Тема 8. Майстерність педагогічного спілкування

Мета -  поглибити знання студентів з проблеми спілкування, зокрема педагогічного спілкування, ознайомити з основними видами спілкування та методами розв’язання конфлікту у педагогічних ситуаціях; сприяти формуванню культури комунікації та навичок педагогічного спілкування.

План

1. Поняття «спілкування», «педагогічне спілкування» та його характеристики.

2. Основні різновиди педагогічного спілкування: безпосереднє, опосередковане, бажане, небажане, індивідуальне, колективне, монологічне, діалогічне, полілогічне.

3. Контакт у педагогічному спілкуванні. Комунікативність викладача.

4. Конфлікт у педагогічній взаємодії та способи його розв'язання.

Основні поняття: спілкування, педагогічне спілкування, контакт, конфлікт, діалог, монолог, комунікативність.

Тези лекції

1.Поняття «спілкування», «педагогічне спілкування» та його характеристики

Ознайомлення з таким психологічним феноменом, як спілкування, почнемо зі стародавньої притчі. Посеред шляху лежав пес, повз нього проходило безліч людей, і кожен з них, проходячи, поводив себе по-різному. Одні обережно проходили боком, щоб не наступити на нього, інші боляче штовхали, щоб не заважав, ще одні боляче жбурляли камінням або голосно на нього кричали. А неподалік сидів старий жебрак. Дивився він на все це та й запитав у пса: «Чому ти тут лежиш?», на що той відповів: «Я шукаю собі доброго хазяїна».

Якщо цю притчу перекласти мовою сьогодення, то можна сказати, що наше з вами життя – той самий шлях, посеред якого є ми. На ньому ми зустрічаємося з різними людьми, всі вони по-різному до нас ставляться, вони не завжди стримані, часто у нас із ними виникають сварки або просто проявляється незадоволення. Така поведінка людей має своє підґрунтя, яке можна пояснити з психологічної точки зору, чим, власне, і займається предмет психології спілкування. Вивчивши його, можна зрозуміти інших, їхні почуття, емоції, бажання, можна навчитися поводитися, коли сварка не тільки виникла, а й переросла у конфлікт, як володіти собою, своїм голосом, як уміти читати невербальну поведінку та ін.

Спілкування за своїм походженням і змістом – термін вітчизняної науки. В англомовній психологічній літературі поширене поняття «комунікація». Семантично «спілкування» і «комунікація» майже збігаються, бо означають «спільність», «з'єднання», «повідомлення». У лінгвістичному енциклопедичному словнику зафіксовано: «Комунікація – специфічна форма взаємодії людей у процесі їхньої пізнавальної діяльності та праці». Тому можна стверджувати, що будь-яка людська діяльність неможлива поза спілкуванням. За концепцією С.Рубінштейна, діяльність – це психологічне поняття, яке визначається активністю або процесуальністю, а саме – специфічною предметно та соціально детермінованою організацією, яку варто позначати терміном «діяльність». О.Леонтьєв зазначає, що діяльність людини завжди соціальна, незалежно від того, здійснюється вона безпосередньо в колективній формі, чи в формі індивідуальної творчої активності. Однією з форм взаємодії суб'єкта і об'єкта діяльності, ланкою, яка пов'язує суспільно-історичний досвід з колективною діяльністю, виступає мова. Надалі будемо говорити про такий вид діяльності, як мовленнєва діяльність, в основі якої лежить процес спілкування. Як найважливіший засіб людського спілкування, мова виступає також засобом пізнання й мислення. Мова є основною формою національної культури і першоосновою літератури. Кількість мовленнєвих ситуацій нескінченна (відомо, що, наприклад, В.Шекспір, Л.Толстой обходились у своїх творах словником, який становив 20-25 тис. слів. Дипломований перекладач іноземної мови знає 4-6 тис.слів. У повсякденному спілкуванні ми користуємося приблизно 2 тис. слів). Мовленнєва діяльність визначається як спеціалізоване застосування мови для спілкування (діяльність професійного оратора, лектора, драматичного актора, естрадного співака та ін.).

У Концепції національного виховання розглядаються основні завдання, принципи роботи школи України, вимоги до організації виховної роботи в системі освіти на Україні в XXI ст., зокрема визначається:

«Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання». Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність. 

Стадії педагогічного  спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання  майбутньої діяльності.     

