1

64. Актуальне членування речення. Тема і рема речення. Мовний зміст речення не обмежується одним щаблем абстрактності. Крім синтаксеми як найабстрактнішого рівня граматичного значення речення, існує ще один, менш абстрактний рівень його змісту — граматичне членування речення, тобто члени речення. Вони не притаманні реченню загалом, як, наприклад, категорія предикативності, а є його складниками.Членами реченням абстрактні синтаксичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення. їх поділяють на головні і другорядні .У сукупності члени речення здатні відобразити будь-яку інформацію. Однак самі по собі члени речення не здатні виразити відносної вагомості різних компонентів повідомлення. Це здійснюється за допомогою актуального членування речення. Воно полягає у поділі речення на дві частини — вихідну (те, про що говориться) і власне інформативну (те, що повідомляється). Вихідну частину позначають термінами «основа», «дане», «відоме», «тема», а інформативну — термінами «ядро», «нове», «невідоме», «рема»: Завтра (тема) вирушаємо в турпохід (рема). Декана звуть (тема) Євген Михайлович (рема).Тема і рема можуть збігатися з поділом на групу підмета й групу присудка, але частіше вони не збігаються: Ліс (тема) усе густішав, чорнішав (рема).Тема, як правило, передує ремі. Але можлива й інверсія, коли невідоме стоїть на початку речення: Навіть він (рема) не міг нічого зробити (тема). У такому випадку рема є особливо наголошеною, інтонаційно виділеною.Актуальне членування передбачає входження речення в ширший контекст, адже речення набуває конкретного членування залежно від інших речень, які його оточують і пов'язані з ним спільним змістом. 65. Речення і висловлювання, синтаксема і алосинтакс. Висло́влювання — мовленневий твір, створений мовцем в процесі конкретного мовленневого акту. Розглядається в контексті цього мовленневого акту як частина дискурсу (тексту). У процесі спілкування люди не просто будують речення, а використовують ці речення для виконання таких дій, як інформування, прохання, порада, питання, наказ, попередження, обіцянка, вираження вдячності і т.ін. Все це — мовленнєві акти. В мовленнєвих актах використовуються речення; але мовленнєві акти і речення — різні поняття . Між реченням та висловлюванням є наступні відмінності. Речення має іллокутивне призначення — виражене за допомогою способу, типу речення за метою висловлювання й лексично, наприклад модальними словами. В мовленнєвому акті мовець використовує речення (з тією чи іншою іллокутивною метою) для вираження свого комунікативного наміру, тобто для побудови висловлювання з тією чи іншою іллокутивною функцією. Змістом речення зазвичай є пропозиційна форма від так званих прагматичних змінних. У висловлюванні прагматичні змінні набувають конкретних значень, у результаті чого пропозиційна форма перетворюється в замкнуту пропозицію. Речення зазвичай містить конкретно-референтні предметні терми, тобто вирази, призначені для позначення індивідуалізованих об'єктів. У висловлюванні ці терми дійсно вступають у референцію з індивідуалізованими об'єктами з загальної точки зору чи фонду знань учасників мовленнєвого акту. Аналогічно, пропозиції, виражені в реченні, вступають у співвідношення з ситуаціями, подіями, фактами реального світу. Іноді до параметрів, які відрізняють висловлювання від речення, відносять комунікативну структуру (актуальне членування), яка виражається порядком слів та інтонацією. Одне із призначень мови полягає в тому, щоб виражати пропозиції. Однак речення саме по собі не виражає ніякої замкнутої пропозиції: тільки в контексті мовленнєвого акту, в якому вживається дане речення, фіксуються значення всіх прагматичних змінних, які входять у зміст речення. Таким чином, залучення речення в мовленнєвий акт не лише надає пропозиції іллокутивну функцію, але й формує саму пропозицію з тієї пропозиціональної форми, якою в більшості випадків є зміст речення. СИНТАКСЕМА Мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) семантично-синтаксична одиниця, компонент семантичної структури речення; виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій; на відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків, синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності. У мові існують синтаксеми, тобто структурні схеми речення. Синтаксема за визначенням Галини Золотової це елементарна одиниця синтаксису, яка може вживатися самостійно чи бути компонентом речення.