Розділ 2 теоретико-методологічні засади теорії інформації

У вітчизняній філософській і науковій літературі вже давно було усвідомлено філософське значення терміна «інформація» і запропоновано різні підходи до його аналізу. У ході цього був установлений зв'язок поняття інформації з рядом категорій онтології й гносеології, насамперед з категорією відображення.

Атрибутивний підхід (Р.Ф. Абдєєв, А.А. Бахін, В.М. Глушков, Т.Л. Калініна, Б.М. Кедров, Є.В. Котова, Л.А. Петрушенко, А.Р. Тертерян, А.Д. Урсул, Ф.Н. Цидря, А.С. Щербаков та ін.) визначає інформацію як властивість матерії, яка рухається, що проявляється у структурності, упорядкованості, різноманітності, організації й інших станах матерії. Прихильники атрибутивного підходу вважають, що інформація - це атрибут усієї матерії (неорганічної й органічної природи, мислячої матерії (тобто людини), соціальних систем) і розглядають інформаційні процеси як спосіб взаємодії як усередині системи, так і поза нею.

Філософські висновки щодо сутності поняття «інформація» у атрибутивному підході ґрунтуються найчастіше на основі ана­лізу кількісних мір теорії інформації К. Шеннона, а джерелами філософського узагальнення є негентропійний принцип інформа­ції Л. Брілюена (рух до упорядкування, до організації системи) і концепція різноманітності У. Ешбі (керування може бути забезпечене тільки у тому випадку, якщо різноманітність засобів керуючого, принаймні не менше, ніж різноманітність керованої ним ситуації). Атрибутивний підхід виявляє свою недостатність, оскільки він вказує на необхідні, але не достатні умови інформаційного процесу, не враховуючи багатогранності категорії інформації, яка виражає єдність синтаксичного, семантичного і прагматичного аспектів інформації.

Функціональний підхід (А.А. Абрамова, В.В. Вержбицький, Д.І. Дубровський, І.В. Мелік-Гайказян, Н.Н. Моісеєв, А.І. Оксак, В.С. Тюхтін, Б.С. Українцев, Д.С. Чернавський) розглядає інформацію як властивість кібернетичних (самокерованих і самоорганізованих) систем - живих організмів і їхніх співтовариств, людини і людського суспільства, а так само створених людиною кібернетичних пристроїв. Проте і у рамках функціонального підходу існують відмінності в думках, умовно їх можна розділити на антропоцентричні і кібернетичні. Антропоцентрична інтерпретація пов'язує сферу інформаційних процесів з людиною, її взаємодією із зовнішнім світом і розглядає інформацію як людські знання, відомості, повідомлення тощо. Кібернетична інтерпретація узагальнює поняття інформації в загальному кібернетичному смислі, розглядаючи інформацію і інформаційні взаємодії як властиві не лише людині, але й усім самокерованим та самоорганізованим системам.

Функціональний підхід до інформації із самого початку нерозривно зв'язує поняття інформації з поняттям відображення. Інформація розглядається при цьому як «результат процесу відображення самокерованою системою зовнішнього світу і її власних внутрішніх станів». Критика атрибутивного підходу у рамках функціонального пов'язана також ще з тим, що у рамках атрибутивної теорії інформації під функціональною системою часто розуміють саму кібернетичну систему, під організацією - матеріальну систему як таку, а під інформацією - її матеріальний носій, сигнал.

Поняття «філософія інформації» з'явилося у філософській і науковій термінології нещодавно. Китайський вчений Лю Ган під філософією інформації запропонував розглядати нову дисципліну в галузі філософських досліджень, що виникла з приходом кіберпростору і настанням кіберепохи. З проектом створення філософії інформації як нової філософської парадигми виступає Л. Флоріді. Дослідник вказує, що комп'ютеризація веде до появи нової філософської парадигми, нових продуктивних тем, методів і моделей для філософських досліджень, нових способів осягнення базових понять філософії, таких як «розум», «досвід», «міркування», «знання», «правда», «етика», «творчість». Для відповіді на питання про інформацію дослідник розглядає світ, даний нам в досвіді, як загальну суму наших моделей реальності. Найкращі моделі ті, які найвдаліше відповідають принципам інформаційності, когерентності, елегантності, експлікативності, зв'язності, передбачення тощо, і забезпечують успішні інтеракції зі світом.

