рослинництво

Продовження таблиці 77

8880% шишок закриті

89Технічна стиглість: шишки закриті, лупулін золотисто-жовтий, аромат повністю проявляється

МАКРОСТАДІЯ 9: ВІДМИРАННЯ

92Пізня повна стиглість: шишки жовтувато-бурого кольору, погіршення аромату

97 Період спокою: наземні частини відмерли

Якщо температура перевищує 20ºC і відчувається нестача вологи, різко знижується вміст гірких речовин і альфа-кислоти, а врожайність шишок зменшується на 30-40%. За сприятливої погоди добовий приріст стебел у червні досягає 20-25 см, при зниженні температури він становить 10-15 см. Для нормального росту, розвитку і достигання хмелю сума температур від початку вегетації до збирання врожаю має становити 2000-2800ºC.

691

Рис. 56. Стадії розвитку хмелю

692

Зниження температури до мінус 28-30°С при відсутності достатнього снігового покриву може призвести до пошкодження підземної частини стебел.

Хміль – рослина помірно вологого клімату. Найбільше вологи потребує в квітні, травні та першій половині червня, коли він найбільш інтенсивно росте. Найкраще росте, коли кількість опадів за вегетаційний період 300-350 мм. Хміль не переносить тривалого затоплення.

Хміль – світлолюбна рослина. Надмірне загущення плантацій призводить до зниження кількості і якості врожаю.

Вимогливий до ґрунту. Добре росте на родючих ґрунтах, збалансованих за елементами живлення із слабкоущільненим підґрунтям і низьким рівнем залягання ґрунтових вод. В Україні кращими для хмелю є чорноземи опідзолені, сірі і темно-сірі лісові ґрунти, вилугувані чорноземи, за механічним складом супіщані або легкосуглинкові. Вегетаційний період хмелю – від початку весняного відростання пагонів до дозрівання шишок – триває 100-120 днів.

Технологія вирощування

В Україні районовані такі сорти хмелю: Житич, Істринський 15, Клон 18, Поліський, Сильний, Заграва, Кумир, Оболонський, Промінь, Альта, Граніт, Регент, Зміна, Промінь та ін.

Попередники. Хміль вирощують на одному місці протягом 15-20 років. Найкращими попередниками хмелю є зернові або зернобобові культури.

Закладання хмільників. Вибираючи ділянки під хмільники, варто брати до уваги рельєф і ґрунтові умови. Рельєф повинен бути слабкохвилястим, з невеликим схилом на південь або південний захід, ґрунтові води мають залягати не ближче 1,5-2 м. Оскільки хмільникам шкодять вітри та бурі, під них слід відводити ділянки, захищені від панівних вітрів лісами чи лісосмугами.

Відведені під хміль ділянки розбивають на квартали площею 2-3 га. Між кварталами залишають дороги 3-4 м завширшки.

Обробіток ґрунту. Якщо попередниками хмелю є зернові або зернобобові культури, спочатку проводять дворазове лущення стерні, через 2-3 тижні після лущення проводять плантажну оранку на глибину 45-60 см. Після оранки площу боронують, потім копають ями розміром

60x60x60 см.

693

Після просапних культур ґрунт не лущать, а обробляють лише плугами. Є й інший спосіб підготовки ґрунту для садіння хмелю, за якого замість плантажної застосовують глибоку оранку на 30-35 см. Восени, на удобрених і заправлених добривами площах, копають машинами БМ-204, БКГО-67, БКГМ-66-2 ямки розміром 60х60х60 см, розміщуючи їх рядами за схемами 2,1х1 м, 2,1х1,6 м, 2,5х1 м. На початку весняних польових робіт ямки заповнюють родючим верхнім шаром ґрунту, змішаним з 5-7 кг перегною або компосту, і починають садити однорічні саджанці хмелю, вирощені в шкілках, або живці. Глибина садіння 8-10 см від поверхні ґрунту.

