уроки з мови 11кл голобородько

Тренувальні Диктанти

Текст № 1

Межи пасмами блакитних гiр, повз легендарний Байкал, проходячи ген-ген в нiчному небi через височеннi перевали Станового хребта, вiн пролiтав мовби жмут метеорiв, блискотiв межи зiр. Спускався в долини i знову пiдносився, бився над стiнами урвищ, крутивсь, як блискуча спiраль, чудом тримаючись на скелястiй мозаїцi…

Це найлiпший i наймодернiший експрес в СССР; найкомфортабельнiший експрес у так званiй робiтничо-селянськiй державi. Мавши маршрут майже на пiв земної кулi, маршрут «Нєгорєлоє — Владiвосток», тобто вiд понурої Прибалтики i до берегiв Японського моря, маршрут на 12 тисяч кiлометрiв i стiльки ж назад, вiн був до того вiдповiдно пристосований i устаткований, — до комфорту i вигод в безперервнiй десятиденнiй мандрiвцi. Чудо цивiлiзацiї, вершок людської вибагливостi i фантазiї.

Радiсний i святковий, сповнений вщерть життям i дзвоном, цей першокласний люксусовий експрес плив, нiби окремий свiт мiж свiтами. Дрiботiв, вихиляючись, прицокував, мовби панна

втанку закаблуками, i мерехтiв, мерехтiв.

Ум’яких купе мрiйно i затишно. Заставленi квiтами, набитi валiзами i патефонами, осяянi свiтлом рiзнокольорових абажурiв, вони були заселенi експансивними i горластими мешканцями рiзного вiку й статi. Цiлий експрес був набитий ними, творячи окремий свiт — свiт на колесах, i в той же час вiдтворюючи копiю тiєї фантастичної «шостої частини свiту» — копiю в мiнiатюрi, лише трохи причепурену i розгальмовану (За І. Багряним; 198 сл.).

Текст № 2

Я впевнений, що переважна більшість зголошених кандидатів запаморочена блиском можливості і навіть не думає про добро України та її народу. Можуть були і такі, що з ворожим розрахунком і поміччю пхаються наверх, щоб зламати молоду ще і слабку державу.

Мусимо пам’ятати, що кожний політичний кандидат, щоби бути вибраним, мусить говорити своїм виборцям, що вони хочуть чути. Від його обіцянок залежить його успіх.

372Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

Яособисто брав участь у багатьох виборчих кампаніях у Канаді. З практики знаю, що кожний член парламенту справді виявить себе щойно пізніше у щоденній практиці, але виборець уже нічого не вдіє, якщо вибраний більшістю голосів не робить того, що обіцяв.

Дозрілі й вироблені в демократичній системі люди оцінюють політичного кандидата не за його говорення під час виборчої кампанії, а з того, що він робив роками і як виконував узяті на себе обов’язки. Це практичне поняття є згідне з прийнятою формою оцінки усіх студентів у світі. Професори дають оцінку своїм студентам за те, як вони вчилися, а не за те, що вони обіцяють.

Англійське прислів’я каже: «Роби те, що вмієш найкраще». Ніхто в світі не може робити того, чого він ніколи не робив

(За П. Яциком; 187 сл.).

Текст № 3

Купцi, скiльки їх бачив Сивоок, мало чим рiзнилися вiд дiда. Були дужi, грiзнi на вигляд, добре озброєнi, мали голоси такi гучнi, що хотiлося затуляти вуха. Однак вони вiдразу бачили, що на Родима їхнi голоси не дiють, тому переходили вiд крику до погроз, хапалися за мечi, кликали слуг, i тi пхалися до хижi

ачи пiд очеретяне накриття. Наставляли на старого довгi списи. Кiнець завжди був той самий. Родим непомiтним для ока порухом сягав до стовпа, який пiдпирав покрiвлю, i ось уже в його важкiй руцi коротко зблискував неймовiрно широкий i довгий меч, i обрубанi одним ударом списи сипалися до нiг старого,

