1.5.2 Світовий досвід соціальної відповідальності бізнесу

У світі КСВ розглядається власниками і топ-менеджментом корпорацій як частина загальної стратегії, спрямованої на забезпечення стабільності бізнесу і підвищення вартості активів. Це досягається за рахунок постійного інформування цільових груп компанії про особливості ведення бізнесу і налагодження з ними постійного зв'язку. Така політика поряд з витратами на підтримку програм КСВ приносить компаніям певного роду дивіденди. Наприклад, інвестфонди США та Великобританії ще у 80-х роках минулого століття почали враховувати при формуванні своїх портфелів рівень соціальної відповідальності компаній-емітентів цінних паперів. А згідно з рядом досліджень, у розвинених країнах близько 30% громадян за інших рівних умов, приймаючи рішення про придбання товару, роблять вибір на користь продукції виробника з іміджем соціально відповідального.

Систематизована інформація про всі програми КСВ міститься в підготовлених компаніями спеціальних нефінансових звітах (соціальних звітах). У скандинавських країнах і Франції випуск нефінансових звітів пропонується законодавством. Так як практика КСВ в основному є добровільним зобов'язанням компаній, єдиних стандартів звітності не існує. У результаті в даний час у світі є близько трьох десятків різних стандартів нефінансової звітності. Підготовка річного соцзвіту в залежності від розміру компанії, особливостей її бізнесу, наявності або відсутності аудиторського підтвердження обходиться в суму від $ 100 тис. до $ 1 млн. В Україні для складання і публікації соціальних звітів компанії витрачають на порядок менші суми.

Основними документами, покликаними просувати принципи соціальної відповідальності у підприємницьку діяльність, є:

- 10 принципів, запропонованих ООН з 2000 р. в рамках Глобальної угоди, (спрямовані на дотримання демократичних прав людини, прав трудящих, охорону довкілля та захист від корупції);

- 6 принципів соціально відповідального інвестування, розроблених в 2005 р. з ініціативи ООН. Принципи зводяться до того, що при інвестуванні необхідно брати до уваги екологічні та соціальні наслідки, враховуючи їх в корпоративному управлінні;

- 7 принципів соціальної відповідальності, розроблених в 2004 р. Міжнародною організацією стандартизації: звітність, прозорість, етична поведінка, врахування інтересів акціонерів, додержання законів, повага міжнародних норм поведінки, дотримання прав людини;

- Стандарт «SA8000», спрямований на обов'язкову звітність компаній щодо діяльності в галузі соціальної відповідальності. Стандарт передбачає 9 критеріїв оцінки, що стосуються прав трудящих, забезпечення безпечних умов праці та її справедливої оплати;

- ряд документів, прийнятих в рамках ОЕСР: Основні принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств; Принципи ОЕСР корпоративного управління, Конвенція ОЕСР проти хабарництва з боку іноземних чиновників при здійсненні міжнародних ділових транзакцій; Основні принципи ОЕСР для захисту споживачів у контексті електронної торгівлі, Принципи ОЕСР щодо застосування ТНК трансфертних цін та податкового управління [Антюшина Н. Концепция социальной ответственности бизнеса и практика социального государства // http://www.lawinrussia.ru/blogs/].

Для оцінки соціальної відповідальності корпорацій за кордоном існують спеціальні етичні індекси. Компанії включаються в них за трьома основними критеріями: ефективність діяльності по захисту довкілля, взаємовідносини з співробітниками та акціонерами і дотримання прав людини. Етичні індекси служать орієнтиром для SRI-фондів (socially responsible investments).

З 1999 р. Доу-Джонс підраховує індекс сталого розвитку, який визначається для тих компаній, які розвиваються з урахуванням цих вимог. Станом на 2010 р. цей індекс охоплював 318 компаній з 19 країн, сукупні інвестиції яких перевищують 8 мільярдів доларів. Доу-Джонс збирає базу даних на дві тисячі компаній, які враховують у своїй діяльності соціальні та екологічні параметри.

