рослинництво

просапні культури. Під передпосівну культивацію вносять ґрунтові гербіциди набу (1,5-3,0 л/га), прометрин (3 кг/га), поаст (1,5-3,0 л/га).

Передпосівну культивацію проводять на глибину 5-6 см з одночасним боронуванням шлейф-боронами.

Удобрення. Під глибоку оранку вносять повне мінеральне добриво з розрахунку 60 кг/га діючої речовини кожного елемента. У перший рік її життя у фазі утворення розетки посіви підживлюють азотнофосфорними добривами з розрахунку N30Р30. На другий рік життя у період відновлення весняної вегетації вносять N40-50P40.50K40-50.

Підготовка насіння до сівби. Строки сівби. Норма висіву насіння. Сіють шавлію під зиму, коли температура ґрунту знизиться до 4-5°С, щоб насіння не проросло до настання холодів. За таких умов сівби, сходи з’являються навесні при температурі 10-12°С на глибині залягання насіння. Спосіб сівби – широкорядний з міжряддям 70 см. Глибина загортання насіння 2-4 см. Норма висіву 8-12 кг/га, що забезпечує густоту посіву в перший рік вегетації 300-400 тис. рослин на 1 га, у другий рік – 150-200 тис./га. Під час сівби вносять у рядки фосфор (Р5-10).

Догляд за посівами. На початку весняних робіт знищують кірку боронуванням посівів упоперек напряму рядків. У фазі 1-2 пар листків міжряддя розпушують на глибину 6-8 см. Після змикання рядків міжрядні обробітки не проводять.

На першому і другому році життя посіви підживлюють азотними і фосфорними добривами з розрахунку 30 кг/га діючої речовини, заробляючи їх культиваторами-рослинопідживлювачами на глибину 10-12 см. Ефективні підживлення на першому році життя в фазі двох пар справжніх листків, а на другому – на початку вегетації. Після збирання врожаю, стерню шавлії зрізують на низькому зрізі та вивозять з поля. Відразу після цього розпушують міжряддя на глибину 8-10 см. На плантаціях другого року життя навесні проводять боронування впоперек рядків у два сліди. Пізніше проводять рихлення міжрядь на глибину 7-10 см. Обов’язковим агрозаходом є захист від шавлієвого довгоносика і комарика, для цього посіви обробляють одним із препаратів - актеллік, базудін, карате, актара та ін.

Збирання врожаю. Збирають суцвіття шавлії на 6-8-й день після початку масового цвітіння, коли в 2-3 нижніх кільцях центрального суцвіття побуріє насіння. Скошують шавлію на рівні верхніх листків і свіжозібрані суцвіття відразу переробляють, тому що навіть короткочасне (протягом 3-4 годин) зберігання призводить до втрат 4050% ефірної олії. Скошують суцвіття звичайними силосними або

671

переобладнаними зерновими комбайнами.

Лаванда (Lavandula vera)

Лаванда справжня – багаторічна вічнозелена напівчагарникова рослина з родини глухокропивових (губоцвітих, ясноткових Lamiaceae). Ефірну олію добувають зі свіжозрізаних суцвіть, вміст якої в кращих сортах становить до 3%. Використовують її в парфумерній, кондитерській, миловарній, консервній промисловостях, а також у медицині. Основними компонентами лавандової олії є ліналілацетат (30-56%), ліналоол (10-12%), а також гераніол, нерол, камфора тощо. Лаванда – цінний медонос, з 1 га збирають 1,0-1,5 ц меду.

Вперше лаванду почали вирощувати наприкінці XVI ст. в Англії. Поширена вона також у Франції, Болгарії, Угорщині, Іспанії, Японії. В Україні промислові посіви були закладені в Криму. Лаванду у виробництві розмножують вегетативним способом. Найбільші посівні площі її розміщені в Криму – 3,6 тис. га. Середня врожайність свіжих суцвіть 20-30 ц/га. Вихід ефірної олії 15-35 кг/га.

Корінь у лаванди дерев’янистий, дуже розгалужений. Кущ заввишки 35-60 см складається з численних гілок, які закінчуються суцвіттям. Квітки блакитні або синюваті.

Протягом вегетації лаванда справжня проходить такі фази: відростання, поява квітконосів, цвітіння. Цвіте лаванда з середини червня протягом 20-35 днів. Запилення перехресне, але можливе й самозапилення. Заміна листя у неї (як у вічнозеленої рослини) відбувається через кожні два роки восени, коли рослини вступають у період відносного спокою. За правильної агротехніки лаванда може рости і давати врожай протягом 20-25 років.

