История Украины / история / УНВР

УНВР (1648 – 1676)

• здійснення польською шляхтою щодо українців політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану;

• стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів);

• формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль в процесі державотворення.

В українському суспільстві зберігався цілий вузол протиріч, серед козаків, селян, міщан жевріло невдоволення і для організації нового повстання бракувало лише енергійного проводиря. Ним став Б.-З. Хмельницький (27 грудня 1595 – 27 липня 1657) – син заможного реєстрового сотника Михайла, який за свою службу отримав хутір Суботів поблизу Чигирина. Закінчивши єзуїтську колегію у Львові, служив у війську реєстрових козаків. У 1620 р. потрапив на два роки в турецьку неволю. У 1638 р. отримав посаду військового писаря, став сотником Чигиринського козацького полку. У 1647 р. на хутір напав польський шляхтич Д.Чаплинський. У лютому 1648 р. Б.Х. був обраний запорожцями гетьманом.

Періодизація УНВР:

1. лютий 1648 – травень 1652 (до перемоги під горою Батіг, до р.Случ)

період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної і соціальної боротьби. Основні завоювання: де-факто виборення державної незалежності й успішне завершення Селянської війни.

2. червень 1652 – серпень 1657

період погіршення економічного і геополітичного становища козацької Укр.

3. вересень 1657 – червень 1663

період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу Війська Запорозького на два гетьманства – ПБУ і ЛБУ.

4. липень 1663 – червень 1668

період боротьби за возз’єднання України в умовах прагнення польського і московського урядів поділити козацьку державу.

5. липень 1668 – вересень 1676

період кризи і поразки визвольної війни, ліквідація державності на ПБУ.

В березні 1648 р. був укладений військово-політичний союз з Кримським ханством.

Квітень – травень: три тисячі поляків потрапили в полон на р.Жовті Води.

Частина реєстрових козаків з Ф.Джеджалієм перейшла на бік повстанців.

У травні під Корсунем у полон потрапили 8,5 тисяч поляків, у тому числі командувач польським військом гетьман М.Потоцький.

Влітку визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Р.П-ї. Було ліквідовано кріпацтво, землеволодіння польських і полонізованих українських магнатів, католицької церкви. Свої володіння зберегли лише православні монастирі, а також та українська і польська шляхта, що стала на бік повсталих. Утверджувалась дрібна власність на землю селян, міщан, козаків. Армія зросла до 100 тисяч, полки очолили Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар.

На кінець червня звільнили всю ЛБУ, на середину вересня – ПБУ, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали свої власні органи влади, формували нову модель соціально-економічних відносин.

У вересні відбулася битва з 60-тисячною польською армією під Пилявцями.

У жовтні взяли в облогу Львів, а згодом – фортецю Замостя.

У листопаді був звільнений увесь західноукраїнський регіон. Р.П. стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об’єднання українських земель у межах національної держави збройною силою. Однак БХ не пішов на ескалацію бойових дій, прагнучи політичного врегулювання конфлікту.

21 листопада БХ уклав перемир’я з новообраним королем Яном Казимиром, погодившись відвести українське військо від західних рубежів і в ході подальших переговорів вирішити українську проблему (автономія для козацького регіону в межах РП, Ян К. обіцяв бути «руським королем» і задовольнити козацькі вимоги).

У грудні 1648 р. БХ урочисто в’їхав до Києва. Єрусалимський патріарх Паїсій називав БХ князем Русі. Гетьмана вітали посли Туреччини, Молдавії, Валахії, Семигороддя.

В лютому 1649 р. під час переговорів з королівським посольством у Переяславі гетьман вперше висунув ідею створення Української суверенної держави, обґрунтувавши право українців на власну країну в етнічних межах їх проживання. БХ сформулював положення про соборність Української держави і представив її як спадкоємицю Київської Русі.

Польський уряд не сприйняв ідею української державності. Єдине про що домовилися обидві сторони – про перемир’я і встановлення демаркаційної лінії між українським і польськими військами по р.Горинь.

В українських землях, що опинилися у сфері впливу БХ (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства, східні райони Волинського і Подільського воєводств) продовжувався процес формування козацької держави (поза межами цього процесу залишився західний регіон).

У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. БХ у союзі з Кримом переміг під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовом (серпень 1649 р.). Військовий табір короля опинився в оточенні під Зборовом, але Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном К.

8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:

• Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційно назвою Військо З-ке визнавалося автономією в межах РП;

• кількість реєстрового війська становила 40 тисяч осіб, решта мали повернутися у підданство до панів;

• шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

В лютому 1651 р. поляки відновили війну. В червні 1651 р. під Берестечком татари залишили поле бою і силою затримали при собі БХ – полякам дістався весь обоз і гетьманська канцелярія. У липня литовські війська взяли Київ.

