Дозвілля молоді. Молодіжна субкультура

Різке скорочення кількості установ культури, розвал системи професійно-технічних училищ, спортивних об'єктів і обмежене фінансування, згортання виховної роботи в школах і вузах, зменшення секцій і кружків, оздоровчих клубів, які працюють на безкоштовній основі, віддаленість об'єктів дозвілля від нових житлових районів, одиничні випадки організації нових клубів в тільки що побудованих спальних районах призводить до того, що велика частина підлітків і молоді не включені в систему організованих форм дозвілля.

Разом з тим дозвілля сприймається переважно молоддю як основна сфера життєдіяльності, і від задоволеності їх залежить загальна задоволеність життям. Як показують дослідження, досугові характеристики молодіжної субкультури, поширені в різних соціальних і вікових когортах, відрізняє загальна змістовна спрямованість та різний ступінь її інтенсивності. Серед основних особливостей можна виділити: переважно розважально-рекреативну спрямованість дозвілля (улюблене заняття старшокласників – «ничегонеделание»), «вестернізацію» (американізацію культурних потреб і інтересів), пріоритет споживацьких орієнтацій над креативними, слабку індивідуалізованість і вибірковість культури, позаінституціональну культурну самореалізацію (зовні установи культури), відсутність етнокультурної самоідентифікації (зовні національної культури, традицій, звичаїв, фольклору).

Статистичні дані показують, що тільки 13% від загальної кількості підлітків і молоді займаються в системі організованої досугової діяльності, інші 87% молодих людей організовують своє дозвілля самостійно. Таким чином, потреба молоді в діяльності дитячо-молодіжних центрів задоволена тільки на одну восьму.

Соціологічні дослідження, проведені серед студентів, показують, що для студентського дозвілля характерні декілька основних тенденцій:

пасивно-розважальний характер дозвілля (до 45 % опитаних), який включає перегляд телепередач, відвідини нічних клубів, дискотек, барів, прогулянки з друзями;

активно-пізнавальний (до 25% опитаних), що виявляється в активному залученні до знань, самостійному пошуку застосування своїх сил – відвідини курсів, кружків, секцій, спортивних заходів;

перетворення досугових занять в цілеспрямовану діяльність за більш глибоким засвоєнням професійної діяльності («напівдозвілля»), що пов'язане з поглибленим вивченням учбових дисциплін, додатковою підготовкою за окремими предметами, отримання додаткового заробітку (до 20 % опитаних);

антисоціальні прояви у сфері дозвілля (до 12%) – розпивання алкогольних напоїв, хуліганство.

Дослідження показують, що відбулися певні зміни в структурі студентського дозвілля. В порівнянні з 1995 роком майже в два рази скоротилося число студентів, які відвідують виставки, музеї, концерти, в півтори рази - число студентів, які регулярно займаються спортивними заняттями, скоротилося на 15% число активних читачів бібліотек. Підтверджується перевага в структурі дозвілля стихійних, неорганізованих форм поведінки. Гендерні відмінності в перевазі досугових видів діяльності також зберігаються: студентки орієнтовані на культурно організоване дозвілля, хлопці віддають перевагу спортивним заняттям, комп'ютерним іграм.

Виділені також основні проблемні зони в проведенні молодіжного дозвілля. Три чверті опитаних студентів не задоволені своїм дозвіллям. Причини незадоволеності пов'язані перш за все з недоліком вільного часу, комерціалізацією сфери дозвілля і відповідно браком матеріальних коштів на відвідини спортивних занять або концертів і клубів. Соціальне і матеріальне розшарування молоді, яке зростає, приводить до диференціації досугових форм діяльності: від змістовно насичених, багатоманітних до бездуховних і надзвичайно бідних. Більшість студентів - учасників опитування (до 80%) орієнтовані на вільне спілкування з друзями і розваги у сфері дозвілля. В той же час кожний другий учасник опитування відзначив, що молодіжним дозвіллям ніхто не займається, і кожний третій виразив надію на державне регулювання і патронаж сфери молодіжного дозвілля в місті.

Таким чином, існують об'єктивні і суб'єктивні причини, що не дозволяють поки змінити ситуацію в кращу сторону:

- відсутність соціологічного моніторингу потреб, інтересів, очікувань і запитів молоді і експертів у сфері дозвілля;

- недолік інформації про наявність центрів дозвілля як у молодих людей, так і їх батьків;

- низький статус педагога - організатора (низький рівень оплати праці, відсутність визнання і пошани в суспільстві соціально-значущої діяльності педагога), фактично вичерпаний потенціал трудових ресурсів у сфері дозвілля і виховання молоді;

- недостатня кількість молодіжних центрів і клубів;

- мізерне фінансування підлітково-молодіжної інфраструктури за місцем проживання;

- відсутність досугових центрів в районах нової житлової забудови;

- розповсюдження індивідуалістичних і споживацьких цінностей як серед молодих людей, так і педагогів;

- слабкі можливості підвищення кваліфікації і перенавчання для соціальних педагогів клубів;

- недостатнє впровадження інноваційних форм роботи з молоддю.