Удобрення. Щороку хмільники удобрюють органічними і мінеральними добривами. Гною або компостів вносять по 30-40 ц/га, аміачної селітри – 3-4 ц/га, 40% калійної солі і суперфосфату по 5-6 ц/га. Добрива приорюють з обох боків рядка на глибину 16-18 см. Ефективне підживлення хмелю. При першому підживленні вносять повне мінеральне добриво (N30-40P30-40K30-40) під час рамування, вдруге хміль підживлюють калійними добривами під час заведення стебел на підтримки. Щоб запобігти пошкодженню коренів, добрива при підживленні загортають у ґрунт на глибину 16-18 см. Загальна норма органічних добрив 50-60 т/га, мінеральних – 7-8 ц/га (Р90К90). Кислі ґрунти вапнують.

Садіння. Рослини хмелю висаджують рано навесні з відстанню між рядками 2,5 м і між кущами в рядку 1 м. Останнім часом позитивно зарекомендували себе дещо інші схеми – відстань між рядками 3 м, у рядку між кущами – 0,75; 1,0 та 1,5 м (висаджують саджанці або живці).

Під час розбивки хмільника до початку садіння встановлюють стовпи для влаштування шпалер. На кожному гектарі ставлять 70-80 залізобетонних стовпів 8-9 м заввишки (дерев’яних 145-150). По верху стовпів натягують оцинкований дріт, від якого до кожного куща навішують дротяні підтримки.

Догляд. Сходи саджанців з’являються через 7-10 днів. Для боротьби з кіркою розпушують міжряддя. В суху погоду проводять полив з розрахунку 5-6 л на рослину. Якщо прижилося 75% рослин, на місцях випавших підсаджують саджанці. Коли висота рослин досягла 40-50 см, їх потрібно завести на підтримки.

На молодих хмільниках підгортання проводять при висоті рослин 2- 3 м. Якщо ґрунт сухий, рослини не підгортають, а лише розпушують міжряддя. Після підгортання слід розпушувати середини міжрядь. Перед підгортанням зрізують нижні 2 пари листків і бічні гілки до

694

висоти 30 см від поверхні ґрунту. Одночасно із підгортанням проводять 1-2 підживлення. У перший рік потрібно уважно доглядати за рослинами, щоб вони не відхилялися від опори та не падали на землю. При ретельному догляді вже в перший рік можна мати 6-10 ц/га шишок.

У перший та другий рік у хмелю формується матка і розвивається коренева система. Тому за дорослими хмільниками треба доглядати не так, як за молодими рослинами. До заходів догляду за дорослими хмільниками належать обрізування маток, рамування, заведення стебел на підтримки, зелені операції (пасинкування пінцирування, чеканка тощо).

Збирання врожаю починають тоді, коли близько 75% шишок досягне технічної стиглості. Достигла шишка жовто-зелена або золотисто-зелена, розміром 2,5-4,5 см, щільна, липка, із специфічним хмельовим запахом, на лусочках у неї багато лупулінових зерен. Технічна стиглість шишок окремої рослини триває в середньому 12-15 днів, після чого шишки поступово втрачають цінні якості, як сировина для пивоварної промисловості. В основних хмелярських районах збирання закінчують до 15-29 вересня.

Щоб зручніше збирати врожай, стебла знімають з опор спеціальними гаками. Після збирання шишок стебла обережно згортають у кільця навколо кілочків і в такому вигляді залишають до пізньої осені. Пізно восени стебла зрізують, виносять за межі плантації і спалюють. Промисловість випускає спеціальні хмелезбиральні машини (ХМП-1,6, 4X-4Л), які значно зменшують затрати ручної праці при збиранні хмелю.

Післязбиральна доробка хмелю передбачає сушіння, відлежування, сульфітацію, пресування та пакування. Вологість шишок під час збирання становить 80-82%. Щоб вони відповідали вимогам стандарту (9-10%), хміль сушать на решетах або у вогневих сушарках при температурі +40...+45°С. Висушені шишки обробляють у спеціальних камерах сірчаним газом (сульфітують), пресують, пакують і транспортують на заводи.

Тютюн (Nikotiana tabacum)

Основною частиною рослини тютюну, яка використовується для переробки, є листя. Воно здебільшого використовується для виготовлення цигарок, сигарет, сигар та трубкового тютюну. Частину врожаю використовують як сировину для виробництва нікотину. Зелене листя є сировиною для одержання харчового білка. Із суцвіття добувають ефірну олію, яку використовують у парфумерній та хімічній галузях

695

промисловості.

