Учебное пособие(философия)

Не можна задавати надто довгі питання.

Щоб питання сприймалося респондентом однозначно і нічого не заважало зрозуміти його точний зміст, слід уникати маловідомих слів, сленгу, фахової термінології або слів з подвійним значенням.

Питання, що потребують особливої компетенції або поінформованості, слід задавати тільки тим, хто зможе на них відповісти. Якщо є підстави вважати, що не всі респонденти можуть відповісти на питання через брак знань чи досвіду, то застосовують питання-фільтри.

Не слід занадто деталізувати питання.

На достовірність відповідей може впливати прагнення людей до соціального схвалення, «престижної» поведінки, самопрезентації. Тому для виявлення респондентів, схильних до соціального схвалення, застосовують спеціальні шкали, так звані «шкали брехні».

Щоб респондент давав правдиві відповіді, він має бути повністю впевненим, що його відповіді використовуватимуться соціологами тільки у дослідницьких цілях, тобто не будуть розголошені і не зашкодять його інтересам.

Інтерв’ю – цілеспрямована бесіда, мета якої полягає в отриманні

відповідей на питання, передбачені програмою дослідження.

Особливістю інтерв'ю є опосередкування інформації, що збирається, взаємодією інтерв'юера з респондентом, що може мати як позитивний, так і негативний вплив на якість інформації. Інтерв'ю має певні переваги перед анкетним опитуванням, а саме: можливість урахувати рівень культури респондента, його ставлення до теми бесіди або до окремих питань, що проявляється на невербальному рівні (жести, міміка, інтонації); можливість ставити уточнюючі, контрольні питання.

Існують різні класифікації інтерв'ю.

За способом спілкування дослідника та респондента інтерв'ю поділяють на особисте та опосередковане (телефонне).

За статусом респондентів – на інтерв'ю з експертом або пересічним громадянином.

За кількістю одночасних учасників – на індивідуальне та групове.

Інтерв’ю застосовується давно, але лише з 20-х рр. ХХ ст. воно набуло нинішнього вигляду, тобто стандартизованого (формалізованого) характеру.

Стандартизоване інтерв’ю проводиться з дотриманням заздалегідь складеного плану, заздалегідь сформульованих питань (інтерв'юер не має права відступати від них) і передбачає занесення відповідей респондента до бланку

61

інтерв’ю інтерв'юером. Тобто всі респонденти опитуються за стандартним опитувальником. Це робиться для того, щоб мати можливість порівняти результати при великій кількості респондентів та інтерв'юерів.

За ступенем стандартизації виокремлюють такі види інтерв’ю, як фокусоване, глибинне та вільне.

Фокусоване – передбачає концентрацію уваги респондентів на певній ситуації, події, факті, проблемі та з'ясовується їхня думка щодо їх особливостей, причин, наслідків тощо. Фокусоване інтерв'ю може бути як індивідуальним, так і груповим.

Глибинне – метод якісного аналізу інформації, що полягає в проведенні нестандартизованого інтерв'ю з певної проблеми. У ньому визначеними є тема і набір запитань, на які треба отримати відповіді. Глибинне інтерв'ю може бути індивідуальним чи колективним (фокус-група, міні фокус-група).

Вільне інтерв'ю теж відноситься до якісних методів. Воно передбачає визначення лише теми бесіди та напряму її розвитку, тоді як перелік, формулювання, послідовність запитань обумовлюються її перебігом.

Інтерв’ювання – досить складний процес, який потребує і професійної підготовки, і здібностей, і знань, і відповідних рис характеру інтерв'юера, оскільки від способу спілкування, взаєморозуміння інтерв'юера і респондента багато в чому залежить якість одержуваної інформації.

Соціометричне опитування – це метод опитування, націлений на

виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, шкільного класу,

трудового колективу).

Особливість цього методу полягає у його цілеспрямованій орієнтації на дослідження міжособистісних відносин в малих групах.

В арсеналі соціологічного дослідження соціометричний метод з’явився завдяки зусиллям американського соціального психолога та соціолога Я. Морено. Термін «соціометрія», запропонований ним, походить від двох латинських слів: «socius» – друг, товариш і «metrum» – вимірювання, тобто в буквальному сенсі «соціометрія» означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних стосунків між індивідами в групі.