18 вересня 1651 р. Білоцерківська угода:

- територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

- козацьке військо скорочувалось з 40 до 20 тисяч осіб;

- гетьман підпорядковувався королю, позбавлявся права закордонних зносин.

Договір не влаштовував жодну із сторін, польський сейм навіть відмовлявся його схвалити. Поляки повертались, здійснюючи репресії. Починається масове переселення українців у північно-східні та східні українські землі, які ще з кінця 15 ст. перебували в межах Московської держави. Переселенці заснували Харків (1655 р.), Суми (1652), Охтирку (1653). Цей край отримав назву СЛУ (слобода – поселення, яке отримало від уряду певні пільги).

Навесні 1652 р. БХ відновив воєнні дії, заручившись підтримкою Криму. У травні 1652 р. козаки розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. Перемога викликала масове антипольське повстання населення України, в результаті на всій її території у червні 1652 р. була відновлена влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

У вересні – грудні 1653 р. воєнні дії розгортались на Поділлі, облога Жванця. Польська армія опинилася в оточенні, однак кримський хан пішов на переговори з королем, які завершилися 15 грудня 1653 р. Кам’янецькою угодою. Польський уряд обіцяв щорічно виплачувати хану упоминки та взяти участь у поході проти Російської держави. Умови Зборівського договору лише в тій частині, яка стосувалася становища реєстрових козаків.

11 жовтня 1653 р. Земський собор прийняв рішення про прийняття В.З. під протекторат Олексія Михайловича. Посольство на чолі з боярином В.Бутурліним.

18(8) січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада – акт переходу В.З. під «високу руку царя», один з епізодів оформлення українсько-російського військово-політичного союзу. Присутні близько 200 старшин полкового і сотенного рівня, кількість рядового козацтва була мінімальною. Виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, І.Богун та І.Сірко. Українські «Березневі статті» складаються з кількох документів: ухвалених царем «Статей Богдана Хмельницького», від 2 квітня (23 березня), «Жалуваної грамоти» царя гетьманові й В.З-му від 6 квітня (27 березня) й «Жалуваної грамоти» шляхті того ж числа. Українська сторона подала свої умови у формі прохань-чолобитних до царя (23 пункти). Акти царського уряду мали форму пожалувань з боку царя (11 пунктів).

За «Березневими статями» від 27 березня передбачалося:

- збереження в Україні форми урядування й устрою Української козацької держави, її територіального, адм.-тер. Устрою, суду й судочинства, фінансової та фіскальної систем, а також соціальної структури суспільства, що склалася в ході УНВР;

- підтверджувалися всі права і привілеї козацтва, шляхти, духівництва і міщан та незалежність укр.. уряду щодо проведення внутрішньої політики;

- у Києві мав бути російський воєвода з кількатисячним підрозділом з метою надання українській стороні допомоги в боротьбі проти зовнішнього ворога;

- козацький реєстр 60 тисяч, визначались розміри платні козакам і старшині;

- Московське царство зобов’язувалося вступити у війну з Р.П. й надати В.З. допомогу при відбитті нападу військових загонів Кримського ханства;

- український уряд визнав протекцію царя, погодився виплачувати кожного року певну суму податків до російської скарбниці, втратив право на самостійні дипломатичні відносини з Р.П. й Портою, а також повинен був інформувати царський уряд про зміст переговорів із посольствами інших держав, які прибували б до українського уряду.

Правова невизначеність у «Бс» відносин між Укр. коз. І й Рос. Державами спричинила різні оцінки цих статей з боку дослідників: унія, військовий союз, протекторат, васалітет, неповне включення до складу Російської держави, приєднання У. до Росії, «возз’єднання» У. з Р-ю.

Договір (за формальними правовими ознаками) передбачав встановлення відносин номінальної васальної залежності чи протекторату. Його значення полягало в тому, що він у юридичній формі зафіксував акт відокремлення й незалежності козацької України від Р.П., засвідчив визнання України як окремої держави з боку Росії, а також відкрив перспективу урядові БХ-го разом із Росією довести до переможного кінця війну проти Р.П. Однак царський уряд став на шлях порушення умов «Бс», намагаючись обмежити внутрішній суверенітет Української козацької держави.

У 1656 р. цар уклав Віленський мир з поляками з метою спільної боротьби проти Швеції. БХ уклав союз з Семигородським князівством, вів переговори з Карлом Х Густавом, який обіцяв допомогу у створенні самостійної української держави.