алегенькi купецькi мечi з дзенькотом падали слiдом. Мечi були порозвiшуванi в Родима на всiх стовпах, однаково широкi, з чорними рукояттями, без пiхов, вiн нiколи не гострив їх, але нiчого гострiшого Сивоок не бачив; нiколи не чищенi, вони не тьмянiли, не iржавiли, в них можна було зазирати, як у тиху прозорiнь води. Якось Родим забув знову повiсити меч пiсля особливо палкого зiткнення з купцями-грабiжниками, вiн просто приставив його до стовпа i взявся до своєї роботи, i тодi Сивоок тихцем спробував пiдняти зброю, вхопився обiруч за чорну рукоять, похилив тяжке залiзо на себе, смикнув догори i впав, накритий безжаль-

ним тягарем (За П. Загребельним; 203 сл.).

Текст № 4

Перед тим як зайти в церкву, бабуся побожно перегнулася, зробив i я так, але, видать, не догодив i схопив саме те слово, якого ще не доказали вчора. У божому храмi страшенно пахло свiжовиробленими кожухами i розiгрiтим воском. I в бабинцi,

i в притворах молилися люди, а мiж ними незграбився розчепiрений титар, якого боялася уся дiтвора. Зараз вiн робив двi роботи: збирав коновчаний збiр i гасив свiчi. Губи в нього товстi, капшучистi: дмухне, свiчка тiльки блим — i вже нема нi вогника, нi обличчя святого за ним.

Люди казали, що церковний староста з одних недогаркiв нажив казан грошви. Титар гнiвався на таку мову й говорив, що через церкву й «таке врем’я» скоро стане дрантогузом. Одначе титареве подвiр’я поки ще не закарлючувалось на дрантогузтво: було кому на ньому iржати, мукати, бекати i кувiкати. А «таке врем’я» позначилось тiльки на титаревих стiнах: вiн, неначе шпалерами, обклеїв їх скатертинами керенок вартiстю в сорок i двадцять карбованцiв — сорокiвки ближче до божницi, двадцятки — до помийницi.

Бабуся перед якимсь втемнiлим образом поставила саморобну свiчечку й ревно почала молитися доти, поки не згадала, що менi доконче треба показати грiзний i страшний суд — господа нашого Iсуса Христа друге пришестя. Це пришестя було намальоване за бабинцем прямо на дерев’янiй стiнi (За М. Стельма-

хом; 202 сл.).

Текст № 5

Багато пройшло культурно-політичних хвиль через нашу землю, як це ми пробували накреслити попередньо. Багато прерізних культурних струмів, струмків і потоків. Величезне значення при цім мав факт давньої приналежності нашої землі до античногрецького культурного кола. Але треба при цим ствердити ще одну, не менш важливу річ.

На зміну Греціі, як відомо, прийшов Рим. Отже, Рим до нашої землі доходив, на окраїнах її перебував, але на нашій землі, як цілість, ніколи довше не затримувався.

Рим і його культура були, в певнім сенсі, протилежністю грецькому світу. Коли антична Греція була явищем, в першу чергу, культурним і культуротворчим, у питомім значенні цього слова, то культура Риму — це була культура політична, державна, військова, правнича. Коли в осередку антично-грецької культури стояла особистість, індивідуальність, то в осередку культури Риму стояла дисципліна, ієрархія, організована цілість, що обіймала всі «провінції» і знаходила для кожної індивідуальності її структурно-будівне місце.

Рим не залишив нам ані великої літератури, ані великої філософії, ані великого, остаточного мистецтва (поза інженерним).

Але Рим залишив величаві і вічні скарби в постаті державного будівництва, війсковості, державної організації, а передусім — у галузі права.

Рим залишив нам вікоповний ідеал громадянина (За Є. Мала-

нюком; 183 сл.).