За допомогою цього методу можна одержати досить точну інформацію про позиції індивідів в групі, про групову згуртованість, про структуру лідерства, конфліктність тощо. Ця інформація є надзвичайно важливою для корегування міжособистісних стосунків в групі.

62

Головний інструмент соціометрії – тест, що складається із запитань, відповіді на які слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин (наприклад: «Кого із членів Вашої студентської групи Ви запросили б на свій день народження? До кого із членів Вашої групи Ви б звернулися за допомогою у першу чергу? Кому Ви довірили б свою таємницю?» тощо).

Щоб тест відображав реальні стосунки в групі, згідно з Я. Морено, він має відповідати таким вимогам: межі групи, в якій проводиться тест, мають бути чітко визначеними; індивіди можуть робити необмежену кількість виборів; результати тесту повинні бути згодом використані для того, щоб реконструювати групу; всі вибори учасниками тестування мають здійснюватися самостійно; питання тесту повинні бути сформульовані таким чином, щоб вони були в однаковій мірі зрозумілими всім членам групи.

Найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп (до 10-25 людей), члени яких мають певний досвід сумісної діяльності, де він дає найбільший ефект.

Експертне опитування – це одержання інформації щодо стану і

прогнозування зміни соціального явища від кваліфікованих осіб (експертів), які мають глибокі знання про об’єкт та предмет дослідження.

Головний критерій вибору експертів – компетентність.

На думку сучасних соціологів, метод виявлення, узагальнення, кваліфікації пропозицій та ідей, що висуваються фахівцями-експертами для вирішення актуальних проблем, стає все більш перспективним.

Різновидом опитування експертів є метод експертних оцінок, який пов’язаний з науковим аналізом складних проблем. Цей метод, здійснюючи функцію отримання та збору специфічної інформації, суттєво доповнює статистичні способи збору даних та вивчення громадської думки.

Можна виокремити три різновиди функцій експертів: експерти як джерело унікальної інформації; експерти як джерело оцінок об’єктів, подій, рішень, що вивчаються; експерти як джерело ідей і пропозицій щодо вирішення актуальних проблем.

Експерт як носій компетентного знання має особливі пошукові можливості.

3.4.2 Аналіз документів

Методи аналізу документів передбачають вивчення соціальної інформації, яка зафіксована на різноманітних носіях.

63

Документом в соціології називають спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі та збереження інформації про різні сторони суспільного життя.

За формою фіксації інформації документи поділяють на декілька видів, серед яких найбільш розповсюдженими є письмові (у формі тексту) документи. Джерелами даного виду документів для соціологів можуть слугувати державні архіви, архіви організацій і підприємств, статистична звітність, наукові публікації, преса, особисті документи. Також бувають документи на електронних носіях (дискети, CD тощо), іконографічна документація (кіно-, відео-, фотодокументи, картини, гравюри тощо), фонетичні документи (аудіозаписи).

За формою викладення документи поділяють на цифрові та вербальні, за загальною значущістю – на офіційні та неофіційні.

Також серед документів, що містять соціологічну інформацію, слід розрізняти такі: особисті документи (щоденники, нотатки, листи, мемуари, рукописи, автобіографі); документи підприємств, організацій, установ (інструкції, заяви, розпорядження, накази, протоколи, звіти, контракти); статистичні дані (дані державної, галузевої, місцевої, корпоративної статистик); публікації наукові, літературні, публіцистичні, рекламні тощо (наукові звіти, публіцистичні статті в пресі та Інтернет, літературні твори, рекламні буклети); архіви, наукова та технічна інформація (державні, обласні, місцеві, галузеві архіви, банки даних).

Аналіз документів дозволяє вирішити цілу низку важливих завдань, пов’язаних з вивченням окремих характеристик явища, що досліджується, з аналізом внутрішніх структурних та зовнішніх зв’язків об’єкта, з вивченням різних аспектів його функціонування.

Методи аналізу документів багатоманітні, але у цьому багатоманітті виокремлюють два головних типи аналізу: традиційний та формалізований.