Видатний пеедагог В.Сухомлинський про мудру владу пе­дагога в спілкуванні зазначав: "Мистецтво і майстерність виховання полягають у то­му, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини" (Сухомлинський В О.- Вибрані твори.-Т.2.-С. 559).

Основні різновиди педагогічного спілкування: безпосереднє, опосередковане, бажане, небажане, індивідуальне, колективне, монологічне, діалогічне та ін.

1. За критерієм просторового існування виділяють:

Безпосереднє спілкування - це вид спілкування, при якому відбувається прямий контакт між суб'єктами спілкування. Наприклад, студенти, слухаючи лекцію, спілкуються з ним безпосередньо.

Опосередковане спілкування – вид спілкування, протилежний до безпосереднього, при якому суб'єкти спілкування не контактують один з одним, але одночасно вступають у комунікативні зв'язки. Наприклад, читаючи будь-яку книгу, ви опосередковано спілкуєтеся з автором книги й отримуєте інформацію в інтерпретації цього автора.

2. За критерієм мотивації до спілкування виділяють:

Бажане спілкування – вид спілкування, до якого ми прагнемо. Наприклад, ви знайшли в анонсі телепрограм цікаву програму і в певний час вмикаєте телевізор, бо прагнете до спілкування.

Небажане спілкування – вид спілкування, від якого людина уникає, ухиляється. Наприклад, ви заходите до громадського транспорту в «час пік»; багато людей, люди стоять близько один до одного, безумовно, що це є певним дискомфортом. Дехто відхиляється, відвертається в інший бік, дивиться постійно у вікно, інший читає газету, книгу, хтось слухає музику – все це задля того, щоб уникнути прямого небажаного контакту.

3. За критерієм орієнтації на співрозмовника

Індивідуальне спілкування – цей вид спілкування найбільш поширений у житті людини, це безпосередні суспільні зв'язки людей.

Колективне спілкування – вид спілкування, яке спрямоване на масу людей. Таке спілкування здійснюється через телебачення, засоби масової комунікації. Через такий вид спілкування відбувається обмін інформацією від покоління до покоління, від однієї нації до іншої.

4. За критерієм кількості учасників

Монологічне спілкування – вид спілкування, яке передбачає одностороннє спрямування інформації, коли один із учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, тобто відсутній зворотній зв'язок.

Діалогічне спілкування – вид спілкування, в основі якого лежить гуманне ставлення до іншої людини, з якою спілкуються, відбувається зворотній зв' язок.

5. За критерієм результативності:

Конфліктне спілкування – особливий вид спілкування, для якого характерне зіткнення поглядів людей, їх інтересів і дій. Таке спілкування негативне, оскільки супроводжується негативними емоціями, стресами, переживаннями.

Маніпулятивне спілкування – вид спілкування, при якому один із комунікантів хоче переважати, мати домінуючу позицію, пригнічуючи інтереси, бажання та потреби іншого учасника.

Спілкування є поліфункціональним явищем. Відповідно виділяють різні функції спілкування. Б.Ломов виділяє три класи функцій: 1) інформаційно-комунікативну (обмін інформацією); 2) регуляційно-комунікативну (регуляція поведінки, спільної діяльності); 3) афективно-комунікативну (регуляція емоційної сфери людини). Функції спілкування проявляються на різних етапах навчально-виховного процесу. (Приклади з практики роботи вчителів).

Контакт у педагогічному спілкуванні. Комунікативність викладача.

Процес здобуття освіти у школі – явище складне, багатогранне, динамічне. Ефективність цього взаємовпливу буде лише у тому випадку, коли у викладача переважатимуть позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак – працездатності та її результативності. Цей бік педагогічної професії близько стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності. Майстерність, як правило, - результат вишколу. Учителеві недостатньо знань основ наук і методики навчально-виховної роботи. Всі знання і практичні уміння учителя можуть передаватися учням лише завдяки живому й безпосередньому спілкуванню з ним. Для багатьох учителів очевидна істина: учні нерідко переносять ставлення учителя на предмет, який він викладає. На цих стосунках вибудовується складна й обємна піраміда навчання і виховання, через них выдбувається проникнення педагога в душевний світ учныі, щоб виробити у них первинні навички співтворців власної особистості.

Складовою педмайстерності учителя є його мовлення. Вимоги до комунікативних якостей мовлення учителя зумовлены насамперед функціями, які воно виконує в педдіяльності. Головні з них: комунікативна, психологічна, пізнавальна, організаційна.