Текст № 6

А я стою серед подвiр’я i по-своєму перебираю дiдовi слова. Передi мною, наче брама, розчиняється дiброва, до мене живовидячки наближаються далекi тихi води i прихиленi до них зорi. Це в таких краях, де я ще не бував. I покотилась туди моя стежина, мов клубочок.

I так менi хочеться пiти в лiсову далечiнь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зi срiбла вилитих, лебедiв, подивитись на їхнi спiвучi крила, що в теплому iрiю захопили весну та й принесли нам. Але з ким я пiду i де менi взяти чобiт?

Тiльки тепер дивлюся на свої босi посинiлi ноги, важко зiтхаю i плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника. I що це за мода пiшла: не встигнеш босонiж вискочити з хати, як одразу сварять, а то й духопелять тебе i називають махометом, вариводою, лоботрясом. А в чому ж ти вискочиш, коли тепер не кожний дорослий розживеться на взуття? Скажи про це, — знову ж розумником назвуть тебе, затюкають, ще й згадають, що за мною давно плаче попруга з мiдною пряжкою, горiла б вона зi своїм плаканням ясним вогнем! (За М. Стельмахом; 180 сл.).

Текст № 7

Зранку парило. Небо повилося каламутною плівкою і, хоч хмар не було, стояло над містом невмите і сколошкане. Сонце борсалося в тому киселі, ніби заплутана в павучих тенетах муха; сьогодні вночі місто, здається, не змогло прийняти щодобової нічної купелі і вимести зі своїх закутків застояну жарінь.

Вийшовши з дому, я відчув, що в мене ледь-ледь тремтять пальці — це було зле, бо я мав сідати за кермо автомобіля. Спробував зібратися на силі, тобто внутрішньо зосередитися, — замість іти до трамвая, який мав би завести мене до автомобільної стоянки, я трюхцем побіг. Любив бігати, бо це давало тілу бадьорість і снагу на новий день. Але сьогодні заспав, отож тільки махнув кілька разів руками вдома і, кинувши в обличчя пригорщ теплої води, помчав на роботу — все в мене було розраховано до секунди.

До трамвая я, одначе, не добіг. Чи не було чим дихати, чи я й справді не встиг до ладу прокинутися, але мені сперло подих. Змушений був піти вільним кроком, а коли перебігав улицю, з за

рогу вискочив червоний легковий автомобіль, і я ледве врятувався від нього, пострибавши, як олень, гігантськими стрибками

(За М. Слабошпицьким; 182 сл.).

Текст № 8

Хтось невидимий гасив по черзi зорi, як свiчки. Коли згасла остання i з небес було знято важку темну попону й одягнуто легку блакитну, взяла Настя-Спасителька кошик з пасками та крашанками i пiшла до церкви. Кричали по дворах пiвнi, яких полишали полiщуки в надiї що скоро повернуться. Настя-Спасителька толочила зловiсну тишу. Нiде нiкого: не скрипне хвiртка, сплесне

укриницi розбуджена вiдром вода. Сама, як перст на все село, на весь бiлий свiт.

I посеред церковного подвiр’я пустка. I дзвони мертвi, i криниця з дубовими цямринами мертва, i замок на церковнiй брамi мовби завмер, i роса на травi змертвiла. Настя прочинила хвiртку й протолочила в нiй стежку до дерев’яних схiдцiв. Роззирнулася, сподiваючись, що все де сон, який зараз мине i з усiх вулиць посуне люд, i стануть навколо церкви, засвiтять свiчечки, i вдарять великоднi дзвони… Невiдь скiльки стояла й чекала дива. Вперше в життi не перехрестилася до свiтила, а коли добачила краєчок сонця, оторопiло позадкувала до хвiртки. Зацькованим поглядом зиркала за тини, по вiкнах. Усе ще не вiрила в цi вулицi, хати без людей, у цi з похованою навiки водою криницi,

уцей розтерзаний солов’ями, криком пiвнiв, любовним перегукуванням диких голубiв свiтанок, в якому — жодного людського голосу (За К. Мотрич; 195 сл.).

