1
.docx81. Флективні мови. Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семі-то-хамітські. На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями: eod-u, земл-і, стол-ie, сім-ей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рука, руц-і; роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. fusio "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фузійні. Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні. СИНТЕТИЧНІ МОВИ — мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму). АНАЛІТИЧНІ МОВИ характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією). У мовах синтетичної будови вилучене з речення слово зберігає всю граматичну характеристику (біжать — третя особа, множина, теперішній час), тоді як в аналітичних мовах граматично охарактеризувати слово можна лише в контексті. 82. 83. 84. Типологічна класифікація мов. Мови аглютинативні, кореневі, інкорпоруючі. Кожна мова певним чином організована. За спільними структурними ознаками мови об'єднують у типи. Розробленням типологічної класифікації мов займається типологічне мовознавство. Типологічна класифікація мов — групування мов за особливостями їх структури незалежно від спорідненості. Теоретично типологічна класифікація може ґрунтуватися на будь-якому рівні мови. Нині існують розробки в галузі фонологічної та синтаксичної типології, започатковано створення лексичної типології. За морфемною будовою слова В. фон Гумбольдт виокремив чотири типи мов: ізолюючий, аглютинуючий (аглютинативний), флективний та інкорпоруючий. Ізолюючі (корневі) мови. Для них характерні незмінність і морфологічна нерозчленованість слів. Ізолюючі мови мають лише один різновид морфем — корінь. Граматичне значення виражається здебільшого з допомогою порядку слів. До ізолюючих мов належить давньокитайська мова веньянь. Ознаки цього типу мов притаманні сучасній китайській мові байхуавень, в'єтнамській (австразійська сім'я), мові йоруба (конгокордо-фанська сім'я). Наприклад, китайська фраза во хао означає «я люблю», а хао во — «люби мене». Граматичні значення тут виражені зміною порядку слів та інтонацією. Аглютинуючі (аглютинативні) мови. В них корінь незмінний і тому внутрішня флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високим ступенем самостійності, оскільки чітко відмежовуються один від одного і зберігають своє значення незалежно від місця у олові. Вони завжди виражають те саме значення, причому тільки одне, а певне значення, у свою чергу, завжди передається тим же афіксом. До аглютинативних мов належать, зокрема, тюркські мови, більшість фінно-угорських, японська, мови банту. Інкорпоруючі мови. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами, і реченнями. Цей тип мов представлений деякими палеоазійськими мовами та більшістю індіанських мов Америки. 85. Синтаксичні типологічні класифікації мов світу. Синтаксична типологія. Вона полягає у виокремленні на основі будови речення номінативного, ергативного та активного типів мов. Номінативний тип. До нього входять мови, які серед інших відмінків обов’язково мають називний і знахідний як відмінки суб’єкта і об’єкта дії. У цих мовах підмет завжди виражений називним, а прямий додаток – знахідним. Номінативними ж більшість мов світу. Ергативний тип мов. Основою є протиставлення не суб’єкта і об’єкта, а перехідних і неперехідних дієслів. У мовах цього типу абсолютний відмінок (агентив, що позначає виконавця дії) є виразником суб’єкта (підмета) при неперехідному дієслові та виразником обєкта (додатка) при перехідному. Суб’єкт перехідного дієслова (фактитив – носій дії) виражений власне ергативним відмінком. До ергативних мов належить кавказькі, більшість папуаських та більшість індіанських мов Америки. Активний тип. Ґрунтується на протиставленні дієслів зі значенням дії і стану. У цих мовах ін активний відмінок передає значення суб’єкта при дієсловах стану і значення об’єкту при дієсловах дії. Суб’єкт при дієсловах виражається особливим активним відмінком, що пртиставляється інактивному. Активна будова речення типологічно схожа с ергативною. До активного типу мов належать деякі індіанські мовні сімї північ.америки (гуарані та ін). 86. Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма. З винайденням вогню, прирученням тварин, виробництвом металів тощо спільноти почали об’єднуватися в племена, держави, які займали значні території. Тому виникла потреба у передаванні інформації у просторі і часі, яка була задоволена винайденням письма. Перші примітивні способи графічного фіксування інформації належать до мадленської культури (20 тис. років до н. е.). Письмо не зразу стало таким зручним і надійним засобом фіксування і передавання інформації, яким є тепер. Воно удосконалювалося протягом тисячоліть у творчих пошуках і писемній практиці багатьох поколінь.Предметне письмо. Певні спроби дистанційного спілкування виникли ще в первісному суспільстві. В той час передавали повідомлення за допомогою предметів, які були спеціально для цього призначені і мали загальноприйнятий зміст.