Міжнародна організація «Еккаунтебіліті» за підтримки програми ЮНЕП підраховує Індекс конкурентоспроможності, який відображає рух по шляху створення економіки, яка не має залежності від вуглеводнів. Це - один із шляхів зниження екологічного навантаження. Відповідно до індексу за 2010 рік найбільших успіхів у цьому відношенні добилися країни Північної Європи, двадцятка, країни-члени ЄС і ОЕСР [Антюшина Н. Концепция социальной ответственности бизнеса и практика социального государства // http://www.lawinrussia.ru/blogs/]. Існує навіть теорія кластерів корпоративної відповідальності, що розглядає можливість утворення географічних кластерів компаній із наближеною стратегією КСВ на кшталт індустріальних парків. Компанії з подібних кластерів, наприклад, матимуть синергію від впровадження власних стратегій КСВ, матимуть спільні напрацювання в сфері КСВ, що сприятиме їхній конкурентоспроможності [Воробей В. Корпоративна соціальна відповідальність чи вигода? //http://www.management.com.ua/cm/cm037.html].

Цікаво, що в Європі активно обговорюється питання конкурентної переваги соціально відповідальних компаній. Достатньо цікавим прикладом є порівняння конкурентоспроможності США та Данії. Обидві країни вважаються найконкурентоспроможнішими країнами світу. Проте, це конкурентоспроможність різного типу — датські компанії вважаються значно соціально відповідальнішими, ніж американські, вони працюють у жорсткіших регуляторних умовах, у країні, яка активно пропагує сталий розвиток. Можна бути відповідальним і залишатись конкурентоспроможним [Воробей В. Корпоративна соціальна відповідальність чи вигода? //http://www.management.com.ua/cm/cm037.html].

У північноєвропейського бізнесу склалася репутація чесного, справедливого і прозорого бізнесу, серцевиною якого є корпоративна та соціальна відповідальність. Наприклад, у Швеції боротьба з хабарництвом почалася ще в 1923 році, коли був створений Шведський інститут проти хабарництва. Ряд великих шведських компаній добровільно взяли на себе соціальні та екологічні зобов'язання, щорічно звітуючи про виконану в цьому напрямку роботу.

У скандинавських країнах і Фінляндії підприємці бачать в профспілках рівноправних партнерів, що мають історично завойовані права, високий ступінь гендерної рівності, поважають права особистості, немає умов для розгулу корупції ці т.д. Країни Північної Європи є світовими лідерами щодо досягнення зеленої енергетики, першими ввели в цих цілях зелені податки, а зараз працюють в напрямку переведення транспорту на екологічно чисті джерела.

Найбільші компанії північноєвропейських країн звітують перед своїми акціонерами і широкою громадськістю про діяльність, яка була ними здійснена протягом звітного періоду у напрямку корпоративної та соціальної відповідальності. У Данії таку звітність, починаючи з 2009 р., повинні за законом представляти всі найбільші компанії країни, загальне число таких компаній становить 1100. Швеція стала першою країною в світі, яка зобов'язала свої державні компанії, починаючи з 2009 року, звітувати про діяльність, спрямовану на досягнення сталого розвитку [Антюшина Н. Концепция социальной ответственности бизнеса и практика социального государства // http://www.lawinrussia.ru/blogs/].

Таким чином, впровадження в ринкову економіку соціальних та екологічних параметрів носить двоякий характер. З одного боку, необхідно ускладнити критерії, застосовувані компаніями, що діють в ринкових умовах, щоб вони враховували не тільки економічні, але і соціальні, і екологічні наслідки своєї діяльності. З іншого боку, важливо забезпечити справедливі умови конкуренції, тому що через відмінності в різних країнах обов'язкових соціальних вимог і екологічних норм можуть виникати необгрунтовані переваги в окремих підприємств.

Організації, які займаються просуванням ідеї соціальної відповідальності бізнесу, доводять, що такий бізнес може бути економічно вигідним, і вони прагнуть до того, щоб обмежити бізнес, який порушує соціальні права і забруднює навколишнє середовище. Зрештою, бізнес, що не визнає соціальну відповідальність, враховує тільки короткострокову вигоду, ігноруючи довгострокові витрати, які лягають на суспільство в цілому. В даний час концепція соціально відповідального бізнесу та оновленого корпоративного управління, що враховує триєдине завдання (економіка, екологія та соціальна сфера), знаходить найбільш благодатний грунт для реалізації в тих країнах, які розвиваються по шляху соціальної держави.

Лекція. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні

1.1 Рівні і основні принципи СВБ

1.2 Необхідність розвитку соціально відповідального бізнесу в Україні

1.2.1 Передумови і причини становлення і розвитку СВБ в Україні

1.2.2 Критерії, переваги і обмежувальні фактори розвитку СВБ в Україні

1.3. Особливості становлення і розвитку соціальної відповідальності вітчизняних підприємств

1.4 Аналіз соціальної відповідальності підприємств в Україні

1.5 Основні напрямки підвищення рівня СВБ в Україні