9. Відносини працедавця і працівника у православній етиці підприємництва

Згідно із православною етикою господарювання, у відносинах, які складаються у спільній праці, ми повинні прагнути до ідеалу, заданого Священним Писанням і працями святих отців Церкви. Як стверджують провідні економісти, міжособистісні відносини в трудовому колективі більше впливають на продуктивність праці, ніж рівень зарплати. А сучасний світ є таким, що трудитися нам доводиться спільно. Цікаво, що у перекладі з грецької мови «загальна служба, загальна справа» називається літургією. Літургія у церковній практиці - служіння Богу і вона відбувається у храмі. Але люди можуть продовжувати це загальне служіння і на робочому місці, якщо будуть ставитись до будь-якої своєї справи, як до служіння Богу. Якщо кожний керівник бачитиме в людині, з якою працює, ближнього, який потребує уваги і турботи, і якщо кожний, хто трудиться, бачитиме цю турботу і відповідатиме на неї чесною працею, творенням загальної справи, тоді іншою стане не тільки наша Вітчизна - тоді іншим стане наш світ .

У шостому розділі Євангелія від Луки є прекрасні слова: « И как хотите, чтобы с вами поступали люди, так и вы поступайте с ними» (Лк. 6: 31) [9]. Виходячи з цього і повинні будуватися відносини працедавця і працівника. Ставлення до праці, один до одного виражаються через конкретні вчинки.

Спочатку поговоримо про працедавців. Вони завдяки своєму статусу мають владу, але неприпустимо цією владою зловживати. Чим вище начальник, тим більшу відповідальність за інших він несе, тим більше він повинен віддавати себе іншим: «Кто хочет между вами быть большим, да будет вам слугою» (Мф. 20: 26) [9].

Корисні поради для керівників можна знайти в святоотцівській літературі. Ось, наприклад, авва Дорофій так пише про ставлення начальників до підлеглих: «За случающиеся же проступки не слишком негодуй, но без смущения показывай вред, происходящий от проступка. Если нужно сделать выговор, то обращай внимание на лицо и выбирай удобное время. Не взыскивай строго за малые проступки, как будто сам ты совершенно праведен, и не часто обличай, ибо это тягостно и привычка к обличениям приводит в бесчувствие и небрежение. Не приказывай властительски, но со смирением ... Когда брат тебе сопротивляется, удержи язык твой, чтобы отнюдь ничего не сказать с гневом, и не позволяй сердцу твоему возвыситься над ним» [1].

Російський підприємець, банкір Володимир Павлович Рябушинський, представник купецької династії Рябушинських, у своїй книжці «Московське купецтво» писав, що аж до початку XIX ст. існували стійкі уявлення про специфічні гріхи господаря, про які спеціально питали на сповіді. І що особливо тяжкими серед господарських гріхів вважалися невиплата заробітної плати, обман і утиск (притеснение) працівників. Зараз за часів становлення нового вітчизняного підприємництва, за часів відродження ділової етики, заснованої на православному світогляді, розуміння цих специфічних «гріхів господаря» стає дуже актуальним. Саме тому при розробленні «Основ соціальної концепції Російської Православної Церкви» цьому питанню була надана належна увага. Ось що ми можемо прочитати у VI розділі цього документа під назвою «Праця і її плоди» [89]:

«Церковь учит, что отказ в оплате честного труда является не только преступлением против человека, но и грехом перед Богом.

Священное Писание говорит: «Не обижай наёмника ... В тот же день отдай плату его ... чтоб он не возопил на тебя к Господу, и не было на тебе греха» (Втор. 24: 14-15) [9]; «Горе тому, кто ... заставляет ближнего своего работать даром и не отдаёт ему платы его» (Иер. 22: 13) [9].

Існує безліч способів, як недодати плату своєму працівникові, - способів обману і прихованої експлуатації працівника працедавцем. Православний підприємець, що живе згідно із заповідями Божими, повинен пам'ятати слова з послання апостола Іакова: «Послушайте вы, богатые: плачьте и рыдайте о бедствиях ваших, находящих (на вас). Богатство ваше сгнило, и одежды ваши изъедены молью. Золото ваше и серебро изоржавело, и ржавчина их будет свидетельством против вас и съест плоть вашу, как огонь: вы собрали себе сокровище на последние дни. Вот плата, удержанная вами у работников, пожавших поля ваши, вопиет, и вопли жнецов дошли до слуха Господа Саваофа. Вы роскошествовали на земле и наслаждались; напитали сердца ваши, как бы на день заклания». Він повинен прагнути впровадити на своєму підприємстві прозорі, зрозумілі і справедливі відносини.

