Список рекомендуемої додаткової літератури

1. Аникин А.В. Юность науки.— М., 1971.

2. Еременко В. О науке и курсе «социальной экономики».— Экономика Украины.—1996.— № 5.

3. Історія економічної думки України: Навч. посібник/ Р. Васильева, Л. Горкюта та ін,— М.: Либвдь, 1993.

4. Евстигнеева Л., Евстигнеев Р. Проблема синтеза общеэкономической и институционально-эволюционной теорий// Вопросы экономики.- 2000.- № 8.- С. 97-113.

5. Бузгалин А., Колганов А. К критикі Экономіксу/Вопросы экономики.- 1998.- № 6.— С. 87-107.

6. Сычев В. Политэкономия как наука//Рос. экон. журн.— 1993.- №2; 1994 -№1.

7. Отмахов П. Эмпиризм в экономической науке: теория и практика// Вопросы экономики.— М., 1998.— № 4.— С. 58-73.

8. Малахов С. В защиту либерализма//Вопросы экономики-М- 1998.- № 8.- С. 114-123.

9. Тарасевич В. Про предмет функціональної економічної науки// Економіка України.—1998.— № 4.

10. Тивончук I. Про предмет i класифікацію сучасної економічної науки//Економіка України.—1995.— № 10.

11. Украінські економісти XIX століття та західна наука/ За ред. I.C. Коропецького.— К., 1993.

Лекція №2 суспільне виробництво як система економічних відносин. План лекції:

1. Виробництво та його роль у житті суспільства.

2. Основні фактори вирабництва: продуктивні сили та вирибничі відносини.

3. Суспільний продукт і його форми.

Для життя людей необхідно мати такі найважливіші блага, як їжу, одяг, житло, взуття. Все необхідне для їхнього виробництва вони беруть у природі. Щоб пристусувати багатства природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво.

Процес пристусування багатств природи до потреб людей означає взаємодію людини з природою і навколишнім середовищем. Так, людина обробляє землю вирощує різноманітні сільськогосподарські культури, видобуває корисні копалини.

Природа –це активно діюча система, представлена силами природи

(енергія морів, річок, сонця, вітру тощо ). Цей аспект слід враховувати при визначенні сутності виробництва.

Виробництво – це процес дії людини на предмети (речовину) із використанням сил природи та пристосування їх для задаволення певних потреб. Здіснення постійного обміну речовин між людиною і природою К. Маркс називав законом. Що регулює суспільне виробництво.

Взаємодія людини з природою означає процес праці,що складається із трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів праці.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин і, водночас, змінюють власну природу.

При цьому людина досягає і своєї свідомої мети, що визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.

Предмети праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (наприклад, видобута руда обробляється на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Вирішальна роль з-поміж них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), що є кістковою та м'язовою системою виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці: робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Крім м'язової системи виробництва, слід виділяти й судинну систему — труби, діжки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуються у процесі праці, певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий товарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває в ремонті, — до предметів праці.

Засоби праці в єдності з предметами праці утворюють засоби виробництва.

Така характеристика випобництва та процесу праці дана лише з боку речового змісту, а, отже, без урахування суспільної форми, тобто відносин економічної власності.

Якщо врахувати таку форму за умов капіталізму, то процес праці стає процесом капіталістичного виробництва, засоби виробництва перетворюються на постійний капітал, засоби праці — на основний капітал, предмети праці — на оборотний капітал (одну зі складових). Працівник із урахуванням капіталістичної суспільної форми (тобто відносин капіталістичної власності) перетворюється на найманого працівника, або робочу силу, позбавлену засобів виробництва.

Рис. 2.1. Структура суспільного виробництва

В основі виробництва знаходяться компоненти (фактори): робоча сила, предмети праці і засоби праці.

Робоча сила – це здатність людини до праці. Предмет праці – те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупнрсті з засобами праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В результаті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (продукту, послуг і тю ін.), виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу (маси ) виробленого продукту ( послуг ) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характерезує продуктивність праці.

Для того, щоб почався процес виробництва, засоби виробництва необхідно поєднати з робочою силою. Тобто, засоби виробництва повинні постійно взаємодіяти з робочою силою, в результаті якої виникає нова категорія – продуктивні сили.

Продуктивні сили суспільства – це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв*яку.

Продуктивні сили – це одне з основних понять політичної економії. Історія розвиту людства являє собою процес зміни, розвиткуі вдосконалення засобів праці,людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Рис. 2.2. Структура продуктивних сил.

Продуктивні сили – це не просто сукупність людей, що володіють певним виробничім досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чершу, відображають відношення суспільства до природи. Людина – це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й може існувати без пиродного середовища, яке є для неї джерелом матеріального існування. Ще А. Сміт говорив, що праця є батьком багатства,а земля ( природа ) його матір*ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв*язок з іншими людьми, тобто в певне соціальне середовище.

З іншого боку, люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов*язані в своїй виробничій діяльності. Як дотепно зазначив німецький письменник минулого століття Карл Берне, багато без чого людина може обійтися, але не без собі подібних. Тому створення матеріальних благ завжди є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний характер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини ре лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних вілносин.

Виробничі відносини не слід розуміти лише як відносини, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг. Під виробництвом, а точніше “суспіьним виробництвом”, економісти розуміють весь процес відтворення, який включає в себе чотири ланки ( стадії ): безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); розподіл, в результаті якого кожний учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей); обимін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання- тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.

Виробництво
предметів споживання	засобів виробництва

Споживання

Розподіл

Робочої сили,засобів виробництва

Продукту

особисте

виробниче

Обмін
діяльністю	продуктами