POSIBNIK_UMZPS

ленням...; За словами...; На думку...; Як справедливо зазначив / зазначає...; Учений так характеризує (описує, подає)...; Можна навести такі слова видатного вченого...; Автор наголошує на...; З точки зору автора...; Автор виділяє (пропонує, рекомендує, вважає, стверджує, підкреслює)... і т.д.

Розділові знаки при прямих цитатах ставляться так, як при прямій мові:

1.Слова автора перед цитатою: А. П. Єршова стверджує: «Розвиток прикладної інформатики знаходить своє вираження в забезпеченні суспільству НІТ – стійких і загальнодоступних процедур систематичного або автоматизованого опрацювання інформаційних ресурсів».

2.Слова автора після цитати: «Інформаційна компетентність майбутнього економіста незалежно від змісту виконуваної ним професійної діяльності повинна визначати здатності та знання фахівця стосовно роботи з інформацією та комп’ютерними технологіями», – такої точки зору дотримується А. П. Борисов.

3.Слова автора розміщено всередині цитати: «Інформатика, – на думку К. К. Коліна, – це наука про закономірності і форми перебігу інформаційних процесів в природі й суспільстві; комплексний науковий напрям, що має міждисциплінарний характер».

4.Якщо цитата вводиться в середину авторського тексту не повністю, тоді вона подається в лапках, але з маленької літери. Те саме стосується випадку, коли цитата органічно входить до складу речення (включена до складу речення за допомогою підрядних сполучників типу що, бо, якщо, тому що та ін.), незалежно від того, як вона починалася в джерелі. Наприклад: Н.Вірт наголошував, що

«в Паскалі зведені до мінімуму можливі синтаксичні неоднозначності, а сам синтаксис інтуїтивно зрозумілий навіть під час першого знайомства з мовою».

Як оформити список використаних джерел?

При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог ДСТУ 3582–97. «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила» та ДСТУ 7.1:2006. «Бібліографічний запис, бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Джерела розміщують одним із таких способів:

1) у порядку появи посилань у тексті (вважається найбільш зручним для користування та рекомендований при написанні дисертацій і монографій);

131

2) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (спочатку видання українською та російською мовами, потім – іноземною за латинським алфавітом).

Кожний бібліографічний запис нумерують і починають з нового рядка. Основним джерелом інформації про книгу є титульна сторінка. Всі дані,

вміщені на ній, подаються без змін. Якщо необхідні для ідентифікації друкованого джерела елементи містяться на звороті титульної сторінки, на останній сторінці, то в бібліографічному описі вони подаються в квадратних дужках. Найчастіше в таких випадках ідеться про відповідального редактора, перекладача, укладача, редакційну колегію, кількість томів, номер видання.

Розглянемо докладніше послідовність розміщення й правила оформлення елементів бібліографічного опису джерела.

1. Бібліографічний опис починають із зазначення прізвища, ініціалів (ініціалу) автора книги. Після основного заголовка ставиться одна скісна риска й за нею подаються вихідні дані про автора так, як вони зазначені на титульній сторінці: повне ім’я (повне ім’я, по батькові), прізвище; ініціали (ініціал), прізвище; прізвище, повне ім’я (повне ім’я, по батькові); прізвище, ініціал (ініціали).

Наприклад: Карачун В.Я. Орфографічний словник наукових і технічних термінів / В.Я. Карачун. – К.: Криниця, 1999.– 524 с.

Вовк В. М. Математичні методи дослідження операцій в економіковиробничих системах: монографія / Володимир Михайлович Вовк. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 584 с.

Відмінності в оформленні стосуються друкованих джерел, які мають двох і більше авторів. Якщо авторів два, то на початку бібліографічного опису зазначають тільки першого. Обох подають через кому після скісної риски так, як вони представлені на титульній сторінці. Аналогічно якщо авторів три.

Наприклад: Ткаченко В. А. Економічна інформатика [Текст]: навч. посіб. / В. А. Ткаченко, Т. Ю. Під’ячний, В. А. Рябика. – Х.: НТУ «ХПІ», 2011.–

312 с.

Якщо авторів чотири, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а його автори перераховуються після скісної риски в порядку й способі написання на титульній сторінці.

Наприклад: Масова комунікація: підручник / Москаленко А. З., Губернський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Якщо авторів п’ять і більше, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а після скісної риски перераховуються перші три автори,

132

зазначені на титульній сторінці (в порядку написання на ній), після третього автора зазначається та ін.

Наприклад: Основы геоинформатики / Е. Г. Капралов, А. В. Кошкарев, В. С. Тикунов и др. – М.: Наука, 2004.– 352 с.

2.Назва друкованого джерела повинна бути представлена повністю (без скорочень): подається вся інформація, зазначена на титульній сторінці. Якщо основний заголовок складається з кількох речень, між якими в джерелі інформації відсутні розділові знаки, в описі ці речення відокремлюють одне від одного крапкою. Відомості, які відносяться до заголовка, можуть містити інформацію, що розкриває й пояснює основний заголовок, у т. ч. інший заголовок, відомості про вид, жанр, призначення книги, вказівку на те, що документ є перекладом з іншої мови. Таким відомостям передує знак двокрапки. Він же передує кожним наступним різнорідним відомостям про заголовок. Однорідні відомості, які належать до заголовка, розділяють тими розділовими знаками, що містяться в джерелі інформації. За відсутності в джерелі знаків між ними їх відділяють комами.