Під культурою розуміються переконання, цінності і виразні засоби, які є загальними для якоїсь групи людей і служать для впорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворювання і передача культури подальшим поколінням лежать в основі процесу соціалізації - засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів попередніх поколінь.

Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільств, називається субкультурною. Вона формується під впливом таких чинників, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місцепроживання. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, прийнятої більшістю, вони знаходять лише деякі відхилення від неї. Проте більшість, як правило, відноситься до субкультури з несхваленням або недовір'ям.

Іноді група активно виробляє норми або цінності, які явно суперечать пануючій культурі, її змісту і формам. На основі таких норм і цінностей формується контркультура. Відомий приклад контркультури - хіпі 60-х років або «система» в СРСР 80-х років ХХ ст.

Елементи як субкультури, так і контркультури виявляються в культурі сучасної молоді в Україні і інших країн.

Під молодіжною субкультурою розуміється культура певного молодого покоління, що володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей і стереотипів.

Її визначальною характеристикою у нас є феномен суб'єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей (цінностей більшості).

Так, у чималого числа молодих людей відсутня чітко виражена особиста самоідентифікація, сильні стереотипи поведінки, що обумовлюють деперсоналізацію настанов. Позиція відчуження є видимою як у відношенні до соціуму, так і в міжгенераційному спілкуванні, в контркультурній спрямованості молодіжного дозвілля.

Соціальне відчуження виявляється частіше всього в апатії, байдужості до політичного життя суспільства, образно кажучи, у позиції «стороннього спостерігача». На рівні самоідентифікації проява яких-небудь певних політичних установок мінімально. Більшість української молоді займає пасивну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. Разом з тим емоційність, легковірність і психологічна нестійкість молодих людей вміло використовуються політичними елітами в боротьбі за владу.

Виникнення такої, а не іншої, з вказаними особливостями молодіжної субкультури обумовлено цілою низкою причин, серед яких найзначущішими представляються наступні:

1. Молодь, живе в загальному соціальному і культурному просторі, і тому криза суспільства і його основних інститутів не могла не відобразитися на змісті і спрямованості молодіжної субкультури. Саме тому не безперечна розробка будь-яких спеціальних молодіжних програм, за винятком соціальноадаптованих або профорієнтаційних. Будь-які зусилля по корекції процесу соціалізації неминуче натраплятимуть на становище всіх соціальних інститутів нашого суспільства і перш за все системи освіти, установ культури і засобів масової інформації. Яке суспільство — така і молодь, а отже, і молодіжна субкультура.

2. Криза інституту сім'ї і сімейного виховання, придушення індивідуальності і ініціативності дитини, підлітка, молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, всіх представників «дорослого світу», не може не привести, з одного боку, до соціального і культурного інфантилізму, а з іншого - до прагматизму і соціальної неадаптованості (в деяких випадках опосередковано) - і до проявів протиправного або екстремістського характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь, самими дорослими підготовлений до міжгенераційного відчуження, коли діти, які виросли, не можуть пробачити ні вихователям, ні суспільству в цілому орієнтації на слухняних безініціативних виконавців в збиток самостійності, ініціативності, незалежності, лише що направляються в русло соціальних очікувань, але не пригнічуваних агентами соціалізації.

3. Комерціалізація засобів масової інформації, в якійсь мірі і всієї художньої культури, формує певний «образ» субкультури не в меншій мірі, ніж основні агенти соціалізації – сім’я та система освіти. Адже саме перегляд телепередач разом із спілкуванням, як вже мовилося, - найбільш поширений вид досугової самореалізації. В багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру, яка ліпить під себе зручного глядача.

Молодіжна субкультура є спотворене дзеркало дорослого світу речей, відносин і цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління в хворому суспільстві не доводиться, тим більше що і культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується.

Існують класифікації молодіжних культур по напряму їх діяльності:

- музичні (металісти, брейкеры і т.д.)

- спортивні (фанати футболу, рокери)

- філософствуючі (хіпі)

- політичні (пацифісти, скіндхеди, панки) і ін.

В кризових умовах молодь більше інших соціальних груп схильна до краху ідеалів, загостренню нігілізму, апатії. Система її цінностей рухома, а світогляд не встояв. Все це в результаті приводить до втрати етичного і духовного здоров'я нації.

Одночасно з цим соціологічні дослідження фіксують рух молоді до цінностей ринкового суспільства. Ринкова економіка вимагає роботи на конкретний результат. Дослідження показують, що більшість студентів виступає за зміну суспільства у напрямі подальшої демократизації і є важливою соціальною базою економічних реформ.