Традиційний (класичний) аналіз документів містить різноманітні розумові операції, спрямовані на інтерпретацію інформації, що входить до складу документа.

Під час традиційного аналізу соціолог намагається відповісти на низку запитань, а саме: що уявляє собою документ? Який його контекст? Хто є його автором? З якою метою він створений? Яка надійність документа? Який суспільний резонанс мав(є) цей документ? Які висновки про факти, що містяться в цьому документі, можна зробити? тощо).

64

Традиційний аналіз поділяють на зовнішній (аналіз «історичного контексту» документа та тих обставин, які сприяли його виникненню. Передбачає з’ясування виду документа, його форми, часу та місця виникнення, автора, ініціатора, мети його створення, контексту) та внутрішній (дослідження змісту документа).

Формалізований (контент-аналіз) аналіз – це метод кількісного вивчення соціальної інформації.

Об'єктом контент-аналізу може бути зміст газет, журналів, Інтернетповідомлень, телета радіопередач, офіційних та неофіційних документів, відкритих питань в соціологічних анкетах чи бланках інтерв'ю, тобто будь-яких документів.

Сутність даного методу полягає у пошуку таких ознак, рис, властивостей документа (наприклад, частота вживання певних термінів, газетна площа, відведена під статті на певну тему), які б відбивали певні суттєві характеристики змісту. В цьому випадку зміст документа стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям.

Можливості контент-аналізу обмежені, оскільки далеко не все багатство змісту документів може бути виміряним за допомогою формальних (кількісних) показників.

3.4.3 Спостереження

Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної

дійсності, у процесі якого отримується інформація про зовнішні сторони, властивості та відносини об’єктів, що вивчаються. Цей метод передбачає пряму реєстрацію подій, що відбуваються, очевидцем, тобто тим, хто спостерігає.

У науковому спостереженні завчасно планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що дозволяє забезпечити відносну надійність інформації.

Спостереження дає живі, безпосередні враження про об’єкт, що досліджується, багаті конкретними деталями, а також надає можливість одержати дані незалежно від уміння респондента описати словами свою поведінку чи від його бажання взагалі щось говорити про свою поведінку.

За ступенем участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють включене те невключене спостереження.

Під час невключеного спостереження спостерігач перебуває поза подіями, лише фіксує те, що відбувається. Цей вид спостереження

65

застосовується для вивчення масових процесів, коли спостерігач, для того щоб бачити весь хід процесу, повинен знаходитись на достатній відстані від об'єкту спостереження.

Недоліком даного виду спостереження є те, що люди, знаючи, що за ними спостерігають, дещо змінюють свою поведінку.

У 30-і р. ХХ ст. у США вийшла друком книга «Мідлтаун», яку написало подружжя Роберт та Хелен Лінд за підсумками щоденного спостереження упродовж кількох років жителів типового американського міста. Це дослідження вважається класичним прикладом застосування методу невключеного спостереження.

Під час включеного спостереження соціолог безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, та приймає участь в їх діяльності.

Включене спостереження дозволяє збирати інформацію, що є недоступною для отримання іншими методами. Виокремлюють повне включення, коли спостереження здійснюється таємно та зсередини, а мета спостерігача невідома тим, за ким спостерігають. Спостереження з повним включенням застосовується для дослідження «закритих» груп та спільностей (наприклад, релігійних сект, злочинних угруповань, жебраків тощо), які не піддаються спостереженню ззовні, а також при дослідженні соціальної взаємодії в малих групах.

Класичним прикладом застосування методу включеного спостереження вважається досвід американського соціолога Н. Андерсона, який у 20-і р. ХХ ст. вивчав життя бродяг, поневіряючись разом з ними і приховуючи свою професію. У. Уайт три роки прожив в італійському кварталі невеликого американського містечка. Свої враження від цього він виклав у книзі «Суспільство на перехресті вулиць».

За місцем проведення та умовами організації спостереження бувають польовими (проводяться у реальній життєвій ситуації) та лабораторними (умови та середовище спостереження визначаються дослідником).

За регулярністю проведення спостереження поділяють на систематичні (характеризуються регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж певного періоду, що дозволяє виявити не тільки стан, але й динаміку) та випадкові (несистематичні), тобто такі, що проводяться у незапланованій ситуації.

