Структура соціологічної науки

Соціологія як наука про соціальні відносини, механізми та закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних об’єднань має складну структуру.

Складність суспільства як соціальної системи, різноманітність процесів, явищ, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного пізнання соціальної реальності.

Існує декілька підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології – від найпростішого (поділ соціології як і більшості наук на фундаментальну і прикладну) до найскладнішого (виокремлення семи рівнів соціології: методологічні та теоретичні засади, спеціальні знання, прикладний рівень, соціоінженерний рівень, теорія соціологічного дослідження, методи здобуття соціологічної інформації, знання про організацію соціологічних служб).

Більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі елементи цієї структури: теоретична соціологія або загальна соціологічна теорія, спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня та емпірична соціологія або конкретно-соціологічні дослідження.

ТЕОРЕТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ – це різноманітні концепції, що вивчають суспільство як єдиний цілісний організм. Отримані знання встановлюють сутнісний зв’язок між окремими підсистемами суспільства, загальні закономірності функціонування соціальних механізмів. Теоретична соціологія формулює принципи соціального пізнання та основні методологічні підходи до соціологічного аналізу.

Донедавна єдиною концепцією, що вивчає специфіку соціальних процесів, закономірності розвитку суспільства, у нас вважали історичний матеріалізм. Тому теоретичну соціологію ототожнювали з історичним матеріалізмом (вчення про загальні закони та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у засобах виробництва, поділ суспільства на класи і боротьба між ними).

Людство виробило багато концепцій, які пояснюють закономірності розвитку суспільства. Так, наприкінці Х1Х- початку ХХ ст. поширення набули соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрямки у соціології; у середині ХХ ст. – теорії соціальної стратифікації, постіндустріального суспільства, конвергенції, соціальної мобільності, маргінальності, відкритих та закритих суспільств. Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Вона має самостійний статус із вищим рівнем достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування і розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя.

СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ вивчають закономірності розвитку відносно самостійних специфічних підсистем суспільного цілого і соціальних процесів.

Поняття “теорії середнього рівня” ввів в науковий обіг сучасний американський соціолог Роберт Мертон. Свого часу він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем.

Дійсно, загальнотеоретична соціологія, осмислюючи загальні процеси та закономірності розвитку суспільства, не має можливості й необхідності пояснювати, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім’я, освіта, мораль, релігія), як відбуваються соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної соціології – пояснення, прогнозування, вироблення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних соціологічних теорій полягають у виробленні науково обгрунтованих рекомендацій для управління соціальними процесами у короткостроковій перспективі та в окремих сферах суспільного життя.

Розрізняють три види спеціальних соціологічних теорій:

1. теорії, що вивчають закони розвитку та відтворення окремих соціальних спільнот, роль і місце в цих процесах людини як істоти соціальної. До них належать: соціологія міста, села, етносоціологія, соціологія соціальної структури, соціологія молоді та ін.;

2. галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних груп та соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя. Це соціологія праці, економічна соціологія, соціологія побуту, соціологія освіти, дозвілля та ін.;

3. теорії, які аналізують окремі елементи соціального механізму та ті чи інші соціальні процеси. Наприклад, теорія соціального контролю, теорія комунікацій, соціалізація особистості, соціологія конфлікту, соціологія соціальних відхилень та ін.

Спеціальні соціологічні теорії конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних концептуальних понять до операціональних, за допомогою яких можна виміряти процес чи явище.

Останнім часом спеціальні соціологічні теорії набули бурхливого розвитку. Це зумовлено різким розширенням кола проблем, які вивчає соціологія. Продовжується й подальший процес відгалуження від основних спеціальних соціологічних теорій нових спрямувань, тобто йде процес вузької спеціалізації. Наприклад, електоральна соціологія, соціологія професій, соціологія підприємництва, соціологія девіантної (збоченої) поведінки тощо.

ЕМПІРИЧНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ скеровані на з’ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності за допомогою прямої чи опосередкованої реєстрації подій, характерних для досліджуваних соціальних явищ, об’єктів і процесів.

В емпіричному дослідженні предметом аналізу виступають дії, вчинки, характеристики поведінки людей, соціальних груп, спільнот тощо. Особливо важливо враховувати те, що для соціолога соціальним фактом є не тільки конкретний вчинок, дія, а й ті чи інші думки, оцінки, судження тобто відображення соціальної реальності в фактах свідомості.

Емпіричні соціологічні дослідження – це не просто збирання або відбирання якихось соціальних фактів, які підтверджують або спростовують певні теоретичні побудови вченого. Це спеціальні наукові процедури, які, використовуючи специфічні соціологічні методи збору інформації та подальшого аналізу, дають об’єктивне узагальнення щодо соціальної реальності. Соціологія, на думку М. Вебера, діагностує реальне життя соціуму.

В західній соціології емпіричні соціологічні дослідження називають інструментальною соціологією. Така назва звертає увагу на виваженість та обережність у використанні емпіричних досліджень. Їхня роль допоміжна, це тільки інструмент, засіб, а не ціль. М. Вебер так окреслив можливості конкретно-соціологічних досліджень: це необхідні практичні засоби, неминучі побічні результати здійснених дій та зумовлена цим конкуренція між можливими різними оцінками та їхніми практичними наслідками (М. Вебер. Избран. произв. – М., 1990. – С.566).

Отже, соціологія має трирівневу структуру, компоненти якої при відносній самостійності тісно пов’язані між собою, доповнюють, забезпечують один одного, утворюючи єдину систему соціологічного знання. Без науково обгрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх у струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни та нові тенденції у розвитку суспільства.