Таким чином, на інформаційному рівні абстракції кожна існуюча сутність є інформаційним об'єктом, має характерну стру­ктуру даних, яка визначає її справжню природу. Виходячи з цього, Флоріді називає універсум «інфосферою», вона включає фізичні об'єкти, біологічні організми, людей, а також інформаційні утворення, частини яких самі є інформаційними об'єктами, наприклад, сім'ї, корпорації, різні співтовариства, уряди, соціуми.

Флоріді пропонує такі принципи інформаційної етики :

- ентропія не повинна відбуватися в інфосфері;

- в інфосфері потрібно запобігати появі ентропії;

- ентропію потрібно видаляти з інфосфери;

- процвітанню інформаційних сутностей, як і всієї інфосфери, необхідно сприяти за допомогою збереження, культивування і збагачення їхніх властивостей.

Концепцію Флоріді можна з упевненістю віднести до атрибутивного підходу, оскільки він вважає інформацію універсальною характеристикою буття, проте західний філософ в цьому випадку не засновує свою теорію на категоріях відображення, різноманітності, структури, можливості і дійсності тощо. В першу чергу для нього важливим є зв'язок інформації з комп'ютеризацією, електронно-обчислювальними технологіями комунікації, і звідси його увага до моделей і моделювання, які він і вважає основою інформаційного підходу.

К.К. Колін, обґрунтовуючи роль інформатики як фундаментальної науки/ Інформація, на думку вченого, проявляється як у фізичних, так і в біологічних системах, а також в людському суспільстві. Тому феномен інформації є багатоплановим. Він специфічним чином проявляє себе в різних умовах здійснення інформаційних процесів, а також на різних стадіях їхньої практичної реалізації. Колін стверджує, що інформація тісно пов'язана із структурою реальності і є результатом взаємодії між собою матеріальної (фізичної) і ідеальної реальності.

Як основні положення філософії інформації Колін висуває такі:

- інформація в широкому розумінні терміна є об'єктивною властивістю реальності, яка проявляється в неоднорідності (асиметрії) розподілу матерії і енергії у просторі та часі, в нерівномірності протікання процесів у живій і неживій природі, в людському суспільстві і свідомості;

- інформація пронизує усі рівні організації матерії і енергії, вона є першопричиною руху матерії і енергії і визначає на­прям цього руху у просторі та часі;

- інформація є вирішальним чинником еволюції, вона визначає напрям розвитку усіх еволюційних процесів в природі і суспільстві;

- кількість інформації є мірою складності організованих систем будь-якої природи і дозволяє отримувати кількісні оцінки рівня цієї складності;

- інформація є багатоплановим феноменом реальності, який специфічним чином проявляє себе в різних середовищах.

А.В. Соколов виступає проти нових форм атрибутивного підходу до інформації, розвиваючи і продовжуючи функціональну концепцію. Соколов вважає інформацію матеріально-ідеальним утворенням (оскільки її зміст ідеальний, а носій матеріальний),дослідник співвідносить інформацію із структурою реальності, вважаючи, що в різному середовищі (реальності) інформація проявляє себе порізному. Розглядаючи різні реальності, Соколов виділяє властиві їм типи інформації. У макрокосмі як фізичній реальності немає об'єктивно цієї матеріальної інформації, оскільки інформація тільки тоді може мати якесь значення в бутті макрокосму, якщо хтось або щось її сприймає і на неї якось реагує.

Активний елемент біосфери - біологічної реальності - це живий організм, що здійснює обмін речовин із зовнішнім середовищем і здатний до розмноження і сигнальної комунікації.. Сигнальна біокомунікація пояснюється як спілкування між особинами одного або різних видів за допомогою передачі сигналів. Мікрокосм як суб'єктивна реальність оперує семантичною (змістовною) інформацією, яка реалізується у виді знань, образів, бажань, фантазій, емоцій в психічних процесах. У соціосфері семантична інформація реалізується завдяки пізнавально-комунікаційній діяльності, неодмінним компонентом якої є природна мова - знаряддя мислення і засіб людського спілкування. Виходячи з цього, Соколов визначає духовну культуру як семіосферу - семіотичний простір інформаційних процесів. Матеріальна культура техносфери представлена артефак­тами, зокрема комп'ютерами, засобами зв'язку, комунікаційними засобами зв'язку.