За ступенем формалізації спостереження можуть бути структурованими та неструктурованими. Структуроване (контрольоване) спостереження – це

66

такий вид спостереження, при якому соціолог заздалегідь визначає його план та ті з елементів процесу чи ситуації, що вивчаються, які є більш важливими для дослідження. Неструктуроване (неконтрольоване) – це такий вид спостереження, в якому дослідник не визначає заздалегідь, які саме елементи процесу або ситуації він спостерігатиме. Дослідник не має строгого плану, завчасно визначається лише сам безпосередній об'єкт спостереження.

Спостереження вважається надійним, якщо в разі його повторення за тих же умов та з тим же об'єктом, воно забезпечує той же самий результат незалежно від того, ким спостереження повторюється, тобто незалежно від особи спостерігача.

З метою одержання об'єктивної інформації про явище, соціальний факт, що досліджується за допомогою спостереження, зазвичай використовують певні способи контролю, наприклад, спостереження за спостереженням; звернення до повторного спостереження.

В соціології спостереження використовується або в комплексі з іншими методами збору інформації (експеримент, інтерв’ю тощо), або як самостійний метод.

3.4.4 Експеримент

Експеримент в соціології – це метод отримання інформації про

кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки соціального об’єкта у результаті впливу на нього певних керованих і контрольованих чинників.

Експериментальний метод в соціологію прийшов з природничих наук, де він приблизно з ХVІІ ст. став основним способом дослідної перевірки наукових теорій.

Як зазначає В. Гречихін, застосування експерименту в соціології доцільне тоді, коли треба розв’язати завдання, пов’язані з реагуванням тієї чи іншої соціальної групи на внутрішні і зовнішні фактори, які вводяться ззовні у штучно створених і контрольних умовах. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають прямий вихід на практику, на різноманітні управлінські рішення.

Існують різні класифікації експерименту.

За специфікою поставлених завдань експеримент буває науково-

дослідницький (має за мету перевірку гіпотез, що містять інформацію наукового характеру) та практичний (містить численні процеси

67

експериментування у галузі соціальних відносин, має за мету впровадження новацій у різні сфери суспільного життя).

За специфікою доведення гіпотез експеримент поділяють на паралельний та послідовний.

Упаралельному експерименті доведення гіпотези відбувається шляхом порівняння стану двох об’єктів – експериментального і контрольного – в один і той самий час. Експериментальною називають групу, в якій безпосередньо проводиться експеримент. Контрольною є група, ідентична експериментальній за розмірами та іншими характеристиками, що вивчаються, але на яку не впливають експериментальні зміни, тобто в якій експеримент не проводиться.

Упослідовному експерименті контрольна група відсутня. Одна і та сама група є як контрольною до початку експериментального впливу, так і експериментальною після здійснення цілеспрямованого впливу. В цьому випадку доведення гіпотези спирається на порівняння двох станів одного і того

жоб’єкта у різний час.

За характером експериментальної ситуації (умовами проведення)

експеримент може бути польовим та лабораторним.

Польовому експерименту властива ситуація, максимально наближена до природної. Завдяки цьому об’єкти, що досліджуються, зберігають свої звичні властивості, зв’язок тощо. Серед польових експериментів розрізняють

контрольовані та природні (неконтрольовані).

Частіше за все даний вид експерименту має на меті не стільки перевірку певної наукової гіпотези про причинні зв'язки між змінними, скільки оцінку ефективності різних соціальних програм.

Цей метод дозволяє відповісти на різноманітні питання, що відносяться здебільшого до сфери практичної політики та адміністрування. Наприклад, як впливає підвищення стипендії на показники успішності у навчанні, розмір штрафу за безквитковий проїзд у громадському транспорті на кількість «зайців» тощо.

Лабораторний експеримент передбачає проведення досліджень у певному штучному середовищі. Штучність полягає у тому, що об’єкт спостереження переміщується із свого звичайного середовища в умови, які дозволяють досягти високої ступені точності у спостереженні за його поведінкою. Даний вид експерименту спрямований на перевірку теоретичної гіпотези дослідження.