Текст № 9

У вухах Iвана гуло. Увесь був тепер на Красному грунi тої ранньої зеленої весни, коли тiльки-тiльки вибрався з першою жоною Марiйкою ярювати. Од батька дiстала в посаг на корову сiна, лiсок i толоку. Вперше газдували собi. Лiтувка була понiвечена вiтрами та негодами. Вiн латав дранкою дах, вона замащувала полупанi стiни, бiлила глинкою для чистоти i привiтностi. Потiм зносили докупи рiща, розпалювали ватри. Перекопували паленища, сiяли овес i ячмiнь, по кошарах садили картоплю.

Намозолений денною працею, Iван увечерi прилягав на галявинцi обiч халупи й дивився, як вогники блимають у далекiй Забережi, у долинi Тересви. По легкому вiтрику листом шептали дерева, з ущелини-урвища примовляв потiчок, дзвоником подзенькувала корова на палi.

З халупи озивалася Марiйка — кликала до вечерi.

Заходив тодi, коли ватра осявала засмагле Марiйчине лице, — молодиця доладне поралася коло плити: мiшала у горщикузалiзняку токан, смажила яєчню… Iван ще хапав вiдра й схилом бiг до джерела по студену воду.

Хвильку перед криницею застигав, бо широкий мiсяць уже не висiв над густим темним лiсом, а мив лице у водi. Щоб не збити каламуть, Iван обережно зануряв вiдро, мiсяць гойдався над вiнцями, поки не вихапував його й не нiс до хижi (За І. Чен-

деєм; 193 сл.).

Текст № 10

З дитинства найулюбленішим захопленням видатного письменника були птахи. До самої смерті він обожнював голубів. Їх у Білоусів розводив старший брат Дмитра Павло. Коли Дмитро Григорович пригадував теплі рядки Максима Рильського про цих птахів, здавалося, він знову повертався у своє дитинство, до рідної батьківської хати…

3 тієї батьківської хати в Курманах і починається Пернате царство Білоуса, в якому «Жар-птицею» став птах його дитинства — вишнево оксамитовий голуб…

Дмитро Григорович любив спостерігати за різноманітними птахами та цікаво розповідати про них у своїх художніх творах. Про трепетне почуття до птаства поет написав багато віршів, що увійшли до його книжок…

Нещодавно в одному з київських видавництв побачила світ остання книжка Дмитра Білоуса «Жар-птиця», замислена автором ще за життя як тематична, природознавча збірка віршів для дітей. Ця книжка підсумовує мистецький доробок письменника про нашу орнітофауну об’єднавши всі твори про птахів у казкове Пернате царство Білоуса. «Жар-птиця» Дмитра Білоуса — це дивослово письменника про українську природу, в якому головними героями стають людина і пташка. У книжці Дмитро Григорович відповідає дітворі на безліч запитань, зокрема й на концептуальне запитання самої книжки: чи знаємо ми птахів, чи знаємо закони, за якими вони живуть? (За О. Бакуленком; 186 сл.).

Текст № 11

Опiсля був дiд Родим. Власне, й не сам дiд, а його руки, двi безмежно широкi теплi лопати, якi вигорнули маля з чорноти безнадiйного шляху, а потiм дивно торкалися хлопцевої голови, до настовбурченого, жорсткого, мов на спинi у вовка, волосся, i вiд того незвичного доторку плач перейшов у схлипування, а там i зовсiм ущух i зник.