Станіслав Семчинський розглядає синтаксему вже в емічному плані (на найабстрактнішому рівні мови, де функціонують фонеми, морфеми, лексеми), як одиницю синтаксичної системи, яка охоплює засоби сполучення і розташування слів у знаковому тексті. Деякі мовознавці ототожнюють синтаксему із функціональною синтаксичною одиницею або зі словосполученням.  66. Причини мовних змін. Мовні контакти. Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Економічний, політичний і культурний розвиток суспільства; лексичне і семантичне збагачення мови; Розвиток людського мислення; соціальне та професійне розшарування суспільства; Локальне розселення і переселення людей; Поява письма, книгодрукування. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мов­них змін є контактування мов. Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними від­мінностями, то можливість впливати одна на одну незначна. Мовні контакти – взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв. Її наслідком є запозичення. Це явище найбільше виражається на лексичному рівні. Різні типи мовних елементів мають різний ступінь міжмовного проникнення. Білінгвізм – також наслідок мовних контактів. Двомовність, вільне володіння і практичне користування двома мовами. У двомовних групах людей дві мовні системи всту­пають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, чис­ла, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мов­на, а значить і етнічна, асиміляція. Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвер­гентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Внаслідок мовних контактів зявились такі поняття як:

• Субстрат – залишки переможеної місцевої мови в структурі прийшлої мови, що перемогла.

• Суперстрат – залишки прийшлої переможеної мови у місцевій мові, що перемогла. (Французька мова вийшла з ужитку в Англії, але вона вплинула на англійську мову).

• Адстрат – взаємодія мовних систем, зумовлена контактуванням мов сусідніх етносів.

2) Внутрішні причини мовних змін (виявляються у вигляді антиномій):

• Антиномія мовця і слухача. Мовець намагається спростити формулювання думки, але слухачу не все стає зрозумілим. Занепад іменного відмінювання у більшості європейських мов.

• Антиномія узусу (норми) і системи. Напр. слово пальто в укр. Мові відмінюється.

• Антиномія мови і мовлення. Напр. слово «позавчора».

• Антиномія означуючого і означуваного. Означуване тяжіє до охоплення нових змістів.

• Антиномія інформаційної та емоційної функцій мови.

Отже, внутрішні причини мовних змін опосередковано залежать від суспільства, конкретних потреб людини. 67. Поняття субстрата, суперстрата, адстрата.  За активного і тривалого контактування може відбуватися схрещення мов,внаслідок чого виникає нова мова.В основі такої мови-одна з контактуючих мов(мова-переможниця). Інша(переможена)мова залишає «сліди» в новоутвореній мові,які називають субстратом і суперстратом. Субстрат(від лат.-шар,пласт)-мова-підоснова,елементи якої розчинилися в мові,що нашарувалася на неї;сліди витісненої місцевої мови. Як приклад можна навести кельтський субстрат в англійській мові і галльський у французькій. Суперстрат (від лат.-над і пласт)- мова - надоснова, елементи якої розчинилися в мові,над якою вона нашарувалася;сліди мови чужинців,асимільованих корінним населенням. Прикладом суперстрату є тюркські(болгарські)елементи в словянській болгарській мові і германські(франкські)елементи в романській французькій мові. Адстрат(з лат.-нашарування)- сукупність рис мовної системи,які зявилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів. 68. Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція мовних систем. Мовні контакти — взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв, один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й кон­вергентний розвиток мов, утворення допоміжних спіль­них мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих пе­ретворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного роз­витку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатич­ності, заповзятості. Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними від­мінностями, то можливість впливати одна на одну незначна. Серйозні контактно зумовлені зрушення починають­ся з двомовності. Білінгвізм – також наслідок мовних контактів. Двомовність, вільне володіння і практичне користування двома мовами. Його зумовлює розселення носіїв 2х мов на одній території або традиційне поширення особливо престижної чи узвичаєної в певних сферах мови. У двомовних групах людей дві мовні системи всту­пають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, чис­ла, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мов­на, а значить і етнічна, асиміляція. 69. Мовні контакти. Спорідненість мов. Мовні сім'ї. Мовні контакти — взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв, один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й кон­вергентний розвиток мов, утворення допоміжних спіль­них мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих пе­ретворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного роз­витку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатич­ності, заповзятості. СПОРІДНЕНІСТЬ МОВ — структурна подібність мов, зумовлена їхнім походженням від спільної прамови. С. м. може бути близькою, помітною при поверховому спостереженні (напр., між окр. слов’ян. мовами) і віддаленою, коли вона виявляється тільки шляхом наук. аналізу за допомогою порівняльно-історичного методу у мовознавстві (напр., між слов’ян. і герм. мовами). Близькоспорід. мови об’єднуються у групи (напр., слов’янські, балт., герм., роман., кельт., індійські та ін. мови) віддаленоспорід., що утворюють групи — сім’ї мов (напр., індоєвропейські, семіт., тюркські та ін.). В усіх виявах С. м. структурна подібність поширюється предусім на прості мовні знаки — кореневі слова і морфеми — з властивою кожному з них єдністю матеріальної і семант. (функціональної) сторін. Виявом С. м. є, напр., подібність укр. рад(ий), рос. рад та ін. Кожна мова світу утворилася на ґрунті певної прамови. Оскільки мови, які походять від однієї прамови, є спорідненими, то спорідненість мов і стала основою найпоширенішої їх класифікації — генеалогічної. Генеалогічна класифікація мов — групування мов за спорідненістю. Ця класифікація мов передбачає виокремлення мовних сімей — сукупності мов, основою яких є одна прамова. + види мовних сімей. 70. Порівняльно-історичне мовознавство. .Порівняльно-історичне мовознавство — напрям лінгвістики, який за допомогою порівняльно-історичного методу досліджує споріднені мови.Основними завданнями цього напряму є встановлення спорідненості мов, знаходження системи доказів на її підтвердження, а також з'ясування того, як і в якій мірі факт спорідненості мов розкриває історію та специфіку кожної з них.Спорідненість мов. Так, існування у корейській мові багатьох запозичень з китайської не означає, що вони споріднені. Спорідненими є ті мови, походження яких від єдиної мови-предка може бути науково доведеним. Існує три критерії спорідненості мов: лексичний, морфологічний і фонетичний.Лексичний критерій спорідненості мов. Споріднені мови мають багато спільних за походженням слів. Лексичного критерій полягає в тому, що він стосується найпомітніших одиниць споріднених мов — слів. Недоліком його є те, що за факт спорідненості можна прийняти запозичення. Морфологічний критерій спорідненості мов. Його основою є винайдення у словах різних мов спільних словозмінних морфем, які майже ніколи не запозичуються. Тому наявність у словах певних мов матеріально і функціонально тотожних флексій є надійним доказом спорідненості цих мов.  71. Генеалогічна класифікація мов Кожна мова світу утворилася на ґрунті певної прамови. Оскільки мови, які походять від однієї прамови, є спорідненими, то спорідненість мов і стала основою найпоширенішої їх класифікації — генеалогічної. Генеалогічна класифікація мов — групування мов за спорідненістю. Ця класифікація мов передбачає виокремлення мовних сімей — сукупності мов, основою яких є одна прамова.  