Залишки давнього предметного Спілкування збереглись у багатьох народів. В Україні, наприклад, існує звичай вручати гарбуз хлопцеві, що означає відмову дівчини вийти за нього заміж. Предметне спілкування розвинулося у досить розгалужені системи предметного письма. Його основою були однорідні предмети, що своїми розмірами, кольором чи конфігурацією символізували певний зміст. Предметне письмо — відображення мовленнєвої інформації за допомогою певних предметів.Формами предметного письма є:камінцеве -мішечок із камінцями, форма, розмір і колір яких виражали усталений зміст;—вузликове: письмо кіпу давніх інків у Перу. Інформацію передавали кольорами шнурків і кількістю та формою зав'язаних на них вузликів;—черепашкове: північноамериканське письмо вампум.Воно являло собою пояс із нанизаними черепашками, колір та розташування яких виражали певне значення.Загалом предметне письмо є обмеженою формою передавання інформації. Ним можна передати коротке конкретне повідомлення, проте абстрактні роздуми, поетичний твір ним зафіксувати неможливо. Предметне письмо практично не пов'язане зі звуковою матерією мови — воно передає тільки зміст. Виникнення предметного письма зумовлене спостереженнями людини за природою. Звукове письмоВелика кількість знаків ідеографічних систем викликала певні труднощі у їх засвоєнні. Це спричинило виникнення більш зручного письма — звукового. Створювали його понад 1000 років.Звукове письмо, або фонографія, — тип письма, в якому графічні знаки позначають склади або окремі звуки.Найдавнішою формою звукового письма є силабічне,у якому окремий знак виражає певну послідовність звуків, найчастіше склад. Саме греки завершили перехід від силабічного письма до літерно-звукового (алфавітного), у якому кожен знак виражає окремий звук. Вони запровадили знаки не тільки для приголосних звуків, як це зробили фінікійці, а й для звуків голосних. Це дало змогу повно і диференційовано відображати на письмі звукову матерію мови. Водночас греки, на відміну від фінікійців, почали писати зліва направо і обернули літери. Поширений нині латинський алфавіт було створено на основі західного варіанта грецького письма. Початок формування латини припадає на VIII ст. до н. є. Не набагато вищий відсоток збігів у грецькій і слов'янській системах письма. Слов'янське письмо виникло на базі східного (візантійського) варіанта грецького в IX ст. Старослов'янська кирилиця (43 літери) Точно повторювала форму і звуковий зміст 25 грецьких літер. Звукове письмо стало найзручнішою формою графічного відтворення мовлення. Нині основними завданнями розвитку цього письма є удосконалення форми букв; розроблення нових шрифтів для різних комунікативних і технічних потреб; встановлення повнішої відповідності у співвідношеннях літер і звуків,вилученяя з алфавіту(відповідно до фонетичних змін мови) букв,що стали зайвими,і запрвадження нових,якщо їх потребує звукова організація мови. 87. Типи письма в сучасному світі. 88. Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів. Звукове письмо, або фонографія, — тип письма, в якому графічні знаки позначають склади або окремі звуки.Найдавнішою формою звукового письма є силабічне,у якому окремий знак виражає певну послідовність звуків, найчастіше склад. Складовою була і синайська (давньосемітська) писемність, яка розвинулась у другій половині II тис. до н. є. з єгипетських ієрогліфів і становила приблизно 100 знаків. На основі цієї писемності виробилося кілька форм фінікійського письма (з XIII ст. до н. е.), зокрема й класичний фінікійський алфавіт, що охоплював 22 знаки для передавання приголосних звуків. Цей алфавіт став джерелом більшості використовуваних нині писемностей світу (їх існує приблизно 400), включаючи грецьку писемність, що стала основою всіх європейських систем письма.Саме греки завершили перехід від силабічного письма до літерно-звукового (алфавітного), у якому кожен знак виражає окремий звук. Вони запровадили знаки не тільки для приголосних звуків, як це зробили фінікійці, а й для звуків голосних. Це дало змогу повно і диференційовано відображати на письмі звукову матерію мови. Водночас греки, на відміну від фінікійців, почали писати зліва направо і обернули літери. Наприклад, фінікійське З стало у греків Е, літера Г, яка у синайському письмі позначалася L, а у фінікійців стала ], повернулася ще більше. Проте точної відповідності між звуком і літерою в грецькому алфавіті, як і в будь-якому іншому, не існує. її забезпечує тільки транскрипція.Поширений нині латинський алфавіт було створено на основі західного варіанта грецького письма. Початок формування латинки припадає на VIII ст. до н. є. Не набагато вищий відсоток збігів у грецькій і слов'янській системах письма. Слов'янське письмо виникло на базі східного (візантійського) варіанта грецького в IX ст. Старослов'янська кирилиця (43 літери) точно повторювала форму і звуковий зміст 25 грецьких літер. У сучасному українському алфавіті (33 літери) таких збігів лише 14 (А, В, Г, Е, І, К, Л, М, О, П, Р, Т, Ф, X). Решту слов'янських букв утворено шляхом графічної перебудови чи поєднання грецьких літер або засвоєно з інших систем письма.Букви різних писемностей виявляють високу сталість. Наприклад, українським літерам К, Л, М більше чотирьох тисяч років, тобто вони існували ще до виникнення праслов'янської мови. Давньогрецькі букви В (бета) й Н (ета) збереглися в сучасному грецькому письмі, хоч позначають інші звуки: замість [б] та [є] виражають [в] (віта) й [і]. 