4.2. Теорія утилітаризму

Засновником теорії традиційного утилітаризму вважають Ієремію Бентама (1748—1832). У своїх працях Бентам розробляв методику пошуку об'єктивних критеріїв вимірювання цінностей, яка повинна була забезпечити можливість простого і задовільного, з економічної точки зору, визначення адекватності соціальної політики і суспільного законодавства. На його думку, найефективнішими критеріями могли служити ступінь відповідності способу дії та існуючих законів і ступінь корисності і шкідливості діяльності.

Будь-яка дія є правомірною з етичної точки зору в тому, і лише в тому випадку, якщо сумарний корисний ефект цієї дії перевищує сумарний корисний ефект будь-якої іншої дії, яку можливо було б здійснити замість першої.

Таким чином, принцип утилітаризму припускає наявність можливості кількісного вимірювання благ, які ми можемо отримувати як наслідок певних дій, можливість їх підсумовування, а також обчислення різниці між кількістю благ і кількістю негативних результатів, а значить — і можливість визначити, яка з дій дасть максимальний чистий прибуток або мінімальні абсолютні витрати. Отже, як здається спершу, на базі даного принципу можна здійснити кількісне вимірювання всіх видів прибутку і витрат.

Наприклад, рівень ступеня задоволеності робітників станом середовища, в якому реалізується трудовий процес, може бути оцінений величиною, рівною 500 (позитивних) одиниць корисності, а відповідний негативний ефект (рахунок з банку за оплату екологічних послуг, який надійшов в наступному місяці) складе 700 (негативних) одиниць. Таким чином, загальний підсумок описаної акції, направленої на поліпшення стану середовища, в якому працюють робітники, складе 200 (негативних) одиниць корисності.

Якщо робити висновок щодо необхідності заходів, спрямованих на збереження довкілля, виходячи з теорії утилітаризму (базуючись на цьому прикладі) вони будуть невигідними. Але з точки зору релігійної моралі або навіть з позиції теорії соціальної відповідальності таке рішення буде незадовільним.

Теорія утилітаризму має свої переваги та недоліки (на нашу думку, недоліків більше). Її положення узгоджуються з критеріями, які використовуються для раціональної або інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Так, у разі, коли людина намагається пояснити, чому вона зобов'язана вчинити ту або іншу дію, вона часто керується міркуваннями про користь або шкоду, яку її дії можуть завдати іншим людям. Моральне судження вимагає урахування інтересів всього оточення нарівні з власними інтересами.

Використовуючи принципи утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види діянь вважаються аморальними (брехня, подружня зрада, вбивство), а інші, навпаки, — морально виправданими (правдиві вислови, вірність, дотримання зобов'язань). Прихильник теорії утилітаризму може довести, що брехати недобре, тому що брехня приведе до спаду суспільного добробуту. Коли люди брешуть один одному, вони у меншій мірі здатні довіряти і співробітничати. А чим менше інтенсивність довір'я і співпраці, тим нижче загальний добробут.

Проте прихильники теорії утилітаризму заперечують той факт, що дія може виявитися некоректною. Так, вони не погодилися б з тим, що нечесність або крадіжка завжди безумовно погані. Якщо в певній ситуації нечесна дія приведе до більш сприятливих наслідків, ніж яка-небудь інша альтернативна дія, тоді, згідно з теорією традиційного утилітаризму, нечесний вчинок буде морально виправданий.

Ідеї утилітаризму достатньо сильно вплинули на розвиток економічних наук. Багато економістів ще в XIX ст. категорично стверджували, що в основі механізмів господарської діяльності лежить природне прагнення людини до максимального збільшення свого добробуту, а корисність вироблюваних товарів вимірюється тією ціною, яку люди бажають сплатити за них. Приймаючи ці й інші спрощення, економісти отримали можливість з'ясувати відому всім залежність між попитом і пропонуванням, визначивши таким чином характер зв'язку між попитом і пропонуванням, між продавцем і покупцем, а також пояснили причини рівноваги цін в умовах вільного конкурентного ринку. Більш того, економісти зуміли також довести, що розвиток системи вільних ринків на основі конкуренції приведе до такого способу експлуатації ресурсів і затвердить такий механізм варіювання цін, що у споживача з'явиться можливість довести свою суспільну корисність до максимуму, причому це відбудеться за рахунок підвищення купівельної спроможності. Таким чином, знаходячись на позиціях теорії утилітаризму, економісти приходять до висновку про безальтернативність системи вільного ринку.

Як вже було зазначено вище, теорія утилітаризму лежить в основі методу аналізу витрат і прибутку. Цю методику, зокрема, використовують для визначення ефективності інвестицій шляхом оцінки різниці величин нинішнього і майбутнього прибутку і величин нинішніх і майбутніх витрат.

У рамках даного підходу використовування концепції утилітаризму для визначення суспільної корисності, таким чином, зводиться до розрахунку співвідношення між грошовими еквівалентами прибутку і витрат.

Крім того, положення теорії утилітаризму добре узгоджуються з уявленнями про категорію ефективності (як вона розуміється зазвичай в західній економічній теорії), і хоча вони мають різний сенс, проте їх часто використовують для опису можливості виробляти максимум продуктів при відомій кількості ресурсів. Інакше кажучи, ефективною прийнято вважати таку операцію, реалізація якої дозволяє забезпечити необхідний вихід продукції при мінімумі витрат ресурсів. Саме так прийнято розуміти ефективність з позицій утилітаризму, оскільки в рамках цієї теорії правомірним вважається такий спосіб дій, який дає можливість проводити максимум прибутку при мінімумі витрат. У поданому вище визначенні ефективності достатньо слова "необхідний вихід продукції" і "витрати ресурсів" замінити словами "прибуток" і "витрати" — і ми отримаємо основну формулу утилітаризму; таким чином, згідно з теорією утилітаризму, коректний спосіб дій завжди одночасно є найефективнішим.