Біологічною особливістю тютюну є здатність нагромаджувати в усіх органах рослини значну кількість алкалоїду нікотину. Найбільше його в листках, найменше – у коренях. У достиглому насінні нікотину немає. Листя тютюну містить його 1-3%, іноді до 5% (на суху речовину).

У відферментованому листі тютюну міститься 1-3% нікотину, 4- 15% вуглеводів, 10-12% білка, 12-17% мінеральних речовин, 0,3-0,5% ефірної олії. Чим менше білків, тим вищі якості тютюну.

Походить тютюн з Америки. Це досить поширена культура у багатьох країнах. Найбільші його площі в США, Китаї, Індії, Бразилії, Туреччині, Греції, Болгарії, Румунії. Середня світова врожайність сухого листя тютюну становить 12-13 ц/га, в Україні – 14-16 ц/га. Світова площа посівів тютюну становить понад 5 млн. га. В Україні тютюн вирощують майже на 30 тис. га. Найбільші його площі у Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Закарпатській, Івано-Фран- ківській областях та АР Крим.

Тютюн – однорічна рослина з родини пасльонових. Коренева система у нього стрижнева і проникає в ґрунт на глибину 1,5-2 м. Стебло пряме, округле, висотою 1-2 м. Листки великі, черешкові або сидячі, цілокраї, овальні, яйцеподібні або еліптичні, загострені з гладкою або зморшкуватою поверхнею. На одній рослині формується 20-25 листків. Стебло і листки вкриті короткими клейкими волосками. Тютюн факультативно самозапильна рослина. Суцвіття – волоть. Плід – коробочка. В одній коробочці міститься до 4000 тис. насінин. Маса 1000 насінин 0,05-0,12 г. Насіння містить до 40% олії.

Біологічні особливості. При вирощуванні тютюну розрізняють два періоди: перший – вирощування розсади з насіння в парниках або теплицях і другий – вирощування тютюну з розсади в польових умовах.

Насіння тютюну починає проростати при 10-12°С. Оптимальна температура 25-30°С. При температурі вище 35°С сповільнюється ріст тютюну. Приморозки 2-3°С згубні для молодих рослин. Восени тютюн добре переносить короткочасні зниження температури.

Тютюн вимогливий до вологи. Насіння при проростанні вбирає 100-120% води від своєї маси. Оптимальна вологість для росту і розвитку тютюну – 65-70% найменшої вологоємкості. Максимальну кількість вологи потребує при висаджуванні розсади і посиленому рості рослин. Транспіраційний коефіцієнт тютюну – 500-600.

Тютюн – світлолюбна рослина короткого дня. При недостатньому освітленні розвиток рослин затримується та якість врожаю погіршу-

696

ється.

Для тютюну найбільш придатні легкі ґрунти з невисоким вмістом гумусу. Непридатні для нього важкі глинисті, а також засолені ґрунти. Тютюн виносить із ґрунту значну кількість поживних речовин. На утворення 1 ц листків він виносить із ґрунту 6 кг азоту, 1,7 кг фосфору, 4,6 кґ калію та 6,7 кг кальцію. Саме тому тютюн дуже добре реагує на внесення добрив.

Технологія вирощування

Сорти. У виробництві поширені три основних типи тютюну: східний цигарковий, крупнолистий цигарковий та сигарний. Цигаркові тютюни є сировиною для виробництва цигарок і тютюну для паління,

асигарний – для виготовлення сигар. За якістю сировини їх поділяють на скелетні (або заповнюючі) та ароматичні. Сировина скелетного тютюну є основним матеріалом при виготовленні виробів для паління, утворює дим нейтрального аромату, визначає смак і міцність тютюнових виробів. Ароматична сировина використовується у промисловості для присмачування сировини скелетного тютюну і надає тютюновим виробам специфічного смаку та аромату. Ароматичну сировину дають сорти типу Дюбек, Самсун та ін. Проте ароматичність сировини більшою мірою залежить від місця вирощування, ніж від сорту. Тютюни типу Дюбек із стійким сильним ароматом зберігають цю властивість лише при вирощуванні на червоно-бурих вапнякових і карбонатних ґрунтах Південного берега Криму в районі м. Ялта.

