2. Умови розвитку підприємництва, психологічні проблеми підприємництва. Портрет сучасного підприємця для російського та українського суспільства.

До умов, що сприяють розвитку підприємництва, відносяться як об'єктивні можливості в суспільстві для підприємницької діяльності, так і суб'єктивні передумови в психології людей. Ті й інші утворять три основні категорії умов розвитку підприємництва. Ними є:

- політика держави по відношенню до приватного бізнесу;

- культура, або системи цінностей суспільства, що психологічно заохочує і підтримує дух індивідуальної ініціативи;

- схильності і здатності людей до підприємництва.

Вони породжують три психологічних проблеми підприємництва: політико-психологічну проблему взаємин підприємництва з державою, проблему образа підприємця в масовій свідомості і, нарешті, проблему вивчення психологічного портрета підприємця.

Підприємець і держава

Питання про відносини держави і підприємництва можна розглядати з позицій системного підходу. Діючи в умовах невизначеності, відсутності гарантій, створюючи нові, часто ризиковані комбінації, що дозволяють задовольнити суспільні потреби, підприємець бере на себе функцію ризику і прогресу в економіці. Функція контролю для того, щоб зберегти надійність і стабільність економіки, покладається на державу. Саме так розподіляються функції між цими необхідними взаємодоповнюючими один одного елементами господарського організму [22, с.41].

Порушення оптимального співвідношення і функціонування компонентів єдиної системи приводить до економічних криз. Від держави очікується така форма регулювання, що, з одного боку, давала б достатні можливості для прояву економічної ініціативи і творчості, з іншого боку - установлювала б в інтересах суспільства і споживача бар'єри проти свавілля.

Но відміну від населення США і Японії, що бачить у підприємці людину, яка обслуговує його потреби і створює джерела доходів для безлічі рук, у Європі образ підприємця в цілому є позитивним, це зв'язано і з деякою загадковістю його діяльності, схованої від очей громадськості; і з визначеними стереотипами сприйняття підприємця як спекулянта, ділка, експлуататора (особливо в умовах російської економіки, що тривалий час була ідеологізованою); і з деякою категоричністю поводження і спілкування підприємців в інтересах справи й у зв'язку з економічною необхідністю; а також із заздрістю з приводу його прибутку і доходів.

У дослідженнях образа підприємця одержала популярність «дистанційна гіпотеза» Шмельдерса, у якій проводиться розходження між образом підприємця «на відстані» і « поблизу». У першому випадку мова йде про більш-менш неусвідомлений масово – психологічний стереотип підприємця. Він закріпився в нас у понятті «нові росіяни». В другому випадку мається на увазі індивідуалізований образ, побудований з опорою на власний досвід. Це враження про конкретних знайомих людей з їхніми успіхами і проблемами. «Дистанційна гіпотеза» Шмельдерса означає, що думка «поблизу» складніше і позитивніще, чим стереотипний образ підприємця «на відстані» [22, с.43].

Дані соціологічних опитувань у Німеччині показали, що чим крупніше фірма, тим більше негативних оцінок давалося підприємцеві працівниками фірми. З позиції «дистанційної гіпотези» це порозумівається тим, що на великому підприємстві дистанція між найманим робітником і його головним шефом, що вважається підприємцем, як правило, значна, а відносини більш анонімні, чим на малому і середньому підприємстві. Щоб сховати дистанцію, використовуються доступні варіанти формального і неформального спілкування, наприклад, такий прийом, як персональне вітання підприємцем своїх працівників у день народження, або наприклад, свята фірми або корпорації, на яких присутні рідні і близькі підприємця і він з’являється в очах працівників у звичайних для всіх соціальних ролях (батька, чоловіка, сина). Спроби створити більш привабливий образ підприємця на великих підприємствах – складова частина сучасного керування на Заході [22, с.44].

Рейтинг підприємця підвищується також з ростом добробуту населення. У цьому випадку в багатства більше можливостей легитимізації, на підприємця не покладається відповідальність за бідність.