Ось як описує доцільну комунікативну поведінку педагога І.Я.Зязюн: «Педагогічна доцільність мовлення учителя на певному етапі заняття полягає в тому, щоб не тільки передати знання, а й сформувати в учнів емоційно-ціннісне ставлення до них, викликати потребу керуватися цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань. Розв’язати це завдання викладач зможе лише тоді, коли він буде не просто інформувати, а й впливати на свідомысть, спонукати до співроздумів».

На ефективність пізнавальної діяльності учнів впливає також їх самопочуття на занятті, психолого-емоційний стан. Учні, які відчувають себе впевнено, спокійно, розкуто, активніші в пізнанні, мають більше можливостей для творчої діяльності. У розв’язанні цих завдань величезне значення має мовлення викладача, стиль його комунікативної поведінки. Якщо вона будується на засадах коректності, поваги до студента, розуміння його індивідуальності, він відчуває себе особистістю. А «вчительські» вирази зі словами «сидіть тихо», «вам цього не зрозуміти», «перестаньте», «припиніть» на перший погляд дисциплінарного характеру, що мають застерегти від непродуманих дій, призводять не тільки до руйнування відносин між учителем та учнем, а й до зниження пізнавальної активності учнів.

Стиль педагогічного спілкування - прояв педагогічної  техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції. Класифікація стилів за Кан-Каликом: спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю (закоханість у справу, що передається учням, співроздуми та співпереживання); спілкування на дружньому ставленні (базується на позитивному сприйманні викладача, але пізніше повинен перейти у стиль 1); спілкування-дистанція (характерний молодим учителям, які не вміють установити дружні стосунки); спілкування-залякування («не чекайте на екзамені п’ятірок», тобто так, як не треба). Інша класифікаціі: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі.

Такт (доторкання) — норма прояву моральності в спілкуванні.  Педагогічний такт - форма функціонування педагогічної  етики, норма моральної пове­дінки вчителя. Вимоги до вироблення педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; вміння оціню­вати ситуацію; врахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність  результату, наслідки впливу; особлива чуйність до “важких” дітей; витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини”  (Я.Корчак). "Ми, вчителі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колекти­вах нашу педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної  культури кожного вчителя" (В.Сухомлинський).

Робота педагога –це завжди творчість. При цьому може добре прислужитися система Станіславського, у якій органічна природа театральної творчості розглядається через природу людини-творця, актора. Проте, це наука не лише про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об’єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності.

Для формування професійної майстерності викладача він повинен володіти прийомами ораторського мистецтва. Э.Адамов 50 років тому сформулював 6 вимог до оратора, які образно назвав «шість Е», а саме: ерудиція, енергія, емоційність, експресивність, етика, естетика.

Розвиток комунікативних здібностей відбувається на основі:

• соціальної перцепції (розуміння стану людини);

• мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й емоційним ста­ном;

• ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);

• застосування прийомів вербального впливу ( тональність, темп, емоційність, виразність, образність);

• використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, пантомі­міка);

• уміння "подати" себе в спілкуванні;

• організації і творчого розвитку спілкування;

• мудрого оптимістичного прогнозування й аналізу тощо.

Шляхи вдосконалення культури спілкування: ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеці­альні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, вдосконалення загальної культури. 

Конфлікт у педагогічній взаємодії та способи його розв'язання

Учбові конфлікти – це суперечності між індивідуальностями, конфліктні ситуації. Конфлікт виникає не відразу. Початок його можна відчути в інцидентовы, непорозумінні. Усвідомивши, що порушено баланс в інтересах учителя і учнів, слід проаналізувати випадок, не доводячи його до загострення. Необачність у конфліктній ситуації може призвести до накопичення пристрастей, некерованої поведінки, відкритого протистояння. Тоды спалахує конфлікт, а за ним – тяжка праця з відновлення ділових стосунків.

Конфлікт у педпрактиці – гостра ситуація, однак, завдяки підвищеній емоційності може сприяти усвідомленню моральних законів. Учитель не повинен боятися конфлікту. Погашенню, усуненню конфліктів сприяє переключення уваги на інші питання, щодо яких відсутній різнобій поглядів. Навіть за найпруженішої ситуації учитель повинен пам’ятати мудрість: «Перш ніж грюкати дверима, подумай, як зайдеш знову до класу».

Психолого-педагогічна наука виділяє 5 стилів поведінки в конфліктній ситуації:

1.Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. Це активний, агресивний наступ, що виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим.