За критерієм реальності проведення розрізняють натуральний та уявний експерименти.

68

Натуральний експеримент не тільки моделюється в уяві дослідника, але й здійснюється реально, на практиці. В соціології, як правило, натуральний експеримент проводиться в малих групах. Його проведення в більш масштабних спільнотах є надто складним.

Уявний експеримент присутній в будь-якому соціологічному дослідженні, в якому використовуються статистичні методи. Уявний експеримент є основним при моделюванні соціальних процесів за допомогою обчислювальної техніки.

Останнім часом у вітчизняній соціологічній практиці набули поширення, як зазначалося вище, якісні методи дослідження, зокрема біографічний метод та кейс стаді.

3.4.5 Біографічний метод та кейс-стаді

Біографічний метод (метод «історій життя», «життєписів»). Цей метод використовує біографічні дані – головне джерело детальних і мотивованих описів «історії» окремої особистості. Найчастіше біографічні дані містяться в особистих документах (мемуарах, щоденниках, листах, нотатках тощо) або у матеріалах інтерв'ю та бесід.

Відмінною особливістю біографічного методу є його сфокусованість на унікальних аспектах історії життя людини (іноді – групи, організації), а також на суб'єктивному, особистому підході до опису людського життя, кар'єри, історії кохання тощо. У центрі уваги соціолога тут опиняється документальний або усний опис подій, зроблений з точки зору самого суб'єкта подій.

У 1920-1940-х рр. біографічний метод широко використовувався представниками Чиказької школи в соціології. Наприклад, в 1920-х рр. соціолог К. Шоу досліджував підліткову злочинність, вивчаючи написані за його проханням автобіографічні нотатки юного правопорушника, які були доповнені поліцейськими та судовими документами, результатами медичних експертиз.

Значний внесок в розвиток біографічного методу зробили культурні антропологи та історики, які часто спираються на усні історії та мемуари, нотатки у щоденниках тощо. Ще більш очевидним є доробок у розвиток цього методу документальної журналістики та мемуаристики.

Першою власно соціологічною роботою, що використовує особисті документи, листи та автобіографії в аналізі соціальних процесів, стала видана у 1918 – 1920 рр. книга У. Томаса та Ф. Знанецького «Польський селянин в Європі та Америці». Один із томів цієї фундаментальної праці складається з

69

автобіографії польського емігранта Владека, який описав свій шлях від провінційного польського Копіна до Чикаго.

У. Томас та Ф. Знанецький першими виступили з обґрунтуванням застосування біографічного методу. Вони вважали, що соціальні процеси необхідно розглядати як результат постійної взаємодії свідомості особистості та об'єктивної соціальної реальності. Тому вивчення свідомості та самосвідомості особистості – необхідна умова аналізу соціального світу. Дослідження, що ґрунтуються на «історіях життя», дозволяє вийти на більш широкі узагальнення, що стосуються соціальних груп, субкультур, класів тощо.

Сучасний американський соціолог Н. Дензін дав одне з найпопулярніших визначень цього методу, згідно з яким біографічний метод презентує

переживання однієї особи, групи або організації у тій формі, в якій ця особа, група, організація інтерпретують ці переживання.

До матеріалів життєвої історії відносять будь-які записи та документи, що пояснюють суб'єктивну поведінку індивідів і груп. Такі матеріали можуть варіювати від листів до автобіографій, від газетних повідомлень до протоколів судових засідань.

Кейс-стаді (дослідження випадку) – це метод детального вивчення окремого випадку, який відноситься до певного класу феноменів.

Випадками можуть бути окремі люди, групи, програми. Кожне дослідження випадку спирається на всі матеріали, що вдалося зібрати стосовно нього: всі матеріали інтерв'ю, дані спостережень, документи тощо. Він часто застосовується на попередніх стадіях дослідження, тому що сприяє висуванню гіпотез, а також у разі труднощів доступу до предмету дослідження. За допомогою кейс-стаді можна отримати докладні дані, які складно отримати завдяки більш масштабним дослідженням. Але їх повноцінне узагальнення є проблематичним.

Основна література

1.Рабочая книга социолога. – 2-е изд. – М.: Наука, 1983.

2.Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999.

70