Визначення підприємництва, акцентує увагу на самостійності діяльності, що припускає вибір, ризик, відповідальність. Дослідження представників малого і середнього бізнесу які були виконані колективом під керівництвом Дейнеки О.С. показали, що в молодих російських підприємців симптомокомплекс самостійності й автономності виражений особливо яскраво. Правда, високі показники самостійності нерідко сполучаться зі зниженою відповідальністю [22, с.47].

Крос – культурні дослідження (тобто порівняльні дослідження будь якого явища, проведені в різних культурах, зокрема, у різних країнах) також показали, що російські підприємці малого і середнього бізнесу в більшому ступені відчужені від суспільства і психологічно захищені від соціального несхвалення, чим німецькі. Це зв'язано з тим, що російське підприємництво розвивається в умовах незбалансованого ринку при відсутності реальної і послідовної підтримки з боку держави і соціокультурному середовищі несхвалення, часто демонструючи відкрите протиставлення бізнеса державі і крайній прояв індивідуалізму.

Для кожного суспільства характерний свій психологічний тип підприємця, що формується і змінюється в результаті пристосування і добору під впливом фактора культури і соціальної атмосфери. Як підкреслює Г.К. Гінс, цей процес створює пануючі в даній нації або країні тип підприємця і форми підприємництва [22, с.47].

У сучасній Росії і Україні можна виділити три хвилі підприємництва:

1 «Природжені підприємці». Це — «цеховики», «тіньовики». Вони почали займатися підприємницькою діяльністю давно, ще при соціалізмі, у формі спекуляції, нелегального виробництва.

2 «Начальство». Представники цієї хвилі підприємництва основні капітали сколотили в ході незаконної, грабіжницької приватизації. Для цього вони користувалися близькістю до розподільної годівниці, оскільки займали ключові позиції в структурах власті і виробництва.

3 «Масові підприємці». Велика частина населення, залишившись в ході реформ без роботи, зарплати і коштів для існування, вимушена зайнятися підприємництвом, щоб вижити і прогодувати сім'ю і дітей. До «масових підприємців» відносяться і бабусі, що поширюють газети, і широко відомі «човники». Масове підприємництво зовсім не означає дій в масі, у групі, спільно. Навпаки, мається на увазі саме підприємництво на основі індивідуальної ініціативи, пов'язане з особистими якостями кожної людини. Термін «масове» зручний нам у двох планах.

По-перше, як свідчення того, що психологічні умови, чинники і бар'єри, що спостерігаються в індивідуальних формах бізнесу, носять масовий характер, тобто не дивлячись на індивідуальні відмінності, зустрічаються у всіх підприємців у тій або іншій мірі.

По-друге, як показник приналежності масового підприємництва До масових явищ, зі всіма витікаючими звідси психологічними особливостями: пов'язаністю з психологією натовпу, феноменами масової свідомості, зокрема міфологізацією реальних явищ, залежністю від масової пропаганди і т. д [24, с.227].

З'явилися дослідження особистісних якостей і нових російських підприємців. Вони значно відрізняються від того соціального типу підприємця, що виробляла російська трудова культура протягом сторіч і який остаточно склався до початку ХХ століття. У них шановане те що колись різко засуджувалося: паразитизм, спекуляція, лихварство. Стверджують, що на етику нових підприємців вплинув слабкий розвиток самого підприємництва, що ще не заробив принцип саморегулювання, а в підприємництва бракує здорових сил для очищення своїх рядів від несумлінних ділків.