Г. Хакен, один із засновників синергетики, присвятив інформації працю у якій розглядає її з точки зору самоорганізації та кооперації. Шеннонівське поняття інформації Хакен відносить до характеристики замкнутих систем, які виключають семантику. Дослідник пропонує своє трактування інформації з погляду синергетики, яке, крім фізичних та кібернетичних аспектів, включає й семантичний і постулює, що смисл можна приписати сигналу лише у тому випадку, якщо ми візьмемо до уваги відгук того, хто прийняв сигнал.

Відштовхуючись від таким чином розглянутої семантики інформації, Хакен розглядає ієрархію інформаційних рівнів. На вищому рівні між різного роду сигналами виникає кооперація та встановлюється новий колективний стан, який відріз­няється від неупорядкованого стану, що існував раніше. У біологічних системах подібна інформація «твердне», перетворюється у генетичний код із малими ступенями самоорганізації, тобто мінімальним породженням нових атракторів та інформаторів. Концепцію самоорганізації смислу Хакена слід віднести до функціонального підходу, хоча сам дослідник припускає, що у фізичних системах відбуваються процеси, які можуть бути розглянуті як інформаційні, але лише з точки зору спостерігача, тобто це протоінформаційні процеси.

Інформація у філософській перспективі розглядається у істотному зв'язку з відображенням, сутністю якого є те, що «в про­цесі руху і взаємодії матеріальні системи впливають один на одного і реагують на дії, відтворюють особливості інших систем і самі відтворюються в них, тобто відображають і відображаються». В.С. Тюхтін визначає властивість відображення як відповідність між впорядкованістю властивостей і зв'язків двох взаємодіючих тіл, тобто між їхніми структурами. В.А. Штофф вважає, що процес відображення полягає в перенесенні і збереженні структури того, що відображається, в структурі того, що відображає.

Відображення розрізняють:

- за формою прояву: у неживій (неорганічній) природі, у біосфері (коди й сигнали), у соціосфері (семіотичні коди й знаки);

- за видом відображення: структурне відображення (синтаксичне, топологічне, комбінаторне), змістовне відображення, зовнішнє відображення;

- за часом: відображення-результат (ретроспективне), відображення-процес (презентативне), випереджаюче відображення (прогноз).

Найпростішим видом відображення є відображення в неорганічному світі:

- на рівні фізичних процесів (наприклад, електрон і позитрон, зустрічаючись за певних умов, анігілюють і перетворюються у два фотони);

- на рівні хімічних процесів (наприклад, при влученні води на незахищену антикорозійним покриттям залізну деталь вона іржавіє в результаті хімічної реакції окиснення);

- на рівні механічних процесів (наприклад, більярдна куля котиться в строго певному напрямку зі швидкістю, що залежить від сили удару по ній, і на певну відстань).

Зв'язок поняття відображення з поняттям інформації було аргументовано представлено у вітчизняній філософській традиції. І.Б. Новік стверджує, що «інформація стосовно відображення займає таке ж місце, як енергія стосовно руху. Енергія - це якісна й кількісна характеристика руху... І інформація, подібно цьому, являє собою якісну й кількісну характеристику організованості відображення». Б.С. Українцев розглядає інформацію як вибір, обмеження деякої безлічі елементів різноманітності. П.В. Копнін вважає, що основна відмінність інформації від відображення полягає в тому, що інформація виникає на певному рівні організації матерії й передається за допомогою сигналу.

Найбільш розробленою концепцією зв'язку відображення й інформації є теорія А.Д. Урсула, він розглядає інформацію як відображення різноманітності, відтворення різноманітності одного об'єкта в іншому об'єкті в результаті їхньої взаємодії. Урсул відзначає, що поняття відображення й інформації подібні в тим, що виражають відтворення одного об'єкта в іншому, однак між ними є й відмінність: поняття відображення акцентує увагу на відтворенні змісту в цілому, а поняття інформації лише на відтворенні однієї сторони змісту - різноманітності. Таким чином, наразі зв'язок відображення й інформація є визнаним фактом, конкретизуючись із позицій атрибутивного або функціонального підходу.