Індоєвропейська мовна сім'я . Мовами цієї сім'ї розмовляє більше 2 млрд. осіб. До неї належать усі мови, що виконують функцію світових мов. У індоєвропейській сім'ї існують такі мовні групи: індійська, іранська, грецька, вірменська, італійська, романська, кельтська, германська, іллірійська, албанська, балтійська, слов'янська, тохарська, анатолійська. Індійська мовна група. До неї входить понад 150 живих мов, якими розмовляють майже 770 млн. осіб. Найпоширенішою мовою цієї групи є гіндустані, що має дві літературні форми: гінді (державна мова Індії) та урду (державна мова Пакистану).  Іранська мовна група. Найпоширенішими живими мовами цієї групи є іранська, тобто перська, або фарсі,, курдська та афганська з її трьома наріччями. Переважно на території СНД поширені таджицька, осетинська, тат-ська, памірські мови. До мертвих мов іранської групи належать давньоперська та авестійська мови, а також парфянська, согдійська, скіфська. Грецька мовна група. До неї входять давньогрецька та новогрецька мови, деякі мовознавці виокремлюють ще й середньогрецьку (візантійську).  Вірменська мовна група . Представлена вона давньовірменською і нововірменською мовами. Італійська мовна група. об'єднує тільки мертві мови: оскську, умбрську, фаліскську, латинську і, можливо, венетську.  Романська мовна група. Найпоширенішими мовами цієї групи є іспанська, португальська, французька та італійська. До романських мов належать також галісійська та ката-ланська (Піренейський півострів), провансальська (південь Франції), сардінська (острів Сардінія), ретороманська (північ Італії та прилеглі території Швейцарії), румунська. Кельтська мовна група . Вона представлена такими живими мовами, як ірландська, шотландська, уельська, менська (острів Мен), бретонська (північ Франції). До цієї мовної групи належать і мертві мови: галльська і корнуельська. Германська мовна група. До германської мовної групи входять: західногерманська підгрупа. Вона охоплює англійську, німецьку, голландську (нідерландську), фламандську, фризьку, ідиш, бурську мови. північногерманська підгрупа (скандинавська). До неї входять датська, шведська, норвезька, фарерська та ісландська мови; східногерманська підгрупа. її утворює мертва готська мова. Іллірійська мовна група. Вона представлена мертвою іллірійською мовою. Албанська мовна група . До неї входить лише албанська мова.  Балтійська мовна група . Включає вона живі литовську і латиську мови, а також мертву прусську мову. Слов'янська мовна група . До неї належать: східнослов'янська підгрупа. Представлена вона українською, російськоюі білоруською мовами.; західнослов'янська підгрупа. Вона охоплює польську, чеську, словацьку, верхньолужицьку та нижньолужицьку мови, а також мертву полабську.  південнослов'янська підгрупа. До неї входять болгарська, македонська, словенська, а також сербська, хорватська, боснійська та чорногорська. Тохарська мовна група. До неї входять дві мертві мови, що засвідчені в пам'ятках V—VIII ст., знайдених у Китаї.  Анатолійська мовна група. До неї входять лише мертві мови: хеттська, палайська, лувійська і більш пізні лікійська (продовження лувійської), лідійська, карійська та сидетська.  Китайсько-тибетська мовна сім'я. За поширенням вона займає друге місце в світі: нею розмовляє 1350 млн. осіб. До складу цієї сім'ї входять китайська, тибето-бірманська і тайська мовні групи. Китайську групу утворюють китайська мова, що має найбільшу кількість носіїв і дунганська мова. До тибето-бірманської групи належать бірманська й тибетська мови, а також багато гімалайських та ассамських мов.У тайській групі основною є тайська мова,яка поширена в Таїланді.  Афразійська мовна сім'я. Нею спілкується 262 млн. осіб. Найпоширенішими мовами сім'ї є арабська, хауса та амхарська.  Австронезійська мовна сім'я. Вона об'єднує майже 800 мов, якими розмовляє понад 230 млн. осіб. Найпоширенішими мовами цієї сім'ї є індонезійська, яка раніше називалася малайською, і яванська. Конгокордофанська мовна сім ' я . Вона охоплює 213 млн. носіїв і є основною мовною сім'єю Чорної Африки. В ній розрізняють такі мовні групи: банту, манде, західна , вольтійська, іква. Дравідська мовна сім'я. Поширена вона на Індостанському півострові й охоплює 192 млн. носіїв. Це мови корінного населення Індії, що мешкало тут до приходу індоєвропейців. Дравідська сім'я мов охоплює три або чотири мовні групи. Японська мовна сім'я. До неї входить лише японська мова, якою розмовляє 124 млн. осіб.  