Біологічні особливості. Лаванда справжня – посухостійка і

відносно холодостійка рослина (переносить морози до 30ºС), проте для одержання суцвіть з високим вмістом ефірної олії, їй необхідні високі температури та інтенсивне сонячне освітлення. Лаванда – світлолюбна рослина. В умовах затінення її пагони сильно витягуються, зменшується розмір квіток, знижується вміст олії в них. Сходи у фазі 4-5 пар листків витримують заморозки до мінус 8-10°С. Лаванда може рости на різних ґрунтах. Кращими для неї є карбонатні чорноземно-супіщані та суглинисті ґрунти з домішками гальки й каміння.

Технологія вирощування Сорти: Рекорд, Степова, Сінєва, Рання. Сорти стійкі проти хвороб

672

та шкідників і придатні для механізованого вирощування.

Вибір ділянки. Розміщують лаванду поза сівозміною, оскільки росте на одному місці 15-25 років. Нові плантації закладають після зернових культур або однорічних трав. Лаванду вирощують на запільних ділянках.

Обробіток ґрунту. Після збирання попередника вносять гербіцид суцільної дії. На відведених під лаванду площах проводять оранку на глибину 45-50 см. Протягом весни і літа наступного року поле витримують у стані чорного пару. Наприкінці вересня – початку жовтня поле обробляють чизель-культиваторами на глибину 22-25 см.

Удобрення. Під оранку вносять 40-50 т/га гною, фосфорні (Р40-60) та калійні (К40-60) добрива. Азотні добрива (N80-100) вносять під останню глибоку культивацію.

Садять лаванду укоріненими живцями або частинами кущів. Кращим терміном садіння є жовтень. Спосіб садіння гніздовий за схемою 100 х 50 см.

Догляд за посівами. Саджанці на зиму підгортають. Догляд за лавандою полягає в розпушуванні ґрунту і знищенні бур’янів.

Після збирання суцвіть кущі обрізають, видаляючи сухі й пошкоджені гілки. Кущі омолоджують, зрізуючи їх на 0,5 однорічного приросту. Омолодження плантації повторюють через кожні 5-6 років.

Збирання. Врожай збирають через 4-5 днів після початку цвітіння, коли в суцвіттях зацвіте 50% квіток (кінець червня – початок липня). Зрізують квітконоси завдовжки 10-12 см. Свіжозібрані суцвіття відразу відправляють на переробку. Повного розвитку рослини досягають на 3- 4 рік.

Питання для самоконтролю:

1.Народногосподарське значення та представники ефіроолійних рослин.

2.Коріандр. Значення, систематика, морфологічні, біологічні особливості та технологія вирощування.

3.Кмин. Значення, систематика, морфологічні, біологічні особливості та технологія вирощування.

4.М’ята перцева. Значення, систематика, морфологічні, біологічні особливості та технологія вирощування.

5.Шавлія. Значення, систематика, морфологічні, біологічні особливості та технологія вирощування.

6.Лаванда. Значення, систематика, морфологічні, біологічні

673

особливості та технологія вирощування.

674

9.6. Прядивні культури

Загальна характеристика. Прядивні культури належать до групи рослин технічного використання. Вони забезпечують текстильну промисловість незамінною сировиною – волокном. Міцне, еластичне, стійке проти гниття рослинне волокно широко використовують для виробництва різних тканин побутового й технічного призначення. З нього виготовляють також шпагати, шнури, морські канати, рибальські та спортивні сітки, кінську збрую, штучну шкіру, нитки, целулоїд тощо.

Прядивні культури ціняться також своїм насінням, яке містить багато олії, що використовується для харчування, виготовлення оліфи, фарб, лаків, клейонок, водонепроникних тканин та ін.

З костриці, котра залишається після відділення волокна від стебел лубоволокнистих рослин, виготовляють папір, ізоляційні та будівельні матеріали, пластмасу, целюлозу та ін. Короткі волоконця (підпушок), якими покрите насіння бавовнику, використовують для виробництва капелюхів, вати, набивання матраців, подушок, хомутів.

Прядивні культури використовують також для добування олії. Відходи олійного виробництва – макуха є цінним концентрованим кормом для тварин.

У світовому землеробстві вирощують такі прядивні культури, як бавовник, льон-довгунець, коноплі, кенаф, канатник, джут, рамі, новозеландський льон та ін. Найважливіші з них бавовник, льон, джут та коноплі.

