8.5. Соціально-етична відповідальність підприємця

У цьому параграфі ми розглянемо лише основні прояви соціальної відповідальності православного підприємця. Соціально-етична відповідальність підприємця передусім передбачає формування справедливих і взаємовигідних відносин працедавця і найманого працівника.

Нормою відносин підприємця і найманих працівників є справедливість і взаємна вигода. Найближчим вираженням справедливості і взаємної вигоди є розумність (економічна обгрунтованість) винагороди найманих працівників. Ця винагорода повинна бути конкурентоспроможною, тобто бути не нижче звичайного її рівня на аналогічних підприємствах.

Експлуатація найманих працівників виникає тоді, коли підприємець недоплачує їм за працю належної якості і тривалості або затримує цю оплату.

Можлива і експлуатація найманими працівниками підприємця. Це відбувається у тому випадку, коли працівники займаються під час робочого дня своїми особистими справами, добиваються завищеної оплати праці або не надають працю належного обсягу і якості. Справедливість і взаємна вигода виключають експлуатацію як першого, так і другого роду.

Замість експлуатації основою відносин підприємця і найманих працівників повинен стати справедливий баланс їх законних інтересів (до питання відносин працедавця і найманого працівника ми ще повернемось в наступній лекції).

Наступним проявом соціальної відповідальності православних підприємців, яка досить відома із історії вітчизняного дореволюційного підприємництва, є добродійність.

Добродійність є природною часткою інтересів підприємця і сферою його служіння. Добродійна діяльність повинна бути безкорисливою, здійснюватися за велінням серця. Вона не може розглядатися як спосіб отримання суспільного визнання, але тільки як шлях милосердя і догоджання Богу. Підприємці можуть відкрито заявляти про добродійні проекти тільки з єдиною метою - залучення нових прихильників добродійної діяльності.

Святе Письмо закликає людей до милосердя: «Будьте милосерды, как и Отец ваш милосерд» (Лк. 6:36). «Человек милосердый благотворит душе своей» (Притч. 11:17). «Милосердый будет благословляем» (Притч. 22:9) [9].

Матеріальні ресурси дозволяють досягти людині благородної мети. На гроші можна побудувати храм для Богослужіння, школи для навчання дітей, будинки для хворих і бездомних, лікарні для хворих та немічних. Якщо багата людина розумно розпоряджається своїм добробутом, її гроші можуть забезпечити і їй, і іншим вічне благословення.

Здійснюючи добродійність, підприємець може об'єднувати її з добродійністю інших підприємців, щоб допомога приходила своєчасно. В добродійності підприємці керуються заповіддю:

«Давайте, и дастся вам: мерою доброю, утрясенною, нагнетенною и переполненною отсыплют вам в лоно ваше; ибо, какою мерою мерите, такою же отмерится и вам» (Лк. 6:38) [9].

Багато підприємців, на жаль, приходять до думки, що легше жертвувати грошима, ніж особистим часом, проте православна традиція вчить: найцінніший дар - це особиста участь благодійника і його серцева теплота.

Слід також відзначити, що розсудливість є важливою у будь-якій, навіть в такій справі, як добродійність. Розсудлива людина може принести набагато більше користі суспільству. Адже своїми продуманими діями вона допомагатиме людям з року в рік, роблячи свій посильний внесок в поліпшення того суспільства, в якому живе вона і її сім'я.

Наступною рисою соціально відповідальної діяльності православного підприємця є захист навколишнього середовища.

Природа є в очах Божих самостійною цінністю. Християнське ставлення до природи в ідеалі невіддільно від жалості і благоговійного ставлення до всякого творіння Божого. Отець Павло Флоренський писав про це так: «Только христианство породило невиданную ранее влюбленность в тварь и нанесло сердцу рану влюбленной жалости о всем сущем. Чувство природы - если разуметь под ним отношение к самой твари, а не к ее формам, если видеть в нем нечто большее, нежели внешнее, субъективно-эстетическое любование "красотами природы", - это чувство всецело христианское и вне христианства решительно немыслимое, ибо оно предполагает чувство реальности твари» [цит. за 91].

Гріхопадіння людини стало причиною екологічної катастрофи. Смерть і хвороба уразили не тільки людину, але і природу. «...Проклята земля за тебя», - сказав Бог (Быт. 3: 17) [9]. Тому людина відповідальна не тільки перед Богом, але і перед природою. Вона завдала рани, що кровоточить, природі, але вона і буде тою, хто врятує її. Про це свідчить, зокрема, відоме місце з Послання до Римлян: «Ибо тварь с надеждою ожидает откровения сынов Божиих, потому что тварь покорилась суете не добровольно, но по воле покорившего (ее), - в надежде, что и сама тварь освобождена будет от рабства тлению в свободу славы детей Божиих, ибо знаем, что вся тварь совокупно стенает и мучится доныне» (Рим. 8: 19-22) [9].

Заставою порятунку природи є, таким чином, спасіння людини. Тільки в цьому випадку людина зможе виконати свій обов’язок по відношенню до неї. Таким чином, захист і порятунок навколишнього середовища є найважливішою задачею ділового співтовариства.

Необхідно добиватися вкорінення погляду на природу, як на систему, в якій неприпустимо порушувати закони її існування. Ці закони дані Творцем, їх порушення несе загрозу розпаду природи як цілого і, як наслідок, загрозу існуванню самої людини. Православний підприємець повинен уникати господарських рішень, які несуть небезпеку системних збоїв у природі. Більш того, він повинен оберігати та розвивати навколишній природний світ.