Тюркська мовна сім ' я.Найбільш прийнятною є класифікація російського тюрколога Олександра Самоиловича Він поділив тюркську мовну сім'ю на шість груп: булгарську, уйгурську, кипчацьку, чагатайську, кипчацько-туркменську, огузьку. Австразійська мовна сім'я. Мовами цієї сім'ї розмовляє 84 млн. осіб. У ній виокремлюють в'єтську, монкхмерську, мундську, мяо-яо мовні групи. До в' єтської мовної групи належать в'єтнамська та ін. Спорідненість різних груп австразійських мов досить віддалена і не є загальновизнаною . Корейська мовна сім'я. До неї входить корейська мова, яка має понад 65 млн. носіїв і поділяється на шість діалектів.  Фінно-угорська мовна сім'я. Мовами цієї сім'ї розмовляє 25 млн. осіб. Вона об'єднує угорську і фінську мовні групи.  Нілосахарська мовна сім'я. Вона локалізована у Північній Африці і охоплює майже 23 млн. носіїв.  Андо-екваторіальна мовна сім'я. її виокремив Дж. Грінберг. Мовами цієї сім'ї розмовляє понад 20 млн. осіб, які проживають у Південній Америці.  Кавказька мовна сім' я . Мови цієї сім'ї мають 7,5 млн. носіїв. До кавказької мовної сім'ї входять картвельська і північнокавказькі (абхазько-адигейська, нахська, дагестанська) мовні групи. Картвелъська група охоплює грузинську, чанську, мегрельську та сванську мови. Деякі мовознавці вважають її окремою мовною сім'єю. Абхазько-адигейська група включає абхазьку, адигейську, абазинську та ін. До дагестанської групи належить майже ЗО мов Дагестану. Монгольська мовна сім'я . Охоплює 6,5 млн. носіїв. Утворилася вона з єдиної монгольської мови внаслідок розпаду Золотої Орди — імперії, створеної Чінгісханом Тунгусо-маньчжурська мовна сім'я. Носіями мов цієї сім'ї є понад 4 млн. осіб. її утворюють маньчжурська мова та ін. мови. Існує і багато інших мовних сімей, однак вони мало-чисельні (до 1 млн. носіїв) і, як правило, недостатньо вивчені. 72. Індоєвропейська родина мов(словянська,романська,германська групи). СЛОВ'ЯНСЬКА ГРУПАСлов'янськими мовами користуються 290 млн. 475 тис. осіб (1985 p.). Виділяють три підгрупи слов'янських мов: східну, західну і південну.ГЕРМАНСЬКА ГРУПА Германські мови, якими розмовляють 425 млн. 460 тис. осіб, поділяються на три підгрупи: північногерманську (скандинавську), західногерманську і східногерманську.ПІВНІЧНОГЕРМАНСЬКА (СКАНДИНАВСЬКА) ПІДГРУПА. До неї належать датська, шведська, норвезька, ісландська і фарерська мови. ЗАХІДНОГЕРМАНСЬКА ПІДГРУПА . До неї належать англійська, голландська, фламандська, фризька, німецька та їдиш. СХІДНОГЕРМАНСЬКА ПІДГРУПА . До неї належить готська мова, яка виникла на основі двох діалектів — вестготського, що був поширений в Іспанії та Північній Італії, та остготського (мова східних готів, які жили в ранньому середньовіччі на північному узбережжі Чорного моря і в південній Наддніпрянщині; у Криму вона існувала до XVI ст.). Найвидатнішою пам'яткою готської мови є переклад Біблії, здійснений єпископом Ульфілою РОМАНСЬКА ГРУПАРоманська група мов пов'язана спільним походженням від латинської мови. Поширені романські мови в більш ніж 60 країнах. Загальна кількість мовців становить 576 млн. 230 тис.Умовно виділяють чотири підгрупи романських мов: галло-романську, італо-романську, іберо-романську і балкано-романську.ГАЛЛО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. ДО неї належать французька, провансальська і каталонська мови.ІТАЛО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї входять італійська, сардинська і ретороманська мови. ІБЕРО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї належать іспанська і португальська мови. БАЛКАНО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї належать румунська та молдавська мови. 73. Мови слов'янської групи Слов'янська мовна група . До неї належать: східнослов'янська підгрупа. Представлена вона українською (45 млн.), російською (250 млн.) і білорусь кою (понад 8 млн.) мовами.  західнослов'янська підгрупа. Вона охоплює польську (43 млн.), чеську (10,6 млн.), словацьку (5,3 млн.), верхньолужицьку та нижньолужицьку (разом лужичан 100 тис.) мови, а також мертву полабську. південнослов'янська підгрупа. До неї входять болгарська (понад 9 млн.), македонська (майже 2 млн.), словенська (1,8 млн.), а також сербська, хорватська, боснійська та чорногорська, які утворилися після розпаду сербсько-хорватської мови, що функціонувала вЮгославії до її поділу. 