POSIBNIK_UMZPS

61

однак якщо вони обмежуються лише нею, то такі переговори скоріше можна назвати консультаціями.

Координаційну, що спрямована на узгодження дій між учасниками переговорів, на встановлення взаємозв'язку між суб'єктами переговорного процесу.

Контрольну, яка передбачає перевірку виконання досягнутих раніше

угод.

Щодо відносин між учасниками зустрічі виокремлюють:

переговори, спрямовані на урегулювання конфліктних та спірних ситу-

ацій;

переговори, спрямовані на спільну діяльність.

Упроцесі переговорів можна виокремити три основних етапи:

підготовлення до переговорів;

проведення переговорів;

аналіз результатів та виконання досягнутих домовленостей.

Будь-які переговори починаються задовго до того, як сторони сядуть за стіл та їх учасники почнуть обговорювати проблему. Організаційна підготовка передбачає формування делегації, визначення місця переговорів, часу зустрічі, порядку дня засідання, погодження питань, що стосуються ведення переговорів.

Розглядаючи безпосередньо процес проведення переговорів, багато дослідників зазначають, що вони, залежно від завдань, які вирішують його учасники, можуть мати декілька етапів. Навіть у тих випадках, коли партнери прагнуть знайти спільне рішення проблеми, їм потрібно пройти ці етапи. Інакше іс-

63

Які дії сприяли успіху переговорів?

Які труднощі виникали, як вони долалися?

Чого не було враховано під час підготовлення до переговорів, чому?

Які несподівані ситуації виникали в ході проведення переговорів?

Якою була поведінка партнерів на переговорах, чому?

Які прийоми впливу на партнерів можна та необхідно використати на наступних переговорах?

64

рез те, що ці ситуації мають стандартний, типізований характер, їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним. Немає потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Навіщо видумувати, як і що казати, коли існують готові фрази, словесні формули для кожної із типових ситуацій, і потрібно тільки зробити

законодавства, юриспруденції, охорони громадського порядку. У професійній діяльності його не використовують, через те, що воно має підкреслено офіційне забарвлення.

Звертання пане і пані є підкреслено ввічливими, вишуканими, є зручними для вживання у будь-якому випадку: для привітання знайомих і незнайомих людей (Доброго ранку, пані! Вітаю Вас, пане Савчук!); для встановлення кон-

такту з незнайомою людиною (Пане, Ви не могли б мені допомогти?); у професійному спілкуванні в поєднанні з іменем, прізвищем або назвою професії, по-

сади, звання (Пане директоре, я виконав Ваше доручення. Пані Ірино, Вам те-

лефонують). У спілкуванні з молодою дівчиною прийнято вживати звертання

панно.

Звертання пане, пані та панно не використовують з ім’ям по батькові (непра-

вильно: Пане Іване Дмитровичу).

Набули поширення і звертання добродію, добродійко. Їх можна вживати без додавання прізвища (в анонімному спілкуванні) і з прізвищем (коли спів-

розмовники знайомі): Добродію Шевчук, Ваш виступ викликав у мене чимало запитань.

Уформі множини звертання вживають під час переговорів з групою людей і в ситуаціях публічного виступу: Панове! Пані та панове! Шановні колеги!

Дорогі колеги! Вельмишановні пані та панове! Вельмишановні добродії! Панове делегати!

Упрофесійному спілкуванні, коли співрозмовники знайомі, найбільш поширене звертання на ім’я і по батькові, що ставляться в кличному відмінку.

Розглянемо найпоширеніші правила творення кличного відмінка в українській мові.

67

1.У кличному відмінку однини іменників першої відміни (це іменники жіночого та чоловічого роду із закінченнями -а, -я) в офіційних звертаннях вживаються закінчення -о, -е, -є:

о мають іменники твердої групи: Ірино, Ганно Михайлівно, старосто,

колего;

е мають іменники м’якої та мішаної груп, є – іменники м’якої групи після апострофа та голосного: Ілле, працівнице, аудиторіє, Маріє, Ксеніє.

2.У кличному відмінку однини іменників другої відміни (це іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним) вживаються закінчення -у (-ю), -е:

у мають деякі іменники з основою на шиплячий приголосний (крім ж):

читачу, слухачу, доповідачу, товаришу, Сергійовичу, Володимировичу;

е мають іменники, що закінчуються на твердий приголосний, на -ець

та з основою на ж: Іване, пане, друже, Петре, директоре, операторе, програмісте, хлопче, кравче (але: знавцю), стороже;

ю мають іменники м’якої групи: Андрію, вчителю, лікарю, Василю.

Узвертаннях, що мають форму множини, кличний відмінок не утворю-

ється: шановні колеги, дорогі друзі.

Узвертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Наталіє Сергіївно, Петре Степановичу.

Узвертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова або друге слово може мати форму називного відмі-

нка: пане директоре (директор), товаришу асистенте (асистент).

Узвертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і ім’я: пані Катерино, колего Степа-

не.

Узвертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: товаришу Осипов, добродійко Іванова.

Різноманітними в українській мові є етикетні форми вітання. Вони можуть уживатися відповідно до ситуації та стосунків між співрозмовниками. Найбільш поширеними є вислови:

68

Вибір форм подяки також визначає ситуація спілкування. Найуживані-

ЯВам дуже (щиро, глибоко, надзвичайно) вдячний.

Яхочу подякувати Вам за допомогу.

Яхотів би подякувати Вам.

Слова, що передають власне подяку, можуть супроводжувати вислови, які підсилюють вдячність мовця або містять комплімент:

Спасибі, Ви так мені допомогли. Дякую! Ви так багато зробили для мене. Дякую, Ви дуже люб’язні.

Спасибі, я Вам дуже зобов’язаний. Дякую, я зворушений Вашою увагою.

Етикет вимагає, щоб висловлена вдячність не залишалася без відповіді. Найчастіше вживають такі мовленнєві форми:

Надзвичайно важливим у професійному спілкуванні є вдалий вибір форми вибачення. У різних типах спілкування найчастіше вживають такі вислови:

Дозвольте попросити у вас вибачення.

Разом з наведеними вище висловлюваннями вживаються фрази:

Яне хотів Вас образити. Я завдав Вам стільки турботи (хвилювань).

Язавинив перед Вами. Мені дуже прикро (неприємно, жаль),

Язавинив перед Вами. Я не хотів завдати Вам неприємностей.

Явідчуваю свою провину перед Вами.

Ми розглянули різноманітні висловлювання етикету, якими може супроводжуватися міжперсональне професійне спілкування. Як бачимо, мова надає

70