1.3. Мораль та моральність. Природні витоки моральності (теологічний підхід)

Як ми відзначали, окрім світського наукового, існує й інший – теологічний підхід, в якому виділяють природні і надприродні витоки моральності людини.

Цей підхід на відміну від першого визнає не просто наявність духовних основ моральності, але і їх домінанту. Домінанту в тому значенні, що, по-перше, сам моральний закон має духовне походження (хоча і є закладеним в природу людини ); а по-друге, що існує чітка залежність між виконанням (невиконанням морального закону) і станом всіх сфер життєдіяльності людини (стан економіки, соціальної сфери, демографії, природи, політики залежить від норм моральності і їх дотримання суспільством; те саме можна сказати і про діяльність окремої людини). Далі ми детально зупинимося на цих положеннях, але спочатку розглянемо сам теологічний підхід.

Відповідно до цього підходу, під моральністю (це одне з визначень морального богослов’я) розуміють ставлення людини до Бога, до іншої людини і до суспільства людей. Отже, вже в самому визначенні виділяється духовна складова. А також чітко виражені три поля вияву відносин моральності. В основі цих відносин лежить, по-перше, моральне відчуття або моральний закон, що живе в людині, – її здатність відрізняти добро від зла. Це так звана природна моральність, витоки якої кореняться в богоствореній природі людини. А по-друге, існує надприродне джерело моральності, яке коректує спотворену гріхопадінням природну моральність людини.

Тепер нам необхідно зупинитися на цих двох видах моральності – природній і надприродній.

Під ім'ям природного закону мається на увазі той властивий нашій душі внутрішній закон, який показує людині, що добро і що зло, і чого вона повинна віддалятися. Закон цей так глибоко втілений в нашу природу, що ніхто не може звільнитися від нього, згладити або заглушити його. Його знають і відчувають всі народи і всі нації землі, бо немає жодної людини, яка б не усвідомлювала відмінності між добром і злом, а також і того, що добро слід робити, а зла уникати і віддалятися. Існування в людині природного морального закону підтверджується Священним Писанням. Так, апостол Павло говорить про язичників: «они не имея закона (откровенного), естеством законная творят (т.е. по природе делают законное), не имея закона (писанного), они сами себе закон; они показывают, что дело закона у них написано в сердцах, о чём свидетельствует совесть их и мысли их, то обвиняющие, то оправдывающие одна другую» (Рим. 2:14-15) [9].

Таким же чином міркують і святі отці. Св. Іоанн Златоуст пише: «Ни Адам, ни другой какой человек никогда, кажется, не жил без закона естественного. Как скоро Бог сотворил Адама, вложил в него и этот закон, сделав его надёжным сожителем для всего человеческого рода» [35].

Керуючись цим внутрішнім природним законом, людство виробляло не тільки окремі моральні правила, але і створювало цілий моральний світогляд, виробляло певні звичаї і підвалини, які є нічим іншим, як неписаними законами, що переходять у переказах від покоління до покоління і стають джерелом для всіх писаних законів. Ці закони служили керівництвом в суспільному житті і якими би недосконалими вони не були, все-таки стримували в людських суспільствах грубе свавілля, насильство і розбещеність. Природний закон, за апостолом Павлом, вкладений в нашу свідомість, є совість.

Совість є загальнолюдським явищем. Голос її чується у всякому людському серці. Але, будучи однаково властивою всім людям, совість вельми різна у різних людей і навіть в одній і тій же людині не завжди діє однаково. Відомо, наприклад, що совість, а відповідно і мораль народів, деколи не тільки виправдовувала, але і освячувала релігією людські жертвопринесення, оргії на честь Бахуса, акти кривавої помсти і т. д. В теперішній час в цивілізованому західному суспільстві морально виправдовуються такі моральні злочини, як наркоманія (легалізовані так звані легкі наркотики) і проституція (в деяких країнах вони легалізовані), гомосексуалізм.

На жаль, дуже велика частина суспільства (у тому числі і в Україні) виправдовує аборт. Також нерідко можна зустріти людей, які в різні періоди свого життя і на різних ступенях свого розвитку бувають то більш, то менш сумлінні, то засуджують, то виправдовують одні й ті самі явища моральної сфери. Людина може виправдовувати або не помічати власні злі вчинки або думки, відчуття і при цьому засуджувати іншу людину за щонайменшу провину. В крайньому стані затьмарення совісті людина може вважати нормою життя злочинну діяльність, наприклад вбивство або крадіжку, визнавати добре – злим, а зле – добрим. Особливо часто людина схильна заглушати голос своєї совісті при прагненні до влади і багатства. Так, певна частина українського суспільства вважала нормою порушення моральних законів у так званий період первинного накопичення капіталу. Зараз бізнесмени часто виправдовують неморальну поведінку в економічній сфері, наприклад, вважають нормою несплату податків і заниження оплати праці працівників, несправедливі звільнення і т. д.

Таким чином, совість (моральність) як окремої людини, так і окремого народу, суспільства може бути значно спотвореною. В чому причина такого спотворення і чи достатньо для нормальної життєдіяльності суспільства лише природного морального закону? Наука говорить про декілька причин спотворення моральності, наприклад, підкреслюється дія: соціальних чинників - неправильного виховання, негативного впливу оточення; економічних чинників - відомо, що при зростанні безробіття, зубожінні населення зростає злочинність; психологічних чинників, коли стверджується, що на людину впливають приховані в несвідомому мотиви (за З. Фрейдом, людиною рухає мотив влади і сексуальний мотив).

Теологія не заперечує дію цих чинників, але говорить про першопричину виникнення моральних спотворень (адже самі по собі всі ці чинники - і неправильне виховання, і такі несвідомі мотиви, як домінанти поведінки, вже є спотворенням).

Головна причина недосконалості совісті, моральності полягає в гріхопадінні прародителів, що розладнало всі сили людського духу, з яким пов'язана і діяльність совісті. Природно, що наука не може ані довести, ані спростувати положення про гріхопадіння і його наслідки, одне з яких – порушення, спотворення природи людини. Цей факт – предмет віри і тому розглядається в релігії і, відповідно, в теології. Тут, по суті, і відбувається один з найважливіших поділів між науковим і теологічним розумінням моральності і моралі.

Далі, внаслідок того, що наш народ ось вже більше 1020 років є носієм християнської релігії, культури і моральності, ми розглядатимемо переважно християнське розуміння моральності, хоча зробимо деякий невеликий екскурс і в інші релігії і світогляди.