6. Документи, що встановлюють право власності.

Договори купівлі-продажу, обміну, дарування, довічного вмісту, завірені державними нотаріальними конторами і приватними нотаріусами. •    Свідоцтва про право власності на частину в загальному майні чоловіка, що видаються державними нотаріальними конторами і приватними нотаріусами. •    Свідоцтва про право на спадок, видані державними нотаріальними конторами. •    Свідоцтва про придбання житлових будинків з суспільних торгів, видані державними нотаріальними конторами і приватними нотаріусами •    Свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах по реалізації заставленого майна, видані державними нотаріальними конторами і приватними нотаріусами. •    Свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади або місцевої самоврядності. •    Свідоцтва про право власності, видана органами приватизація наймачам квартир в державному житловому фонді. •    Свідоцтва про право власності на спадок і свідоцтва про право власності на частину в загальному майні подружжя, оформлені консульськими установами України. •    Договори купівлі-продажу, обміну, зареєстровані біржею. •    Договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності. •    Рішення судів, арбітражних судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна. •    Акти про денаціоналізацію (демуніципалізації) будівель. •    Виписка з нотаріально завіреного договору, ув'язненого між житлово-будівельним колективом або членом цього колективу і виконкомом міської (районного) поради депутатів трудящих, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акту про прийняття будинку в експлуатацію. •    Вирішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору. •    Мирова угода, затверджена постановою суду. •    Накази органів Фонду державного майна з додатком - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним суспільствам. •    Копія виконавчого листа відносно конфіскації об'єкту нерухомого майна і копія опису нерухомого майна, затверджена суддею. •    Дублікати документів, що встановлюють право, видані нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, органами приватизації, державними архівами. •    Свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами на житлові і нежитлові об'єкти в будівництві нового житла.

7. Поняття та види речових прав

Отже, речове право - це сукупність правових інститутів, нор­ми яких забезпечують особі можливість здійснювати належні їй суб´єктивні цивільні права щодо впливу на річ, яка знаходиться в її господарюванні, за своєю волею або без щоразового погод­ження своєї волі з волею інших, причетних до цієї речі, осіб.

Речовими правами е право власності; володіння; сер­вітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: воло­діння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи май­ном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користу­вання чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечуваль­ну функцію виконання зобов'язань.

Об'єктами речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу.

Суб'єктами речових прав можуть бути фізичні та юри­дичні особи, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.

права в разі їх порушення захищаються позова­ми, предметом яких є безпосередньо речі (речові позови). Ці позови йдуть слідом за речами і подаються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює пе­решкоди у користуванні нею. Речові права уповноваже­них осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника.

Задача 1

1. Сорін погодився продати Песикову належні йому на праві власності житловий будинок, а також гараж, збудований ним недавно і на той момент не зареєстрований у БТІ. Вони спільно оглянули будинок і гараж, склали акти, що фіксують технічний й експлуатаційний стан будинку та гаражу, після чого в нотаріальній конторі підписали і посвідчили договори купівлі-продажу зазначених об'єктів. У присутності нотаріуса Песиков передав Соріну передбачені договором грошові кошти, а Сорін вручив Песикову ключі від гаража та будинку. Державну реєстрацію правочину сторони домовилися провести через два дні – після вихідних. Проте у вихідні відбулося пошкодження проводки в гаражі і в ньому спалахнула пожежа. Гараж згорів повністю, а будинок дістав серйозних ушкоджень.

У зв'язку з цим Песиков подав позов, у якому вимагав від Соріна сплатити за ремонт будинку та повернути гроші, сплачені за гараж.

Сорін відмовився визнати позовні вимоги, посилаючись на те, що на момент пожежі право власності на будівлі та ризик їх випадкової загибелі та пошкодження вже перейшли до покупця.

Питання:

1) З якого моменту виникає право власності у набувача нерухомого майна?

2) Хто несе ризик випадкової загибелі і пошкодження майна?

3) Чи виникло у покупця в даній ситуації право власності на будинок і на гараж?

4) Як має бути вирішена дана ситуація? Свою відповідь обгрунтуйте.

Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 334. Момент набуття права власності за договором

1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Стаття 4. Права та обтяження, що підлягають державній реєстрації

1. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

2. Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

3. Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), в яких вони розташовані.

2. Краснов, повертаючись з роботи, знайшов на території підприємства жіночу сумочку. Узявши знайдену сумку додому, він подарував її своїй дружині. Згодом, через два місяці, дружина Краснова, прогулюючись з цією сумкою по місту, зустріла жінку, яка заявила, що є дійсною власницею сумки і зажадала її повернути.

Дружина Краснова зажадала від чоловіка пояснень про спосіб придбання сумки. Краснов визнав, що знайшов сумку на території підприємства, де він працює. Порадившись, подружжя спільно вирішило віддати сумку її первинній власниці, але за винагороду.

Питання:

1) У якому порядку набувається право власності на знахідку?

2) Чи виникло у Краснова право власності на знайдену ним сумку?

3) Чи мають право Краснови вимагати винагороду у первинної власниці сумки?

Стаття 337. Знахідка

1. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.

Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.

2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.

3. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

Стаття 338. Набуття права власності на знахідку

1. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування,

Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою

4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.