74. Мови германської групи. Германські мови — група споріднених мов індоєвропейської мовної родини. Мови германської групи у спілкуванні використовують більш ніж 550 мільйонів людей. Найпоширеніші з них — англійська та німецька. Германські мови традиційно поділяються на три підгрупи:  Північна підгрупа. Також відома, як скандинавська підгрупа. До її складу входять шведська і діалекти (ґетамол, норлендска, ельвдалск т. і.), данська, норвезькі офіційні мови а діалекти (букмол, нюношк, ріксмол, трендешк, нордношк і т. д.), ісландська, фарерська мови. Західна підгрупа. Мовами, що належать до цієї групи є англійська, фризька, фламандська, люксембурзька, нідерландська, німецька, їдиш, африкаанс. Східна підгрупа. До цієї підгрупи належать згаслі германські мови — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська мови. 75. Мови романської групи. Романські мови — група мов і діалектів, що входять до індоевропейської мовної родини і генетично висхідних до спільного предка, — латини. Наука, що вивчає романські мови, їх походження, розвиток, класифікацію тощо називається романістика і є одним з підрозділів мовознавства. Термін «романські» походить від лат. romanus («притаманний Риму», згодом — «Римській імперії»). Мовців у світі близько 600 млн. Романські мови як державні чи офіційні вживають 66 країн (у тому числі французьку — 30 країн, іспанську — 23 країни, португальську — 7, італійську — 4, румунську — 2 країни). Французька та іспанська, крім того, є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї ООН. Ще декілька романських мов мають статус парціальної («часткової») мови у відповідних країнах: галісійська, каталанська та окситанська у формі аранської говірки в Іспанії, ретороманська у Швейцарії. Решта романських мов є мовами хатнього вжитку без особливого соціального статусу: окситанська у Франції, сард(ин)ська в Італії, аромунська — поза Румунією на Балканах. Найпоширенішими романськими мовами є: Французька Іспанська Португальська Валонська Румунська Каталанська Сицилійська Гальєго Астурійсько-леонська Корсиканська Сассарська Істро-румунська Арагонська Окситанська Аромунська Ретороманська П'ємонтська Лігурійська Західно-ломбардська Східно-ломбардська Еміліано-романьйольська Венеційська Ладінська Фріульська Франко-провансальська Італійська Неаполітанська Сардська Істрійська 76. Мовна карта Європи. 77. Мовна карта України.  Виходячи з суто формальних показників, у етносу, який становить майже 80% населення країни, не повинно бути проблем мови, культури, національної духовності. Проте, в Україні українці мають в цій сфері більше проблем, ніж розв'язань. Це пояснюється особливостями України як держави. Адже Україна є державою не лише посткомуністичною, але й постколоніальною. Мови України — мови, котрі населення України вважає рідними. До мов України належать: державна мова, українська, мови національних меншин України та мови корінних народів України. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року більшість населення (67,5 %) вважає українську мову рідною, на другому місці (29,6 %) — російська мова. Українська мова більше поширена в центральній частині, півночі та на заході країни, російська — на півдні та сході, де існування української у великих містах часто обмежено лише державними установами, і вона повноцінно функціонує лише в сільській місцевості. Наприклад, у Криму кількість громадян, що розмовляють російською мовою складає 97%, у Донецькій області – 93%, в Одеській та Луганській – 85%. Також на території України проживають деякі інші національності, які розмовляють на своїх державних мовах: білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини. Визначити певні території України в яких діє в великій кількості та чи інша іноземна мова доволі складно. Можна лише сказати, що кримська мова, а також татарська та вірменська поширені у АР Крим, польська, румунська та угорська в західних областях України, що межують з Польщею, Румунією та Угорщиною. Болгарська мова найбільше поширена у Одеській області. У 2008/2009 навчальному році в Україні провадилося вивчення як української та іноземних, так само й мов одинадцяти національних меншин та корінних народів: болгарської, гагаузької, гебрейської та їдишу, кримської, молдовської, російської, новогрецької, польської, румунської, словацької, угорської. Випускники навіть мали можливість скласти ЗНО однією з семи мов: українською, кримською, російською, молдовською, польською, румунською чи угорською. 