Істотною особливістю відображальних процесів в неживій природі є те, що результати відображення не використовуються неорганічними об'єктами, оскільки у неорганічному світі відсутні системи керування - кібернетичні системи із зворотним зв'язком (активною реакцією на дію, засновану на отриманні об'єктом інформації про ефект керування, про стан керованої системи і про стан навколишніх умов середовища, про відхилення в русі системи до цілі). Головною умовою життєздатності будь-якої кібернетичної системи є її стійкість перед зовнішніми (ударами інших систем) і внутрішніми (протиріччями між складовими елементами і підсистемами) руйнівними силами. Стійкість щодо зовнішніх дій забезпечується збільшенням внутрішньої різноманітності елементів і зв'язків системи, передусім шляхом можливих поєднань керуючої підсистеми й інших підсистем. Випереджаюче відображення як передбачення дійсності виступає універсальним принцип пристосування організмів як кібернетичних систем до умов середовища, що змінюються. Одна з особливостей суспільства як кібернетичної системи полягає також в тому, що і його елементи у свою чергу є складними кібернетичними системами, які мають власні внутрішні інформаційні потоки. Через це як оперативні, так і зберігаючи інформаційні потоки суспільства є не результатами безпосереднього відображення зовнішнього або внутрішнього середовища, а опосередкованою продукцією свідомо-психічної діяльності членів суспільства.

Для кібернетичних систем істотним є аспект цілеспрямованості, доцільності, оскільки активне пристосування і випереджаюче відображення веде до цілеспрямованої боротьби з ентропією, боротьбі за збереження виду. Ефекти дій на рівні простих біологічних систем починають використовуватися як сигнали, що сповіщають про корисні або небезпечні якості сере­довища. Категорії «ціль», «доцільність» і «цілеспрямованість» відображають об'єктивні зв'язки, відношення і процеси, які мають місце не лише у сфері свідомості, але й в усіх процесах керування і самокерування.

Ціль в сучасній філософії розглядається як «ідеальний або реальний предмет свідомого або несвідомого прагнення суб'єкта; фінальний результат, на який навмисно спрямований процес»^.

Доцільність є особливою формою причинності, що охоплює процеси в живій природі і суспільстві, і є найбільш розвиненою, як і відображення, в людській діяльності.

При цьому змістом цілеспрямування є саме інформаційний процес, оскільки інформація уніфікує структуру цілеспрямування через негативний зворотний зв'язок, який створює регулятивно-корегуючи ефекти, що слугують самозбереженню, і позитивний зворотний зв'язок, який створює причинно-рушійні ефекти, що слугують саморозвитку і спрямованості до цілей вищого порядку.

У суспільстві доцільність проявляється в цілеспрямованій діяльності людей і перетворенні середовища для функціонування і розвитку соціальних систем. Доцільність системної організації суспільства вище рівня доцільності біологічних систем по здатності посилювати самоорганізацію на основі прогнозування і по поєднанню складної і зростаючої координації в розвитку, недоступної на рівні виду, з необмеженим характером розвитку, недоступним для самої високорозвиненої особини. Таким чином, виходячи з представлених в попередньому і цьому розділі позицій, слід вказати на ті підстави, виходячи з яких можна дати найбільш загальне визначення поняттю інформації.

По-перше, має підкреслюватися зв'язок інформації з відображенням, проте інформація має при цьому розглядатися як специфічна форма відображення, що виникає в ході розвитку матеріальних систем, а не зводиться до структури відображення, як це робиться в атрибутивному підході.

По-друге, слід вказати на те, що це не просто відображення, що припускає пасивний відгук на дію, а відображення активне.

По-третє, інформація є не прямою фізичною дією, а є опосередкованою, тобто відбувається за допомогою сигналів, що припускають у об'єктів наявності хоч би простої системи зворотного зв'язку, яка кодує і декодує сигнали.

По-четверте, виходячи з селективних принципів зворотного зв'язку, інформація має доцільну форму. Виходячи з цього, визначенням інформації буде:

Інформація - це активне доцільне відображення за допомогою кодифікації і декодифікації сигналів.