Більшість прядивних культур, у тому числі льон, коноплі, кенаф, канатник, джут і рамі, утворюють волокно в стеблах. У бавовнику волокно утворюється на насінні, а в новозеландського льону – в листках, які бувають завдовжки понад 2 м і завширшки близько 10 м.

В країнах СНД серед прядивних культур найбільше господарське значення мають бавовник, льон-довгунець і коноплі. Бавовник вирощують у Середній Азії та на Кавказі (Азербайджан), льон довгунець – у північній нечорноземній смузі, коноплі – переважно в середній смузі СНД. Основними прядивними культурами в Україні є льон-довгунець та коноплі.

Коноплі (Cannabis sativa)

Коноплі вирощують на волокно, вихід якого становить 18-23% маси сухих стебел, і насіння, яке містить олію. Довге волокно використовують для виготовлення канатів, шнурів, коротке – мотузок, снопо- в’язального та пакувального шпагату, кабельного прядива. З конопель

675

виготовляють також різні технічні тканини. З насіння виробляють олію (30-35% швидковисихаючу з йодним числом 140-165), макуху, лікарські засоби. Кострицю використовують для виробництва штучних волокон, паперу, будівельних матеріалів.

Олію, отриману з насіння, використовують в лакофарбовій промисловості та виробництві оліфи, мила, а також в харчуванні (для виготовлення консервів і кондитерських виробів).

Макуха конопель містить 7-10% жиру, 25-30% білку і є цінним концентрованим кормом для худоби.

Перші повідомлення про коноплі були в 900 р. до н. е. в індійських літописах. Площі посіву їх у світі незначні. В Україні коноплі вирощують на площі не більше 10 тис. га. Вихід волокна становить 10-

12 ц/га.

Коноплі належать до родини коноплевих (Cannabinaceae), яка об’єднує три види: коноплі звичайні, або посівні (Cannabis sativa L.) вирощують на волокно і насіння; індійські (Cannabis indica Lam.X), з листя яких синтезують для потреб медицини наркотичні речовини

(гашиш) і дикі смітні (Cannabis ruderalis Janisch.), що засмічують посіви культурних конопель.

В Україні виробниче значення мають коноплі звичайні або посівні – однорічні дводомні роздільностатеві рослини, в яких чоловічі квітки розміщуються на одних рослинах, а жіночі – на інших. Насьогодні створені високопродуктивні однодомні коноплі, які мають одночасне дозрівання. Рослини з чоловічими квітками називають плоскінь, а з жіночими – матірка. У плосконі тонше стебло, рослини менш облистнені і раніше достигають (на 30-45 днів). Кількість чоловічих і жіночих рослин на посівах майже однакова, проте у врожаї різна: плосконі – третина, а матірки – дві третини загального врожаю.

Елементарне волокно у конопель міститься в стеблах. Воно утворюється в коровій частині стебла у вигляді волокнистих (луб’яних) пучків на периферії камбіального кільця. Волокнисті пучки зовнішнього кільця (первинний луб) складаються з довгих еластичних елементарних волоконець завдовжки до 35-50 мм, міцно склеєних між собою. Вони є основною сировиною виробництва високоякісного довгого конопляного волокна. Пучки внутрішнього кільця (вторинний луб) утворюються з коротких (4-10 мм завдовжки) і слабкоеластичних волоконець, які при переробці трести придатні лише на клоччя.

Первинний луб з довгими волоконцями формується переважно в середній частині, вторинний з короткими волоконцями – в нижній третині стебла.

676

Корінь конопель стрижневий, на мінеральних ґрунтах проникає в ґрунт на глибину 1,5-2 м, на торф’яних – 40-50 см. Основна маса коренів розміщується в орному шарі ґрунту. Стебло конопель прямостояче, нижня його частина округла, верхня шестигранна, борозенчаста, вкрита залозистими волосками. Висота стебла – 0,8-5 м. Вихід волокна у плосконі становить 20-25, у матірки – 15-20% маси стебел. Листки конопель черешкові, пальчасто розсічені з прилистками, легко опадають. Суцвіття матірки колосоподібні, розміщуються у піхвах листків у вигляді насіннєвих голівок, у плосконі – невеликих щільних грон на бічних гілках та у верхній частині стебла. Плід – горішок, маса

1000 насінин – 9-25 г.