Узагальнені висновки соціологічних досліджень особистісних якостей підприємців і відношення до них населення створюють картину невтішну, насичену тривогою за долю нової хвилі національного підприємництва. По - перше, основна маса населення психологічно, професійно і матеріально не підготовлена до підприємницької діяльності такого типу. При цьому досить яскраво виявляється розходження в сприйнятті різними народами Росії принципів ринкової економіки західного зразка. У росіян їхнє відображення виражене найбільше явно. Психологічно не підготовлено до відтворення нової реальності, насамперед російське населення, а воно складає 80% жителів країни. У той же час спостерігається більш активне просування в сфері бізнесу окремих етнічних меншостей. По - друге, населення в цілому позитивно відносяться до підприємництва у недержавному секторі. Але сприйняття дрібного бізнесу і володіння дрібною трудовою приватною власністю більш лояльно, чим сприйняття великого бізнесу і володіння великою нетрудовою приватною власністю. Третє, відношення населення до самих підприємців більш негативно в порівнянні з відношенням до підприємницької діяльності як такої. В – четвертих, у населення існує різка ворожість до їх марнотратства, соціальної короткозорості, кримінальних проявів. Недовіра до підприємців підкріплюється тим, що вони часто замішані в злочинних махінаціях і нечесних господарських угодах, жертвою яких стає населення. Такі висновки не стали несподіванкою. Нинішніх підприємців створений урядом штучно. У їхніх рядах виявилося чимало субпасионаріїв, людей з порушенням стереотипів поводження.

У загальній масі підприємців виділяють кілька груп, що розрізняють не стільки за часом входження в бізнес, скільки мотивами і соціальною метою. У першу групу включають тих, хто колись займався нелегальним підприємництвом і мав досвід комерційної діяльності. У цій групі виділяють дві категорії осіб. Перша – це працівники торгівлі, сфери обслуговування і представники «тіньової економіки». вони утворили першу хвилю кооператорів і збільшили свої капітали, використовуючи надані кооператорам пільги і відсутність у той час правового середовища, що відповідає ринковій економіці. До неї примикає й інша категорія – керівники приватизованих підприємств роздрібної торгівлі, сфери послуг, транспорту, будівельної індустрії. Вони прийшли в бізнес трохи пізніше, ставши власниками на хвилі приватизації. До другої групи відносять тих, хто мав досвід легальної, але досить вільної по поняттях того часу комерційної і господарської діяльності і встиг вклиниться в систему господарських зв'язків різних галузей до руйнування економіки країни. Називають керівників об'єднаних студентських будівельних загонів, представників молодіжних організацій, що мають доступ до комерційних справ. Їх ціль – розбагатіти, використовуючи сприятливу ситуацію. Трохи обособленно існують третя і четверта групи підприємців. У третю входять ті, хто мав гарний досвід управлінської й економічної роботи на промислових підприємствах і зміг одержати якийсь капітал від приватизації. Їм вдалося пустити в хід якусь частину продуктивного капіталу, використовуючи по причині відсутності обігових засобів бартерні угоди. Вони мали на меті реалізувати себе, самоствердиться. Четверта група по мотивації примикає до третьої. До неї віднесені ті, хто, на відміну від «човників», маючи виробничий досвід і наукові знання, прагнув прикласти їх до виробництва товарів і послуг, розраховував тільки на свої вмілі руки і розумну голову. Це народні умільці, представники технічної інтелігенції і прикладної науки. Їх ціль – працевлаштування, реалізація свого трудового і науково – технічного потенціалу. Вони представляють здорові сили в підприємництві, але економічно не захищені.

З'явилися і перші російські олігархи. В їхніх руках „ненавмисно” виявилася величезна економічна влада, що підштовхує їх до знаходження політичного впливу на суспільство. Олігархів улаштовує держава, позбавлена економічної влади. Вже перші кроки держави по відродженню власна економічної міцності викликає з їх боку запеклий опір.

Моральні якості підприємців нажаль, викликають у населення негативні емоції – така суспільна оцінка морально – етичної сторони сучасного українського та російського підприємництва, що піднялося на хвилі реформ. Тому одне з найважливіших проблем це відродження культури та морального обличчя сучасного вітчизняного підприємця.

Сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватись і розвиватись за умови належного дотримання вимог не тільки економічного, а й соціально-духовного та політичного характеру.