ВУкраїні районовано 14 сортів тютюну. Серед них з групи скелетних найбільш поширені Крупнолистий 9, Крупнолистий, Подільський 23, Придністровський 26, Тернопільський 7; з групи ароматичних районовані Американ 3, Американ 307, Американ 17, Дюбек 50 і Дюбек новий.

Попередники. Тютюн не рекомендується розміщувати після соняшнику, конопель, баштанних культур, тому що вони мають спільні з ним шкідники і хвороби. Кращими попередниками для тютюну в сівозміні є озима пшениця, озимий ячмінь, зернобобові, оборот пласта трав.

Обробіток ґрунту. Система обробітку ґрунту під тютюн передбачає лущення стерні на глибину 8-10 см з одночасним боронуванням,

ав суху погоду – коткуванням. На засмічених ґрунтах проводять повторне лущення. Через 20-30 днів проводять оранку на глибину 25-30 см. Весняний обробіток передбачає раннє боронування і шлейфування, 2-3 культивації. На малоструктурних ґрунтах, які дуже ущільнюються

697

за зимово-весняний період, за 20-30 днів до висаджування розсади ґрунт переорюють, боронують і культивують.

Удобрення. Під тютюн найбільш ефективне повне мінеральне добриво. З окремих видів добрив найвищі прирости забезпечують азотні і фосфорні добрива. При нестачі калію в ґрунті листя тютюну грубе, плямисте, зморшкувате, рослини сильніше уражуються грибковими і бактеріальними хворобами. Рекомендовані такі норми добрив: азотних – 45-60 кг/га (на бідних ґрунтах), 20-40 кг/га (на середніх за родючістю), 15-20 кг/га (на родючих ґрунтах і після багаторічних трав); фосфорних – 90-135 кг/га, калійних – 75-150 кг/га д. р. Цінним добривом для тютюну є гній (18-20 т/га). Урожайність тютюну підвищується при внесенні фосфорних добрив разом із поливною водою. Крім підвищення врожаю, суперфосфат прискорює приживлення розсади і достигання врожаю.

Садіння. Розсаду починають висаджувати, як тільки мине загроза приморозків. В основних районах вирощування це припадає на кінець квітня, а в Криму і Закарпатській області – на другу декаду квітня. Тютюн із дрібним і середнім листям висаджують за схемою 60x1820 см (60 – ширина міжрядь, 18-20 – відстань між рослинами в рядку). Це забезпечує 160-180 тис. рослин на 1 га. Для великолистих сортів оптимальною є схема 60x25-30 (до 40) см. Через 4-5 днів проводять перевірку на приживання розсади і підсаджують рослини на місцях загиблих.

Догляд за посівами передбачає розпушування ґрунту в міжряддях, знищення бур’янів, підчищення нижніх листків, вершкування і пасинкування та боротьбу зі шкідниками та хворобами. У посушливі роки проводять раннє глибоке вершкування, обламуючи разом із суцвіттям 3-4 недорозвинених листки. Це запобігає захворюванню рослин на підгар.

Збирають тютюн при повній технічній стиглості листків: листя щільне (матеріальне), крихке, легко відламується від стебла, колір листків світлішає, краї жовтіють і дещо загинаються донизу. Достигають листки у напрямі знизу догори. Виламують листя кілька разів (цигаркового тютюну – 5-6, сигарного – 3-4). Листки різних строків ламання неоднакові і їх не слід змішувати. Найвищу якість має листя верхнього і середнього ярусів. Останнім часом виведені сорти тютюну, які достигають одночасно, що дає змогу механізувати збирання. Сушать тютюн на сонці, в спеціальних сушарках із вогневим опаленням та під навісами.

698

Важливе значення для підвищення якості сировини має томління тютюну на початку його сушіння на сушильних рамах. Для цього рами з шнурами висувають із сушарні на площадку для нагрівання протягом 4-5 годин і пров’ялювання листків, потім заносять у приміщення, де щільно встановлюють листя для томління. Так рами тримають 2-3 доби, поки основна маса листків набуде жовто-зеленого кольору. Після цього томління припиняють і рами виносять на сонце для сушіння.