Біологічні особливості. Насіння конопель починає проростати при температурі 1-2°С, але дружні сходи з’являються при 8-10°С. Сходи витримують короткочасні приморозки до мінус 4-5°С. Оптимальна температура для росту конопель 20-25°С. Зниження температури нижче 15°С, особливо у фазі бутонізації та цвітіння, затримує ріст і розвиток конопель.

Коноплі – вологолюбна рослина. Оптимальна вологість для розвитку рослин – 70-80% HB. Максимальна потреба у волозі спостерігається в період від бутонізації до початку достигання насіння. Транспіраційний коефіцієнт у конопель – 400-800, а при підвищених температурах досягає 1000-1200. Більш економно витрачають вологу на утворення сухої речовини південні коноплі.

Найвищої якості волокно (довге, міцне) утворюється в стеблах конопель, при вирощуванні їх в умовах достатнього зволоження і забезпеченості елементами живлення протягом усієї вегетації, особливо в період інтенсивного формування волокнистих пучків з довгими волоконцями, що спостерігається у період від початку бутонізації до цвітіння рослин. При недостатній вологості ґрунту в цей період, процеси утворення волокна сповільнюються, волокнисті пучки формуються рихлими, з низькою якістю волокна. Але надмірна вологість ґрунту, яка особливо часто спостерігається при вирощуванні конопель на ґрунтах з близьким заляганням ґрунтових вод, також негативно впливає на їх ріст і розвиток.

Коноплі – світлолюбна рослина короткого дня. При збільшенні тривалості світлового дня, вегетаційний період подовжується, тому при вирощуванні в північних районах південні сорти конопель мають високий врожай стебел, але насіння, як правило, не достигає. Вегетаційний період у скоростиглих сортів дводомних конопель

677

становить – 116-123 дні, середньостиглих – 132-140, пізньостиглих 152160 днів. Коноплі – перехреснозапильна рослина. Плоскінь зацвітає на 4-7 днів раніше матірки. Період цвітіння триває 15-25 днів.

Високі врожаї конопель збирають на родючих ґрунтах з близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину (рН=7,1-7,4). Коноплі, маючи недостатньо розвинену кореневу систему, вибагливі до родючості ґрунту, наявності в ньому протягом вегетації достатньої кількості рухомих форм елементів живлення, особливо азоту й калію. Встановлено, що середньоруські коноплі при утворенні 10 ц волокна виносять з ґрунту 120-150 кг азоту, 35-40 кг фосфору та 80-90 кг калію. Краще засвоюються елементи живлення та формуються інші фактори врожайності при вирощуванні конопель на ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН=7,1-7,4).

Найбільш придатні для них чорноземи, ґрунти річкових долин та осушені торфовища. Можна також вирощувати коноплі на удобрених темно- і світло-сірих опідзолених ґрунтах. Не рекомендується їх культивувати на дерново-підзолистих, важких глинистих і легких піщаних ґрунтах.

Технологія вирощування

Найбільш поширені такі сорти конопель: Дніпровські однодомні, Золотоніські однодомні 11, Глухівські 46, Південні достигаючі однодомні 16, Золотоніські 15, Південні достигаючі однодомні 31 та ін.

Попередники. Коноплі висівають після озимих зернових, картоплі, цукрових буряків, кукурудзи, під які вносять високі норми органічних добрив. Добрими попередниками є зернові бобові культури. Недоцільно розміщувати коноплі після соняшнику, тому що поля дуже засмічуються падалицею, що ускладнює збирання та погіршує якість продукції.

Коноплі вирощують у спеціальних або польових сівозмінах після просапних і овочевих культур, багаторічних трав, зернобобових. Поширені сівозміни з коротким періодом ротації (4-5-пільні), які розміщують, як правило, на низинних ґрунтах та осушених торфовищах.

Обробіток ґрунту. Після збирання ранніх попередників (озимих, зернобобових) проводять пошарове лущення стерні: перше – дисковими знаряддями на глибину 6-8 см, друге – лемішними на 10-12 см. При сильному засміченні однорічними дводольними бур’янами, використовують гербіциди групи 2,4-Д (1,5-2 кг/га) і через два тижні

678

проводять оранку. При засміченні кореневищними бур’янами, вслід за збиранням ранніх культур, проводять двократне лущення дисковими лущильниками на глибину залягання кореневищ. При достатньому забезпеченні вологою, сходи пирію на цих полях з’являються через 1520 днів. Для повного їх знищення в цей період треба провести зяблеву оранку. При розміщенні конопель після пізніх культур (картоплі, цукрових буряків), оранку проводять відразу після збирання попередника. Глибина оранки під коноплі – не менше 22-25 см.

