5.1 Необхідність витоки та базові принципи православної етики підприємництва

Щоб збудувати міцну економіку та конкурентоспроможну державу у господарській, у т.ч. підприємницькій діяльності необхідно дотримуватись певних правил, які передбачують не тільки професійні та ділові якості суб’єктів господарської діяльності, але і дотримання певних етичних норм та культури господарювання. Ці етичні норми повинні безумовно базуватись не тільки на загальнолюдських цінностях, але й на тих нормах і цінностях, які були сформовані у відповідній культурі – для України це переважно православна культура.

Сучасний стан господарських, у. т.ч. підприємницьких відносин, які панують в українському суспільстві є, на превеликий жаль, досить далеким від того ідеалу, який був сформований в історично притаманній нам православній культурі господарювання.

Ділові і економічні відносини можуть і повинні мати етичну основу. В системі етично виправданих норм і правил поведінки можливо подолання найгостріших суперечностей і конфліктів, що виникають у сфері підприємництва. Припущення, що підприємництво неетично в своїй основі, є помилковим і деструктивним. Православний підприємець своєю працею, як духовною, так і підприємницькою, повинен доводити помилковість цього припущення.

Щоб поступово повернутись до ідеалу підприємницьких відносин, сформованих у православній моделі господарювання та підприємництва необхідно у тому числі мати уявлення про основні положення православної етики підприємницької діяльності, які можливо сформулювати у вигляді етичного кодексу православного підприємця.

В етиці будь-яких людських відносин відображається природа людини, у тому числі і духовна природа. Неможливо збудувати дієву етичну систему, у тому числі етику підприємництва, не звертаючись до Творця і Його заповідей.

Тому кодекс православного підприємця покликаний сформувати з православних позицій світоглядні оцінки найважливіших питань підприємництва, а також дати орієнтири для підприємницької діяльності, засновані на православній духовності.

Основою такого кодексу є Священне Писання і Священний Переказ, офіційних документи Церкви, а також багатовіковий досвід господарювання, який був сформований у православній цивілізації, найкращі норми, зразки та традиції вітчизняного підприємництва.

Універсальною основою відносин зі всіма учасниками господарювання для підприємця виступає принцип справедливої взаємності. Підприємець повинен прагнути вибудовувати таку систему відносин, в якій будь-яка людина знаходилася б в об'єктивно рівних з етичної точки зору умовах, незалежно від умов, які йому пропонує існуюча реальність ділових відносин і умов ведення бізнесу.

Від морального закону, від його розпоряджень православна людина не може відмовитися. Людина знає, що за порушення закону вона обов'язково відповідати перед Богом, перед своєю совістю, перед суспільною думкою. Нікому не дозволено порушувати цей закон і миритися з цим порушенням, бо від порушення морального закону страждає не закон, а сам порушник.

Етичне значення підприємництва витікає з його постійної зверненості до корисних для людей справ, за винятком тих випадків, коли єдиним спонукальним мотивом підприємця є сріблолюбство, єдиною метою його діяльності – отримання прибутку. Святий Іоанн Златоуст попереджав, що «как не засеянная и не насажденная земля производит траву сорную и негодную, так и душа, не упражняемая в добрых делах, а по природе своей непрестанно стремящаяся к деятельности, по необходимости предается злым делам»[].

Людина як образ Божий має особливу цінність, яку не можливо відняти. Вона повинна поважатися кожною людиною, суспільством і державою. Скоюючи добро, особа придбаває гідність. Тому підприємець повинен визнавати і усвідомлювати цінність всіх людей, що беруть участь в його справі або так чи інакше пов'язаних з ним. Прямий шлях до цього – постійна пам'ять про те, що кожна людина є образом Божим. Не визнаючи цінності людей, підприємець проявляє неповагу до Творця, що абсолютно неприпустимо для православного віруючого.

Підприємець повинен прагнути забезпечити діяльність своєї справи так, щоб і він сам, і всі його учасники придбавали гідність – чесною працею надавали суспільству гідні продукти або послуги [].

Постійна спрямованість до добра (в православному розумінні абсолютне добро – є воля Божа) змінює загальний погляд на справу, яка вже не розглядається як «машина для заробляння грошей». В «Зводі моральних принципів і правил в господарюванні» (прийнятому на Восьмому Всесвітньому Російському Народному Соборі) сказано:

Гроші – лише засіб для досягнення поставленої мети. Вони повинні знаходитися в постійному русі, в обороті. Багатством підприємця є справжнє діло, справа, яка захоплює його цілком [].

Критерій належного підприємництва, наявність в підприємництві православної складової, може визнаватись лише коли підприємець бачить свою гідність і багатство в створеному їм ефективному і етичному бізнесі. В цьому бізнесі гроші грають роль засобу для досягнення поставленої мети – надійного існування самої справи, як можливості реалізації кожної людської особи і даних їй від Бога здібностей [] .

Етична традиція в історії православного підприємництва і управління свідчить що одним із основних принципів ведення підприємницької діяльності був принцип, який формулювався наступним чином: "прибуток вище всього, але честь вище за прибуток" [].

Це означає, що прибуток не є єдиним мірилом доцільності тих або інших господарських дій. Прибуток значущий тільки тоді, коли забезпечений честю і совістю:

- в наявності чесне і справедливе ставлення до ділових партнерів, найманих працівників;

- виконуються зобов'язання перед державою і суспільством;

- виключається участь в етично сумнівних або аморальних і незаконних підприємствах;

- у всьому є прагнення до бездоганної ділової репутації.