5.7 Закон оптимальності

Поняття «оптимум», «оптимізація», «оптимальність» досить поширені в економічній теорії і практиці, проте, досить часто вони вживаються без глибокого розуміння, про що, власне, йдеться. В загальноприйнятому тлумаченні слово «оптимальний» означає якнайкращий з можливих способів, варіантів рішень або дій. Оскільки люди психологічно схильні обирати краще, діяти найкращим чином, то категорія «оптимальність» відноситься до розряду психологічних понять в не меншій мірі, ніж економічних.

Строго кажучи, вести мову про оптимальність, пошук оптимуму, оптимізації правомірно тільки в умовах наявності чітко позначених одного або декількох критеріїв, які можуть досягати екстремальних значень у вигляді максимуму або мінімуму. Наприклад, рішення може вважатися оптимальним, якщо воно забезпечує максимальний ефект або досягається при мінімумі витрат, за найкоротший час [76].

Крім того, в математично строгій постановці задачі оптимізації слід також вказати, при яких обмеженнях на змінні параметри (обмежувальних умовах) аналізованого процесу може мати місце оптимум. Наприклад, визначаючи оптимальний за критерієм часу спосіб перевезення вантажу автотранспортом, слід обсудити обмеження щодо витрат палива і витрат на перевезення, в рамках яких шукається оптимум.

В житті доводиться повсюдно зустрічатися з логічно некоректною постановкою задач оптимізації. Типовий випадок такого роду має місце, коли ставиться задача досягнення «максимального результату при мінімальних витратах». Очевидно, що мінімальні витрати просто рівні нулю, але при нульових витратах явно не досягається максимальний результат. Слід ставити задачу або досягнення максимального результату при заданому рівні витрат, або досягнення заданого результату при мінімальних витратах. Допустимо також шукати комбінацію прийнятних витрат і результатів, оптимальну з яким-небудь критерію, наприклад, відношення результату до витрат.

Якщо задача оптимізації не зведена до строгої математичної постановки у вигляді виражених в математичній формі критеріїв оптимальності і обмежень, говорити про визначення оптимуму взагалі не слід. Тут вже доводиться мати справу з психологічною оптимальністю, що полягає в переконанні людей, що вони діють найкращим в даній ситуації чином (не завжди замислюючись навіть, для кого саме і з якої точки зору якнайкращим). Втім, і в строгій постановці оптимізаційних задач при призначенні критерію показника оптимальності неминуче вплив чинників психологічної природи: хто бачить такий критерій у вигоді, хто - в задоволенні потреб, хто - в економії витрат, а хто - в суспільній значущості одержуваного результату.

У результаті є підстава стверджувати, що закон оптимальності виявляється в прагненні досягти як найкращого з позицій певного критерію або сукупності критеріїв результату в рамках діючих умов і ресурсних обмежень [76].

Згідно принципу, озвученого знаменитим італійським ученим В. Парето, стан оптимальності системи визначається тим, що в цьому стані неможливо поліпшити жодну характеристику (властивість) системи, не погіршуючи одночасно інші. В той же час, керуючись цим правилом, встановити практично, чи знаходиться досліджувана система в оптимальному стані, дуже непросто, для цього треба перепробувати всі можливі зміни характеристик. Отже, оптимальність, що розуміється і в економічному, і в буденно-психологічному значенні, є поняття відносне, а то і умовне.

Лекція 6. Економічна поведінка

6.1 Сутність економічної поведінки. Пізнавальні (когнітивні), афективні, мотиваційно-вольові компоненти (чинники) економічної поведінки.

6.2 Ухвалення економічного рішення в умовах невизначеності і ризику

6.3 Особливості колективної дії і впливу. Неефективність економічного егоїзму. Альтруїзм і кооперативна поведінка

6.4 Механізми атрибуції, децентрації і емпатії в економічній поведінці

6.5 Афективні чинники економічної поведінки

6.6 Стереотипне мислення і поведінка