Рано навесні, при настанні фізичної спілості ґрунту, проводять розпушування шлейф-боронами в агрегаті з важкими зубовими боронами. Досить ефективне одночасне проведення кількох операцій. Наприклад, культивація з одночасним вирівнюванням і коткуванням ґрунту забезпечує більш високий врожай, ніж передпосівна культивація. В районах достатнього зволоження на ущільнених ґрунтах та при внесенні гною під зяблеву оранку, треба переорати ґрунт плугами з передплужниками в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками. Після цього проводять боронування боронами-культиваторами.

При вирощуванні конопель на заплавах, осушених торфовищах зяблеву оранку замінюють весняним дискуванням на 10-12 см з одночасним боронуванням і ущільненням котками.

Удобрення. Норми внесення добрив залежать від ґрунтовокліматичних умов району. В посушливих районах недоцільно вносити більше 40 т/га гною. Там, де добрива застосовують систематично, середня норма гною становить 20 т/га, на вилугуваних чорноземах та сірих опідзолених ґрунтах – 20-30, на опідзолених суглинкових та середньо-окультурених ґрунтах – 30-40, на низинних ґрунтах і чорноземах – 10-20, на торф’яно-болотних ґрунтах першого року освоєння – 3-5 т/га. Врожай конопель підвищується також при внесенні компостів (торфофекальних, торфогнойових та ін.).

На посівах конопель ефективні також мінеральні добрива. Максимальні прирости забезпечує повне мінеральне добриво на сірих, темно-сірих опідзолених ґрунтах N60Р90К90-120, на родючих ґрунтах (чорноземах) – N30Р45-60 К45-60. Високі прирости врожаю мають при внесенні фосфорно-калійних добрив восени під зяблеву оранку і азотних навесні – під передпосівну культивацію. Слід зазначити, що осіннє внесення фосфорно-калійних добрив ефективне в районах недостатнього зволоження. У вологі роки осіннє і весняне внесення добрив ефективне однаковою мірою.

679

Широкорядні посіви конопель, які відстають в рості, у фазі 2-3 пар листків підживлюють азотними добривами з розрахунку на 1 га N30-45 або вносять 5-6 т/га гноївки чи 7-10 ц/га пташиного посліду.

Підготовка насіння до сівби. Сівбу проводять насінням крупних фракцій з чистотою не менше 96% та схожістю не менше 75%. Чим вища схожість, тим більший урожай та краща якість волокна.

Строки сівби. Норма висіву насіння. Способи сівби конопель залежать від напряму використання (на насіння, зеленець, двостороннє використання). При вирощуванні конопель на зеленець та для двостороннього використання, застосовують суцільний рядковий спосіб сівби. На насіння коноплі висівають широкорядним або стрічковим способом. На насінних ділянках при вирощуванні насіння еліти, І та II репродукцій при широкорядній сівбі (45 см) однодомні коноплі висівають нормою висіву 15, дводомні – 10 кг/га. Для одержання насіння III репродукції коноплі висівають суцільним способом нормою висіву 40 кг/га. Суцільним способом висівають також коноплі на зеленець та двостороннє використання. Максимальні врожаї збирають при нормі висіву 80-90 кг/га однодомних і 100-115 кг/гa дводомних конопель.

Висівають коноплі одночасно або відразу після ранніх ярих культур, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогрівається до 8-

10°С.

Глибина загортання насіння на важких ґрунтах при достатній вологості становить 2-3, а на більш легких – 3-4 см. У південних районах насіння загортають на 4-5 см.

Догляд за посівами. Кірку на посівах конопель знищують досходовим боронуванням легкими або середніми боронами, ротаційними мотиками. Проводять його на 4-й день після сівби. Для боротьби з бур’янами на широкорядних посівах проводять механізоване розпушування міжрядь та видаляють бур’яни в рядках і захисних зонах. Глибина першого розпушування становить 5-6 см, другого – 7-8, третього – 5 см. При глибокому розпушуванні (12-14 см) висушується ґрунт і пошкоджуються кореневі системи рослин. Найбільш ефективне розпушування у фазі першої пари справжніх листків. На насінних ділянках боротьбу з бур’янами починають після появи повних сходів, у фазі першої пари справжніх листків, і закінчують перед змиканням рядків, тобто після утворення 5 пар листків. З гербіцидів найбільш ефективний тилам (3-4 кг/га), внесений під передпосівну культивацію або боронування.

680