Тому, як стверджується в «Етичному кодексі православного підприємця» [92], підприємець має перед своїми працівниками соціально-етичну відповідальність, і їх відносини повинні формуватися на справедливій і взаємовигідній основі. «Нормою відносин підприємця і найманих працівників є справедливість і взаємна вигода. Найближчим вираженням справедливості і взаємної вигоди є розумність (економічна обгрунтованість) винагороди найманих працівників. Ця винагорода повинна бути конкурентоздатною, тобто бути не нижче звичайної нагороди на аналогічних підприємствах. Експлуатація найманих працівників виникає тоді, коли підприємець недоплачує їм за працю належної якості і тривалості або затримує цю оплату».

Але відносини між працедавцем (господарем) та працівником мають двосторонній характер. Ми звикли міркувати про експлуатацію працівників працедавцями, але чомусь дуже рідко говорять про іншу експлуатацію, яка теж має місце, - про експлуатацію працедавця працівниками.

Один підприємець розказував такий випадок: він орендував добрий офіс, обставив його меблями, обладнав всім необхідним і найняв працівника, який повинен був виконувати обов'язки редактора видання. Спочатку працівник витребував собі вільний графік відвідування офісу, навівши аргументи, що нормувати його роботу складно і частенько він продовжує свої редакторські функції вечорами і у вихідні дні. Потім він умовив підприємця оплачувати його мобільний телефон, по якому йому тепер стали дзвонити ділові партнери. На офісному принтері він став роздруковувати не тільки свої власні рукописи, що не мають відношення до його прямої роботи, але і робив роздруківки всім своїм домашнім, друзям і знайомим, у зв'язку з чим працедавець просто не встигав міняти картриджі і закупляти нові пачки паперу. Далі він став використовувати торговий бренд підприємця для друкування і отримання прибутку з власних буклетів і так далі. Треба зазначити, що працівник виявився в цьому відношенні дуже винахідливим. Чи варто говорити, що процес його звільнення завдав працедавцеві немало неприємностей аж до шантажу і судових тяжб. І ця історія, на жаль, не одинична. Напевно, немає такого підприємця, який би не пройшов через подібні пригоди. Про таких працівників говорив святитель Тихон Задонський: «…суть истые воры и хищники, когда, взявшие достойную цену, не хотят прилежно работать, но ленно и нерадиво работают, и только дни и часы провождают» [цит. за 91].

Експлуатація працівником працедавця відбувається тоді, коли працівник недбало ставиться до своїх трудових обов'язків: займається під час робочого дня своїми особистими справами, добивається завищеної оплати праці, не виконує роботу належного обсягу і якості, краде або недбало витрачає ті засоби праці і матеріали, які надходять у його користування, використовує в особистих інтересах Інтернет, телефонний зв'язок, які оплачує працедавець, та інше.

Приводом для такої експлуатації, крім несумлінності працівника, може бути і зайва довірливість працедавця, відсутність належного контролю або чітких інструкцій для роботи. Працедавець не повинен «вводити працівника в спокусу», і всі відносини обох сторін краще ясно і розумно структурувати.

На жаль, наша країна пережила негативний досвід господарювання радянського періоду у фазі його розкладу, коли праця була неефективною, низькопродуктивною, неякісною, безвідповідальною, на робочих місцях процвітало пияцтво, крадіжка, споживацтво. Класичною для радянської економіки була картина, коли один копав яму, а п'ятеро людей командували і давали йому вказівки.

Все це не могло не позначитися на ставленні працівників до праці. І хоча сьогодні на робочі місця приходить нове покоління, наслідки неправильного ставлення до праці ми зживатимемо ще довго. Колосальна відповідальність лежить на керівниках, але величезна відповідальність - і на підлеглому. На робочому місці неприпустимо лихослів'я, пияцтво, лінощі.

Нехлюйство, халатність, недбалість і лінь у жодному випадку не повинні стати синонімами нашого національного характеру. І український господар, і працівник вміють бути старанними і акуратними, дбайливими і працелюбними. Про це свідчить безліч прикладів і з казок, з вітчизняної літератури, з історії.

Отже, як написано в «Етичному кодексі православного підприємця», «замість експлуатації основою відносин підприємця і найманих працівників повинен стати справедливий баланс їх законних інтересів. Підприємець повинен визнавати і усвідомлювати цінність всіх людей, що беруть участь в його справі або так чи інакше пов'язані з нею. Прямий шлях до цього - постійна пам’ять про те, що кожна така людина є образом Божим. Не визнаючи цінності людей, підприємець виявляє неповагу до Творця, що абсолютно неприпустимо для православного віруючого.