2.Уникнення. Повязаний з намаганням відсунути конфліктну ситуацію, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Така стратегія може бути і конструктивною, проте захоплення стратегією може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

3. Пристосування. Взаємне пристосування партнерів, при якому Людина не відстоює своїх інтересів.

4. Співробітництво. Стратегія э найвигіднішою для налагодження стосунків, Але потребує більше часу, ніж інші.

5. Компроміс. Виявляється в намаганні не загострювати ситуацію, взаємно поступаючись інтересами.

Учитель повинен уміти успішно використовувати кожен зі стилів вирішення конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини й водночас обстоювати власну позицію.

Конфлікти діяльності. Варіанти педтактики: відстрочення виконання вимоги, застосовуючи віру в розсудливість учня; компроміс (послаблення вимоги, невиконання її за певних обставин); поступка (учитель погоджується з аргументами учня, висловлюючи віру в його поведінку в майбутньому).

Конфлікти поведінки вирішують складніше, бо в них втягуються здебільшого «важкі» учні. Найважливішим є уникнення стереотипів, перебільшень, негативних узагальнень. Демонстрація викладачем миролюбних намірів є ефективним засобом погашення конфлікту.

Конфлікти взаємин найважчі щодо їх усунення через вияв упередженості, ворожнечі. Відновлення взаємин є випробуванням професіоналізму учителя, оскільки він повинен стати вище за почуття образи, показати студентові шляхетність у стосунках через звернення типу «Твоя поведінка мене непокоїть», «Мені б не хотілося, щоб ви розмовляли», через 4-ступеневу формулу прохання «я бачу…, я відчуваю…, я потребую…, я хотів би…». Проблема спілкування зявляється найчастіше в «гострих» випадках, коли, наприклад, після кількох зауважень обидва роздратовані. У такому випадку слід вибрати час для розмови й обрати місце.

Застосовують для вирішення конфлітів методи інтроспекції, емпатії, логічного аналізу.

Вимоги до культури педагогічного спілкування: виправдовувати довіру держави, суспільства; дотримуватися педагогічної етики; поважати людей; бути готовим до діалогу з  людиною у кожній  ситуації; розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкуван­ня.  

Правила спілкування: 1) єдність слова і справи; 2) вимогливість до себе та інших; 3) зібраність у справах, вчинках, словах; 4) чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність; 5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість; 6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу; 7) самокритичність, вміння виправляти власні  помилки; 8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.

Контрольні питання

1. Яек Ви розумієте поняття спілкування», «педагогічне спілкування»?

2. У чому особливості педагогічного спілкування?

3. Які Ви знаєте різновиди педагогічного спілкування?

4. Що таке безпосереднє, опосередковане, бажане, небажане, індивідуальне, колективне, монологічне, діалогічне, полі логічне спілкування?

5. Як Ви розумієте поняття комунікативність викладача?

6. У чому сутність конфлікту в педагогічній взаємодії?

7. Які способи розв’язання конфлікту Ви вважаєте доцільними?

Література

1. Макаренко А. С. Сочинения в 8-и томах / А. С. Макаренко. – Т. 1 – М. : Педагогика, 1983. – 368 с.

2. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. / [Курлянд З.Н., Хмелюк Р. І., Семенова А. В. та ін.]; за ред. З. Н. Курлянд. – [3-тє вид., перероб. і доп.] – К. : Знання, 2007. – 495 с.

3. Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. заведений / В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. – М.: Школа–Пресс, 1998.–512 с.

4. Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: Збірник наукових праць – Вип. 12 ЛДІКМ. – Луганськ – Арт, 2010. – 310 с.

5. Резник С.Д. Преподаватель вуза: технологии и организация деятельности : учеб. пособ./ под ред. С.Д. Резника – М.: ИНФРА - М, 2009. – 389 с. – (Серия «Менеджмент в высшей школе»).

6. Рудницька О. П. Педагогіка: загальна та мистецька : навч. посіб. / О. П. Рудницька. – Тернопіль : Навч. книга – Богдан, 2005. – 360 с.

7. Станиславский К. С. Собр. соч.: [в 8т]. / К. С. Станиславский – М. : Искусство. – 1954. – Т. 1. – 515 с.

8. Бех І. Д. Виховання особистості : [у 2 кн.] – Кн. 1 : Особистісно орієнтований підхід : теоретико-технологічні засади / І. Д. Бех – К. : Либідь, 2003.– 280 с.

Лекція 9