89. Графіка і орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах. У мовознавстві для вивчення знаків, якими записується звукове мовлення, створений окремий розділ — графіка. Вона досліджує форму літер, їх взаєморозташування, напрямок письма.Графіка—сукупність усіх засобів письма (у звуковому письмі літер і допоміжних знаків), які використовують для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх зі звуками мови.Об'єднує графіка великі і малі літери, які відрізняються не тільки розмірами, а й формою та функцією.Засоби письма можна відтворювати рукописним і друкованим способами, що зумовлює розбіжності у формі літер. Рукописний запис реалізується у різних почерках, які зазнають змін у часі, мають вікові, соціальні, статеві й індивідуальні відмінності. За почерком можна ідентифікувати людину, що точно виконує графологічна експертиза. Аналіз української графіки свідчить, що вона економно, чітко, недвозначно (в сполученнях літер) передає будь-яке звучання, притаманне українській мові.Отже, завданням графіки є забезпечення максимальної зручності запису звукового мовлення. Це значною мірою залежить від техніки письма. До винайдення книгодрукування інформацію фіксували тільки від руки. Тоді існували відповідні форми письма — у слов'ян устав, півустав, скоропис. Для потреб друку форма літер також змінювалася (церковне письмо, світське письмо). Орфографія. Особливості історично сформованих графічних систем зумовили розроблення правил, які регулюють відношення літер і звуків, встановлюють добір букв для передавання конкретних значущих одиниць мови. Основою практичного застосування графіки для запису текстів є орфографія.Орфографія— система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства, який розробляє і досліджує систему правил написання.Правила орфографії єдині для мови і обов'язкові для всіх, хто користується письмовою формою мови. Порушення їх призводить до помилкового відтворення звукової мови.Орфографія, або правопис, ґрунтується на певних принципах — закономірностях, які обумовлюють розроблення правил написання. Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний (традиційний) і диференційний. Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний і диференційний. Фонетичний принцип орфографії. Він полягає в точному записі звучання мови. За цим принципом в українській мові той самий префікс відповідно до його вимови передають перед приголосними [к], [п], [т], [ф], [х] літерою с (спитати, схопити), а перед дзвінкими й сонорними — літерою з (збути, зробити). Морфологічний принцип орфографії. Він передбачає однакове написання морфем незалежно від їх вимови в окремих формах слова або споріднених словах. За цим принципом в українській мові префікс роз пишуть з кінцевим з в усіх випадках. На відміну від білоруського та російського правописів, у яких переважає один принцип, українська орфографія спирається майже однаковою мірою як на фонетичний, так і на морфологічний принципи. Історичний (традиційний) принцип орфографії. Відповідно до цього принципу написання обґрунтовують не вимовою і бажанням зберегти однакове відтворення морфеми, а давнім написанням слова чи звичкою. За історичним принципом пишуть українські є або и, що позначають ненаголошені голосні в тих словах, у яких ці звуки не можна перевірити наголосом: левада, леміш, кишеня, лиман. У правописі французької мови історичний принцип зумовлює значну кількість написань, а в правописі англійської мови він став провідним. Диференційний принцип орфографії. Його ще називають смисловим, символічним, ідеографічним, ієрогліфічним, семантично-диференційним. Диференційний принцип передбачає графічне розрізнення слів, що мають однакове звучання. Він реалізується у перетворенні омонімів чи омоформ на омофони, що дає змогу диференціювати значення слів за їх графічною формою.Диференційний принцип орфографії обумовлює написання великої літери. Воно забезпечує розрізнення однозвучних загальних і власних назв.Реалізується диференційний принцип також у багатьох написаннях слів окремо і разом, наприклад до дому — додому, в гору — вгору.Отже, правила написання ґрунтуються на чотирьох принципах орфографії, серед яких найпоширенішими є фонетичний і морфологічний, а в деяких мовах провідним став історичний. Диференційний принцип характерний для правопису всіх мов, однак виступає як допоміжний. 90. Мовні контакти. Штучні мови. Мовні контакти – взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв. Її наслідком є запозичення. Це явище найбільше виражається на лексичному рівні. Різні типи мовних елементів мають різний ступінь міжмовного проникнення. Штучна мова — спеціально створена семіотична система. Поняття «штучна мова» протиставляється поняттю «природна мова» (яке позначає мову, яка виникла природнім, випадковим шляхом). До штучних мов належать універсальні мови, створені для міжнародного спілкування, що представляють собою сурогати природних мов (есперанто, інтерлінгва, ідо, ложбан і т. д.), і спеціалізовані знакові системи для запису необхідної інформації із певних галузей науки і техніки. Серед останніх виділяються штучні мови призначені для автоматичної переробки інформації.