Найбільш поширене сушіння під сонячними променями. Висушують листя протягом 15-20 днів до тих пір, поки сухою стане середня жилка листка. Висушене листя сортують, вирівнюють, складають у шари (лави) верхівками всередину, а черешками назовні. У лавах тютюн витримують протягом 15-20 днів, після чого сировину тюкують і транспортують на заготівельні пункти.

Махорка (Nicotina rustica І.)

Вирощується махорка для одержання курильної (махоркової) крупки, нюхальної та жувальної сировини. Сухе листя махорки містить 5-15% нікотину і 15-20% до 30% органічних кислот, у тому числі 10% і більше лимонної, 10-14% білків і 2-4% вуглеводів. З насіння махорки добувають жирну олію (35-40%), яку використовують при виробництві фарб, лаків, мила.

Махоркову сировину використовують також для одержання нікотинової (вітамін РР) та лимонної кислот, які застосовують у харчовій і текстильній промисловості. Походить махорка з Північної Америки (Флорида). Площі посіву махорки в Україні незначні.

Махорка однорічна рослина родини пасльонових. Коренева система у махорки стрижнева, сильно розвинена. Стебло прямостояче, ребристе, висотою до 1,2 м. Листки черешкові, серцеабо яйцеподібної форми зі зморщеною поверхнею, світло-зелені або жовто-зелені. Стебла і листки вкриті короткими волосками, які мають сильний специфічний запах. Суцвіття – волоть. Плід – коробочка, в якій може міститись до 500 насінин. Маса 1000 насінин 0,25-0,35 г. Тривалість вегетаційного періоду в полі махорки-сіянки 90-130, махорки саджанки – 70-100 днів.

Біологічні особливості. Махорка відзначається екологічною пластичністю, тому її можна вирощувати у різних зонах України. Насіння махорки починає проростати при температурі 7-8°С.

699

Оптимальна температура для росту і розвитку 20-25°С. Температура вище 35°С пригнічує розвиток. Махорка пошкоджується приморозками

2-3°С.

Культура вимоглива до вологи, транспіраційний коефіцієнт становить 450-500. Оптимальна вологість для росту махорки – 65-70% найменшої вологоємкості. Нестача вологи в ґрунті зумовлює підгоряння листя або передчасне їх відмирання. Махорка – рослина довгого дня, прискорює свій розвиток у міру просування на північ.

Махорка вимоглива до родючості ґрунту. Кращими ґрунтами для махорки є супіщані та суглинкові чорноземи, дерново-підзолисті супіщаного або суглинкового механічного складу. З урожаєм 25 ц/га сухого листя і стебел вона виносить із ґрунту 60 кг азоту, 20 кг фосфору, 80 кг калію.

Технологія вирощування

В Україні районовані такі сорти махорки: Високоросла зелена 317, Малопасинковий пехлець 4, Хмелівка 125-с.

Способи вирощування. Махорку можна вирощувати двома способами – сіянкою (висіванням насіння безпосередньо в поле) і саджанкою (садінням розсади в полі). В умовах України за обох способів культура може давати високі врожаї. Проте, для сіянки більш придатні ділянки із структурними ґрунтами, а низинні з високою родючістю, де обробіток проводять пізніше, доцільно відводити під саджанку.

Попередники. Кращими попередниками для махорки є багаторічні трави (конюшина, люцерна), кормові буряки, овочеві культури, виковівсяна сумішка, озимі культури, зернобобові. Розміщують махорку в спеціальних сівозмінах на родючих ґрунтах (на глибоких чорноземах, наносних землях, у долинах річок, окультурених торфовищах). Махорка може рости 2-3 роки підряд на одному місці, якщо вносити достатню кількість добрив.

Обробіток ґрунту. Зяблеву оранку під махорку проводять на глибину 27-30 см. Перед оранкою проводять лущення. Передпосівний обробіток виконують у перші дні на початку польових робіт. При безрозсадному вирощуванні махорки (сіянкою), весняний обробіток обмежується шлейфуванням і боронуванням важкими боронами у 2-3 сліди. На площах для саджанки (розсадна культура) виконують раннє боронування та шлейфування і наступні 2-3 культивації.

700