Наприклад: Інформатика: Інтернет-підручник

Мови програмування: С++, Visual Basic, Lua, Java: довідник

3.Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб і організації, які брали участь у створенні друкованого джерела, що є об’єктом опису. Відомості про відповідальність записують у тій формі, в якій вони вказані в джерелі інформації. Першим відомостям про відповідальність передує знак скісна риска, наступні групи відомостей відділяють одну від одної крапкою з комою. Однорідні відомості всередині групи відокремлюють комами. Порядок наведення відомостей визначається їх поліграфічним оформленням чи послідовністю в джерелі інформації незалежно від ступеня відповідальності.

Наприклад: Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій; [авт. передм. і комент. В. В. Кравченко; ред. І. К. Піменова, Т. В. Кушнірук; упоряд. іл. і худ. оформ. В. О. Ріяки]

Якщо прізвища автора передмови й коментаря, редакторів або упорядника ілюстрацій та художнього оформлення містяться на титульній сторінці, вони подаються без квадратних дужок.

4.Відомості про видання надаються у формулюванні й послідовності, зазначеній у джерелі. Порядковий номер, указаний у цифровій або словесній фо-

133

рмі, записують арабськими цифрами з додаванням закінчення за правилами граматики відповідної мови. Відомості, не зазначені на титульній сторінці, наводяться у квадратних дужках.

Наприклад:

. – [10-е вид., допов.]

. – Вид. 10-е, випр.

. – 2-а ред.

. – 5-th ed.

Вища математика: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / К. Г. Валєєв, І. А. Джалладова, О. І. Лютий та ін.; [за ред. К. Г. Валєєва]. – [2-ге вид.,

перероб. і доп.]. – К.: КНЕУ, 2002. – 606 с.

5. Область вихідних даних містить відомості про місце й час публікації, а також відомості про його видавця, розповсюджувача, виготовлювача. Назви міст Київ, Харків, Москва, Санкт-Петербург подають скорочено (К., Х., М., СПб., але Донецьк, Одеса, Львів та ін.)

Можуть бути наведені назви двох місць видання, які відокремлюються одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – К. ; Париж Ім’я (найменування) видавця, розповсюджувача тощо наводять після ві-

домостей про місце видання й відокремлюють двокрапкою.

За наявності кількох груп відомостей, які включають місце видання й пов’язане з ним ім’я (найменування) видавця тощо, їх указують послідовно й відокремлюють одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – М. : ГМИИ : Художник и книга; Вашингтон : Нац. галерея искусств

Як дату видання наводять рік публікації документа, що є об’єктом опису. Рік указують арабськими цифрами, йому передує кома.

Наприклад: , 2008

134

6. Дані про обсяг публікації. У бібліографічному описі книг подають загальну кількість сторінок.

Наприклад: .– 360 с.

У бібліографічному описі статей зазначають сторінки, на яких надрукована стаття.

Наприклад: . – С. 15 – 21.

Таблиця 1. 15 – приклади бібліографічного оформлення джерел

135

Які принципи скорочення слів існують у науковому писемному мовлен-

ні?

Правила скорочення слів у науковій роботі та бібліографічному описі джерела містяться в ДСТУ 3582 – 97. «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та приавила».

Скороченню підлягають різні частини мови. У наукові роботі можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, сантиметр – см; на- уково-дослідний інститут – НДІ; і так далі – і т. д.; дивись – див.; наприклад – напр.), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, видання – вид.; мегабайт – Мбайт; технічний огляд – техогляд).

Існує кілька способів скорочення:

усічення, коли на місці скорочення ставиться крапка, наприклад: редактор – ред.; тисяча – тис.; професор – проф.; доцент – доц.та ін.;

стягування (видалення голосних); у кінці скороченого слова крапка не ставиться, наприклад: мільйон – млн; мільярд – млрд; гривень – грн тощо;

утворення абревіатур, наприклад: персональний комп’ютер – ПК; дискова операційна система – ДОС та ін.

Загальні правила скорочення в наукових текстах:

 Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочений варіант, який вживатиметься надалі.

136

Для зручності та зрозумілості в магістерських та інших роботах після змісту подається список скорочень, де подаються основні найуживаніші в тексті скорочення. Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Під час скорочення повинно залишатися не менше ніж дві літери, незалежно від прийому, який використовується. Наприклад: адміністрація –

адмін.; аркуш – арк.

Скорочення слова до однієї літери допускається тільки для деяких загальноприйнятих скорочень. Наприклад: рік (роки) – р. (рр.); сторінка – с.; грам – г; виконувач обов’язки – в. о.

Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини. Наприклад: інститут – ін-т; інститути – ін-ти; видавництво – вид-во; видавництва – вид-ва.

