3.7 Управління працівником і роботою

Останньою функцією менеджменту є управління працівниками й роботою. Роботу потрібно виконати, а ресурсом, за допомогою якого її можна виконати, є працівники - починаючи з самих малокваліфікованих до справжніх майстрів своєї справи, від тих, хто вміє виконувати лише найпростіші операції, до віце-президентів компанії. Це означає, що роботу необхідно організувати так, щоб вона підходила кожній окремій людині, а людей потрібно організувати так, щоб кожна людина досягав на своєму робочому місці максимальної ефективності та продуктивності. Такий підхід має на увазі, що людину слід розглядати як певний ресурс, тобто як щось, що має особливі фізіологічні властивості, здібності і обмеження, які вимагають до себе такого ж уваги з боку відповідних фахівців, як і властивості будь-якого іншого ресурсу, наприклад мідних заготовок. Такий підхід, крім того, має на увазі, що людський ресурс слід розглядати перш за все саме як живу людину і громадянина, що володіє, на відміну від будь-якого іншого ресурсу, неповторною індивідуальністю, яка розуміє, що, в якому обсязі і як він робить, і тому потребує мотивації, почутті причетності до спільної справи, задоволенні, стимулах, а також у винагороді, лідерстві, отриманні певного статусу. І саме менеджмент, і тільки менеджмент, може задовольнити ці вимоги.     У будь-якої управлінської проблеми, будь-якому рішенні та дії існує ще один важливий фактор, який є - виразимося якомога точніше - не четвертою функцією менеджменту, а додатковим виміром. Мається на увазі час. Менеджмент завжди повинен враховувати вимоги не тільки поточного моменту, але і довгострокової перспективи. Управлінську проблему можна вважати вирішеною, якщо негайної вигоди домагаються, приносячи в жертву довгострокові інтереси (а можливо, навіть виживання) компанії. Управлінське рішення можна вважати безвідповідальним, якщо воно ризикує поточним роком заради грандіозного майбутнього. Досить поширений випадок, коли робота менеджменту, з одного боку, дає чудові економічні результати підприємства, але з іншого - виснажує до межі його ресурси і залишає позаду себе одні лише руїни, це показовий приклад безвідповідальної поведінки менеджменту, нездатності збалансувати потреби поточного моменту і більш віддаленого майбутнього. Одномоментні "економічні результати", по суті, є фікцією і досягаються за рахунок виснаження капіталу. У кожному разі, коли недостатньо повно враховуються потреби сьогодення і майбутнього, коли ці потреби не гармонізовані і не збалансовані, капітал, тобто ресурси, що дозволяють виробляти матеріальні блага, наражається на серйозну небезпеку або руйнується.

    Часовий вимір органічно притаманне менеджменту, оскільки робота менеджменту полягає в прийнятті рішень, пов'язаних з тими чи іншими діями. А будь-яка дія завжди націлене на досягнення певних результатів у майбутньому. Кожна людина, завдання якого - діяти (а не просто знати), оперує майбутнім. Але є дві причини, за якими часовий вимір представляє для менеджменту особливу важливість - і особливу проблему. По-перше, це пояснюється сутністю економічного та технологічного прогресу; щоб наслідки того чи іншого рішення виявилися повною мірою, з кожним разом потрібна все більший відрізок часу. 50 років тому для втілення чергової нової ідеї Едісону було потрібно лише близько двох років (від початку роботи над цією ідеєю в лабораторії до початку випуску перших промислових зразків відповідного вироби). В наші дні послідовникам Едісона для цього треба було б близько 15 років. На початку століття період самоокупності нового обладнання становив приблизно два-три роки; в наші дні, коли капіталовкладення на одного працівника виявляються в десять разів вище, ніж в 1900 році, період самоокупності в тій же галузі становить десять-дванадцять років. Час, який потрібен на формування тієї чи іншої організації людей (наприклад, торгового персоналу компанії або групи менеджерів) і на забезпечення її самоокупності, часто виявляється ще більшим. Другий специфічною характеристикою часового виміру є те, що менеджмент - мабуть, єдиний - повинен діяти і в сьогоденні, і в майбутньому. Будь-якому військовому лідеру також нерідко доводиться мати справу з сьогоденням і майбутнім. Проте вкрай рідко йому доводиться діяти одночасно і в сьогоденні, і в майбутньому. У мирний період йому невідомо "справжнє"; вірніше, все його справжнє зводиться до приготувань до майбутньої війни. У воєнні періоди він зосереджений виключно на самому найближчому "майбутньому": йому потрібно виграти нинішню військову кампанію, все інше для нього практично не існує. Але менеджмент повинен забезпечувати успіх і прибутковість свого підприємства в сьогоденні, в іншому випадку безглуздо розраховувати на успіх у майбутньому. У той же час менеджмент повинен забезпечувати можливості для зростання і розвитку підприємства (або, по крайней мере, для його виживання) в майбутньому; в іншому випадку можна вважати, що менеджмент не впорався зі своїм найважливішим обов'язком - забезпеченням продуктивності і життєздатності всіх ресурсів підприємства, збереженням капіталу. (Єдиною паралеллю цієї тимчасової колізії може служити дилема, часто виникає перед політиками: дилема між відповідальністю за загальний добробут і потребою бути переобраним на новий термін як необхідної передумови для внесення свого вкладу в це загальне добробут. Правда, цинічний політик може на це відповісти, що обіцянки виборцям і реальні дії політика після обрання на високий державний пост зовсім не обов'язково повинні в точності збігатися.

Однак будь-які спроби менеджера вплинути на поточні результати безпосередньо позначаться і на майбутніх результатах. І навпаки, спроби впливати на майбутні результати - наприклад, виділення коштів на проведення науково-дослідних робіт або інвестиції в устаткування - роблять серйозний вплив на нинішні результати.).