78. Типологічне мовознавство Усі мови відображають ту саму об'єктивну дійсність. Вони служать для спілкування та пізнання і мають звукову матерію. Ці та інші вияви близькості різних мов дають змогу зіставляти їх незалежно від факту спорідненості або неспорідненості. Якщо при порівняльно-історичному аналізі споріднених мов встановлюють їх генетичну тотожність та історичні зміни, то при зіставленні мов, не орієнтованому на їх споріднекість, встановлюють спільні та відмінні ознаки цих Типологічне мовознавство — напрям лінгвістики, що досліджує ступінь структурної близькості або розбіжності мов незалежно від наявності чи відсутності генетичних зв'язків між ними. Поняття «мовний тип» має частковий і загальний зміст. Його частковий зміст полягає у зіставленні мов за одним аспектом, наприклад за порядком слів (змінний чи сталий, ступінь фіксованості, місце означення відносно означуваного слова тощо), за характером наголосу (динамічний, музичний чи кількісний, рухомий чи постійний). Загальний зміст мовного типу стосується дослідження різних мов у цілому. Віднесення мови до певного загального типу означає включення її до типологічної класифікації мов. Типологічне мовознавство виникло зі спроб групування різних мов світу за їх загальним типом. Започаткував цей напрям лінгвістики німецький мовознавець Фрідріх Шлегель (1772—1829), який у 1808 р. поділив мови на флективні й нефлективні.  79. Фонологічні класифікації мов світу. Фонологічна типологія. За нею мови поділяються на складофонемні та фонемні. Складофонемний тип мов. Складофонеми або силабо фонеми виділяють у мовах для яких характерний збіг складу і морфеми. Так у китайській мові кожен склад є морфемою, а 40% складів – окремими словами, проте переважають у ній двоскладові слова. Ця обставина робить зайвим поділ морфем на окремі звуки.  Фонемний тип мов. До нього належать більшість мов світу. У мові фонемного типу фонема і морфема не збігаються, морфема поділяється на фонеми, а фонеми формують морфему. Мови цього типу у деяких лінгвістичних працях класифікують за розрізненням (латинська) та нерозрізненням (українська) довгих і коротких голосних, за типом наголосу (динамічний, тонічний, кількісний), його рухомістю чи сталістю.  У фонемному типі відокремлюють: Консонантний тип мов. Мови, у фонемному складі яких понад 70% приголосних. (українська). Вокалічний. Охоплює мови у яких 30 % становлять голосні. (корейська, гавайська).  80. Морфологічні класифікації мов світу. Морфологічна типологія. Морфологічний рівень мови, порівняно з фонологічним і синтаксичним, у типологічному відношенні вивчений накраще. За морфемною будовою слова В.фон Гумбольт відокремив 4 типи мов:  ізолюючі. Для них характерні незмінність і морфологічна нерозчленованість слів. Ізолюючі мови мають лише один різновид морфем – корінь. Граматичне значення виражається здебільшого за доп.порядка слів. До ізолюючих мов належить давньокитайська – веньянь. Аглютинуючі(аглютинативні). В них корінь незмінний і тому внутр.флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високм ступенем самостійності, оскільки чітко відмежовуються 1 від одного і зберігають своє значення незалежно від містя у слові. Вони завжди виражають саме те значення при чому тільки одне, а певне значення у свою чергу завжди передається тм же афіксом. Напр.у киргизькій мові атарискага – батькові. Атарискаларга – батькам.  Флективні мови. У них корінь змінний, при чому ця змінність може виявлятись і як внутрішня флексія, тобто здатність кореня виражати своїм чергуванням граматичне значення. Напр..анг фуд – нога і фіід – ноги. Інкорпоруючі мови. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами і реченнями. Цей тип мов представлений деякими палеазійськими мовами та більшістю індіанських мов Америки.