8.2. Духовні норми поведінки в діловому житті

Духовні норми поведінки в діловому житті, які притаманні православній моралі і, відповідно, етиці підприємницького життя, можливо сформулювати наступним чином.

• 1. Постійне прагнення до виконання в житті заповідей Божих, покаяння при порушенні їх, природне і правильне внутрішнє упокорювання перед Богом.

Підприємець, як і кожна людина, на своєму шляху проходить різні випробування. Його задача – у всіх випробуваннях упокорюватися перед Богом, а також бути покірливим і перед людьми. Потрібно пам’ятати, що випробуванням є і успіх справи, і її невдача.

Якщо підприємець загордився, то це не робить його успіх незаслуженим, але гордість позбавляє його слави Божої.

В невдачах підприємець випробовується на стійкість, на здатність робити висновки з помилок, виправляти промахи і не впадати в смуток. Його упокорювання виражається в терплячому, без незадоволення, подоланні труднощів, умінні зносити уколи самолюбства і скептичне ставлення до себе оточення. Преподобний Антоній Оптинський говорить:

«…Без благости в духе спастися невозможно, а благости от одних слов научиться нельзя – потребна практика, чтобы кто трепал нас, и мял, и выколачивал кострику (жесткая кора растений), без чего и в Царствие Божие попасть нелегко, которое многими скорбями обретается» [цит. за 91].

Православний підприємець приймає всі випробування як школу упокорювання, яка дозволяє йому виробити цю найціннішу, згідно з ученням святих отців, якість людини в очах Господа. Проявляючи в діловому житті упокорювання, підприємець йде до спасіння в Царстві Небесному.

2. Орієнтація у всіх обставинах ділового життя на виконання заповідей

Упокорювання дозволяє виконати заповіді, бо саме гордість і спокуси сприяють падінню людини, примушуючи її до гріха. Православний підприємець прагне у всіх обставинах ділового життя дотримуватися заповідей. У всіх складних і етично неоднозначних ситуаціях розроблення рішень повинно починатися з осмислювання тих чи інших ситуацій відповідно до заповідей.

3. Ставлення до підприємництва, як до виконання необхідної земної справи, завдання, даного Господом, як до сфери служіння Богу і людям

Підприємництво розглядається як галузь, у якій, як і в будь-якій іншій етично виправданій діяльності, належить служити Богу і людям. Служіння підприємця полягає в організації економічних співтовариств людей, в яких кожний член співтовариства відповідно до свого покликання, талантів, знань, умінь і вільного вибору заслужено одержує своє місце власника, партнера, найманого менеджера, фахівця або співробітника будь-якої іншої необхідної професійному співтовариству професії.

У своєму служінні підприємець повинен прагнути до виконання волі Божої. Він має вірити, що збіг його особистої волі з волею Бога забезпечує успіх його служіння. Разом з тим важливо враховувати, що воля Божа буває як благовоління і як потурання.

Преподобний Макарій Оптинський: «Воля же Божия не связывает нашего самовластия, но совершается, взирая на оное – к чему клонится. Есть воля Божия по благоволению, и есть воля Божия по попущению, - и сия последняя бывает, когда мы хотим, чтобы было непременно так, как мы думаем, что будет для нас хорошо. А когда отдаемся в волю Божию и ищем не того, чего хотим, а что Ему будет угодно и нам полезно, то в сем бывает воля Божия – по благоволению, полезная и спасительная для нас, а при воле Божией, бывающей по попущению, неизбежны скорби и печали» [цит. за 91].

Виходячи із значення наведеного вислову, можна зробити висновок про наявність двох шляхів у господарському житті. Перший шлях полягає в тому, що люди самостійно обирають галузь, сферу своєї діяльності і засоби її здійснення, до яких людина і призначена. В цьому випадку Бог благоволить людині, надаючи необхідну підтримку. Ця підтримка призводить до того, що людина, долаючи труднощі, вчиться виправляти помилки, правильно бачити місце своєї діяльності в житті людей і безперестанну дію всемогутності, премудрості і благості Божої. Але можливий і другий шлях – коли людина приймає рішення, яким Бог не благоволить. З цього не витікає абсолютна неможливість здійсненності цих економічних справ. В цьому випадку людські справи здійснюються відповідно до Божого потурання (рус. - попущения). Господь дає можливість людині реалізувати ту або іншу справу і переконатися в її некорисності і навіть згубності для самої людини.

4. Ставлення до плодів підприємництва, як до таких, які даровані Богом для мудрого і розсудливого використовування

Підприємництво є одним з видів праці, етично рівноправним з іншими видами праці.

Церква благословляє будь-яку працю, спрямовану на благо людей; при цьому не віддається перевага жодному з видів людської діяльності, якщо така відповідає християнським етичним нормам. В притчах Господь Ісус Христос постійно згадує про різні професії, не виділяючи жодну з них. Він говорить про працю сіяча (Мк. 4: 3-9), слуг і домоправителя (Лк. 12: 42-48), купця і рибалок (Мф. 13: 45-48), управителя і працівників у винограднику (Мф. 20: 1-16) [9].

У цьому положенні сформульовано важливе визнання рівноправності функціонально різних видів економічної діяльності людей. У поданому переліку названі: підприємець (купець), менеджер (домоправитель), наймані працівники (слуги і працівники у винограднику) і вільні трудівники (сіячі, рибалки).

Через це до підприємництва застосовні й інші визначення, що характеризують трудову діяльність в православній культурі та етиці господарювання:

- праця є органічним елементом людського життя;

- праця – це творче розкриття людини, якій завдяки її богоподібності дано бути співтворцем і співробітником Творця;

- Слово Боже не тільки звертає увагу людей на необхідність щоденної праці, але і задає її особливий ритм (заповідь відпочинку у суботній день, а з апостольських часів – заповідь про неділю);

- праця сама по собі не є безумовною цінністю. Вона стає благословенною, коли являє собою співробітництво Творцю і сприяє виконанню Його задуму про світ і людину. Священне Писання свідчить про два мотиви до праці – праця як засіб власного існування та праця як засіб допомоги тим, хто потребує;

- через працю людина не тільки панує над зовнішньою природою, але в той же час праця – засіб панування людини над своєю природою внутрішньою. Цей засіб покликаний перетворити людину, повернути їй втрачений рай і Боже благовоління. Це спосіб самовиховання і самовладання, можливість використати свої природні сили на служіння розумній ідеї.