства в цілому. Як правило, ці зв'язки та взаємодії мають сталий самовідновлюючий характер, що забезпечується саме завдяки соціальним інститутам та організаціям.

Для кращого засвоєння матеріалу з цієї теми проведіть докладний аналіз основних ознак головних інститутів сучасного суспільства – політичної

49

системи, економічної системи, освіти, релігії, сім'ї. Розгляньте найважливіші функції (явні та латентні), які виконують ці інститути в суспільстві.

Поміркуйте над тим, які соціальні інститути та організації найбільше впливають на Ваше індивідуальне існування, і в чому цей вплив полягає.

Аналізуючи феномен бюрократії, зверніть увагу на те, що соціологи використовують цей термін у значенні, яке не має негативного відтінку, який набуло поняття "бюрократія" у буденному житті.

Розділи, що містять інформацію з даної теми можна знайти в навчальних посібниках для вузів з соціології Е.А. Якуби, С.С. Фролова, Н. Смелзера, А.І. Кравченко, за ред. В.Г.Городяненко.

ТЕМА 10. КОНФЛІКТ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН (вивчається самостійно)

Запитання для самостійного вивчення

1.Поняття “конфлікт”. Структура конфлікту. Суб’єкти, динаміка і складові конфлікту.

2.Конструктивні функції конфлікту. Можливі дисфункційні наслідки конфлікту.

3.Топологія та класифікація конфліктів. Економічні та політичні, націольно-етнічні конфлікти. Класові конфлікти.

4.Можливі напрямки управління конфліктами.

5.Соціальні конфлікти в сучасному українському суспільстві.

Рекомендована література

1.Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999.

2.Арон Раймон. Этапы развития социологической мысли. – М., 1993.

3.Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учебное пособие для вузов. – Харьков: Ун-т внутренних дел, 1997.

4.Ващенко І.В. Загальна конфліктологія: Навч. посібник /За заг. ред. І.В.Ващенко, С.П. Гіренька.-2-ге вид., доп. - Х.: Оригінал, 2001.

5.Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфликтология: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2000.

6.Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семёнов В.А. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996.

7.Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта //Социол. исслед.-1994.-№5.

8.Дмитриев А.В. Конфликтология: Учебное пособие. - М.: Гардарики,

2000.

9.Зеркин Д.П. Основы конфликтологии. Курс лекций. (Серия “Учебники

иучебные пособия”). - Ростов-н/Д: “Феникс”, 1998.

10.Иванов В.Н. Конфликтология: проблемы становления и развития

50