Велетенський чоловiк з побитим крутою сивизною диким заростом на головi й на обличчi, прикритий спереду шкурою тура, зачепленою грубим ременем за схожу на стовбур старого дуба шию, чаклував над полум’ям. Червоне, жовте, сизе, а то зненацька шугне звiдти чорне i злякано сховається за миготливу червонiсть, бузкова каламуть розчиняється в нiжнiй синявi, — барви народжувалися, вигравали, мiнилися, барви жили буйним, веселим життям спершу в горнi, потiм на обличчi, на широких дiдових руках, на всiй його могутнiй постатi, а вiдтак пливли на Сивоока, проходили крiзь нього, i вiн вiдчував, що починає жити цими барвами, оцими вогняними спалахами в задимленiй хижi, а ще вiн жив вiдвагою такою самою, як та, що була в дiдових руках, коли вони без страху занурювалися в нуртовисько полум’я i дiставали звiдти зацiлованi вогнем дивнi речi, що свiтилися барвами, ще несподiванiшими й яснiшими, нiж бачив хлопець на землi й на небi (За П. Загребельним; 200 сл.).

Текст № 12

«Хто не знає свого минулого, той не вартий щасливого майбутнього», — писав відомий український поет Максим Рильський. І це справді так. Учні нашої школи свято бережуть пам’ять про своїх предків. Шанобливе ставлення дітей до предметів народної старовини, бажання прилучитися до прадавніх національних витоків вилилось у рішення створити шкільний музей. Шкільний музей побуту й етнографії був створений на основі матеріалів, зібраних під час учнівської експедиції в рамках руху «Моя земля — земля моїх батьків».

Активну участь у поповненні музею експонатами взяли не тільки учні, педагоги, а й жителі мікрорайону Клокучка та села Біла. Кожна нова зустріч із цікавими людьми збагачувала школярів духовно. Зібрані матеріали класифіковані: жіночий одяг (сорочки), глиняний посуд, предмети побуту, вироби ткацтва.

При музеї створені різні секції: пошуково краєзнавча, фольк- лорно-етнографічна, літературно-фольклорна.

Так школярі з пошуково краєзнавчої секції збирають різні легенди про походження назви району Клокучка, де розташована наша школа та сусіднього села Біла.

Робота фольклорно-етнографічної секції спрямована на вивчення пісенної творчості рідного краю. Юні краєзнавці записали від місцевих жителів на магнітофонну стрічку весільні пісні, які стали основним матеріалом для підготовки до виступу фольклорного колективу нашої школи на міському конкурсі (За Т. Яків-

ців; 191 сл.).

Текст № 13

Десь за п’ять тисячоліть до Христа усі теперішні так звані індоєвропейські народи говорили ще більш-менш однією спільною мовою, яку ми умовно звемо праіндоєвропейською. Мова ця скоро почала розпадатися на окремі говірки, які довгий час різнилися між собою дуже мало, а пізніш дали початок окремим індоєвропейським мовам, сьогодні існуючим головно в Європі й частині Азії…

Прабатьківщину чи правітчизну індоєвропейської мови перше шукали в Азії, за Біблією — поміж річками Тигром та Єфратом, але ця азійська теорія скоро була відкинена. Тепер наука встановила, що прабатьківщина індоєвропейських народів знаходилась в Європі й займала дуже великий простір, а слов’яни жили приблизно на тих землях, де живуть вони й тепер. Мови балтицькі — литовська, латиська та прусська — в давнину належали до однієї групи разом із мовою слов’ян, творячи одну балтицькослов’янську мовну спільноту. Що це було дійсно так, показує нам порівняння мов слов’янських з балтицькими, а головно порівняння старослов’янської з мовою литовською, як найголовнішою представницею балтицької сім’ї. Десь за дві тисячі років до Христа індоєвропейська прамова остаточно поділилася на окремі сучасні мови, ще досить близькі одна до одної, а литовсько-слов’янська спільнота розпалася пізніш, десь у першому віці по Христі, а може й давніше, на дві мовні групи: балтицьку та слов’янську, і кожна з них пішла своєю дорогою дальшого життя (За І. Огієнком; 198 сл.).