Підприємець прагне забезпечити діяльність своєї справи так, щоб і він сам, і всі його учасники набувати гідності - чесною працею надавали суспільству гідні продукти або послуги. Постійна спрямованість до добра змінює загальний погляд на справу, яка вже не розглядається як «машина для заробляння грошей» [92].

А в «Декларації про права і гідність людини» (прийнята на Десятому Всесвітньому Російському народному соборі) мовиться: «Людина як образ Божий має особливу цінність, яку не можна відняти. Вона повинна поважатися кожним з нас, суспільством і державою. Роблячи добро, особа набуває гідності. Таким чином, ми розрізняємо цінність і гідність особи. Цінність – це те, що дано, гідність - це те, що набувається» [цит. за 91].

Сьогодні неможливо ані створити, ані утримати капітал матеріальний і фінансовий без капіталу інтелектуального - добровільного докладання людиною своїх здібностей, умінь і знань. Людині-працівникові повинні бути доступними знання і скарби культури, можливість реалізувати себе через освіту, наукову і творчу діяльність. Витрачена на це частина інтелектуальних і матеріальних ресурсів окупиться поліпшенням конкурентоспроможності підприємництва і суспільства в цілому.

Підприємець не тільки не повинен перешкоджати бажанню працівника отримати спеціальну або вищу освіту, але, навпаки, повинен йти назустріч такому бажанню, допомогти в його реалізації. За наявності можливості підприємець може здійснювати навчання своїх співробітників за рахунок фірми. До речі, багато вітчизняних промисловців бачили в розвитку своїх співробітників, у навчанні їх, пряму вигоду підприємству, для цього вони організовували свої школи і училища. Людині не властиво все життя залишатися на одному рівні, їй необхідно зростати, у тому числі і професійно. Якщо це зростання працівник може здійснити в рамках своєї компанії, він навряд чи шукатиме інше місце роботи.

Зрозуміло, працівник, який отримав знання за рахунок фірми, при православному ставленні до справи повинен розуміти, що всяке благодіяння гідно подяки, і навіть якщо працедавець ніяк не регламентував відносини зі своїм працівником в цьому плані, було б розумним своєю працею хоча б частково (протягом якогось часу) відшкодувати гроші, що були затрачені на нього.

Ще хотілося б сказати про взаємодопомогу в колективі, про постійний обмін інформацією, досвідом, «знахідками», набутими в процесі діяльності. Чомусь часто прийнято вважати, що в умовах конкуренції не варто допомагати один одному і обмінюватися досвідом. В результаті моральний клімат в колективі псується, трудові відносини перетворюються на боротьбу за виживання, «підсиджування» один одного. Все це неприпустимо в здоровому трудовому колективі. І вже давно помічено, що взаємодопомога в православному підприємницькому середовищі не тільки сприяє розвитку нормальних моральних відносин, але і є однією з визначальних умов професійного зростання. Колись Бернард Шоу сказав: «Якщо у вас є яблуко і у мене є яблуко, і якщо ми обміняємося цими яблуками, то у вас і у мене залишиться по одному яблуку. А якщо у вас є ідея і у мене є ідея, і ми обміняємося цими ідеями, то у кожного з нас буде по дві ідеї». Математичний парадокс, чи не так? А тим часом цей парадокс добре працює. І його треба зробити законом етичних відносин в підприємницькому співтоваристві. І тут дуже багато що залежить від керівника, який повинен заохочувати відповідні відносини.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте відносини працедавця і працівника у православній етиці підприємництва.

2. В чому полягає двосторонній характер відносин між працедавцем і працівником?

Питання для обговорення

1. Якими рисами характеризуються відносини між працедавцем і працівником у сучасному українському бізнес-середовищі?

2. Що, на Вашу думку, необхідно зробити, щоб стосунки між працедавцем та працівником у сучасному українському бізнес-середовищі наблизились до норм православної етики підприємництва?

3. Що Ви можете сказати про перспективи розвитку ділової культури і етики в Україні в XXI ст.?

Теми рефератів

1. Формування соціально відповідальних відносин між працедавцем та працівником (досвід західних країн).

2. Формування соціально та морально відповідальних відносин між працедавцем та працівником у сучасному українському бізнес-середовищі: проблеми та перспективи.

Література [1, 9, 58, 88, 89, 91, 92].