Прикметники і дієприкметники, що закінчуються на:

-енний

скорочують відсіканням цієї частини слова.

Прикметники, що закінчуються на -графічний; -логічний; -номічний; на-

вчий, скорочують відсіканням частин -афічний; -огічний; -омічний; -авчий. На-

приклад: філологічний – філол.; краєзнавчий – краєзн.

137

Прикметники, утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини -ський. Наприклад: Франківський – франків.

Якщо відсіченій частині слова передує літера «й» або голосна, то під час скорочення слова зберігають наступну за нею приголосну. Наприклад: червоний – червон.; олійний – олійн.

Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують. Наприклад: вчений – вчен., але вчена – не скорочується; вищий – вищ., але вища – не скорочується.

Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то під час скорочення слова зберігають наступні за ним голосну й приголосну літери. Наприклад: слов’янський – слов’ян. Якщо відсіченій частині слова передує літера «ь», то скорочувати слово треба на приголосній літері, що стоїть перед нею. Наприклад: грецький – грец.; сільський – сіл.

Якщо відсіченій частині слова передує подвоєна приголосна літера, то під час скорочення слова зберігають одну із приголосних. Наприклад: іменний

–імен.; щоденний – щоден.

Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікається максимальна кількість. Наприклад: фундаментальний – фундам. (а не фундаментал., фундамент.); експериментальний – есперим. (а не експериментал., експеримент.).

У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікання здійснюється у кожній складовій частині. Наприклад: словник-довідник – слов.-довід.

Під час скорочення прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, як у географічному, так і в адміністративному значенні, зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення. Наприклад: ніжинський інститут – ніжин. ін-т; Бориспільський район – Бориспіл. р-н; Харківська область – Харк. обл.; Луганська область – Луган. обл.

У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікання здійснюється у кожній складовій частині або одній із них відповідно до загальних правил скорочень. Наприклад: фізико-математичний – фіз.-мат.; хімікотехнологічний – хім.-технол.

У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу частину слова відповідно до загальних правил. Наприклад: лісогосподарський – лі-

согосп.; системотехнічний – системотехн.

Ініціальна абревіація записується початковими літерами без крапок. Наприклад: радіоелектронні апарати – РЕА; графічна інформаційна система –

ГІС.

138

Які вимоги висуваються до оформлення наукової статті?

проблемні (мість аналіз проблеми, яка не одержала всебічного осмис-

лення);

методологічні (містять обґрунтування методології розв’язання про-

блеми).

Ознаками мови наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність розкриття одного або кількох питань), логічність і обґрунтованість висновків, наявність міркувані і посилань.

Необхідними елементами мають бути:

 Прізвище, ім’я, по батькові автора, якщо є – наукове звання.

 Заголовок. Важливо, щоб назва статті була стислою, однозначною, конкретною, точно відображала тему наукової статті та обмежувала обсяг наукового тексту. Наприклад, замість заголовка «Телекомунікаційні послуги» краще сформулювати «Проблеми розвитку телекомунікаційних послуг в Україні» або «Етапи становлення телекомунікаційних послуг у світі».

 Анотація (якщо необхідно – подається кількома мовами) і ключові слова. Обсяг анотації становить 3 – 5 речень.

 Постановка проблеми у загальному вигляді, її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Можна використати такі мовні зворо-

ти: серед проблем, пов’язаних із…; уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає пистання…; заслуговує на особливу увагу…

 Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор, можна сформулювати таким

139

чином: в останнє десятиріччя з’явилися роботи…., присвячені проблемі…; до цієї проблеми особливу увагу приділяють такі вчені, як…

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття не була об’єктом спеціального вивчення…; незважаючи на достатню кількість робіт з цієї теми, досі залишається не вирішеним питання…

Формулювання мети і постановка завдань: мета статті – досліди-

ти…, визначити…, здійснити опис…, узагальнити…, вивчити…, систематизувати…, експериментально довести…

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Висновки даного дослідження: таким чином автор статті проаналізував, визначив…, довів…, експериментально підтвердив…, описав…, систематизував…

Накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямі: перед автором статті стоїть подальше завдання –…; у подальшій роботі над цією проблемою спробуємо зясувати…, визначити…, довести…, розробити…; з огляду на викладене вище, перед автором стоїть завдання…

Список використаних джерел, оформлений за вимогами ДСТУ.

Зразок фрагмента статті:

канд. техн. наук В. А. Павлиш

МОДЕЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК НАНОРОЗМІРНОГО ТРАНЗИСТОРА

У запропонованій статті розглянуто можливість формалізації фізичних процесів в одноелектронному транзисторі (ОЕТ). Розглядаються методи моделювання нанотранзисторів, але найбільшу увагу зосереджено функції Гріна, оскільки вона враховує квантову природу електрона. У статті доведено, що раціонально моделювати електричні характеристики ОЕТ можна через функцію Гріна.

Ключові слова: нанотранзистор, нанорозмірний квантовий ефект, одноелектронний транзистор.

(Далі подається текст статті та список використаних джерел)

140