Текст № 14

Фараон плакав, і йому здавалося, що на нього співчутливо дивляться всі тисячоліття зі знаменитих єгипетських пірамід.

Відколи себе пам’ятав, плакав уперше.

Вйого по-старечому вже осклілі очі заглянуло високе небо

іне побачило там нічого, крім осиротілості.

Він почувався як кожен, хто все своє життя ішов пліч-о пліч зі славою, сприймав її як звичне й невіддільне від себе, ніби своє ім’я, і раптом якогось дня слава нагло відвернулась од нього, він сам собі став осоружний, лишився з виснаженою душею, як буває з тими, хто, сам того не помітивши, пережив свою славу. Порожня і німа душа його ставала безживною пустелею, і здавалося, вже ніколи не проросте в ній навіть кволий пагінець радості.

Досі Фараон був переконаним і послідовним оптимістом. Він навіть і гадки не мав, що його підстерігає отака безрадісна старість на давно зів’ялих лаврах. Так можна дожити й до того, що в усіх викликатимеш почуття жалю — нижче за це впасти вже нікуди.

…А все починалося того бляклого ранку, коли Фараон, ясна річ, нічого не підозрюючи, вийшов на зв’язок з координаційним центром, щоб повідомити про оту новину: його призначено комендантом старої, всіма давно покинутої бази, що розташована невідомо де й невідомо кому потрібна, бо давно вже втратила будь-

яке значення (За М. Слабошпицьким; 193 сл.).

Текст № 15

Велично їхали Сагайдачний з гетьманською булавою в руці. За ним ішли хорунжі з військовими корогвами та з турецькими й татарськими бунчуками здобутими під час походу. За ними ішли козаки куренями. Поперед кожного куреня ішов отаман. Дивна це була картина! Вона вражала навіть тих, хто багато вже дива бачив на своєму віку. Пишне турецьке вбрання на козаках, здобуте під час останнього походу, козацькі та польські кунтуші

звильотами, попідшиваними всякого кольору дорогими тканинами… — все так і горіло на сонці, аж сліпило очі.

Гордо виступало козацьке військо, знати було, що люди почувають себе ні від кого на світі не залежними і вільними робити що схочуть і як схочуть.

Старий Небаба йшов поперед свого коріння і ледве помітно всміхнувся під сивим усом, скоса поглядаючи на велетня, що ніс на руках маленьку татарочку. Дитина вхопилася правою ручкою за шию Хоми і здивовано дивилася навкруги своїми чорними оченятами. Біля Хоми йшов вусатий Карпо з своїми товаришами —

звеселим Грицьком та чорнобровим Юхимом, що колись возили на собі лозяну чортохайку з довготелесим ксьондзом Загайлом. Не було з ними тільки колишнього друкаря Хведора Безрідного: зостався він довіку лежати край старого Дніпра під Кизикерменом, а замість його пішов його джура Ярема (За М. Загірною; 195 сл.).

Зміст

Календарно-тематичне планування уроків української мови в 11 класі (академічний рівень) 3

Урок № 3.  Стилістичне забарвлення граматичних понять і граматичних форм. Написання -н у прикметниках, дієприкметниках, займенниках, прислівниках; -нн-

у прикметниках, прислівниках 17

Урок № 4.  Аудіювання текстів діалогічного й монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Види запису почутого: докладний запис, конспект 20

Урок № 5.  Поняття роду, числа. Не з різними частинами мови 30

Урок № 10.  Письмовий стислий переказ тексту публіцистичного стилю з творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв, їхніх учинків) 55

Урок № 11.  Повні й короткі, стягнені та нестягнені форми прикметників 60

Уроки № 13–14.  Контрольний переказ із творчим завданням 67 Урок № 15.  Стилістичні аспекти дієслівних категорій. Синоніміка

дієприкметників. Синоніміка дієприслівників 71