Будь-який підприємець, безперечно, повинен уміти професійно (і завдяки цьому успішно) вести справу у своїй фірмі, постійно брати активну участь у задоволенні потреб ринку щодо нових товарів і послуг за можливо низькими (помірними) цінами. Зрозуміло, що це вимагає від нього новаторського підходу до власної діяльності та ретельного обліку витрат виробництва.

Проте до конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливі вимоги (критерії оцінки діяльності) морально-етичного і духовного характеру. Йдеться проте, що у своїй діяльності підприємець має обов'язково керуватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Ясна річ, підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго (точно, достатньо, достатньо повно) сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважанні заюнів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття „етика підприємництва". Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками та окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність просто неможлива.

Етика підприємництва означає здійснення господарської діяльності фірми, її керівництва, окремого підприємця відповідно до етичних, тобто ціннісних (духовних) критеріїв поведінки, соціальне відповідальних дій у дусі того культурного середовища, до якого підприємець тяжіє.

Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою і соціальне спрямованою економікою, протягом останніх років триває широка дискусія з питань культури підприємництва як в теорії, так і в практиці господарювання. В поняття „підприємницька культура" вкладають неоднаковий зміст, але вихідною позицією неодмінно залишається уявлення про культурний світ як про світ людської гідності.

Культура підприємництва має привертати увагу передусім до етичного і поведінкового начал у діяльності підприємця як засобів легітимізації підприємницької влади. Вона є важливим чинником гуманізації сучасного бізнесу. Однак це залежить від того, яке місце у підприємницькій діяльності займатимуть традиційні й набуті цінності й навички.

Підприємницька культура охоплює широкий спектр питань ділової етики та етикету. У кожній галузі чи сфері підприємницької діяльності існують свої правила поведінки, але майже у всіх конкретних випадках вони базуються на:

- чесності й законослухняності підприємця;

- забезпеченні високої якості й технічного рівня своєї продукції;

- забезпеченні безпеки праці;

- чесних і порядних відносинах з постачальниками, клієнтами, партнерами по бізнесовій діяльності.

Варто звернути увагу на те, що ділова етика (етика бізнесу) є одночасно і духовною, і економічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певні усталені етичні норми бізнесу, котрих треба обов'язково дотримувати. Основні з них такі:

- найвища продуктивність і найбільший прибуток не повинні досягатися за рахунок завдавання шкоди довкіллю;

- конкуренція має здійснюватися чесно, за встановленими правилами;

- необхідно, щоб техніка слугувала людині, а не навпаки;

- морально-етичні норми завжди мають перевагу перед економічними інтересами.

Висока культура підприємницької діяльності є неодмінною умовою досягнення великого господарсько-комерційного успіху на багатьох (якщо не на більшості) підприємствах.

Відомі такі передумови виховання високої культури підприємництва:

- наявність позитивних прикладів;

- забезпечення молоді можливості ознайомлення з основами бізнесової діяльності, її привабливістю і корисністю для всіх верств населення ще у період професійного навчання;

- створення системи навчання й виховання, яка б сприяла розвитку підприємницьких нахилів протягом усього періоду формування особистості;

- наявність і постійна підтримка сімейних контактів і особистих знайомств з успішно працюючими бізнесменами.

Професійна репутація підприємця створюється роками, її нелегко набути, але втратити можна миттєво.

Підприємець з високим рівнем культури має пам'ятати і виконувати певні «заповіти»:

перше - у своїй діяльності керуватись насамперед інтересами клієнтів;

друге - постійно працювати над власним бізнесом, а не в ньому;

третє - використовувати дійову рекламу безпосереднього реагування;

четверте - гарантувати клієнту повне задоволення його потреб;

п'яте - щотижня мати звіт про прибуток і збитки, ніколи не залишатись без готівкових коштів;

шосте - заохочувати дії, що відповідають інтересам власного бізнесу;

сьоме - організовувати власний бізнес, виходячи з виконуваних ним функцій, а не „припасовуючи" його до окремих особистостей;

восьме - не ототожнювати фінансове благополуччя і власні успіхи, пам'ятаючи, що благополуччя й успіх - не те саме.